- •Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Передумови, засоби та форми пізнання, відношення знання до дійсності, а також умови й критерії його істинності.
- •Діалектика пізнання. Проблема істини
- •Висновки
- •Розділ 9
- •Наукове пізнання, його форми та методи
- •Специфіка, рівні і форми наукового пізнання
- •1. Факт (від лхс./асШт — здійснено, зроблено). Це подія, явище, процес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження.
Впросы 56 - 58
Розділ 8 Пізнання як відображення і діяльність
У шостому розділі була розкрита сутність людської свідомості. Як випливає з її аналізу, основою свідомості є не що інше, як знання про світ, про природу, про суспільство, про людину, нарешті, про саму себе. Знання — це спосіб, завдяки якому свідомість існує. Але тоді виникає низка питань. Що таке знання? Що може знати людина про світ, в якому вона живе, і як вона може впливати на нього? В чому полягає пізнавально-практичне відношення людини до зовнішнього світу? Це не прості питання. Від їх розв'язання залежать життєві орієнтації людини та її цінності. Зрештою все життя людини залежить від її діяльності, яка грунтується на знаннях. Вирішення цього питання — одне із специфічних завдань філософії. Інші наукові дисципліни вивченням особливостей процесу пізнання не займаються. Теорія пізнання якраз і становить той розділ філософії, який відповідає на поставлене питання.
Мета розділу: з'ясувати, в чому полягає сутність і смисл пізнання.
Пізнання як предмет філософського аналізу
Філософів завжди хвилювала проблема пізнавального ставлення людини до дійсності. Вони шукали відповіді на питання: які закономірності пізнавальної діяльності людини; які її можливості та здібності; які передумови, засоби та форми пізнання; які умови й критерії його істинності й достовірності. Але головними у філософії були і є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності?
На останнє питання існували в минулому й існують сьогодні різні відповіді. Так, своєрідну точку зору захищає філософський напрямок, що відомий Як агностицизм. Поняття агностицизму введено англійським природознавцем Томасом Гекслі. Агностицизм (від грец. а — не, гносис — знання), — це філософське вчення, яке заперечує цілком або частково можливість достовірного
пізнання сутності дійсності. Проте помилковим є уявлення про агностицизм як про вчення, яке заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища або про власні відчуття. Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована за видимістю. В історії філософії простежуються такі форми агностицизму (схема 8.1).
1. Скептицизм давньогрецьких філософів (Піррон, Енесідем, Секст Емпірик та ін.). Представники цього напрямку стверджували: істинність або хибність майже всіх положень однаковою мірою може бути доведена чи заперечена. Однозначно твердити, що люд ство здобуває достовірні знання, не можна. Скептицизм не запере чує можливості існування знань, він лише підкреслює їх видимість і вірогідність, суб'єктивність. „
2. Агностицизм Давида Юма. Англійський філософ Нового часу стверджував, що наші знання ми отримуємо з досвіду. А в досвіді ми маємо справу тільки з відчуттями, тому, крім них, ми нічого знати не можемо. Отже, концепції Д. Юма притаманний сумнів щодо за перечення реальності як об'єкта наукового дослідження.
Схема 8.1. Історичні форми агностицизму
З-АгностицизмІммануїш Канта. На відміну від Юма, німецький філософ визнавав існування матеріальних речей поза нашою свідомістю, але вважав, що їх сутність мов замкнута в собі. Вона прихо
вана від нас і пізнати її неможливо. Для вираження цієї думки Кант увів поняття «речі в собі». Поет Таллер позицію Канта висловив так
Природьі внутреннюю суть Познать бессилен род людской. Он счастлив, если видит путь К знайомству с внешней скорлупой.
4-АгностицизмЕрнстаМаха іРіхардаАвенаріуса. Вони є засновниками напрямку у філософії, який дістав назву емпіріокритицизму. У центрі цієї філософії стоїть поняття досвіду. Але досвід емпіріокритицизм розглядав не як відображення об'єктивного світу, аяк внутрішній зміст свідомості, людських переживань, які виникають незалежно від впливів зовнішнього світу, — як потік відчуттів, очищених від субстанції, причинності і взагалі від об'єктивної реальності. На цьому ґрунті емпіріокритицизм заперечує достовірність людських знань, спроможність науки пізнавати об'єктивну істину.
5. Агностицизм окремих течій сучасної філософії. Конвенціоналізм вважає, що теорії і поняття є не відображеннями об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між ученими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення». Елементи конвенціоналізму властиві неопозитивізму, прагматизму, операціоналізму.
Те, що агностицизм проіснував протягом більш ніж дві тисячі років, — не випадковість. У його основі лежать різноманітні причини, що їх називають корінням агностицизму. До них належать: складність і суперечливість процесу пізнання; обмеженість почуттєвого пізнання, можливість у ньому помилок і ілюзій; складність логічного пізнання; історична обмеженість і неповнота знань та інші.
Водночас принципову можливість пізнання сутності речей визнають більшість інших філософських напрямків, які належать як до матеріалізму, так і до ідеалізму. Так, сучасний матеріалізм виступає проти агностицизму в будь-яких його формах і послідовно проводить принцип пізнаванності світу. Своє твердження про те, що людина може достовірно пізнавати світ, матеріалізм виводить з даних наук і соціально-історичної практики. Той факт, що людина може цілеспрямовано діяти в навколишньому світі, досягати бажаних результатів, ґрунтуючись на певних знаннях, свідчить про достовірність цих знань, а отже — про можливість пізнаванності світу.
Проблему пізнавально-практичного ставлення людини до навколишнього світу вивчає гносеологія (від грец, — гносис — пізнан-щлогос — учення, наука), або теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) — це галузь філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини,