Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Впросы 56-58.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
356.86 Кб
Скачать

Впросы 56 - 58

Розділ 8 Пізнання як відображення і діяльність

У шостому розділі була розкрита сутність людської свідо­мості. Як випливає з її аналізу, основою свідомості є не що інше, як знання про світ, про природу, про суспільство, про людину, нарешті, про саму себе. Знання — це спосіб, завдяки якому свідомість існує. Але тоді виникає низка питань. Що таке знання? Що може знати людина про світ, в якому вона живе, і як вона може впливати на нього? В чому полягає пізна­вально-практичне відношення людини до зовнішнього світу? Це не прості питання. Від їх розв'язання залежать життєві орі­єнтації людини та її цінності. Зрештою все життя людини за­лежить від її діяльності, яка грунтується на знаннях. Вирі­шення цього питання — одне із специфічних завдань філо­софії. Інші наукові дисципліни вивченням особливостей процесу пізнання не займаються. Теорія пізнання якраз і ста­новить той розділ філософії, який відповідає на поставлене питання.

Мета розділу: з'ясувати, в чому полягає сутність і смисл пізнання.

Пізнання як предмет філософського аналізу

Філософів завжди хвилювала проблема пізнавального ставлен­ня людини до дійсності. Вони шукали відповіді на питання: які закономірності пізнавальної діяльності людини; які її можливості та здібності; які передумови, засоби та форми пізнання; які умови й критерії його істинності й достовірності. Але головними у фі­лософії були і є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності?

На останнє питання існували в минулому й існують сьогодні різні відповіді. Так, своєрідну точку зору захищає філософський напрямок, що відомий Як агностицизм. Поняття агностицизму вве­дено англійським природознавцем Томасом Гекслі. Агностицизм (від грец. а — не, гносис — знання), — це філософське вчення, яке заперечує цілком або частково можливість достовірного

пізнання сутності дійсності. Проте помилковим є уявлення про аг­ностицизм як про вчення, яке заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища або про власні відчуття. Головною ознакою агностицизму є заперечення мож­ливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована за видимістю. В історії філософії простежуються такі форми агностицизму (схема 8.1).

1. Скептицизм давньогрецьких філософів (Піррон, Енесідем, Секст Емпірик та ін.). Представники цього напрямку стверджували: істинність або хибність майже всіх положень однаковою мірою може бути доведена чи заперечена. Однозначно твердити, що люд­ ство здобуває достовірні знання, не можна. Скептицизм не запере­ чує можливості існування знань, він лише підкреслює їх видимість і вірогідність, суб'єктивність. „

2. Агностицизм Давида Юма. Англійський філософ Нового часу стверджував, що наші знання ми отримуємо з досвіду. А в досвіді ми маємо справу тільки з відчуттями, тому, крім них, ми нічого знати не можемо. Отже, концепції Д. Юма притаманний сумнів щодо за­ перечення реальності як об'єкта наукового дослідження.


Схема 8.1. Історичні форми агностицизму


З-АгностицизмІммануїш Канта. На відміну від Юма, німецький філософ визнавав існування матеріальних речей поза нашою сві­домістю, але вважав, що їх сутність мов замкнута в собі. Вона прихо

вана від нас і пізнати її неможливо. Для вираження цієї думки Кант увів поняття «речі в собі». Поет Таллер позицію Канта висловив так

Природьі внутреннюю суть Познать бессилен род людской. Он счастлив, если видит путь К знайомству с внешней скорлупой.

4-АгностицизмЕрнстаМаха іРіхардаАвенаріуса. Вони є заснов­никами напрямку у філософії, який дістав назву емпіріокрити­цизму. У центрі цієї філософії стоїть поняття досвіду. Але досвід емпіріокритицизм розглядав не як відображення об'єктивного світу, аяк внутрішній зміст свідомості, людських переживань, які виникають незалежно від впливів зовнішнього світу, — як потік відчуттів, очище­них від субстанції, причинності і взагалі від об'єктивної реальності. На цьому ґрунті емпіріокритицизм заперечує достовірність людських знань, спроможність науки пізнавати об'єктивну істину.

5. Агностицизм окремих течій сучасної філософії. Конвенціо­налізм вважає, що теорії і поняття є не відображеннями об'єктив­ного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між ученими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення». Еле­менти конвенціоналізму властиві неопозитивізму, прагматизму, операціоналізму.

Те, що агностицизм проіснував протягом більш ніж дві тисячі років, — не випадковість. У його основі лежать різноманітні причи­ни, що їх називають корінням агностицизму. До них належать: склад­ність і суперечливість процесу пізнання; обмеженість почуттєвого пізнання, можливість у ньому помилок і ілюзій; складність логічно­го пізнання; історична обмеженість і неповнота знань та інші.

Водночас принципову можливість пізнання сутності речей ви­знають більшість інших філософських напрямків, які належать як до матеріалізму, так і до ідеалізму. Так, сучасний матеріалізм висту­пає проти агностицизму в будь-яких його формах і послідовно про­водить принцип пізнаванності світу. Своє твердження про те, що людина може достовірно пізнавати світ, матеріалізм виводить з да­них наук і соціально-історичної практики. Той факт, що людина може цілеспрямовано діяти в навколишньому світі, досягати бажа­них результатів, ґрунтуючись на певних знаннях, свідчить про до­стовірність цих знань, а отже — про можливість пізнаванності світу.

Проблему пізнавально-практичного ставлення людини до нав­колишнього світу вивчає гносеологія (від грец, — гносис — пізнан-щлогос — учення, наука), або теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) — це галузь філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини,