Вопросы 46 – 50

Буття, матерія як вихідні поняття філософії

До арсеналу будь-якої науки входять основні, визначальні поняття, категорії, тобто найбільш загальні розумові абст­ракції, в яких розкриваються напрямки і тенденції розвитку зовнішнього світу. Для філософії такими вихідними поняття­ми є «буття» та «матерія». Вони мають винятково широке філо­софське узагальнене знання про довколишній світ. Визначен­ня цих понять і розкриття їх змісту завжди були в центрі ува­ги мислителів різних епох. Адже саме вони дають можливість усвідомити, яким чином поєднуються природні знання про матерію, рух, простір, час та інше з філософськими уявлення­ми про природу, з картиною світу, яка створюється в межах філософії. Через поняття «буття», «матерія» розкривається сутність всього, що нас оточує, його відображення в думках та діях людини. На цій підставі будуються форми ставлення лю­дини до навколишнього світу.

Отже, мета цього розділу: розглянути філософські кате­горії «буття» і «матерія» з боку їх змістовності, методологічно­го та світоглядного значення.

Філософський зміст категорії буття

Вчення про буття дістало назву «онтологія» (від грец. опіоз — суще і Іо§оз — вчення}. Цей термін запровадив у XVII столітті ні­мецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філо­софського знання, сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв'язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як «люди­на», «світ», «буття», «матерія», «свідомість», «простір», «час», «рух» та ін. (схема 5.1). Всі ці категорії та їх відношення ми розглянемо в цьо­му і наступних розділах. Почнемо з категорії «буття».

С хема 5-І- Філософський зміст категорії «буття»

Дієслова «бути» і «є» в минулому, теперішньому, майбутньому часі належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах («єсть» — у російській, «ізг» — німецькій, «І5» — англійській, «Є5С» — фран­цузькій мовах). Філософія використала термін «бути», «буття» для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово «буття» набуває у філософії особливого змісту, зрозумі­ти який можемо, тільки звернувшись до розгляду філософської проблеми буття.

Проблема буття належить до так званих «вічних питань» філо­софії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людсько­го життя, а отже, й світогляду людини. Питання про суть буття, спо­соби і форми його існування вирішувалося ще філософами старо­давнього світу. Так, давньофецький філософ Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і зовсім нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Всі ці ідеї містяться в його твердженні: «Слід говорити і думати, що суще є, бо буття є, тоді як нічого іншого нема». Платон започатковує іншу прямо протилежну традицію в тлумаченні буття. Буття — це світ ідей, що є справжніми, незмінними і існуючи­ми вічно. Справжнє буття протиставляється Платоном несправжньо­му, під яким маються на увазі доступні людським почуттям речі і яви-

ща. Іншу думку висловлює Геракліт. Він вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття — у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, виражає буття як становлення.

У сучасній філософській думці також існують протилежні погля­ди щодо сутності буття. Так, екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20-60-х роках XX століття, об'єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, або екзистенцію. Екзистенція — це ірраціо­нальне у світі людини, що становить її неповторність і заперечує «предметне буття». Неотомісти вищою реальністю визнають «чисте буття», розуміючи його як божественний першопочаток, що має ду­ховний зміст. Представники неопозитивізму вважають, що відно­шення мислення до буття є псевдопроблемним, оскільки філософ­ський аналіз не поширюється на об'єктивну реальність, а обмежуєть­ся лише безпосереднім досвідом або мовою.

Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні, так і ду­ховні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в себе і світ людського духу, всі ду­ховні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виокреми­ти такі відносно самостійні форми буття (схема 5.2)".

Схема 52. Основні форми буття

1. буття природи, яке деталізується і у свою чергу поділяється на буття недоторканної природи, тобто буття речей і процесів, які існу­ ють незалежно від людини і її діяльності, і на буття рукотворної при­ роди, або буття речей і процесів, створених людьми. Природа в ціло­ му безмежна у просторі, часі і вічна. Друга, або олюднена природа, залежна від першої. З одного боку, в другій природі втілений матері­ ал першої, тобто об'єктивна, первинна реальність, з другого — у ній втілені праця, воля і знання людини, її душа. Друга природа — це зна­ ряддя та умови праці, засоби зв'язку, потреби людського духу, все те, що становить цивілізоване буття, матеріальну і духовну культуру;

2. буття людини, в якому для зручності аналізу слід вирізнити тілесне існування людини як частини природи і специфічне люд­ ське буття. Людина є тілом природи і в цьому відношенні вона під­ дається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини, котра втягнена в діалектику буття-небуття, і, як усі тіла природи, проходить стани виникнення, становлення і смерті. Людське тіло, як і всі тіла природи, піддане дії закону збереження речовини й енергії, тобто його складові переходять в інші стани першої приро­ ди. Для існування людського тіла необхідне повсякденне його відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек). Мате­ ріалізм надає цим фактам першочергового значення, вважаючи, що матерія первинна, а дух, свідомість — вторинні. Щоб мислити, не­ обхідно забезпечити життя людського тіла. Звідси необхідність збе­ реження життя, самозбереження людини і виживання людства, а це, у свою чергу, викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі, чистому навколишньому середовищі;

3. буття духовного, яке існує як індивідуалізоване духовне, і об'єк­ тивне (позаіндивідуальне) духовне. Буття індивідуалізованого духов­ ного — це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасві­ доме. Дух — поняття, тотожне індивідуальному, свідомості, а у вузь­ кому розумінні — це мислення. Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворю­ вати його на образи і поняття. Вона існує як невидимий процес вра­ жень, почувань, переживань, думок, а також ідей, переконань, цін­ ностей, установок, стереотипів. Свідомість має незворотний ха­ рактер, швидкоплинний і неоднорідний. За формою цей процес хаотичний, але, разом з тим, має певний порядок, стійкість, струк­ туру, той чи інший ступінь дисципліни і волі.

Свідомість людини є водночас і її самосвідомістю, тобто усві­домленням людиною свого тіла, думок і почуттів, свого ставлення до інших людей і положення в суспільстві, або самопізнання. Само­свідомість — це своєрідний центр нашої свідомості.

Специфіка індивідуальної свідомості — в її смертності, але деякі частини перетворюються на позаіндивідуальну духовну форму, а також стають надбанням інших людей. У вчинках людей об'єктиву­ються фрагменти їхньої свідомості, за ними судять про думки, мо­тиви, мету, ідеї людей. Специфіка буття поза індивідуальним духов­ним полягає в тому, що його елементи зберігаються, удосконалю­ються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі;

4) буття соціального, яке поділяється на буття окремої людини в суспільстві і буття суспільства в цілому. Кожна людина безперерв­но вступає в контакт з іншими людьми, є членом різних со­ціальних груп: сім'ї, виробничої спільноти (колективу), нації. Та­ким чином, вона існує в тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних, правових, економічних та ін. Діа­лектика соціального буття детально розглядатиметься в розділі «Філософський аналіз суспільства».

Отже, категорія буття — це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші яви­ща, предмети і процеси природи, людські колективи та ок­ремих людей, соціальні інститути, рівні, форми І стани людської свідомості. І хоча ці речі і процеси стосуються різних сфер буття, усі вони об'єднані певною спільною основою. Але чи можна говорити про єдність безмежно різноманітного світу? Відпо­відаючи «так» на це питання, ми доходимо висновку про єдність — основу всього сущого.

§2