- •2. Філософія в системі духовної культури людства. Основні функції філософії (укр)
- •4. Особливості виникнення і становлення філософської думки у Стародавньому Індії та Китаї (укр)
- •5. Давньогрецька філософія. Мілетська школа, філософія Геракліта Ефеського (укр)
- •6. Атомістика та детермінізм Демокріта(укр)
- •6. Атомистика и детерминизм Демокрита(рус)
- •7. Сократ. Антропологічне та етичне вчення Сократа.(укр)
- •8. Філософські погляди Платона(укр)
- •8. Философские взгляды Платона(рус)
- •8. Философские взгляды Платона.(рус 2)
- •9. Філософські погляди Арістотеля(укр)
- •9. Философские взгляды Аристотеля.(рус)
- •10. Середньовічна філософія. Схоластика. Номіналізм і реалізм(укр)
- •11. Філософські погляди Фоми Аквінського(укр)
- •12. Головні риси філософії доби Відродження(укр)
- •12. Главные черты филисофии добы Возрождения.(рус)
- •13. Філософія Нового Часу. Емпіризм (Бекон, Гоббс, Локк)(рус)
- •14. Філософія Нового Часу. Раціоналізм (Декарт, Спіноза)(рус)
- •15. Філософські погляди Канта(рус)
- •16.Філософія і діалектика Гегеля(рус)
- •16. Філософія і діалектика Гегеля(рус 2)
- •17. Філософія Шопенгауера і Ніцше(рус)
- •17. Философия ф. Ницше и а. Шопенгауэра(рус 2)
- •18. Антропологічна філософія а. Фоєрбаха(рус)
- •18. Антропологічна філософія Фейєрбаха.(укр)
- •19. Філософський зміст класичного марксизму: основні ідеї та принципи(укр)
- •20. Философия “всеединства” b.C. Соловьева(рус)
- •20. Філософія всеєдності Вл. Соловйова(укр)
- •21. Вчення Бердяєва про свободу та творчість(рус)
- •22. Основні риси і особливості української філософії(рус)
- •24. Антропологічне та етичне вчення г.Сковороди(укр)
- •24. Антропологчне та етичне вчення Сковороди.(укр. 2)
- •25. Філософські погляди п.Д. Юркевича(укр)
- •26. Філософія української діаспори (д.Донцов, д. Чижевський)(укр)
- •27. Екзистенціальна філософія (Гайдеггер, Сартр, Камю). Свобода та відповідальність(рус)
- •28. Комунікативна філософія (Габермас, Апель)(рус)
- •29. Філософія прагматизму(рус)
- •30. Проблема істини у філософії та науці(укр)
- •31. Форми і методи наукового пізнання(укр)
- •32. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання(рус)
- •32. Емпіричні і теоретичні методи пізнання(рус 2)
- •33. Рівні та форми суспільної свідомості.(укр)
- •33. Рівні та форми суспільної свідомості(укр. 2)
- •34. Свідомість та самосвідомість. Концепт ідентичності(укр)
- •35. Філософська категорія буття. Основні форми буття.(укр)
- •35. Філософська категорія буття. Основні форми буття(рус)
- •36. Культура та цивілізація. Проблема формаційного та цивілізаційного тлумачення історичного процесу.(укр)
- •37. Суспільний прогрес та глобальні проблеми сучасності.(укр)
- •38. Проблема духовного буття.(укр)
- •39. Аксіологічні та етичні витоки сутності людини. Проблема сенсу життя(рус)
- •40. Суспільство як динамічний процес. Історичний розвиток та теорії суспільного прогресу.(укр)
4. Особливості виникнення і становлення філософської думки у Стародавньому Індії та Китаї (укр)
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Принципи, закладені у них, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. Особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії. Аналіз перших, власне вже філософських, систем можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Ті школи, які визнають авторитет Вед, називаються ортодоксальними. А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються неортодоксальними. Філософське вчення буддизму розглядає світ як єдиний потік матеріальних і духовних елементів, що невпинно змінюються, внаслідок чого реальність постає процессом вічного і безперервного становлення. Мінливий потік буття як невпинного становлення заважає людині досягти вершин досконалості. Остання досягається шляхом самоспоглядання і самозаглиблення, кінцевою метою яких є стан вічного блаженства – «нірвана». Стародавня індійська філософська школа веданта яскраво представляє об'єктивно-ідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність буття, свідомості і раю. Реальний світ — це сам Брахман у своєму емпіричному прояві. У більш пізньому своєму прояві веданта визнає за тілом і душею реальність їх існування. Філософська школа Стародавньої Індії вайшешика характеризу-ється насамперед тим, що вона найбільш тісно (на відміну від усіх інших староіндійських філософських систем) пов'язана з природничо-науковими уявленнями тодішнього суспільства. На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основі особливості. 1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду. 2. Своєрідність ставлення до Вед. 3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою. 4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища. 5. Народження логіки. 6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.
Аналогічним шляхом відбувався розвиток філософських ідей і у Стародавньому Китаї. Найвпливовішим ідеалістичним напрямом було вчення Конфуція – конфуціанство, яке має етично-ідеалістичний характер. Фундаментальним поняттям вчення є «жень» (гуманність). Вона визначає відносини між людьми, пропагує повагу і любов до людей, до старших за віком або соціальним становищем. Свою етику Конфуцій побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція – це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь)
Особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи. Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, – це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де". Якщо "дао" – це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то "де" – це конкретний шлях окремої речі або групи речей.Розробляючи категорії "дао" і "де", Лао-цзи вперше в історії філософії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в "дао". Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню суперечливість.