15. Проаналізуйте роль міста, церкви та княжих дворів у розвитку культури

16. Охарактеризуйте розвиток освіти в польсько-литовську добу

17. Визначте характерні особливості літературного і видавничого процесу в українських землях за часів феодальної роздробленості Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії Русі був періодом дальшого культурного розвитку руських князівств. В основі розвитку культури лежала праця селян і ремісників, творчість народних мас, що визначало самобутній характер руської культури. Культура окремих князівств ґрунтувалася на спільній, загально-руській основі. Політичне роздроблення руських земель, яке ще більше посилилося в умовах монголо-татарської навали, вело до посилення місцевих особливостей, своєрідних рис у культурі окремих територій. Водночас між окремими південно-західними землями поступово зміцнювалися економічні, політичні й культурні зв'язки, утворювалися характерні риси й особливості, які стали притаманними українській мові, культурі, українській народності в цілому. Література. Найвизначнішим твором художньої літератури другої половини XII ст. є «Слово о полку Ігоровім», написане невідомим автором. Сюжетною основою «Слова» стала розповідь про невдалий похід кількох руських князів на чолі з новгород-сіверським князем Ігорем Святославичем у 1185 р. проти половців. Вся розповідь у «Слові» підпорядкована основній ідеї — ідеї служіння Вітчизні, ідеї єдності Руської землі. Своєрідним твором давньоруської літератури, що належить до першої чверті XIII ст., є «Моління Даниїла Заточника», в якому автор проводить ідею єдності Руської землі, гостро виступає проти бояр і монастирів. Цей твір відбиває ідеологію дрібних служилих феодалів (дворян), зацікавлених у міцній великокнязівській владі. Серед пам'яток церковної, житійної літератури найбільш значним є «Києво-Печерський патерик», основна частина якого створена в 20-х роках XIII ст. Літописання ХП—XIII ст. У період роздробленості продовжувало розвиватися літописання, найважливішими центрами якого в XII — XIII ст. були Володимиро-Суздальська земля, Новгород і південно-західні руські землі. Видатними пам'ятками південно-західного руського літописання є Київський і Галицько-Волинський літописи. Київський літопис, що охоплює час від 1111 до 1200 p., вміщений в Іпатіївському загальноруському зводі початку XV ст. Упорядкований у Видубицькому монастирі, він містить опис багатьох подій, що відбулися в основному в Київському князівстві, хоча дає багато відомостей і про інші землі. Як виразник ідеології феодалів, літописець головну увагу приділяє розповідям про життя й діяльність князів, зокрема Володимира Мономаха, його синів, описує князівські усобиці, походи проти половців, закликає до єдності Русі в боротьбі проти них. Галицько-Волинський літопис присвячений подіям у Галицькій і Волинській землях з 1201 по 1292 р. Особливістю цього літопису є те, що в ньому дуже мало церковних елементів, він має світський характер. Автор поетично, образно розповідає про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр, про воєнні походи, боротьбу проти татар, угорських, польських та інших завойовників. Відображаючи ідеологію феодалів і насамперед князів, автор і приділяє їм основну увагу. Він звертається з полум'яним закликом до єднання руських земель, проводить ідею міцної великокнязівської влади, яка б могла забезпечити захист від іноземних поневолювачів. Отже, незважаючи на несприятливі умови — часті князівські усобиці, напади половців, татарську навалу,— культура в період феодальної роздробленості продовжувала розвиватися.

18. Розкрийте проблему виникнення української козацької держави та її роль в розвитку національної культури

19. Розкрийте роль друкарень у розвитку культури XVII ст.

20. Охарактеризуйте Києво-Могилянську добу і її роль у розвитку культури XVII ст.

21. Визначте що таке козацький літопис, вкажіть які літописи ви знаєте та яка їх роль у культурному розвитку XVII ст.

22. Проаналізуйте роль православної церкви в козацькому житті Щоб краще зрозумiти й дослiдити роль релiгiї в життi українського козацтва, треба розглянути питання про релiгiйнiсть козакiв.

А на неї вказують хоча б такi риси їхнього характеру: звичай не карати злочинцiв пiд великий пiст, починати будь-яку важливу справу пiсля молитви, носити при собi "натiльний" хрест, образи iз зображенням Покрови пресвятої Богородицi, архiстратига Михаїла, Миколи-чудотворця; вiра в рятiвну силу хреста пiд час "походiв i баталiй", звичай записувати iмена вбитих у бою в синодики, або поменники, вiйськовий клич, з яким запорiзькi козаки зверталися до своїх побратимiв по вiрi й походженню перед початком усiляких походiв: "Хто хоче за вiру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертований, колесований, хто готовий стерпiти всiлякi муки за святий хрест, хто не боїться смертi - приставай до нас. Не треба боятися смертi: вiд неї не вбережешся. Таке козацьке життя!", та й особлива повага до людей, якi "письмо священне читають i iнших йому навчають" [. Усе це допомагає яснiше бачити, яке значення мала релiгiя в усьому життi українського козацтва.

Але запорiзькi козаки зовсiм не заглиблювались у тонкощi богословського й катехiзичного вчення, надаючи бiльше значення безпосереднiй вiрi, заснованiй, швидше, на почуттi, анiж на розумi, i, живучи в умовах постiйної вiйськової тривоги, нерiдко через необхiднiсть вони задовольняли свої релiгiйнi потреби не так, як належало, а як було можливо. Так, якщо пiд час походу Чорним морем вони не мали при собi священика, якому могли покаятися у своїх грiхах перед лицем неминучої смертi, вони, як говориться в козацькiй думi, "сповiдувались Богу, Чорному морю i своєму отаману кошовому". Такi ситуацiї нерiдко накликали на запорожцiв несправедливi докори в безвiр'ї та байдужостi їхнiй до релiгiї.

Тепер перейдемо до iсторичного аспекту вiдносин козакiв i церкви.

Наприкiнцi XVI столiття польсько-шляхетський уряд, намагаючись використати частину козакiв для захисту кордонiв, а решту повернути у крiпацтво, взяв на службу кiлькасот козакiв i склав на них реєстр. Цим реєстровим козакам вiддали мiстечко Трахтемирiв, де вони i збудували свою церкву, що стала першою парафiєю українського козацтва. Потiм, у перiод козацько-селянських повстань, вона занепала. Замiсть Трахтемирiвської церкви парафiєю для запорожцiв став Межигiрський монастир у Вишгородi пiд Києвом. Так було аж до трагiчного занепаду Запорозької Сiчi.

До середини XVII столiття Запорiзька Сiч, її духовенство, її церква були пiдпорядкованi київському митрополиту й через нього визнавали верховну зверхнiсть вселенського єрусалимського патрiарха.

У другiй половинi XVII столiття, коли Україна ввiйшла до складу Росiї на правах автономiї з владою виборного гетьмана на чолi, Запорiзька Сiч була автономною навiть вiдносно гетьманського уряду. Київськi митрополити не раз замiрялися пiдкорити запорiзьку церкву своїй кафедрi. Запорiзька Сiч разом з iгуменом Межигiрського монастиря боролися проти цих спроб.

Пiдпорядковуючись московському патрiарху номiнально, запорiзька церква була в безумовному вiданнi лише одного запорiзького коша, уряду Сiчi, котрий поставив на її чолi "начальника запорiзьких храмiв" Володимира Сокальського.

Парафiяльнiсть Межигiрського монастиря виявлялася в тому, що вiн направляв на Сiч священикiв. Ставилися до них дуже прискiпливо, вiдсилаючи негайно до монастиря за найменше порушення приписiв. Богослужiння проводилося щодня, а священики повиннi були бути красномовними та вмiти читати проповiдi напам'ять.

Усе духовенство, яке посилалося з Межигiрського монастиря на Запорiжжя, могло залишатися там тiльки рiк - з вересня по вересень. Виняток був можливий лише тодi, коли священик дуже полюбиться козакам. Але духовнi особи не мали урядової влади, не наважувалися втручатися в "мирськi справи", за винятком заступництва пiд час публiчних покараннь за незначнi провини. Вони були зобов'язанi приносити присягу на вiрнiсть кошу.

Найважливiшi церковнi справи вирiшувалися на радi, а останнє слово було за кошем. Їх рiшення ставилися вище за розпорядження київського митрополита та права межигiрського архiмандрита. На радi обирали священикiв, якi прибули з монастиря, розв'язували питання про будiвництво церкви на Запорiжжi.

Таким чином, iз Межигiрським монастирем козакiв зв'язувала лише моральна залежнiсть. Хоча козацька прихильнiсть до нього виявлялася й цiлком конкретно: вони на свiй кошт утримували там шпиталь i притулок для найстарiших козакiв .

"Спонукованi релiгiйним почуттям, - каже Д. Яворницький, - запорiзькi козаки двiчi кожного року мирного часу вирушали пiшки "на прощу", тобто на поклонiння святим мiсцям у монастирях: Самарський, Мотронинський, Києво-Печерський, Межигiрський, Лебединський i Мошенський: першого разу восени, у вереснi й жовтнi, другого разу перед постом на масляну; в останньому разi благочестивi паломники лишалися у святих обителях весь пiст до Пасхи й протягом цього часу говiли, сповiдалися й причащалися".

Деякi з запорожцiв пiсля бурхливого життя, вiйськових походiв i пригод закiнчували свої днi у стiнах монастиря.

Таким чином, розглянувши питання про стосунки українського козацтва та церкви, ми можемо дiйти висновку, що православ'я посiдало в життi козакiв перше мiсце, з ним узгоджувались усi їх вчинки, хоч воно й не сприймалося як щось стале, книжне, а лише як власнi релiгiйнi почуття.

Надзвичайна релiгiйнiсть українського козацтва була однiєю з причин значних змiн у менталiтетi українського народу, його культурi. Так, наприклад, козаки (козацька верхiвка) започаткували в Українi добу українського (козацького) бароко, що є вагомим внеском до свiтової культури.

23. Охарактеризуйте особливості козацького живопису Від другої половини ХVІІ ст. український живопис швидко відходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення реальних людей, подій. Домінуючим у творчості митців цього періоду був вплив мистецького стилю бароко.

У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей з народу, краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сюжетів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври була намальована ціла портретна галерея української знаті цієї доби. У той же час київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні та фрескові композиції. На замовлення магнатів монументальними розписами прикрашалися палати та замки, костьоли. Такими розписами прикрашений палац Конєцпольського у Підгір’ях, палац Собеського у Жовкві, костьол монастиря єзуїтів у Львові. Серед українських монументальних живописців того часу найбільш знаменитим був Ю. Семигиновський. У цей період набув розвитку український портретний живопис, особливо популярний у середовищі шляхти і козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. він ще зберігав тісний зв’язок з іконописом. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького і відомих козацьких старшин. Світські барокові портрети надзвичайно пишно декоровані, дуже часто постаті зображуваних на них людей виписані в суцільному сяйві кольорового мережива, різні орнаментальні елементи виразно підкреслюють майнове та соціальне походження зображуваних. Розквіт портретного живопису припадає вже на другу половину ХVІІІ ст. Великої популярності за тих часів набув ктиторський портрет — зображення засновників і покровителів храмів.

Помітного розвитку досягла у цей період графіка. Її розвиток був тісно пов’язаний з друкарством. Книжки ілюструвалися гравюрами, що виконувалися на дереві чи металі.

Найбільшу роль в розвитку графічного мистецтва того часу відіграли брати Тарасовичі. Олександр створив портретну галерею визначних діячів України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Києво-Печерського патерика» та «Нового заповіту».

Визначним майстром графіки був І. Щирський. Його гравюри складні й вигадливі. Рослинні орнаменти органічно поєднуються з античними сюжетами та реалістичними зображеннями. Цікавим типом графічного мистецтва стали великі афіші — оголошення про диспути в Києво-Могилянському колегіумі (академії), виконані Мирським. Відзначився митець і в ще одному різновиді графіки — виготовленні тез, серед яких найбільш знаменитою є теза на честь префекта Києво-Могилянської академії П. Калачинського. Патріотичним змістом пройнята гравюра Мирського «Теза Обідовського», на якій зображені епізоди Кримських походів та велична панорама Києва з архітектурними ансамблями Лаври, Софії, Подолу.

У другій половині ХVІІ ст. високого розвитку досягло декоративне й ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву. Різьблені геометричні або рослинні орнаменти прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози тощо.

З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішими в Україні були ткацтво та вишивка, пов’язані з художнім прикрашанням побуту, одягу, житла. Ці види народної творчості були поширені на території України як домашнє виробництво, а згодом як ремесло.