Вопросы 46 – 50
Буття, матерія як вихідні поняття філософії
До арсеналу будь-якої науки входять основні, визначальні поняття, категорії, тобто найбільш загальні розумові абстракції, в яких розкриваються напрямки і тенденції розвитку зовнішнього світу. Для філософії такими вихідними поняттями є «буття» та «матерія». Вони мають винятково широке філософське узагальнене знання про довколишній світ. Визначення цих понять і розкриття їх змісту завжди були в центрі уваги мислителів різних епох. Адже саме вони дають можливість усвідомити, яким чином поєднуються природні знання про матерію, рух, простір, час та інше з філософськими уявленнями про природу, з картиною світу, яка створюється в межах філософії. Через поняття «буття», «матерія» розкривається сутність всього, що нас оточує, його відображення в думках та діях людини. На цій підставі будуються форми ставлення людини до навколишнього світу.
Отже, мета цього розділу: розглянути філософські категорії «буття» і «матерія» з боку їх змістовності, методологічного та світоглядного значення.
Філософський зміст категорії буття
Вчення про буття дістало назву «онтологія» (від грец. опіоз — суще і Іо§оз — вчення}. Цей термін запровадив у XVII столітті німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філософського знання, сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв'язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як «людина», «світ», «буття», «матерія», «свідомість», «простір», «час», «рух» та ін. (схема 5.1). Всі ці категорії та їх відношення ми розглянемо в цьому і наступних розділах. Почнемо з категорії «буття».
С хема 5-І- Філософський зміст категорії «буття»
Дієслова «бути» і «є» в минулому, теперішньому, майбутньому часі належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах («єсть» — у російській, «ізг» — німецькій, «І5» — англійській, «Є5С» — французькій мовах). Філософія використала термін «бути», «буття» для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово «буття» набуває у філософії особливого змісту, зрозуміти який можемо, тільки звернувшись до розгляду філософської проблеми буття.
Проблема буття належить до так званих «вічних питань» філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а отже, й світогляду людини. Питання про суть буття, способи і форми його існування вирішувалося ще філософами стародавнього світу. Так, давньофецький філософ Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і зовсім нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Всі ці ідеї містяться в його твердженні: «Слід говорити і думати, що суще є, бо буття є, тоді як нічого іншого нема». Платон започатковує іншу прямо протилежну традицію в тлумаченні буття. Буття — це світ ідей, що є справжніми, незмінними і існуючими вічно. Справжнє буття протиставляється Платоном несправжньому, під яким маються на увазі доступні людським почуттям речі і яви-
ща. Іншу думку висловлює Геракліт. Він вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття — у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, виражає буття як становлення.
У сучасній філософській думці також існують протилежні погляди щодо сутності буття. Так, екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20-60-х роках XX століття, об'єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, або екзистенцію. Екзистенція — це ірраціональне у світі людини, що становить її неповторність і заперечує «предметне буття». Неотомісти вищою реальністю визнають «чисте буття», розуміючи його як божественний першопочаток, що має духовний зміст. Представники неопозитивізму вважають, що відношення мислення до буття є псевдопроблемним, оскільки філософський аналіз не поширюється на об'єктивну реальність, а обмежується лише безпосереднім досвідом або мовою.
Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в себе і світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виокремити такі відносно самостійні форми буття (схема 5.2)".
Схема 52. Основні форми буття
буття природи, яке деталізується і у свою чергу поділяється на буття недоторканної природи, тобто буття речей і процесів, які існу ють незалежно від людини і її діяльності, і на буття рукотворної при роди, або буття речей і процесів, створених людьми. Природа в ціло му безмежна у просторі, часі і вічна. Друга, або олюднена природа, залежна від першої. З одного боку, в другій природі втілений матері ал першої, тобто об'єктивна, первинна реальність, з другого — у ній втілені праця, воля і знання людини, її душа. Друга природа — це зна ряддя та умови праці, засоби зв'язку, потреби людського духу, все те, що становить цивілізоване буття, матеріальну і духовну культуру;
буття людини, в якому для зручності аналізу слід вирізнити тілесне існування людини як частини природи і специфічне люд ське буття. Людина є тілом природи і в цьому відношенні вона під дається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини, котра втягнена в діалектику буття-небуття, і, як усі тіла природи, проходить стани виникнення, становлення і смерті. Людське тіло, як і всі тіла природи, піддане дії закону збереження речовини й енергії, тобто його складові переходять в інші стани першої приро ди. Для існування людського тіла необхідне повсякденне його відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек). Мате ріалізм надає цим фактам першочергового значення, вважаючи, що матерія первинна, а дух, свідомість — вторинні. Щоб мислити, не обхідно забезпечити життя людського тіла. Звідси необхідність збе реження життя, самозбереження людини і виживання людства, а це, у свою чергу, викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі, чистому навколишньому середовищі;
буття духовного, яке існує як індивідуалізоване духовне, і об'єк тивне (позаіндивідуальне) духовне. Буття індивідуалізованого духов ного — це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасві доме. Дух — поняття, тотожне індивідуальному, свідомості, а у вузь кому розумінні — це мислення. Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворю вати його на образи і поняття. Вона існує як невидимий процес вра жень, почувань, переживань, думок, а також ідей, переконань, цін ностей, установок, стереотипів. Свідомість має незворотний ха рактер, швидкоплинний і неоднорідний. За формою цей процес хаотичний, але, разом з тим, має певний порядок, стійкість, струк туру, той чи інший ступінь дисципліни і волі.
Свідомість людини є водночас і її самосвідомістю, тобто усвідомленням людиною свого тіла, думок і почуттів, свого ставлення до інших людей і положення в суспільстві, або самопізнання. Самосвідомість — це своєрідний центр нашої свідомості.
Специфіка індивідуальної свідомості — в її смертності, але деякі частини перетворюються на позаіндивідуальну духовну форму, а також стають надбанням інших людей. У вчинках людей об'єктивуються фрагменти їхньої свідомості, за ними судять про думки, мотиви, мету, ідеї людей. Специфіка буття поза індивідуальним духовним полягає в тому, що його елементи зберігаються, удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі;
4) буття соціального, яке поділяється на буття окремої людини в суспільстві і буття суспільства в цілому. Кожна людина безперервно вступає в контакт з іншими людьми, є членом різних соціальних груп: сім'ї, виробничої спільноти (колективу), нації. Таким чином, вона існує в тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних, правових, економічних та ін. Діалектика соціального буття детально розглядатиметься в розділі «Філософський аналіз суспільства».
Отже, категорія буття — це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людські колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми І стани людської свідомості. І хоча ці речі і процеси стосуються різних сфер буття, усі вони об'єднані певною спільною основою. Але чи можна говорити про єдність безмежно різноманітного світу? Відповідаючи «так» на це питання, ми доходимо висновку про єдність — основу всього сущого.
§2