Тема 7. Облік основних засобів і нематеріальних активів

7.1. Поняття і класифікація необоротних активів

Необоротні активи (long-term assets or fixed assets) являють собою засоби, що:

1) мають термін корисної служби більш одного року;

2) використовуються в діяльності підприємства;

3) не підлягають перепродажу покупцям.

Якщо які-небудь цінності призначені для перепродажу покупцям, їх необхідно віднести до матеріально-виробничих запасів, тобто до оборотних коштів.

Необоротні активи можна розділити на види за наступними кате­горіями:

за ознакою матеріальності на:

• матеріальні (основні засоби, земля, природні ресурси);

• нематеріальні (права використання майнової й інтелектуальної власності і т. д.);

за ознакою амортизації на:

• необоротні активи, що підлягають амортизації (основні засоби, нематеріальні активи, природні ресурси);

• необоротні активи, що не амортизуються (земля);

за ознакою відтворення на:

• ті, що відтворюються (основні засоби, нематеріальні активи, земля) ;

• ті, що не відтворюються (природні ресурси).

Матеріальні активи (tangible assets) мають фізичну натуральну фор­му. Сюди, наприклад, відносять землю. Оскільки термін її використання практично необмежений, це єдиний з матеріальних активів, за якими не нараховується амортизація. Будинки, споруди, устаткування підля­гають амортизації (зносу, depreciation), що представляє собою розподіл вартості активів протягом терміну їхньої експлуатації.

Природні ресурси (natural resources) в економічному змісті відрізня­ються від землі тим, що добуваються і переробляються як вихідна сировина для виробництва товарів. Відмінна риса природних ресурсів перебуває ще й у тому, що вони піддані не зносу, а виснаженню, що означає їхнє поступове спустошення, убування в наслідок видобутку, вирубки і т. п.

На відміну від основних виробничих засобів природні ресурси споживаються фізично протягом періоду використання і не зберіга­ють свої фізичні характеристики. Але все-таки проблеми обліку, по­в'язані з природними ресурсами, схожі на проблеми з основними за­собами.

Виявлення природних ресурсів вимагає значних витрат і на кож­не відкриття родовища припадає кілька безуспішних спроб. Більш того, моменти виникнення витрат і одержання вигод від добутих ре­сурсів розділяє довгий проміжок часу. У результаті цього при обліку витрат, понесених при розвідці і видобутку природних ресурсів, підприємства часто приймають консервативну політику. Розрахунок бази виснаження включає чотири фактори: (1) вартість придбання: родовища, (2) витрати на розвідку, (3) вартість розробки, (4) витрати на відновлення місцевості.

Вартість придбання (acquisition cost) — це сплачена ціна за одер­жання права на пошук і відкриття невиявлених природних ресурсів | чи ціна, оплачена за уже виявлені ресурси. У деяких випадках власність береться в довгострокову оренду (лізинг) і власнику випла­чуються відрахування у випадку виявлення комерційних запасів при­родних ресурсів. Звичайно вартість придбання враховуються на ра­хунку “Неопрацьована власність” і розподіляється на природні ре­сурси при успішній розвідці. Якщо розвідка виявиться безуспішною, вартість списується як збиток.

Як тільки компанія одержує право використовувати ділянку, ви­никає необхідність у витратах на розвідку (exploration costs) для вияв­лення ресурсів. У більшості випадків ці витрати списуються на ви­трати в міру виникнення. Якщо такі витрати значні, а ризик виявлен­ня ресурсів носить невизначений характер (як, наприклад, у нафтовій і газовій галузі), може відбутися капіталізація. Далі в темі розгляда­ються унікальні аспекти, пов'язані з галуззю нафти і газу.

Вартість розробки (development costs) підрозділяється на: (1) мате­ріальне устаткування і (2) нематеріальні витрати з розробки. Матері­альне устаткування включає все устаткування з транспортування та інше важке устаткування, що необхідне для видобутку ресурсів і їхньої підготовки для виробництва чи відвантаження. Оскільки актив мож­на перемістити з одного бурового об'єкта чи шахти на інші об'єкти, вартість матеріального устаткування звичайно не входить у базу вис­наження. Замість цього на устаткування окремо нараховується амор­тизація. Матеріальні активи, що не можуть бути переміщені, повинні амортизуватися протягом своїх термінів корисної служби чи терміну служби ресурсу, у залежності від того який з них коротше. З іншого боку, нематеріальні витрати з розробки вважаються частиною бази виснаження. Це витрати за такими статтями як буравлення тунелю, шахти і свердловини, що не мають матеріальних характеристик, але необхідні для видобутку природних ресурсів.

Компанії іноді несуть значні витрати з відновлення ділянки влас­ності після видобутку ресурсів до її природного стану. Витрати з віднов­лення (restoration costs) мають додаватися до бази виснаження з метою розрахунку витрат на одиницю. Отже, будь-яка одержувана сума при ліквідації власності повинна відніматися від бази виснаження.

Після встановлення бази виснаження виникає наступна задача — визначити, як повинна розподілятися вартість природних ресурсів за звітними періодами. Звичайне виснаження розраховується за мето­дом одиниць продукції (виробничий метод), що означає: виснаження залежить від кількості одиниць, добутих протягом періоду. Відповід­но до цього методу для визначення вартості одиниці продукції по­трібно поділити загальну суму вартості природних ресурсів, за ви­нятком ліквідаційної вартості, на кількість одиниць, що, за оцінкою містяться в родовищі. Для визначення виснаження цю вартість оди­ниці потрібно помножити на кількість добутих одиниць.

Нематеріальні активи (intangible assets) являють собою засоби тривалого користування, що не мають фізичної натуральної природи, і в більшості випадків слугують легалізацією прав власників чи підтримкою їхніх переваг, що випливають із права власності. До них відносяться патенти, авторські права, торгові знаки, монопольні пра­ва і привілеї, мистецтво управління, користування на правах оренди, репутація фірми тощо.

Недоамортизована частина необоротних активів представляє їхню залишкову вартість. Вона визначається як різниця між первісною вартістю і накопиченим зносом.