Культура і мистецтво 2018

Парасій-Вергуненко І. М. також виділяє традиційні методи аналізу (синтез, індукція, дедукція, порівняння), але крім цього виділяє і інші групи методів стратегічного аналізу [4, 25]:

-евристичні методи («мозкового штурму», експертних оцінок, асоціації та аналогії, метод Дельфі, матричний метод, морфологічний метод);

-оптимізаційні методи (сітьові графіки, лінійне програмування, кореляційнорегресійний аналіз).

Як окремі методи цим науковцем виділено графічні прийоми, SWOT-аналіз, РЕSТаналіз, АВС-аналіз, методи моделювання (сітьового, матричного та структурного).

Осовська Г. В. здійснювала поділ інструментів на статистичні (регресійний аналіз для побудови тренду, моделювання, факторний аналіз) та економіко-математичні методи (математичне програмування: лінійне, динамічне та цілочисельне) [3, 51].

Гордієнко П. Л. здійснює поділ інструментів стратегічного аналізу зовсім за іншими критеріями, а саме [1, 42]:

1) за ланкою управління (керівництво підприємства, менеджери середньої ланки та нижнього рівня управління): інструктивно-описові моделі, які використовуються керівниками підприємств та менеджерами середньої ланки для прийняття загальних рішень, та прогностичні і розрахунково-аналітичні, якими оперують економісти-аналітики, бухгалтери, маркетологи тощо;

2) за видом стратегічного аналізу: ситуаційний аналіз, планування стратегії, прогнози та передбачення, аналіз стратегічних операцій і прийняття рішень;

3) за ступенем формалізації аналізу: інтуїтивні та формалізовані.

Здійснення стратегічного аналізу передбачає проходження відповідних етапів. Кожний етап стратегічного аналізу потребує відповідного методичного забезпечення. Тому деякі науковці виділяють інструменти стратегічного аналізу саме в розрізі етапів. Також існує спроба групування інструментарію за етапами стратегічного аналізу [2, 132]:

1) ідентифікація стратегічного потенціалу (метод порівнянь, дискрептивний аналіз);

2)оцінювання привабливості ринку (концепція стратегічних зон господарювання, екстраполяція, експертні оцінки, моделювання);

3)оцінювання стратегічної позиції (статистичний аналіз та матриця Мс/Кіnsey);

4)аналіз місії і цілей (метод побудови «дерева цілей», модель системи управління підприємством);

5)аналіз внутрішнього середовища (метод життєвого циклу товару, життєвого циклу підприємства, графік Портера «рентабельність/частка ринку», крива досвіду та ін.);

6)аналіз зовнішнього середовища (концепція Портера «5 конкурентних сил», РЕSТаналіз тощо).

Враховуючи достатньо багатий інструментарій стратегічного аналізу слід зазначити, що на практиці вибір конкретного інструментарію багато в чому залежить від особистих якостей менеджера чи керівника, їх здатності вести фірму до стратегічних цілей.

Отже, використання відповідних інструментів на етапах стратегічного аналізу дає можливість виявити та вчасно гнучко реагувати на зміни факторів зовнішнього середовища, порівняти можливі напрями розвитку підприємства та визначити найбільш перспективні, встановити зв’язки між станом підприємства та можливими стратегічними напрямами розвитку, сегментувати ринок товарів та послуг, визначивши найбільш привабливі для підприємства сегменти, визначити параметри конкурентоспроможності підприємства та ринкову позицію відносно конкурента, визначити альтернативний набір стратегій для кожної господарської одиниці з метою прийняття стратегічних управлінських рішень щодо остаточного вибору і реалізації стратегій розвитку підприємства.

Література:

1.Гордієнко П. Л., Дідковська Л. Г., Яшкіна Н. В. Стратегічний аналіз: навч. посібник. Київ: Алтера, 2008. 478 с.

2.Левик І. С. Інструментарій стратегічного аналізу: класифікація, переваги та недоліки використання // Наука й економіка. 2010. № 2. С. 132–138.

231

3.Осовська Г. В., Фіщук О. Л., Малійська І. В. Стратегічний менеджмент : навч. посіб. Київ: Кондор, 2003. 196 с.

4.Парасій-Вергуненко І. М. Стратегічний аналіз у банках: теорія, методологія, практика : монографія.

К. : КНЕУ, 2007. 360 с.

5.Хорт О. А. Інструментарій та етапи стратегічного аналізу. URL: http://www.confcontact.com/ 2010alyans/ek1_ hort.php> (дата звернення : 23.08.2018).

Маєвська Тетяна, студентка магістратури НАКККіМ

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРОС-КУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

В умовах глобалізації, міжнародної економічної інтеграції та збільшення кількості національних культур, що взаємодіють на світовому ринку, зростає необхідність в кроскультурному менеджменті як інструменті прийняття ефективних рішень з урахуванням культурних і мовних відмінностей. Розуміння національних та інтернаціональних особливостей поведінки людей, в т.ч. міжнародних партнерів, знання систем їх цінностей, суттєво підвищують ефективність управління підприємством, дають можливість досягти взаєморозуміння, вирішити конфліктні ситуації та запобігти виникненню нових, а також розширити географію власного бізнесу.

Так, О. Копієвська в своїх дослідженнях зазначає, що глобальність світу актуалізує питання крос-культурної взаємодії. На думку вченої, остання розглядається як особливий вид зв’язків і відносин, які складаються між представниками різних культурних ідентичностей у процесі взаємного обміну культурними ідеями, нормами та цінностями. Саме тому надзвичайно актуалізується ефективність крос-культурного взаємообумовлення, оскільки в цей комунікативний процес залучені різні соціально-демографічні категорії населення [9, 382].

У зв’язку з виходом України на світові ринки, з метою підвищення економічної ефективності та національної ділової культури, питання реалізації концепцій крос-культурного менеджменту набуває гострої актуальності. Знання особливостей ведення міжнародного бізнесу та їх застосування на практиці, дасть змогу збільшити обсяги міжнародних інвестицій, створити якісний конкурентоспроможній «продукт» та розширити коло потенційних споживачів. Тому, виходячи за рамки національної економіки, особливу увагу необхідно приділити фактору культури, в основі якого традиції, ментальність, духовні цінності народів.

Основні постулати крос-культурного менеджменту сформульовано у роботах Н. Адлер, Г. Хофстеде [1], Р. Льюїса, Ч. Хемпден-Тернера, Г.Тріандіса, Е.Холла, Н. Холдена. Основні ідеї крос-культурного менеджменту полягають у визнанні та повазі культурних відмінностей членів багатонаціонального колективу та формуванні спільної корпоративної системи цінностей, яка дає змогу ефективно використовувати ці відмінності для загального розвитку організації. Вони знайшли своє продовження в дослідженнях багатьох сучасних науковців. Зокрема, ці питання досліджували Н. Тодорова [2], С. Мясоєдов [3], М. Семикіна, Ю. Петрушенко, О. Приятельчук, В. Кравченко, О. Харчишина, Т. Персикова та ін.

Як стверджує Н.Ю.Тодорова: «Крос-культурний менеджмент – це здатність керувати різними ставленнями, культурою, релігіями та звичками людей з метою досягти найкращих результатів у бізнесі» [2, 10-11]. На думку Н.Адлер, крос-культурний менеджмент вивчає поведінку людей в організаціях в усьому світі та описує організаційну поведінку в різних країнах та культурах, порівнює різні моделі цієї поведінки та прагне зрозуміти і покращити взаємодію між працівниками, клієнтами, постачальниками та партнерами з різних країн та культур. За висловом одного з провідних дослідників проблематики крос-культурного менеджменту, голландського вченого Г.Хофстеде, культура – це свого роду «програмне забезпечення інтелекту». За його словами «джерела інтелектуального програмування особистості створюються соціальним середовищем, в якому ця особистість виховується і набуває життєвого досвіду. Це програмування починається в родині, продовжується на вулиці, в школі, в компанії однолітків, на роботі та за місцем проживання» [4]. Під національною культурою ми розуміємо стійку сукупність цінностей, переконань, норм, традицій та стереотипів, прийнятих в даній країні і засвоєних особистістю.

Отже, основними завданнями крос-культурного менеджменту є:

1. Аналіз культурного середовища - вивчення культурних особливостей, виявлення культурно обумовлених знань та їх врахування для формування ефективної системи менеджменту;

232

2.Поліпшення крос-культурної діяльності – інтеграція учасників у процесі роботи в мультикультурних групах для розробки спільного підходу до розуміння та вирішення проблем;

3.Формування у колективі командного духу та міжкультурної взаємодії;

4.Організація ефективних крос-культурних технологій – створення умов для надходження знань, цінностей, досвіду із різноманітних внутрішніх та зовнішніх культурних джерел та трансформування їх у поведінку, поняття, товари та послуги;

5.Створення та підтримка партнерської, відкритої атмосфери, що полегшує взаємодію культур та сприяє вільному об’єднанню знань.

Ефективний крос-культурний менеджмент означає спільне з представниками інших культур ведення бізнесу, засноване на визнанні та повазі крос-культурних відмінностей та формуванні спільної корпоративної системи цінностей, які б сприймались і визнавались кожним членом багатонаціонального колективу.

Дослідивши сутність крос-культурного менеджменту, нами вказується, що крос-культурний менеджмент досліджує культурні відмінності як на міжнародному, так і на національному рівнях, як за межами, так і усередині національних кордонів. Він охоплює описи поведінки людей – представників різних культур, працюючих в одній організації, і порівняння поведінки людей в організаціях, розташованих в двох і більше різних країнах [5].

Таким чином, впровадження технологій крос-культурного менеджменту дає змогу виявляти, накопичувати та синтезувати культурно обумовлені знання та цим самим створювати унікальний клімат

вколективі та унікальну конкурентну перевагуорганізації в цілому. Вивчення світового досвіду кроскультурного менеджменту дасть змогу більш успішно працювати в багатонаціональному середовищі, а переймання основних шляхів його впровадження призведе до довготривалих, конкурентоспроможних відносин на світовому ринку.

Література:

1.Холден Н. Дж. Крос-культурний менеджмент. Концепція когнітивного менеджменту. Москва: Юнити, 2005. С. 321.

2.Тодорова Н. Крос-культурний менеджмент. Донецьк : ДонНТУ, 2008. С. 330.

3.Мясоєдов С. П. Основи кроскультурного менеджменту. М. : Справа, 2003. С. 256.

4.Hofstede G. Cultures and Organizations. London: McGraw Hill Book Company, 1991.

5.Стадник В. В., Вешко О. В. Крос-культурні аспекти формування «організації різноманітності» у

діяльності спільних міжнаціональних підприємств // «Scientific letters of academic society of Michal Baludansky». 2016. № 6. C. 154.

6.Попова Н. В., Шинкаренко В. Г. Крос-культурний менеджмент як сучасний механізм адаптації підприємств до сучасних умов розвитку // Вісник Економіки транспорту і промисловості. 2016. № 54. С. 392.

7.Реферати українською. URL : http://www.bukvar.su. 10 (дата звернення : 23.09.2018).

8.Файловий архів для студентів. URL : http://www.studfiles.ru/ preview/5044724/page:2 (дата звернення :

23.09.2018).

9. Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. К., 2018. 487 с.

Максимов Євген, студент магістратури НАКККіМ

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ АМАТОРСЬКОГО КІНО «КІНОКІМЕРІЯ»

Реалії сьогодення актуалізували питання щодо вивчення культуроворчого потенціалу сучасних практик в сфері культури. науковці акценують увагу на особистісному та інституційному рівнях при визначенні, формуванні й розвитку культуротворчого потенціалу. Так, на думку О. Копієвської – особистісний рівень передбачає питання розвитку потенціалу людини-споживача культурних послуг, який визначається як здатність до саморозвитку, містить систему внутрішніх ресурсів споживача, що виявляються в діяльності, направленій на отримання важливих соціальнокультурних результатів [3, 395]

Однією з важливих культурних практик, яка має значний культуротворчий потенціал в його особистісному значенні є кіно. Здобутки кінотворчості достатньо широко презентують фестивалі. Як

233

зазначає Л. Зеленська, прикметною ознакою сучасного соціокультурного простору України є стрімкий розвиток фестивального руху у найрізноманітніших його формах, масштабах та тематичному розмаїтті [2, 68]. На активізацію процесу вплинули: економічні, політичні, соціокультурні зміни, що відбулися в суспільстві; розвиток різних видів і жанрів мистецтв, культурних індустрій (зокрема кіноіндустрії; поява нових за змістом і технологіями форм організації дозвілля та рекреації.

Кінофестиваль аматорського кіно і відеофільмів «КІНОКІМЕРІЯ» є щорічним конкурсним спеціалізованим фестивалем, який заснований за ініціативи громадської організації «Фестиваль КІНОКІМЕРІЯ» та активної підтримки аматорів галузі з України та зарубіжжя.

Установчі документи визначають основні мету та завдання кінофестивалю, а саме:

-відродження кіноаматорства в Україні;

-налагодження культурних зв’язківіз зарубіжними кіноаматорами та українською діаспорою

врізних країнах світу;

-згуртування талановитої ініціативної молоді для якої кіномистецтво є засобом творчого втілення своєї життєвої позиції – потенційних професіоналів кіно та телебачення [5].

Вперше фестиваль відбувся у 2006 р. в Херсоні, 40 учасників представили на ньому свої 60 конкурсних робіт. У 2007 р. фестивальний проект отримав статус Всеукраїнського, а вже з 2008 р. Міжнародного форуму. У 2009 р. у м. Гданську (Польща) на конгресі, що проводила UNICA – Міжнародна спілка кіно, член офіційної ради UNESCO, кінофестиваль «КІНОКІМЕРІЯ» став дійсним членом від України. З цього моменту саме «КІНОКІМЕРІЯ» здобула ексклюзивне право формувати спеціальну програму кращих аматорських фільмів від України для участі у престижному щорічному Міжнародному фестивалі UNICA. Від того часущорічно у складі журі «КІНОКІМЕРІЇ» працює представник від UNICA [4].

На фестивалі «КІНОКІМЕРІЯ» представлені такі номінації:

-Гран-Прі,

-Кращий фільм дитячо-юнацьких аматорських студій,

-Кращий аматорський фільм,

-Кращий студентський фільм,

-Кращий однохвилинний фільм,

-Кращий професійний некомерційний фільм.

Сьогодні «Кінокімерія» – авторитетний соціокультурний та економічний проект, який визнаний вітчизняною та зарубіжною професійною спільнотою, об’єднує творчий потенціал аматорського кіно, впливає на його подальший розвиток, активізує широкі суспільні верстви та посилює їх інтерес до кіномистецтва, урізноманітнює культурне життя регіону та країни в цілому.

2018 р. фестиваль проходив в тринадцяте 17-19 вересня в м. Скадовськ Херсонської обл. На фестивалі було представлено понад 190 фільмів з 12 країн світу (Німеччина, Хорватія, Естонія, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Іран, Іспанія, тощо) та 17 областей України. У проекті прийняли участь близько 100 аматорів.

Персональний склад журі було сформовано оргкомітетом фестивалю із провідних фахівців у галузі кінематографії, а також критиків, журналістів, представників громадськості. До складу журі увійшли Дейв Ваттерсон – Президент Міжнародного Союзу непрофесійного і незалежного кіно (UNICA) при ЮНЕСКО (Велика Британія), В. Пащенко - актор, заслужений артист України, Ю.Гармаш – кінооператор, заслужений діяч мистецтв України, викладач Київського Національного університету культури та мистецтв, О. Парфенюк – кінознавець, заслужений працівник культури України, Ю. Ріпенко – заслужений працівник культури України, член НСКУ викладач КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого, В.Таранюк – сценарист, письменник, Голова комісії сприяння кіноаматорського руху в Україні НСКУ, С.Федонюк – журналіст, магістр кінотелевиробництва. Очолював журі фестивалю СтанімірТріфонов, кінорежисер, професор, викладач курсу «Кіно і ТВ режисура» (Південно-західний університет «Неофіт Рильський», м. Благоєвград), курсу «Кінорежисура» (Новий Болгарський університет, м. Пловдів, Великотирновський університет ім. Кирила та Мефодія, м. Велико Тирново).

Міжнародний фестиваль аматорського кіномистецтва «КІНОКІМЕРІЯ» було проведено на належному організаційному та мистецькому рівні: підготовлені та технічно оснащені локації для перегляду конкурсних робіт; сприятливі умови для роботи журі, преси, громадських організацій; інформаційна підтримка форуму в засобах масової інформації тощо. Наприкінці роботи фестивалю

234

відбулося його урочисте закриття, церемонія нагородження переможців та прес-конференція. З найкращих фільмів ХІІІ МУФ «КІНОКІМЕРІЯ» сформовано українську програми фільмів, яка буде представлена на 80-му Міжнародному фестивалю UNSCA у Нідерландах у серпні-вересні 2019 року.

Важливим підсумком роботи фестивалю організатори вважають робочу зустріч заступника Міністра культури України Ю. Рибачука з Президентом UNICA Дейвом Ваттерсоном, яка відбулася 20 вересня та на якій обговорені питання можливості проведення у 2022 р. в Україні 84-го Міжнародного фестивалю непрофесійного і незалежного кіно UNICA. У зустрічі брали участь заступник голови Державного агентства України з питань кіно С. Неретін, представник Міністерства закордонних справ України, начальник Департаменту культури, туризму та курортів ХОДАС. Думінськата голова ГО «Фестиваль «КІНОКІМЕРІЯ» Є. Максимов. Цей факт є свідченням активізації процесів кінотворчості та кіновиробництва в Україні, які, в свою чергу, є ефективним засобом міжкультурного співробітництва, налагодження діалогу між народами та збереження національних мистецьких традицій.

Література:

1.Зеленська Л. М. Івент-менеджмент : навч. посіб. Київ : НАКККіМ, 2018. 148 с.

2.Зеленська Л. М. Менеджмент мистецьких фестивальних проектів: інноваційні підходи // Креативні індустрії в сучасному культурному просторі : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конференції, Київ, 26 травня

2016 р. Київ: НАКККіМ, 2016. С. 68–71.

3. Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. д-ра культурології : 26.00.06. Київ, 2018. 487 с.

4.Міжнародний союз непрофесійного кіно «UNICA». URL: http://www.unica-web.com (дата звернення

:12.09.2018).

5.Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія». URL: http://www.kinoamator.org.ua (дата звернення: 22.09.2018).

Марченко Юлія, студентка магістратури кафедри івент-менеджменту та індустрії дозвілля КНУКіМ

ІННОВАЦІЙНІ PR-ТЕХНОЛОГІЇ У КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

У сучасному інформаційному суспільстві особливо значимим виявляються питання, пов’язані із застосуванням PR-технологій у культурному просторі нашої держави. Напрями культурного розвитку та управління культурними практиками населення значною мірою визначаються використанням інноваційних засобів PR, що спонукає нас до їхнього детальнішого аналізу.

Основним інструментом PR в сучасному суспільстві є, безумовно, інтернет-мережа, яка дозволяє впливати на суспільну свідомість у режимі «24-7-365» й успішне використання якої дозволяє:

налагодити безпосередню взаємодію між учасниками комунікативного процесу;

забезпечити практично повну доступність будь-якої інформації (та її миттєвого обговорення) в реальному часі;

оптимізувати процес формування (зміцнення, коригування, контролю) громадської думки щодо певної події, явища чи кандидата шляхом реагування на коментарі відвідувачів інтернет-сайту

йнівелювання «непотрібних» повідомлень / коментарів;

забезпечити впізнаваність, популярність й авторитетність політичного суб’єкта у вітчизняному соціокультурному просторі;

здійснювати «прихований» вплив на сприйняття цільовою аудиторією певних явищ, людини, події, конфлікту, процесу тощо з метою коригування суспільної реакції.

Серед інтернет-сайтів, які тримають першість в Українському віртуальному просторі можемо назвати такі як Google.com (98,18% користувачів) та Youtube.com (80,1% вітчизняної аудиторії). Диференційований підхід до споживача (тобто, урахування його віку, статті, освіти, релігійної

235

приналежності, місця роботи, професійних уподобань тощо) найповніше забезпечують соціальні мережі, серед яких першість посідає (станом на квітень 2018 р.) Facebook (65,38% споживачів) [1] та блоги (блогосфера використовується, переважно, для формування думки серед інтелектуальної еліти суспільства й лідерів громадської думки, а також активізації суспільних рухів та волонтерів).

Прикметно, що згідно із світовою статистикою соціальних мереж, найбільшу кількість користувачів, як і в Україні, охоплює Facebook (62,18%). А от другу сходинку займає мережа Pinterst (16,12%), яка набирає активної популярності завдяки можливості пошуку інформації за малюнками та фото. Видається, у недалекому майбутньому вона приверне увагу й українського суспільства [4].

Серед новітніх засобів PR, що використовуються для зміцнення політичної культури людини і зарекомендували себе як доволі ефективні у контексті соціальної відповідальності особи чи організації перед суспільством, використовується краудфандинг, основним принципом якого є надання фінансової підтримки тематично різноманітним соціальним та культурним проектам (яскравий приклад – проект «Нові лідери»). Метою таких соціальних проектів є «наблизити соціум до особистості, зробити його гуманнішим … сприяти реалізації прав людини, що залежні від найближчого оточення, рівня соціально-психологічної та духовно-моральної культури тих осіб, які безпосередньо формують «зону» життєдіяльності людини» [3, 95].

Використання інтернет-маркетингу як засобу PR дозволить охопити увагою корпоративні сайти, email-маркетинг та врахувати у процесі формування громадської думки специфіку електронної комерції, пошукового та афілійованого маркетингу, використати інтернет-рекламу та вірусний маркетинг. Зокрема, перевагами інтернет-реклами є її доступність, інформативна насиченість, масовість, змінюваність, відносно невисока вартість використання, легкість користувацького пошуку. Проте, суттєвим недоліком, який може звести нанівець усі зусиллям PRтехнологів може стати зростання недовіри до поданої інформації.

Тому, основними принципами PR мають стати: персоналізація звернення; «активність» участі (інтернет-моніторинг, відстеження змін, комплексний аналіз); стратегічне планування й прогнозування; створення доброзичливої соціально-культурної атмосфери для ділової та культуротворчої активності [3, 99].

Аналізуючи інновації у PR-технологіях, маємо вказати на необхідність урахування специфіки культурних благ та послуг, а також чинників, що впливають на ефективність просування певного культурного продукту.

Видається корисним вказати на такі вимоги щодо застосування PR-технологій у культурному просторі як: пізнаваність та системне нагадування; адресність та диференційованість PRповідомлення; комунікативність; інтерактивність. Щодо особливостей використання PR-технологій у сфері культури, маємо акцентувати увагу на їх певній епатажності, провокативності, сенсаційності, перформативності та розважальності.

Здійснене нами дослідження дозволило дійти таких висновків. Інноваційні PR-технології, що використовуються у вітчизняному культурному просторі, характеризуються змістовою різноманітністю та можливостями. Їх основні принципи роботи визначаються, з одного боку, особливостями використання власне засобів PR, а, з іншого, формуються під впливом чинників, що визначають функціонування культурної діяльності. Тому провідними потребами у їхній реалізації мають стати своєчасне використання новітніх платформ, неперервне відстеження потреб та інтересів цільової аудиторії, забезпечення умов для планування й прогнозування відповідних заходів, їх видовищності та інтерактивності.

Література:

1.В Украине определили ТОП-10 популярных сайтов: среди них только одна соцсеть. URL : https://fakty.ua/267419-v-ukraine-nazvali-top-10-populyarnyh-internet-sajtov-sredi-nih-tolko-odna-socset

(дата звернення : 17.09.2018).

2.Зеленская Ю. Эпатаж как инструмент PR // Альманах «Лаборатория рекламы, маркетинга и PR». 2003. № 1(26). URL : http://www.advlab.ru/articles/article223.htm (дата звернення : 17.09.2018).

3.Малявкина И. Рекламные и PR-технологии как средство продвижения социальнокультурных проектов // Теория и практика сервиса: экономика, социальная сфера, технологи. 2013. С. 94–100.

4.Статистика социальных сетей мира. URL: https://marketer.ua/top-social-media-2018 (дата звернення : 07.09.2018).

236

Меленець Ганна, студентка магістратури НАКККіМ

ІННОВАЦІЇ В ЗАКЛАДАХ КЛУБНОГО ТИПУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Сьогодення актуалізувало дослідження інноваційних форм забезпечення культурних послуг в закладах культури. Саме на заклад культури покладена визначальна місія щодо створення сприятливих умов для реалізації культурних прав і свобод людини. вище окреслені питання є активно обговорюваними серед українських дослідників. Так, Копієвська Ольга Рафаілівна розкриває питання важливості інноваційних форм в закладах культури в ряді наукових публікацій, а саме монографіях: «Трансформаційні процеси в культурі сучасної України» [6], «Культурна функція держави в контексті національного державотворення» [5], « Культурно-дозвіллєва діяльність у сучасному світі» [3], в науковій статті «Культуротворча місія закладу культури» [4]. Одним з об’єктів наукових досліджень є заклади клубного типу.

Сучасний стан Будинків культури перебувають, на сьогодні, у занепаді. Вони не вносять у стан культури та відпочинку суспільства новітні заходи чи не організовують масові концерти, квести конкурси у містах чи містечках України. Нажаль, також Будинки культури втратили свою початкову роль, жителі міст України не відвідують різні заходи, які організовуються його колективом, а інколи таких організацій взагалі може не бути, тому вони позбуваються своєї духовно-культурної цінності.

За 11-томним тлумачним словником української мови «клуб – це громадська організація, що об'єднує людей певного кола, професії для спільного відпочинку, розваг, занять спортом та ін.» [7]. Це одне із визначень. У СРСР клубом називали сучасний Будинок культури, де організовувались концерти, тематичні вечори, відпочинок працівників різних сфер. На сьогодні, таке визначення намагаються змінити, але головним залишається організація жителів певного міста на відпочинок та розвиток.

Історія формування Будинків культури є великою. Ще у давні часи люди організовувалися у спільні колективи за інтересами, щоб відпочивати чи ділитися певними новинами із життя. «Ще з кінця XVIII століття стали виникати клубні форми проведення часу дворян – Англійські клуби в Москві та Петербурзі для спадкових дворян. Своїм завданням вони ставили організацію відпочинку, спілкування та розваг представників дворянських кіл. Початок XIX століття – час розвитку салонів, гуртків, товариств різної спрямованості (музичних, літературних, спортивних)» [1]. Далі розвиток, так званих, клубів пішов вперед «у 20-ті роки стала активно розвиватися художня самодіяльність, гуртки створювалися у військових частинах, клубах, народних будинках. Після неврожаю 1921 року, який став наслідком громадянської війни, культурно дозвіллєві установи перевели на місцевий бюджет, що призвело до скорочення закладів культури, особливо у сільській місцевості. І лише з продовженням фінансування почалося відновлення мережі та її розвиток. Наприкінці 20-х років був відкритий перший Будинок Культури, на початку 30-х – Палаци культури, а в сільській місцевості – колгоспні та радгоспні клуби та бібліотеки. У клубах, Будинках і Палацах культури проводилися вечора «обміну досвідом», «робочої кмітливості». Стали регулярно проводитися огляди народної творчості.

З другої половини 30-х років у життя увійшли нові типи культурно-дозвіллєвих закладів – пересувні бібліотеки, кінота радіо передвижки, пересувні виставки, агітповозки, агітмашини, які обслуговували населені пункти, де не було установ культури, а також селян. Відбулися зміни у системі управління культурно-просвітницькою роботою. Сфера дозвілля цього часу відзначена збільшеною відвідуваністю клубів, Будинків і Палаців культури, бібліотек, кінотеатрів, театрів» [1].

Наприкінці ХХ століття створювалися комплекси Будинків культури, де організовувались аматорські театри, гуртки, відбувалися «кінотеатри», дискотеки та інші заходи культури та відпочинку. Почали з’являтися молодіжні організації дозвілля. Зараз існують як державні так і приватні Будинки культури. До комерційних закладів відносять нічні клуби, розважальні комплекси. До державних входять: палаци дітей та молоді, культурно-спортивні центри, центри творчості дітей і молоді та інші заклади, які готують молоде покоління хореографічному, музичному та іншому мистецтву, а також використовують сучасні методи роботи та розвивають нові можливості для розвитку таких закладів.

На сучасному етапі відбувається перебудова Будинків культури. Відбуваються зміни у організації відпочинкових та культурних заходів, а також модернізація клубів за прикладом закордонних зразків культури. Ці зміни проходять не тільки шляхом оновлення методів, форм та

237

засобів будування розвитку культури у суспільстві, а також і оновлення зовнішнього вигляду таких закладів. Тому можна запропонувати такі форми оновлення Будинків культури:

Знаходити меценатів, які створюють грошову підтримку для Будинків культури;

Організовувати гастролі для творчих колективів Будинків;

Створювати майстер-класи для жителів міста;

Оновлювати матеріально-технічне забезпечення.;

Створювати Інтернет канали чи сайти для розвитку Будинку й сприяти залученню більшої кількості людей;

Організовувати благодійні акції, фестивалі, зустрічі із відомими людьми;

Створювати навчання(тренінги) для громади.

Усі ці заходи сприяють оновленню сучасних Будинків культури, створюють підґрунтя для збільшення відвідування такого культурного закладу.

«Основним профільним законом у сфері культури (а функціонування клубних закладів, головним чином, належить до цієї сфери) вже доволі тривалий час залишається Закон України «Основи законодавства України про культуру» (від 14 лютого 1992 року № 2117-XII)» [2].

Ще однією можливістю, яка може сприяти оновленню Будинків культури – це кваліфіковані молоді кадри, що мають досвід у організації масових заходів або бажання створювати нові творчі колективи, концертні заходи, які внесуть сучасні віяння для того, аби з’явилась більша кількість відвідувачів.

Отже, Будинки культури на теренах України потребують оновлення, але все ж їх сучасний стан не такий важкий, як здається на перший погляд. Відбувають певні зрушення до оновлення таких закладів культури, що дає надію на те, що це Будинок культури буде одним із головних центрів відпочинку та розвитку жителів міст та містечок України.

Література:

1.Діяльність будинків культури по задоволенню потреб територіальних громад: звіт за результатами досліджень. Кіровоград : ІСКМ, 2011.С. 1–19.

2.Ковальчук Т. С. Формування сучасного будинку культури на теренах України // Проблеми розвитку міського середовища. 2011. Вип. 5–6. С. 89–96.

3.Копієвська О. Р. Культуротворча місія закладу культури // Культура народов Причерноморья : научный журнал. Симферополь : ТНУ им. В. И. Вернадского, 2014. № 269, квітень. С. 147–150.

4.Копієвська О. Р. Культуротворчий потенціал закладів культури в Україні // Культурнодозвіллєва діяльність у сучасному світі : колективна монографія. К. : Ліра-К, 2017. С. 156–165.

5.Копієвська О. Р. Культурна функція держави в контексті національного державотворення : монографія. К. : НАКККіМ, 2010. 272 с.

6.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.): дис.… д-ра

культурології : 26.00.06. К., 2018. 487 с.

7. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. К. : Наукова думка, 1970–1980.

Мельник Ольга, студентка магістратури кафедри івент-менеджменту і шоу-бізнесу КНУКіМ

ЗАКЛАД КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ

Одним із важливих факторів розвитку суспільства є культура. Саме культура має найбільш широкий обсяг дії, тому що є полісемантичною. З розвитком людства, розвивались і культурні практики, які займають визначальне місце в житті людини. Це привело до виникнення закладів, в яких люди гуртувалися, об’єднувалися за спільними поглядами, прагненнями, можливостями, родом діяльності та соціальним статусом. Так виникла і велика кількість різноманітних закладів культури для забезпечення культурних потреб людини.

Досліджуючи потенціал закладів культури науковці, а зокрема О. Р. Копієвська акцентує увагу на значному комерційному тиску на заклади культури, підпорядкуванні їх функціонального призначення законам ринку призвели до зниження культуротворчого ресурсу, втрати його

238

соціокультурної складової, що зумовило зниження якості культурних продуктів і послуг і, відповідно, унеможливило здійснення покладеної на заклад культури культуротворчої місії [1, с.337338].

Різноманітність культурних закладів полягає ще й у впливі культурно-історичних епох. Тобто у Античності був космогонічний світогляд, що зумовлювало направлення культурних практик на розвиток особистості, як основної частки космосу; у Середньовіччі – теоцентризм, що направило людей на поклоніння Богу і повне знищення особистості і власної думки; а от у Відродженні з’являються гуманісти, які проголошують антропоцентризм і це стає основним поштовхом до масового розвитку культурного дозвілля людей; у Просвітництві культурні практики набули найрізноманітніших форм, адже людина розглядається, насамперед, як суб’єкт культури, завдяки культурі людина має змогу звільнитися через творчість.

В наш час в культурних практиках поєднуються всі вище згадані епохи, завдяки створенню культурних закладів клубного типу. Так люди які мають певний спільний світогляд, можуть об’єднатися у певні гуртки, закритого чи відкритого типу, і насолоджуватися спілкуванням з однодумцями, займатися культурними практиками, які дозволені їхнім світоглядом, релігією, фізичним, розумовим і психічним станом. Це дозволяє вільно обирати для людини, що їй до вподоби. Але в інформаційному суспільстві, нажаль, дуже складно не піддаватися впливу різноманітних культурних угрупувань, які, подекуди, нав’язують свою думку іншим. Щоб розібратися що ж погано, а що добре, що цікаво, а що ні, здебільшого, люди звертаються до пошуку в інтернеті, який є одночасно і найбільшою загрозою, і найбільшим помічником для закладів культури.

Заклади культури відіграють наразі важливу роль у розвитку особистості. Їх різноманітність дає можливість розвинути всі грані творчого потенціалу людини, а також допомагає всебічно розвиватися, що є дуже важливим у нашому часі. Адже у будь-якій професії цінуються люди, які вміють спілкуватися в колективі, швидко вирішувати проблеми, мають наполегливість, креативність і є цікавими співрозмовниками. Саме завдяки таким якостям можна добитися успіху і саме ці якості закладаються в людину в закладах культури, особливо в дитячих гуртках творчості. Тому найкраще змалечку навчати дітей культурі і приводити їх в спеціальні заклади, де вони зможуть найкраще себе проявляти, це допоможе дитині бути впевненою в подальшому житті.

Та є ще одна і не менш важлива роль закладів культури – розважальна. В сучасному суспільстві люди мають шалений ритм життя, як в селі так і в місті. Це призводить до погіршення психічного здоров’я людини, що напряму зв’язане з фізичним. Люди швидко втомлюються, що призводить до зниження працездатності, уваги, конфліктних ситуацій. Саме для цього і є заклади культури, щоб розважити, відволікти від буденності, зарядити позитивом і допомогти стабілізувати психічний стан людини. Розважальна функція є найбільш затребуваною в сучасному суспільстві.

Та є ще третя, напевно, найважливіша функція закладів культури – збереження та відтворення культурної спадщини. Саме ця функція поєднує 2 попередні і робить їх нероздільними. Як писав Максим Рильський «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього» – і саме це є основою третьої функції. Культурні навички, твори мистецтва які дійшли до нас з минулого, ми вивчаємо, відтворюємо та намагаємось оновлювати їх для розуміння новими поколіннями. Будь-які аспекти відносин у суспільстві закладені в нашому культурному минулому і саме заклади культури (музеї, будинки культури і т.д.) забезпечують людей їх вивчення, споглядання та розвитком.

Культурні потреби людини забезпечувались, забезпечуються і будуть забезпечуватись закладами культури, адже людина потребує спілкування, знання і культурного задоволення.

Література:

1.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.): дис.… д-ра культурології:

26.00.06. К., 2018. 487 с.

2.Петрова І. В. Дозвілля в зарубіжних країнах. К. : Кондор 2005. 408 с.

239

Мельниченко Вероніка, студентка магістратури НАКККіМ

ФЕСТИВАЛЬ СУЧАСНОЇ МУЗИКИ ЯК ЗАСІБ МІЖКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

«Музика – найприродніший міст між країнами. Ти можеш не знати мову, але музику зрозумієш» [1], – так висловилась засновник і президент Koktebel Jazz Festival, український продюсер Лілія Млинарич. З цим твердженням неможливо не погодитись, адже й справді музика об’єднує людей різних куточків світу. Тому і не дивно, що перші фестивалі виникли саме музичного напряму. І на сьогоднішній день вони є невід’ємною частиною культурно-дозвіллєвого життя суспільства.

Відомо, що зародження фестивальної діяльності почалося ще за давніх часів і було пов’язане з обрядовістю. Протягом століть тематика та форма проведення фестивалів змінювались і зараз, у XXI ст., ми спостерігаємо за новим етапом розвитку цього музичного дійства.

Адже, сучасна музика досить розвинута, має багато жанрів, а також зароджуються нові віхи. Серед популярних та улюблених жанрів сучасності можна виділити такі, як народна, поп-, хіп-хоп, електронна, RnB та рок-музика [2]. Таким чином і фестивалі можуть бути присвячені як одному музичному напрямку, так і охоплювати різні стилі та жанри сучасної музики.

На даний момент музичний фестивальний рух в Україні ще тільки розвивається, натомість у Європі та Америці це явище вже є не новим, а деякі фестивалі вже кілька десятків років проводяться на теренах тієї чи іншої країни.

Така тенденція пов’язана, передусім, з тим, що наша держава довгий час була у складі СРСР, тому активізація фестивалів в Україні почалась приблизно із здобуттям незалежності.

Одним із перших великих фестивалів української музики є «Червона рута», яка стала особливим культурним феноменом і започаткувала в Україні національний шоу-бізнес. Фестиваль має особливу творчу концепцію, яка відкриває нові імена, здійснює цілеспрямований пошук та підтримує молодих, невідомих музикантів, постійно продукуючи нових поп-зірок вже майже 30 років [3].

До найбільш відомих заходів сучасної музики в Україні варто зазначити міжнародний фестиваль етнічної музики «Країна мрій» (який існує з 2004 року та ініціатором його проведення є Олег Скрипка»), фестиваль української музики, який вже п’ятий рік поспіль проходить у м. Тернопіль – «Файне місто», фестиваль рок-музики «Рок булава» (м. Переяслав-Хмельницький), щорічний міжнародний джазовий open-air захід «Leopolis Jazz Fest» у Львові.

З 2009 р. в невеличкому селі Родатичі Львівської області проходить щорічний музичний фестиваль – «Zahidfest», головним організатором та засновником якого є Яків Матвійчук. Пріоритетними музичними напрямами даного фестивалю є рок та етно. Проте, основною відмінністю від всіх інших фестивалів є те, що «Zahidfest» проводиться без підтримки спонсорів, політичних, чи будь-яких організацій [4].

Втім «Atlas Weekend» – один із наймолодших фестивалів сучасної музики в Україні, який вже встиг заполонити серце меломанів. Захід вже є міжкультурним дійством, адже об’єднує як вітчизняних, так закордонних музикантів із світовим визнанням, а засновником вже наймасштабнішого сучасного фестивалю країни є Дмитро Сидоренко. Вперше дійство відбулось у 2015 р. в Києві і вже четвертий рік поспіль організатори запрошують всіх охочих відвідати цю грандіозну музичну подію [5].

На цей час в Європі є безліч музичних фестивалів на будь-який смак. Наприклад, один із найбільш масштабних і знакових музичних подій Заходу є фестиваль Sziget у Будапешті. Музична програма події є багатожанровою і проходить протягом 7 днів вже більше 20 років, а засновником заходу є Карой Герендаї.

Грузинський фестиваль електронної музики «GEM Fest» теж не поступається яскравістю події. Найкращі зірки світової електросцени, виконавці та діджеї, сучасні художники та дизайнери, кінематографісти і навіть спортсмени – всі збираються в містечку Анаклія. Засновником і організатором дійства є Гіоргі Сігуа, а фестиваль відбувається щорічно з 2015року [6].

Наймасштабнішим музичним фестивалем просто неба у Польщі є «Open'er Festival» і, можливо, це найбільш значна музична подія в місті Гдиня, що розташоване на Балтійському морі. На фестивалі представлена музика різних жанрів, це і рок, поп, альтернативна, танцювальна та електронна музика.

240