1. Проаналізуйте першовитоки культури Київської Русі

2. Розкрийте суть язичництва та його вплив на сферу культурного життя давніх слов'ян

3. Охарактеризуйте особливості писемності, освіти,літератури Київської держави

4. Проаналізуйте особливості архітектури і образотворчого мистецтва Київської Русі

5. Проаналізуйте вплив християнства на процеси розвитку культури К.Р.

6. Дайте характеристику видатним діячам культури К.Р.

7.Визначте що таке мозаїки та фрески та охарактеризуйте їх у Софіївському Соборі в Києві

8.Визначте види прикладного мистецтва які набули високо розвитку та поширення на Русі

9.Охарактеризуйте розвиток літописання та літератури в Київській Русі

10. Визначте видатні архітектурні споруди К.Р.

11.Розкрийте питання того, які традиції архітектури К.Р. зберігались в Московській держави

12. Дайте характеристику культурної та соціально-політичної ситуації українських земель в XIV-XVI ст.

13. Розкрийте роль яку відігравали православні братства в Україні

14. Назвіть та охарактеризуйте видатних вчених та культурних діячів України в XV-XVI ст.

15. проаналізуйте роль міста, церкви та княжих дворів у розвитку культури

16. Охарактеризуйте розвиток освіти в польсько-литовську добу

17. Визначте характерні особливості літературного і видавничого процесу в українських землях за часів феодальної роздробленості

18. Розкрийте проблему виникнення української козацької держави та її роль в розвитку національної культури

19. Розкрийте роль друкарень у розвитку культури XVII ст.

20. Охарактеризуйте Києво-Могилянську добу і її роль у розвитку культури XVII ст.

21. Визначте що таке козацький літопис, вкажіть які літописи ви знаєте та яка їх роль у культурному розвитку XVII ст.

22. Проаналізуйте роль православної церкви в козацькому житті

23. Охарактеризуйте особливості козацького живопису

24. Назвіть навчальні заклади XVIII ст. визначте особливості їх діяльності

25. Розкрийте суть та риси українського бароко

26. Охарактеризуйте козацькі літописи Г.Грабянки, Самійла Величка,

27. Проаналізуйте роль Енеїди І.П.Котляревського в Українській літературі

28. Квітка-Основ'яненко та його гумористичні оповідання. Значення Основ'яненка для розвитку української культури.

29. Визначте найбільш видатних художників-портретистів XVIII..

30. Визначте видатних українських композиторів XVIII ст. охарактеризуйте їх творчість.

31. Розкрийте значення «Історія Русів» для спрямування української культури XIXст.

32. Проаналізуйте роль «Руської Трійці» у піднесенні національно-культурної ідеї XIXст.

33.Визначте Роль Кирило-Мефодіївського братства в житті української інтелігенції.

34. Визначте роль громад у суспільному та культурному житті XIX ст..

35. Проаналізуйте історію створення гімну «Ще не вмерла Україна»

36. Дайте характеристику творчості М.В.Гоголя та її роль для розвитку української культури.

37. Дайте визначення ролі Т.Г.Шевченко у розвитку української літератури та українського малярства

38. Охарактеризуйте творчість М. Лисенка

39. Проаналізуйте роль П.І.Чайковського у музичному житті України

40.Розкрийте значення терміну «українізація»

41. Розкрийте значення терміну «соціалістичний реалізм»

42. Охарактеризуйте основні етапи радянської школи

43. Визначте та охарактеризуйте особливості творчості українських радянських письменників

44. Проаналізуйте основні тенденції розвитку української культури періоду незалежної держави.

45. Проаналізуйте у чому полягає суть небезпеки поширення «масової культури» для розвитку української національної культури.

46. Визначте особливості розвитку сучасної української освіти

47. Охарактеризуйте галузі науки в яких українські вчені мають світовий пріоритет.

48. Охарактеризуйте сучасний стан розвитку української літератури

49. Визначте творчість яких письменників українського зарубіжжя стали *** українському читачеві в останні роки

50. Дайте аналіз головних проблем сучасної української культури та визначте роль культури в подальшому розвитку держави

1. Проаналізуйте першовитоки культури Київської Русі .Велике переселення народів, яке відбувалося у III—VII ст., перетасувало народи Центральної Європи. Цей рух розпочали германські племена Балтійської зони на південь і схід, назустріч їм йшла могутня хвиля тюркомовних племен на захід. Обидва потоки, наче в киплячому казані, змішувалися з місцевими племенами. Історія зберегла для нас їх назви: це хунни (гуни), германці, слов’яни, угри, тюрки, алани, сармати, гето-фракійці, готи, росомони. Вони утворювали нові етнічні масиви, єднаючись між собою і місцевим населенням. Ці події склали і сформували сучасну картину Європи, безпосередньо позначилися також на українській історії та історії культури. Скіфи змінили кіммерійців і перебували на території України 500 років, до III ст. н. е., утворили оригінальну культуру, прекрасне мистецтво, налагодили продуктивне виробництво, торгівлю з Елладою, їх розбили сармати, які вже користувалися гончарним кругом, активно торгували хлібом з Візантією, мали важку кінноту — прообраз рицарської, господарювали близько 700 років. На зміну їм прийшли гуни, які правили майже 100 років (370—463 pp.). Гунів перемогли булгари, на території України вони правили протягом 200-х років (463 — близько 600 p.), за цей час ними створено помітні пам’ятники господарської, військової та культурної спадщини. Довгий час булгари були поза науковим обігом, на них було накладено своєрідне “табу”, але сьогодні вони серед інших входять в історичне і культурне надбання народів, що проживали на території України. За ці роки відбулося багато політичних подій, воєн, що були звичайним явищем для того часу, зміни правителів, але і в подальші часи булгари зберегли пам’ять про своє перебування на території України — Русі. У 840—865 pp. визначний булгарський поет Микаїль Башту Ібн — Шамс Тебір — літературний псевдонім Шамсі Башту (так будемо його звати далі) написав поему “Шан кизи дастан” — “Легенда про доньку Шана”. Але перш ніж розглянути поему, варто познайомитися з її автором. Його рід походить від індійського купця Синджа-Дяо, який працював у Хорезмі, а його син Габдулла обіймав посаду судді (каді) мусульман Семендера, пізніше переїхав до Києва, тут і народився майбутній поет, звідси прізвисько Башту — “киянин”. Певний час Шамсі Башту виконував обов’язки тебіра — секретаря балтавара чорних булгар Айдара, а з 840 p. залишає службу і засновує мусульманський печерний скит поблизу Києва (у 737 p. булгари прийняли іслам), при цьому продовжує виконувати функції секретаря бал-тавара Габдулли Джильки. У 858 p. балтавар Габдулла Джильки був розбитий хозарами, Чорна Булгарія скоротилася до меж Лівобережної України, Київські землі відійшли від булгар — утворилося Руське князівство (Русь), залежне від Хозарії. Невдовзі між князем Русі Жир-Аса (у руських літописах “Дір”) та варягом Аскольдом сталося непорозуміння, останній вчинив погром, 870 p. він повторює цю акцію. Шамсі як прибічник Діра опиняється у в’язниці, звідки його визволяє Алмиш, і поет від’їжджає до Булгарії. У Булгаристані Микаїль поряд із державною службою секретаря активізує свою місіонерську та просвітницьку діяльність, створює при мечетях (мактабі) 180 шкіл, займається переписом населення, пошуками корисних копалин. У 900 p. під час чергової місіонерської подорожі по Уралу потонув під час бурі в річці Нукрат-Ідель (Агідель, Кама) неподалік аулу Шам-Чачан, сьогодні Яр Чали (Набережні Човни). Так про життя Шамсі Башту оповідає “Історія Джагфара” (“Джагфар таріхи”). Поет пішов із життя, але для нащадків залишилася його поема “Легенда про доньку Шана”, яка написана в Києві і в Україні викликає науковий, історичний та культурний інтерес. У ній поєдналися два великих пласти — язичницький, притаманний для Лівобережної України того часу, та давньобулгарський епос з яскраво вираженим ранньоісламським забарвленням, що характеризує твір як ранньоісламську поему. У поемі віднаходяться ототожнення топонімів, так, наприклад, двір Алмиша — Ольми, як звали його кияни, був добре відомий навіть у XII ст. як “Ольмин двір”. Чорні булгари після розгрому їх княгинею Ольгою 946 p. перейшли на службу до Києва та Чернігова під іменем берендеїв та ковуїв. Наприкінці XIII — у першій половині XIV ст. деякі з них мігрували у Дике поле, утворивши степову вольницю — козацтво, серед якого, до речі, збереглася протобулгарська традиція — голити голову, лишаючи тільки жмут волосся “оселедець” (подібну “зачіску” мав також князь Святослав). Ремінісценції поеми прослідковуються у літературних пам’ятниках ближніх і дальніх сусідів булгар, зокрема у поемі “Витязь у тигровій шкірі” Ш. Руставелі, “Іскандер-наме” Нізамі Гянджеві, а також “Слові о полку Ігоревім”, що потверджує їх культурні взаємозв’язки. На останній пам’ятці зупинимося докладніше. Вірогідно, що автор “Слова…” був грунтовно обізнаний з “Легендою про доньку Шана”. У “Слово…” переходять Див, явний персонаж східного фольклору, алп Хурса — покровитель ковалів та зброї (принагідне зауважимо, що на Полтавщині й до сьогодні побутує прізвище Хурса), у язичників Русі —• це Хоре. При аналізі обох творів стає зрозумілим, чому автор “Слова…” засуджує князя Всеслава Полоцького, коли той “великому Хръесови влълком путь пресыкаше”. Адже у цьому випадку зброя втрачала силу, тому що це було порушенням давніх освячених традицій і дорівнювало злочину. Віщий співець Боян також є героєм обох поем. У “Легенді…” він мав історичного прототипа — це аварський хан Бат-Боян (660— 680 pp.), відомий своїми походами на Візантію “тропою Траяна”, тобто до “Трапеум Траяні”, відомої колони римського імператора Траяна. Зрозумілою також стає любов до струнних інструментів, адже Боян любив співати та грати на домрі”. У “Слові…” наголошено на неслов’янському походженні Бояна, він онук Велеса, а слов’яни — онуки Дажбога. Оскільки за часом створення “Легенда…” передує “Слову…”, відчутні запозичення, тобто це та першооснова, за якою ймовірно йшов слов’янський співець. Тотожними є також міфологічні пласти про походження народів, їх пізніше увів Нестор до своєї “Повісті минулих літ”, це вкотре потверджує тезу “мандрівного сюжету”, виведену О. Веселовським. У Шамсі — легенда про трьох ельбірів-богатирів, перших булгар, у Нестора — про трьох братів — засновників Києва. Важливою у поемі, зокрема, є інформація про заснування Києва Шамбатом, братом Курбата І, про якого збереглося багато відомостей у візантійських хроніках VII ст., що не дивно, адже Курбат виховувався при константинопольському імператорському дворі, а походив із відомого роду Дуло, як і гунський вождь Атілла. “Легенда…” називає Курбата сином Аскала, який ходив з посольством до Константинополя у 563 p., що потверджується хронікою Менандра Протиктора. Константин Багрянородний у праці “Про управління імперією” згадує про те, що Київ звався Самбатос (Шамбат), це не ув’язувалося в істориків XIX—XX ст. у “струнку” теорію витоків і походження міста. Поема уточнює назви і час заснування міста, адже достеменно відомі роки правління Курбата І. Відповідно реконструюється і дата заснування Шамбатом міста — 631—642 pp. Після зіткнення булгар із фарангами (франками), смерті аварського хана Бояна (про що розповідає хроніка Фредегара, VII ст.) у Панонії починаються міжусобні війни аварів з булгарами-нутригурами. Король Дагоберт спочатку дозволив їм поселитися у Баварії, затим відмовив з невідомих причин. У хроніці Фредегара говориться, що булгари змушені були відступити до слов’ян, і ті прийняли їх; це відбулося в 631 p. Таким чином, згідно з інформацією, що міститься у поемі, можна ідентифікувати з певною вірогідністю рік заснування Києва — 631—632, а також його назви: Шамбат — Самбатос — Кий — Київ, що не суперечить тому міфологічно-семантичному пласту, що наведено в “Легенді про доньку Шана”. Окремі перегуки тем “Легенди про доньку Шана” спостерігаються у “Повісті минулих літ” Нестора-літописця, зокрема оповідь про чарівного коня Туянара, який після служби богатиреві Ату просить відпустити його на волю, він говорить: “Там, біля гори Кіянтау, хочу провести я дні останні”. Ат виконує його прохання… Після смерті Туянара він виявив бажання побачити кості любимого коня — “На гору зійшов, і раптом тяжко йому зробилося, дихання сперло — життя полишило його”. Майже дослівно Нестор описує смерть Олега. Усі, хто вивчає давньоруські літописи і літературу, наголошують, що вони мали попередників, це, зокрема, потверджує пам’ятник, що входить в історичний та культурний обіг як в історії булгар, так і українського народу, — “Легенда про доньку Шана” славного сина булгарського народу Шамсі Башту, він дає можливість повніше осягнути славне минуле нашої країни та її зв’язки з іншими народами.

2. Розкрийте суть язичництва та його вплив на сферу культурного життя давніх слов'ян. Слов'янське язичництво досягло апогею напередодні утворення Київської держави і в перші два століття її формування (9 – 10 ст.), коли культ Перуна, бога грози і покровителя воїнів та князів, став державною релігією Київської Русі. Служителями язичницького культу слов'ян були волхви-засновники вчення про першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, були творцями своєрідної астрологічної медицини. Волхви зберігали і передавали з покоління в покоління географічні, астрономічні, математичні знання. Людське слово, як і друїди, вони наділяли таємною магічною силою. Слово могло ощасливити людину або згубити. Воно могло вилікувати людину від різних хвороб, перемогти злі сили, творити чудеса. Поетів слов'яни називали віщими, вважаючи, що їм відомі таємниці людського буття. І донині в українців збереглася повага до законів предків, зафіксованих у багатих житейською мудрістю приказках, прислів'ях, піснях. Подібно до кельтів, слов'яни мали священні гаї, що заміняли їм храми. І в слов'ян, і в кельтів навколишня природа є живою: дерева і трави говорять між собою та з птахами і з людьми. Предметами особливого шанування були у них ліси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Герої багатьох народних казок часто по дереву потрапляють у небесне царство. Ще частіше це приписується покійникам. За давніми слов'янськими віруваннями, померлі піднімаються міфічним дубом на небо до своїх предків. Цим, наприклад, і пояснюється фразеологізм «дати дуба». Взагалі в уяві і кельтів, і слов'ян дерево відігравало важливу роль при створенні світу, а образ дерева життя займав важливе місце в системі шанування природи. Дерево життя – це уособлення космогонічних і часових уявлень: його коріння йшло в глибини землі, в царство померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя і крона – житло богів та духів. Культ дерева є одним з найдавніших. Він пов'язаний з образом дерева-захисника. Під деревом молились, їли, відпочивали, помирали. За деревами ховалися від ворогів. Довголіття дерева підносило його над життям людей і тварин. Рослини, що несли в собі часточку плідної сили природи, були мовби гарантом віри в сприятливі впливи природи на долю людини. Це, в свою чергу, приводить до поширення обрядів виробничої та лікувальної магії, гадання на рослинах і виникнення відомого гороскопу друїдів, у якому простежується зв'язок людських характерів з деревами.

3. Охарактеризуйте особливості писемності, освіти,літератури Київської держави

Київська Русь — одна з могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Розвиток писемності. Освіта.На етапі завершення формування державності Київсь­кої Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опануван­ня неупорядкованим письмом — IX ст. Так, раннє ознайом­лення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Особливий інтерес становить так звана софійська абет­ка, виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, "со­фійська" азбука відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфаві­ту почали додавати букви для передачі фонетичних особ­ливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра.Пізніше слов'яни мали дві азбуки — глаголицю і кири­лицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кири­лом і Мефодієм, які поширювали християнство серед сло­в'ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори XI ст. і наступних століть: "Остромирове євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073, 1076 рр., "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Мстиславове євангеліє", "Повість временних літ" та ін.Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос­віченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг". Це було свого роду обов'язкове навчання для мо­лоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та ду­ховні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав­них та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора. Про існування школи в Софіївському соборі свідчать чи­сленні написи, зроблені її учнями в різних частинах будівлі. Пізніші князі не вели вже такої широкої культурної акції, і школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учи­телями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше Псалтир. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мо­номах.Високоосвіченими були жінки князівського роду: кня­гиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури. Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови. Напевне, більшість таких книг були церковними. Необхідність у них пов'язана із запро­вадженням на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література — істо­ричні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастич­ної тематики: "Александрія" —- опис завоювань Александра Македонського, "Повість про індійське царство", "Тро­янська війна", "Слово про премудрого Акіра", "Стефаніт і Іхнілат" — "звіриний" епос та ін. Всі ці теми свідчать про живу зацікавленість таємничими країнами Сходу. Вся пе­рекладна література знаходила місце в різнорідних збірни­ках під назвами "Пчола", "Золотий ціп" та ін. З оригінальних літературних творів найшвидше з'яви­лися проповіді українського духовенства. Перше місце се­ред проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав спов­нений гуманістичних Ідей твір "Слово про закон і благо­дать.Неоціненним надбанням стала складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам'ятка — "Руська правда". Ця збірка законів князя Ярослава і його наступників лягла в основу Литовського статуту і законо­давства гетьманської доби. Наприкінці XII ст. було написано "Слово о полку Ігоре­вім" — перлину давньоруської художньої літератури. Знай­дено цей твір у рукописному збірнику кінця XV — почат­ку XVI ст. в одному з монастирів Росії. Цей епос сповнений ми­стецькими описами природи, самого походу, відваги й мужності князів, фольклорними образами; всі картини сповнені чару високої поезії. "Слово" як тема мало надзвичайний вплив на українську та інші слов'янські літератури, породило багато наслідувачів і перекладачів; українською мовою окремі частини "Сло­ва" перекладали Т.Шевченко, М.Шашкевич, І.Франко, Панас Мирний та ін. Першою ілюстрованою книгою, яка дійшла до нас, є "Остромирове євангеліє». Природну основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісні, перекази, легенди, заговори і зак­линання. Особливе місце посідали пісні-билини. Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліоте­ки, які створювалися при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але перша і найбільша, зас­нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книг вважалися: Ярослав Мудрий. його син Святослав;