1. Факт (від лхс./асШт — здійснено, зроблено). Це подія, явище, про­цес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження.

Розрізняють факти дійсності і факти науки (факти пізнання). Факти дійсності — це речі, властивості, відношення, події, які існу­ють дійсно, незалежно від свідомості. Факти науки — це відображен­ня фактів дійсності, всебічно перевірених, вірогідність яких доведе­на. Вони усвідомлюються і фіксуються в термінах мови науки у ви­гляді емпіричних суджень. Різними шляхами дослідник поступово накопичує факти, які становлять емпіричну основу усієї подальшої

Схема 91 ■ Рівні і форми розвитку наукових знань

роботи. Ця основа — першорядна передумова успіху в науковій ро­боті. Після набуття фактичного матеріалу починається друга фаза дослідження. Вчений прагне дізнатися, що насправді є фактом, а що думкою або навіть вигадкою. Факти групуються за їх важливістю, актуальністю і т. д. Ця робота грунтується на теоретичних положен­нях науки, її законах та категоріях.

2. Проблема. Ця форма виникає на основі наміру пояснити факт. Проблема (від грец. ргоЬіета — завдання) — це запитання чи комплекс запитань, які виникають у процесі розвитку пізнан­ня і вирішення яких має суттєвий практичний або теоретичний інтерес. Формування проблеми є важливим моментом розвитку

наукового знання, оскільки правильно поставити проблему озна­чає частково вирішити її. Хибна постановка проблеми буває однією з причин виникнення вигаданих проблем (псевдопроблем), тобто таких, що несумісні з фактами і законами. І такі проблеми практич­но не вирішуються. Поставити проблему означає: відокремити відоме від невідомого; факти з'ясовані від фактів, які вимагають з'я­сування; сформулювати запитання, яке виражає основний зміст проблеми; накреслити конкретні шляхи її вирішення. Формулю­вання проблеми спирається на процес і результат емпіричного дослідження і разом з тим стимулює подальше дослідження, на­правляє його.

3. Гіпотеза. З формулювання гіпотези починається рух пробле­ ми. Гіпотеза (від грец. ЬіроїЬезі5 — основа, припущення) — це різно­ вид здогадки, припущення більш або менш обґрунтоване, але ще не підтверджене, не доведене повністю. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від непевного до знання більш повного і точного.

У яких же випадках використовується гіпотеза у процесі роз­витку наукового знання? По-перше, тоді, коли відомих фактів не­достатньо для пояснення причинної залежності явищ і є потреба їх пояснити. По-друге, коли факти складні і гіпотеза може принес­ти користь як перший крок до їх пояснення. По-третє, тоді, коли причини фактів недоступні для досвіду, але дії і наслідки їх можуть бути вивчені. У проблемній ситуації може висуватися кілька логіч­но несумісних між собою гіпотез. Кожна з них повинна відповіда­ти знанням і припускати висновки, що можуть бути перевірені практикою.

4. Доказ гіпотези. Це наступна необхідна стадія дослідження і форма, в якій існує знання. Суть доказу полягає в установленні істи­ ни, підтвердженні або спростуванні сформульованих положень теоретичними аргументами за допомогою порівняння, індукції, дедукції, аналогії. Аргументи доказу будуть переконливими тоді, коли висновки послідовно виходитимуть один із одного з урахуван­ ням законів і правил логіки, як ланка з ланки в ланцюгові.

5. Теорія. Вона є найрозвиненішою формою наукового пізнан­ ня. Теорія — це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навко­ лишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність людей. Те­ орія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якої доведена і перевірена практикою. Вона дає істинне знання й пояс­ нення певної сфери об'єктивної дійсності, дає можливість зрозумі­ ти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірні властивості

і зв'язки. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною, логічною організацією (схема 9.2).

Теорія включає такі елементи: змістові — принципи, закони, ка­тегорії, ідеї та ін.; формальні — знаки, символи, правила та ін. Вона дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює різноманітність наявних фактів і може перед­бачити нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбут­ньому. Найважливіші функції теорії такі: синтезуюча, пояснююча, прогнозуюча.

Теорія є не тільки результатом, але й одним із початкових мо­ментів розвинутого наукового пізнання. На основі практики до­слідник підходить до рішення кожної конкретної проблеми, буду­чи озброєним певними теоретичними концепціями. З їх допомо­гою відбираються проблеми, гіпотези. У свою чергу розвиток теорії, підтвердження справедливості її положень вимагає нового звер­нення до фактів, постановки нових проблем, висування гіпотез — і так без кінця. Процес наукового пізнання йде від теорій меншої за­гальності до теорій більшої загальності. При цьому нова теорія не виключає попередню, а навпаки включає її, до-новому організую-ючи зміст.

Таким чином, всю логіку наукового пізнання, як послідовну зміну форм наукового дослідження, можна подати так: нагромад­ження та усвідомлення фактів; виникнення і постановка проблеми; висування гіпотези або гіпотез; побудова теорії; визначення шляхів практичної реалізації теорії.

У сучасному науковому пізнанні, залежно від характеру об'єктів пізнання, методів та засобів їх вивчення, від особливостей проблем, що вирішуються, вирізняють два основних види наукових досліджень:

1. фундаментальні теоретичні дослідження, спрямовані на пізнання глибинних законів дійсності для їх можливого практич­ ного застосування в майбутньому;

2. прикладні наукові дослідження, спрямовані на пізнання кон­ кретних форм прояву об'єктивних законів, вирішення проблем не тільки пізнавального, а й соціально-практичного характеру.

Фундаментальні теоретичні дослідження покликані пояснювати навколишній світ, а прикладні, спираючись на їхні досягнення, — перетворювати його. Закони і методи фундаментальних наук ма­ють більш загальний характер, а закони і методи прикладних — конкретний, вузький. У системі наук провідне місце належить фун­даментальним дослідженням, які становлять передній край пізна­вальної діяльності і, власне, тому ці дослідження й називаються фундаментальними, що на їх основі можна провести різноманітні прикладні дослідження. Розглядаючи специфіку наукового пізнан­ня, слід охарактеризувати і основні методи, які тут застосовуються.