24.Концепція життєвого циклу товару.

Життєвий цикл товару – концепція, за доп. якої відображається процес розробки товару, збуту його, одержання прибутку, поведінки конкурентів, розвитку стратегії М-гу фірми від моменту зародження ідеї про створення товару до зняття його з ринку.

Життє́вий цикл това́ру — час, упродовж якого товар життєздатний на ринку і забезпечує досягнення цілей продавця. Від життєвого циклу товару залежить рівень прибутку на кожній із його стадій:

1. Впровадження товару на ринок;

2. Зростання обсягу продажу внаслідок визнання товару покупцями;

3. Стадія зрілості, яка характеризується максимальною прибутковістю;

4. Стадія аристократична. Товар загальноприйнятий та наситив ринок; Характеризується мінмальними затратами при значних прибутках.

5. Спад обсягу продажу і прибутку.

Етапи жц:

1) розробка;

2) впровадження;

3) зростання;

4) зрілість;

5) спад.

Етап розробки пов’язаний лише з витратами на ство­рення конструкції виробу, відпрацювання його на техно­логічність, підготовку вир-х потужностей і персоналу. Про прибуток не може бути й мови. Доводиться брати кредит у банку на проведення НДДКР.

Етап впровадження починається з надходження у продаж першого зразка товару. Збут зростає повільно, що пояснюється:

1) затримками в розширенні вир-ва;

2) технічними проблемами;

3) неналагодженістю каналів розподілу;

4) небажанням покупців змінювати усталені звички;

5) утрудненнями, пов’язаними з початковою ціною товару.

Витрати на стимулювання значні, що випливає з не­обхідності:

1) інформувати потенційного покупця про новий товар;

2) спонукати покупців до придбання товару;

3) забезпечити розповсюдження товару через роздрібну мережу;

На цьому етапі фірма або все ще зазнає збитків, або прибуток її незначний.

Етап зростання хар-ий активізацією збуту товару, появою його нових модифікацій. Водночас збільшується коло конкурентів. Ціни можуть дещо знижуватися, прибуток зростає. Для зміцнення конкурентного стано­вища фірма може обрати (або викор-ти у сукупності) такі стратегічні напрямки:

1) поліпшення якості продукту, створення його нових модифікацій;

2) розширення сегментації ринку;

3) вихід на нові канали розподілу;

4) організація реклами та стимулювання здійснення покупки.

Етап зрілості (насичення). Темпи зростання збуту гальмуються. Загострюється конкуренція. Ціни падають. Для підтримання високого рівня продажу необхідно:

1) збільшувати зручність та надійність;

2) використовувати нові матеріали в конкуренції про­дукту;

3) активізувати рекламу;

4) підкреслювати нове в упакуванні;

5) акцентувати безпечність товару;

6) пропонувати набір моделей;

7) множити послуги споживачам;

8) використовувати нові канали розподілу;

9) виходити на нові сегменти ринку;

10) пропонувати нові товарні марки;

11) знижувати ціни;

12) виходити на нові засоби масової інформації;

13) поліпшувати сервісне обслуговування.

Етап спаду (занепаду, скорочення ринку, оновлення товару). Для гальмування цього процесу необхідні інтенсивні заходи. Доцільним є рішення: вир-во продукції припинити або передати його іншій (напр., дочірній) фірмі.

Затримка зі зняттям з вир-ва застарілих виробів різко знижує прибуток фірми внаслідок таких обставин:

1) багато продукції нагромаджується в каналах збуту;

2) збільшуються витрати на рекламу;

3) великі втрати часу, пов’язані з організацією збуту, затримується розробка нових товарів;

4) знижується імідж фірми.

Усе це вимагає негайних заходів щодо зміни товарної політики фірми::

1) визначити товари, які різко втрачають свої споживчі властивості;

2) зібрати для цього всебічну інформацію і ретельно її проаналізувати;

3) прийняти відповідне рішення щодо вир-ва товару;

4) вилучити товари з товарного асортименту фірми.

25. Маркетингова цінова політика — це комплекс заходів, який включає визначення ціни, знижок, умов оплати за товари та послуги, управління цінами з урахуванням побажань та можливостей споживачів для забезпечення прибутку підприємства-вироб­ника чи продавця.

Політика цін — один з традиційних головних елементів маркетингу, оскільки ціна є:

• одним із головних інструментів у конкурентній боротьбі;

• однією з головних передумов купівлі-продажу товарів;

• чітко і просто вимірюваною змінною, яка постійно використовується в економічних розрахунках фірми;

• важливою передумовою до­сягнення підприємством своїх стратегічних цілей;

• надійним засобом зрівноважування попиту і пропонування.

• 

• Рис. 2.1. Класифікація цін

Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції.

Залежно від сфери обігу або галузевої форми продукції розрізняють:

оптові ціни на продукцію промисловості;

закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

ціни на продукцію будівництва;

тарифи на транспорті та у сфері послуг;

роздрібні ціни.

Закупівельні ціни — це ціни, за якими сільськогосподарська продукція великими партіями реалізується державними, кооперативними та фермерськими господарствами для подальшої переробки.

Ціна реалізації — це ціна, за якою продукція надходить до покупців.

Загальнодержавні — це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальними постановами уряду.

Довідкові — це інформаційні ціни, що є відправною точкою для встановлення, як правило, договірної ціни.

Стартові — це вихідні ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу.

Заставна ціна — це ціна товару, який підлягає поверненню.

26.Етапи ціноутворення Процес ціноутворення складається з шести етапів (рис. 9.2). Розглянемо кожний з них. 1. Визначення мети ціноутворення. Кожному підприємству необхідно визначити мету виготовлення конкретного товару. Якщо підприємство вибрало цільовий ринок і здійснило правильне позиціонування, то йому легше сформувати маркетинговий комплекс і визначити мету цінової політики. Існує кілька основних цілей цінової політики маркетингу:* забезпечення збуту (виживання);* максимізація чи збільшення прибутку;* досягнення та збереження відповідних обсягів товарообігу (частки ринку, кількості продавців);* підвищення конкурентоспроможності підприємства й товару. 2. Визначення попиту. Величину попиту визначають кілька факторів: існуючий рівень цін на товари, економічна ситуація, доходи покупців, їх спеціалізація та поведінка, рівень розвитку техніки та технології. Крім того, товаровиробнику слід ураховувати, що не завжди зниження ціни на товар супроводжуватиметься підвищенням попиту на нього (ефект заміни). Може виникати й ефект доходу, тобто спо-живачі-підприємства купуватимуть менше товару або й зовсім відмовляться від нього, якщо вирішать, що його якість не відповідає їх вимогам або ж у підприємства постане потреба зменшити обсяги виробництва. Визначаючи попит на ТВП, підприємство повинно оцінити його при різних цінах і з'ясувати причини його зміни. Також слід ураховувати, що аналіз попиту та пропозиції на товар дає змогу встановити максимальну ціну товару.

3. Аналіз витрат на виробництво та збут товару. Це один з найважливіших етапів встановлення ціни, оскільки дає змогу встановити мінімально допустиме її значення, яке забезпечить покриття витрат на виробництво та реалізацію продукції (надання послуги) і отримання відповідного прибутку. Ось чому важливо розрахувати всі види витрат підприємства:* постійні (не змінюються залежно від обсягів випуску чи продажу продукції: амортизаційні відрахування, орендна плата, страхові внески, відсотки за кредит тощо);* змінні (змінюються залежно від обсягів виробництва: вартість сировини, матеріалів, транспортування тощо);* повні (сума постійних і змінних витрат);* середні (постійні, змінні, повні витрати у розрахунку на одиницю продукції);* маржинальні (збільшення або зменшення повних витрат за відповідного збільшення або зменшення обсягу виробництва на одиницю продукції). 4. Аналіз цін конкурентів. Товаровиробник має знати ціни на продукцію конкурентів і відмітні характеристики їх товарів. Для такого аналізу здійснюють порівняльні закупки, користуються каталогами, прейскурантами тощо. У результаті аналізу реальних цін на конкуруючі товари (використовуючи, наприклад, метод Дельфі — експертний метод встановлення рівня цін) необхідно встановити приблизний рівень ціни. 5. Вибір методу (методів) ціноутворення. На цьому етапі безпосередньо визначають ціну на товар за допомогою відповідного методу (методів) ціноутворення. Маркетингова цінова політика має досить широкий арсенал підходів та методів прямого і непрямого розрахунків ціни. Найчастіше використовують такі методи: "витратний", беззбитковості та одержання цільового прибутку, значних переваг (цінностей) товару. 6. Встановлення остаточної ціни. Вибравши той чи інший метод і врахувавши попередню інформацію, товаровиробник може розрахувати ціну на власний товар. Визначену ціну потрібно перевірити на відповідність цінового образу підприємства ціновій політиці, яку воно здійснює, спрогнозувати реакцію конкурентів на встановлену ціну і лише після цього встановити остаточну ціну.

27. Методи та стратегії ціноутворення

Стратегія престижних цін: сутність та умови застосування.

Протягом тривалого періоду ціна зали-шається незмінно високою, оскільки є символом ексклюзивності (коштовності, хутро, антикваріат тощо).

Високі, “престижні” ціни асоціюються у споживачів із високою якістю товарів, що зумовлена викор-м коштовних мате-ріалів, ретельним виготовленням, суворим контро­лем, а також високим рівнем сервісу. Висока ціна, відіграючи роль індикатора якості, має найбільший вплив при купівлі складних і цінних товарів (автомобілів, дорогої парфумерії тощо). Покупець має можливість прид-бати якісь особливі товари з особливими якостями. Продаються звичайні товари, однак належать вони престижним фірмам і купити їх можна лише в престижних салонах.

Стратегія низьких цін: сутність та умови засто­сування.

Товар виводиться на ринок за високими цінами, які зі зростанням конкуренції, появою аналогів поступово зменшуєть-ся. Низькі ціни, привабливі для значної чатини ринку, дають змогу збільшувати обсяги продажу товарів, вести активну цінову конкурентну боротьбу.

Стратегія “зняття вершків”: сутність та умови застосування.

Хар-на для модних новинок. Хар-ся максимально висо­ким рівнем цін на щойно виведені на ринок товари і відносно коротким часом використання. При викор-ні стратегії “зняття вершків” фірма спочатку встановлює на свій товар високу престижну ціну, яка робить його досяжним лише для верхніх ешелонів ринку. Після уповільнення першої хвилі збуту ціни поетапно знижують, що дає змогу поступово залучати до купівлі товару дедалі більшу к-сть ринкових сегментів, знімаючи з кожного з них фінансові “вершки”.

Викор-ня стратегії “зняття вершків” зумовлюють такі фактори:

1) вона допомагає компенсувати значні витрати на науково-дослідні розробки нових (“піонерних”) товарів і впрова-дження їх у вир-во, а також витрати на рекламу при виведенні новинок на ринок;

2) перша група споживачів нового това-ру (сегмент із високим рівнем доходів) менш чутлива до високої ціни, ніж подальші елементи;

3) висока початкова ціна створює образ високої якості товару;

4) збільшення початкової найчастіше викликає опір ринку, тоді як поступове зниження ціни сприймається доброзичливо.

Стратегія прориву на ринок: сутність та умови застосування.

Хар-ся початковим низьким рівнем ціни, який посту­пово підвищується. Викор-ся за виведення товару на нові ринки. Деякі фірми ефективно викор-ть стратегію “про­никнення”, відразу встановлюючи на свою новинку відносно низьку ціну, сподіваючись у такий спосіб залучити велику к-сть споживачів та захопити значну частку ринку. Встановленню ціни проникнення сприяють такі умови:

 ринок хар-ся високою ціною еластичністю попиту;

 збільшення обсягів збуту сприяє зниженню витрат на вир-во і реалізацію продукції;

 низька ціна не приваблює потенційних конкурентів.

. Класифікація цінових стратегій в М.

Цінова стратегія -статегічна лінія (план) фірми у сфері ціноутворення з орієнтацією на досягнення стратегічних цілей. Тобто цінові стртегії класифікуються в залежності від методів ціноутворення і цілей цінової політики. Мет. ціноутв., орієнт. на попит включає стратегії: "Збирання вершків" товари спочатку продають за цінами, які значно перевищують витарти на в-во, а потім фірма поступово їх знижує, пропонуючи товар новим сегментам. "Проникнення" пов'язана з проникненням на нові цільові ринки, коли ціні встановлюються на рівні, нижчому за звичайний. "Пресижних цін" передбачає продаж товарів за високими цінами і розрахована на сегменти ринку з низькою еластичністю, які особливу увагу приділяють якості товару, товарній марці, чутливо реагують на фактор престижності. "Зв'язаного ціноутв-ня" є актуальною якщо фірма

Виходить на ринок не з одним товаром, а з комплексом. "Гнучких, еластичних цін" різний рівень цін залежно від можливості покупця заплатити певну суму та вміння торгувати. "Стабільних,стандартних, незмінних цін" продаж товарів за незмцнними цінами протягом тривалого періоду. Мет. ціноутв., орієнт. на конкурентів "Низьких цін" встановл-ся з метою витіснення конкурентів, завою­вання масового покупця і значної частини ринку. "Ціно­вого лідера" ціни встановл-ся залежно від цінової політики конкурентів.

28. Чинники,що впливають на ціноутворення

В умовах ринкової економіки на ціну впливає багато чинників. У цілому їх можна поділити на дві великі групи:

• внутрішні, які залежать від самого підприємства (в основному пов'язані з ефективністю використання ресурсів й можуть бути ліквідовані силами самого підприємства). їх велика кількість, й вони залежать від особливостей діяльності підприємства, виробничого процесу, здійснення реалізації продукції та ін.;

• зовнішні, які не залежать від підприємства і які потрібно враховувати при плануванні стратегії своєї діяльності. У своїй діяльності підприємство повинно пристосовуватись до дії цих чинників, аналіз та розгляд яких має велике значення.

До зовнішніх чинників належать: попит споживачів, пропозиція виробників, доходи населення, особливості поведінки споживачів, вплив держави на політику ціноутворення, цінова реклама, фінансова система, грошовий обіг, кредитно-грошова система, учасники каналів збуту товарів, конкуренція, збільшення витрат за незалежними від підприємства причинами, інфляція та ін.

29. Маркетингова політика розподілу — це діяльність підприємства з організації, планування, реалізації та контролю за фізичним переміщенням виробленої продукції від місць її видобутку чи виробництва до місць використання чи споживання з метою задоволення потреб споживачів і досягнення власних цілей

Ключовий момент маркетингової політики розподілу — конструювання каналів розподілу.

Канали розподілу — це маршрути, за якими продукція переміщується від місць виробництва чи видобутку до місць споживання чи використання, зупиняючись у певних пунктах, переходячи від одного власника до іншого, це сукупність фірм або окремих осіб, які беруть на себе обов’язок чи допомагають передати комусь іншому право власності на товари (послуги) на їхньому шляху від виробника до споживача.

30. Функції каналів розподілу можна об’єднати в такі групи:

а) функції, пов’язані з угодами:

1. закупівля чи отримання продукції для відповідного, перепродажу або передання її споживачам;

2. продаж продукції, тобто контактування з потенційними покупцями, просування продукції, отримання і виконання замовлень;

3. взяття на себе ділового ризику (за наявності права власності на продукцію);

б) логістичні функції:

1. підбір продукції, тобто створення необхідного асортименту для належного обслуговув ання споживачів;

2. збереження отриманої продукції, її якісних характеристик;

3. сортування, комплектування, поділ великих партій продукції відповідно до потреб споживачів;

4. транспортування продукції.

в) функції обслуговування:

1. торговельне кредитування покупців;

2. огляд, перевірка, оцінка продукції, визначення її ґатунку та якості;

3. проведення маркетингових досліджень;

4. планування продукції, тобто консультування товаровиробників стосовно потреб споживачів, динаміки попиту, місця товарів на ринку на підставі з умов конкуренції, стадій життєвого циклу товарів тощо;

5. визначення цін, націнок, знижок, інших умов продажу товарів;

6. надання інформаційних, виробничих, комерційних та інших послуг.

Розрізняють два базисні типи каналів розподілу — прямі та опосередковані.

Прямі (без використання посередників) канали розподілу використовують підприємства, які бажають контролювати всю свою маркетингову програму, підтримувати тісний контакт зі споживачами, мають обмежену кількість цільових ринків, достатні засоби і досвід для організації збуту.

Опосередковані (переміщення товарів через посередників) канали розподілу підприємства використовують для розширення ринків збуту, ширшого їх охоплення, нарощування обсягів продажу товарів.

Існують канали розподілу прямого (від виробників до споживачів) і зворотного (від споживачів до виробників) ходу. Останні використовуються для розподілу ділових відходів, зворотної тари, некондиційної продукції та ін.

Основними характеристиками каналів розподілу є їхня довжина, ширина та типи суб’єктів.

Довжина каналу розподілу — це кількість наявних у ньому проміжних рівнів. Рівень каналу розподілу — це будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу для наближення товарів і права власності на них до кінцевого споживача. Наприклад, довжина каналу, в якому товаровиробника і споживача зв’язують оптовик і роздрібний торговець, дорівнює двом. Так званий канал нульового рівня (довжина каналу дорівнює нулю), це канал, який зв’язує товаровиробника і споживача безпосередньо (неопосередковано).

Ширина каналу розподілу або його напруженість — це кількість посередників на кожному рівні каналу розподілу.

Канал збуту та його характористики.

Канали збуту (канали розподілу) – сукупність підприємств, організацій чи окремих осіб, включених процес доведення продуктів до споживача. К.з. визначає шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів. Учасниками к.з. можуть бути оптові та роздрібні торгівці, агенти, брокери, джоббери, дилери, дистриб’ютори, маклери та інші посередники. К.з. можна охарактеризувати кількістю рівнів каналів. В будь-якому К.з. циркулюють потоки фізичних потоків, прав власності на них, платежів, інформацій; існують свої методи просування продукту. З організаційної точки зору виділяють К.з. звичайні, які включають у свій склад незалежні організації, котрі не мають явно виражених лідируючих позицій і схильні до конфліктів. Функціонування К.з. припускає організацію відбору учасників каналу, розробку системи стимулювання та оцінки ефективності їх труда. Для встановлення довгострокових контактів з посередниками створюють спеціальний підрозділ, котрий займається виявленням нужд посередників та розробкою програм надання їм допомоги. Вибір К.з. прямим образом впливає на товарорух.

Функції учасників каналу розподілу.

Учасниками каналу розподілу можуть бути оптові роздрібні торгівці, агенти, брокери, джобери, дилери, дистриб’ютори, маклери та інші посередники. В число учасників К.р. входять виробники та споживачі даного продукту. Учасники каналів розподілу виконують наступні функції: збір та розповсюдження маркетингової інформації, стимулювання збуту; встановлення контактів між виробниками та споживачами; “підгонка” продукту під вимоги споживача (сортирування, збір, упаковка); транспортування та збереження товару; створення запасів; реклама; фінансування функціонування каналу, обслуговуючі функції (торговельне обслуговування, перевірка, оцінка продукції, консультації та ін.) та ін.

31. Гуртова торгівля (також оптова торгівля)  — діяльність із придбання і відповідного перетворення товарів для наступної їхньої реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам підприємницької діяльності, але не стандартному кінцевому споживачу. Гуртова торгівля є частиною внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж товарів як великими, так і малими партіями з метою їхнього перепродажу або виробничого споживання.

Гуртова торгівля здійснюється за цінами, які нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного стимулювання та прибуток. Гуртова торгівля стимулює збут товарів, формує їхній асортимент, складає і транспортує товари. Найвпливовішими гуртовими торговельними структурами є великі

Рис. 4.7. Взаємозв’язок форм і видів оптової торгівлі

Рис. 4.2. Функції оптової торгівлі стосовно її клієнтів

Серед маркетингових посередників провідне місце на товарному ринку займають оптові посередники. Основні типи оптових посередників - це дистриб’ютори, збутові агенти, комісіонери, товарні брокери, консигнатори, повірені, дилери, незалежні оптовики-купці та ін.

Дистриб’юторські фірми - це незалежні відносно великі комерційно-посередницькі організації, що мають у своєму розпорядженні свої або орендовані складські площі, які здійснюють збут товарів на основі оптових закупівель за свій рахунок товарної продукції безпосередньо у виробників, завезення її на склад, організацію зберігання та відвантаження (відпуск) покупцям.

Дилер (від англ. dealer - торговець, агент) - це незалежний відносно середній і дрібний підприємець (фізична або юридична особа), що здійснює професійні торгові операції, які полягають у придбанні за свій рахунок у різних продавців (виробників, агентів, дистриб’юторів) оптом товарів, що мають масовий попит, для подальшого перепродажу. Купуючи товари, дилер стає на якийсь час їх власником, а потім перепродує їх від свого імені на будь-якому ринку за певну ціну індивідуальним покупцям у порядку дрібнооптової або роздрібної торгівлі.

Комісіонери - це оптові посередники, які здійснюють операції з купівлі-продажу непродовольчих товарів від свого імені, але за рахунок клієнтів (продавців, покупців).

Консигнатори (різновид комісіонерів) - надають послуги суб’єктам товарного ринку, які займаються зовнішньоторговельною діяльністю. При цьому власник товарів (консигнант) передає їх консигнатору для продажу зі складу останнього, тобто надає товар у розпорядження консигнатора на певний час для реалізації. Договором консигнації визначаються асортимент, кількість, якість, мінімальна ціна продукції, що реалізується, територія, на якій вона може продаватися.

Агент (від латин, agenlis - діючий) - здійснює дії на товарному ринку, пов’язані з продажем або купівлею товару за рахунок і від імені поручителя на певній території. Сприяючи здійсненню торгової операції, агент сам не стає власником товару навіть тимчасово.

Розрізняють наступні типи агентів:

1) агенти виробників - звичайно працюють на декілька підприємств, що виробляють товарну продукцію, володіють правом збуту конкретної продукції на певній території, мають справу із взаємодоповнюючими, неконкурентними товарами. Такі посередники достатньо обізнані щодо асортименту товарної продукції кожного виробника, володіють інформацією про кон’юнктуру ринку, мають широкі контакти з іншими посередниками, споживачами, маркетинговими й інформаційними центрами, рекламними, страховими, митними та іншими організаціями. Співпрацюють з такими агентами як середні і малі підприємства, не зацікавлені в тому, щоб утримувати власний збутовий апарат, так і великі фірми, які прагнуть проникнути на нові ринки збуту і розширити коло потенційних покупців;

2) агенти збутові - мають комерційно-господарські взаємовідносини з середніми і малими підприємствами, займаються реалізацією всієї товарної продукції, що виготовляється ними. Вони замінюють собою торговельно-збутовий апарат підприємства-виробника і ведуть роботу за цінами, обсягом і асортиментом постачань, маркетингом, раціоналізацією господарських зв’язків, рухом товару та ін. Діяльність таких агентів звичайно територіально не обмежена.

Брокер (від англ. broke - комісіонер) - посередник на товарному ринку, основний обов’язок якого - зведення контрагентів на товарній біржі.

Брокер - фізична особа, зареєстрована на товарній біржі як підприємець, що має договірні відносини з брокерською організацією. Це чистий посередник, що не має в своєму розпорядженні товару навіть тимчасово, і не має серйозних повноважень самостійно вести торгові операції без доручення клієнтів. Брокер не може виступати в ролі покупця або продавця товарів; не є представником сторін в операції; не перебуває в договірних відносинах ні з продавцем, ні з покупцем, а діє на основі їх окремих доручень; одержує винагороду у вигляді комісійних.