49. Зародження та розвиток кількісної теорії грошей, її представники.

Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей зявляються в 16 столітті.

Вважається що першим про це сказав французький філософ Боден.

В своїй праці він сказав, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота та срібла.

Засновниками кількісної теорії грошей є: француз Монтеск’є, англійці Локк і Юм.

Особливий внесок в цю теорію зробив Юм у своїй праці «Про гроші».

Він стверджував, що збільшення кількості грошей за незмінної товарної маси призводить до зростання цін. За його уявленням товари входять в обіг без ціни на золото і срібло без вартості. В появі цієї теорії грошей сприяли два суттєвих явища:

53. великий потік золота і срібла в Європу, що стало наслідком відкриття Америки і масового пограбування європейськими колонізаторами місцевого населення

54. саме в цей період посилюється процес становлення номіналістичної теорії, згідно якої гроші – це тільки умовний знак, який не має своєї власної вартості.

Прихильники цієї теорії грошей сконцентрували основну увагу саме на залежності цін від кількості грошей.

Вони виходили з таких положень:

1. купівельна сила грошей, тобто їх функція як засобу визначення ціни встановлюється на ринку.

2. сама зміна цін характеризується як явище, котре стосується всіх без винятку товарів

3. зміна цін відбувається пропорційно до зміни грошової маси.

Особливий внесок в цю теорію грошей зробив Рікардо. він мав уявлення про пов’язання цієї теорії з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші – це товар і вони мають свою внутрішню вартість.

При збільшенні кількості золота в країні вартість грошей падає, що створює всі умови для його вивозу з країни. Цей відтік золота призводить до автоматичного падіння цін на товари і відповідно до зростання ціни золота.

50. Класичні положення кількісної теорії грошей.

Кількісна теорія грошей:

35. абстрактна

55. номінальна

56. металі стична

57. теорія держави

58. функціональна

36. прикладна (монетарна, монетаристська)

59. класична

60. неокласична

кейнсіанська

неокейнсіанська

61. монетаризм

Абстрактна теорія

Представники цієї теорії віддають перевагу внутрішнім аспектам грошей, недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси.

Прикладна

Прихильники цієї теорії сприймають гроші такими, якими вони є і досліджують питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі.

1. якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси.

2. який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку

3. не може держава використовувати цей механізм у своїй політиці

4. якою має бути грошово-кредитна політика в країні.

Номінальна

Полягає в запереченні товарної природи грошей і визначення їх як умовних знаків, які позбавлені внутрішньої вартості.

Гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну, або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх матеріального захисту і визначається лише найменуванням.

Номінальна теорія виникає у 17-18 столітті, коли грошовий обіг переповнений неповноцінними металами.

Обєктивною причиною виникнення став перехід від зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші перестали сприйматися за вагою , а тільки за найменуванням.

Представники: Стюарт, Берклі, Барбон

Металістична

Ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Ця теорія не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервні функції металевих грошей надає фундаментального значення. Представники: Стаффорд, Мен, Монкретьєн, Норе, Галіані.

51) Трансакційний варіант кількісної теорії І.Фішера базується на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх в обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів. Зв’язок цих величин він виразив у вигляді рівняння обміну:

MV = PQ, де М ? сума наявних грошей, що знаходяться в обігу протягом певного періоду; V ? швидкість обігу; P ? ціна індивідуального товару, реалізованого за вказаний період; Q ? кількість товарів.

Фішер та його послідовники прагнули пояснити, що швидкість обігу грошей(V) і рівень виробництва (Q) не залежать від кількості грошей(M) і рівня цін. Вони вважали,що швидкість обігу грошей залежить від демографічних і технікоекономічних параметрів.

52) У своїй праці «Купівельна спроможність грошей»,Фішер математично обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються у процесі товарообміну. Формула рівняння обміну Фішера: MV = PQ,

М - середня кількість грошей ,що використовуються в обігу в країні протягом року; V - середня кількість оборотів грошей в їх обміні; Р - середня продажна ціна кожного окремого товару в даній країні; Q - середня кількість товару.

Закон грошового обігу: емісія грошей не може здійснюватись в будь-яких масштабах. Якщо держава не буде дотримуватись певних економічних законів,то буде відбуватися поступовий розпад цієї економічної системи, знизиться рівень виробництва, життєвий рівень населення. Закон грошового обігу відображає внутрішньо необхідні, суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей та вартістю.

де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; ПЛ — сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів; О — швидкість оборотів грошової одиниці.

53) На поч. ХХ ст. у Зх Європі набула поширення ін. версія кількісної теорії, відмінна від трансаційного варіанта І.Фішера. Вона була названа теорією касових залишків або “кембріджською версією”. Її активними пропагандистами були професори Кемріджського університету: А.Маршалл, А.Пігу, Д.Робертсон, Дж.М.Кейнс.

Як і Фішер. представники кембріджської школи намагалися пояснити тезу про визначальний вплив зміни грошової маси на рівень цін. Проте на відміну від І.Фішера їх підхід до проблеми був не макро, а мікроекономічним і насамперед стосувався попиту на гроші.

Вони зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей окремих суб’єктів господарювання. Важливою відмінністю даної теорії було те, що розміри нагромадження грошей не нав’язують суб’єкта господарювання з боку державних структур. Такими мотивами нагромадження грошей вважали: 1) потреби запасів обігів і платежів для здійснення поточних платежів(трансакційний мотив); 2) потребу в резерві грошей для покриття непередбачуваних потреб.(мотив завбачливості).

54) Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому,що вона вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни,а цін на виробництво визначає,що цей механізм впливає на прийняття рішень про майбутнє капіталовкладення. За словами Кейнса гроші набувають важливості лише у теорії %. Чим сильніша неясність щодо динаміки %, тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва. Даній теорії він посвятив цілий ряд праць, зокрема «Трактат про грошову реформу», «Загальна теорія зайнятості % і грошей».Оцінюючи внесок Кейнса у розвиток теорії грошей слід зробити такі зауваження:

1) у своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань абстрактної теорії грошей.

2) аналізуючи економічні кризи,які економічно впливали на світову економіку протягом 50 останніх років. Виникла необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням.

3) гроші стали об’єктом державного регулювання і одночасно інструментом через механізм монетарної політики. Кейнс приділив велику увагу аналізу мотивів нагромадження грошей: 1) трансакційний; 2) зав бачності; 3) спекулятивний.

55) Сучасний монетаризм виник у 60х рр.. 20 ст. у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції. У той час загострилась проблема інфляції, а проблема безробіття відійшла на 2 план. Формування було започатковано виходом в світ наукових праць представників Чиказької школи на чолі з Фрідманом . «Дослідження в галузі кількісної теорії», «Історія грошей США».

Всупереч базовому положенню Кейнсіанської теорії,що ринкова економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здатен до саморегулювання монетаристи дотримувались прямо протилежного погляду – вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання.

Оскільки грошова загроза дестабілізації для реальної економіки виходить з грошової сфери, то остання має бути ключовим об’єктом державного регулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами.

56) Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилася на 1х етапах становлення та розвитку товарного виробництва був лихварський кредит. Він надавався дрібним виробникам під високі позичкові %, що призвод. до повного розорення позичальнику. Позичальник звертається за кредитом переважно через споживчі потреби або для оплати боргів.

Виділяють наступні причини виникнення кредитних відносин:

І) загальноекономічні:

1) існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу.

2) рух вартості у сфері товарного обміну – якщо рух товарних потоків випереджає рух грошей, то підприємства які споживають товар із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти,що може зупинити нормальний процес відтворення.

3)функціонування підприємства на засадах комерційного розрахунку,який передбачає отримання прибутку.

ІІ) специфічні:

1. майнове розшарування суспільства: люди з низьким рівнем доходу можуть звернутися до кредитних установ і забезпечити себе необхідними благами.

2. розбіжності між нагромадженням коштів та їх витрачанням.

3. кредитні відносини дають гарантію його повернення.

4. кредитні відносини дають можливість кредитору отримати регулярні доходи у вигляді % за кредит.

57) Кредит(з латин) – позика,борг,вірю чи довіряю. Кредит – економ. Відносини,які виникли між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення строковості і власності. Основні ознаки кредиту : 1)кредит є специфічним типом економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторін цих відносин. 2)економічною основою кредиту є мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу. 3)кредитування – акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Умови настання кредитних відносин: 1) наявність об’єктів кредиту – матеріальних чи грошових цінності,щодо яких укладається угода. 2)наявність суб’єктів кредиту (позичальник,кредитор). Кредитор – 1 з учасників відносин,котрий надає кредит і має право вимагати від боржника оплати боргу. Позичальник – одержувач позики,1 із сторін в кредитній угоді від якої ін.. сторона має право вимагати повернення грошей (майна) і сплати %. 3) наявність збігу інтересів кредитора і позичальника. Кредит не надають підпр. у таких випадках: 1) якщо проти підприєм. поруш. справа про банкрутство. 2) якщо у підприєм. існують прострочені заборгованості за раніше наданими кредитами. Чин. Укр. законодавство заборон. надавати підприєм. кредити на покриття збитків для поповнення статутного фонду і для внесення платежів у бюджет. Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці: 1) позичальниками,як правило виступають суб’єкти господарювання,а кредиторами банківські установи. 2) джерелами позичкового % є прибуток на позичені гроші. 3) кредит використовується, як механізм перерозподілу коштів. 4) при наданні кредиту позичальник лише реалізує право на тимчасове користування наданими коштами або цінностями. 5) суб’єкти кредиту можуть почергово виступати як у ролі позичальника,так у ролі кредитора. 6) позичальник зобов’язується пред’явити кредитору економ. та юридич. гарантії повернення боргу. 7) повернення кредиту здійснюється позичальником, а у виключних випадках 3ю особою (гарантом). 8) характерною рисою кредиту є сплата % за користування ним. 9) кредитні відносини реалізуються лише тоді,коли збігаються інтереси кредитора і позичальника.

58) В економічній категорії виділяють 2 наукові концепції кредиту: 1) натуралістична ; 2) капіталотворча. Суть натуралістичної теорії визначаються такими положеннями: 1) об’єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені 1 суб’єктом господарювання іншому. 2) кредит – форма руху матеріальних благ,а тому роль кредиту полягає у перерозподілі усіх благ у суспільстві. 3) позичковий капітал є реальним капіталом у речовій формі. 4) банки виступають як посередники. 5) пасивні операції виступають первинними відносно активних.

Основоположниками даної теорії були: Смітт, Рікардо, Тюрго, Міль. Суть капіталотворчої теорії визначається такими положеннями:

1) кредит є безпосереднім капіталом, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу. 2) банки – це не посередники кредиту,а «творці» капіталу. 3) активні операції є первинними відносно пасивних. Основоположником теорії був Ло.

59) Позичковий %,або % за кредит – плата,яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Джерело позичкового % : додаткова вартість ,що створюється в процесі ефективного використання позичкового капіталу. За призначенням позичковий % відображає з 1 боку ефективне використання позичкового капіталу,а з іншого забезпечує доходи банку і компенсує його витрати. Функції позичкового % : 1) Розподільча – прибуток отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу розподіляється на 2 частини – позичковий % і підприємницький дохід, при чому сплата і розмір позичкового % мають імперативний характер, його сплати неможливо уникнути. Отже,позичальнику належить лише та частина прибутку, яка залишається після сплати %. 2) Збереження позичкового капіталу – за допомогою % кредиторові забезпечується повернення від позичальника,як мінімум вартості що була надана в кредит, особливо дія цієї функції проявляється у періоди високих темпів інфляції. 3) Стимулююча - % спонукає позичальника ефективно використовувати передусім власний капітал, а також надані йому у тимчасове користування кошти. Роль % проявляється у стимулюванні населення,формуванні своїх заощаджень і зберігання їх в банках: 1) отриманий % захищає їхні заощадження від знецінення внаслідок інфляції. 2) % на вклади є додатковим доходом населення. 3) завдяки % населення стає активним учасником фінансової системи. Вища % ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати довгострокові кредити на розвиток економіки чи підвищення життєвого рівня населення.

60) Види % ставок: 1) реальна (корегується на рівень інфляції) 2) номінальна (не враховує темпів інфляції) 3) постійні (фіксовані) - не змінюються протягом всього періоду кредитування. 4) змінні або «плаваючі» - змінюються за період кредитування. Існують 2 способи нарахування %: 1) прості S=P(1+n) 2) складні S=P(1+i)n

61) Чинники,що впливають на розміри % ставок за кредити поділяються на: I) макроекономічні :

1. попиті і пропозиція,які склалися на грошовому ринку;

2. стабільність грошового ринку в країні;

3. рівень облікової ставки НБУ.

2. мета кредиту

3. розмір кредиту

4. рівень ризику.

Попит на початковий капітал залежить від таких ризиків: 1) масштаби виробництва, його спеціалізація; 2) циклічність коливань виробництва; 3) сезонність умов виробництва продукції; 4) темпи інфляції; 5) вид кредиту та його цільове призначення; 6) розмір кредиту; 7) термін користування кредитом; 8) забезпеченість повернення кредиту; 9) своєчасність повернення кредиту.

З боку пропозиції на позичковий капітал також впливають певні чинники: 1) рівень монетаризації ВВП; 2) розміри грошового нагромадження і заощадження у суспільстві; 3) рівень грошово-кредитного регулювання економіки НБУ з допомогою % ставки; 4) міжнародні чинники. Окрім цього, на рівень норми % впивають і інші об’єктивні і суб’єктивні чинник, серед яких співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави, тип позичальника, кредитоспроможності позичальника. Найнижчою є % ставка для «першокласних» позичальників. У США наприклад їх називають «прайм рейт». Дана % ставка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників (VIP клієнтів). Ця ставка є базовою для встановлення інших % ставок.

62) Кредит (від латинського слова сredo — вірю) є форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності. Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. Структура кредиту складається з таких елементів:  Кредитор – суб'єкт кредитних відносин, який надає вартість у тимчасове користування.  Позичальник - суб’єкт кредитних відносин, який отримує позику.   Окрім кредитора та позичальника елементом структури кредиту є об'єкт передачі – позичкова вартість, яка представляє собою нереалізовану вартість. Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник — сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту

63) Як правило, потреба в кредитуванні у підприємств виникає у випадках необхідності фінансування оборотних коштів або реальних (як довго- так і короткострокових) інвестицій. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи (якщо їхні права не обмежені законодавством). Об'єкти короткострокового кредитування:

1.     Виробничі запаси; 2.     Незавершене виробництво і власні напівфабрикати; 3.     Витрати майбутніх періодів (наприклад сезонні витрати); 4.     Готова продукція або товарні запаси; 5.     Погашення кредиторської і пролонгація дебіторської заборгованості.

         Об'єкти довгострокового кредитування: 1.     Придбання основних засобів; 2.     Будівництво; 3.     Придбання або викуп цілісних майнових комплексів.

Об’єкт кредиту – це вартість, яка передається в позику одним суб’єктом

іншому.

Суб’єкти кредиту – це кредитори та позичальники.

64)Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися. Виділяють наступні причини виникнення кредитних відносин:

І) загальноекономічні:

1) існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу.

2) рух вартості у сфері товарного обміну – якщо рух товарних потоків випереджає рух грошей, то підприємства які споживають товар із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти,що може зупинити нормальний процес відтворення.

3)функціонування підприємства на засадах комерційного розрахунку,який передбачає отримання прибутку.

ІІ) специфічні:

5. майнове розшарування суспільства: люди з низьким рівнем доходу можуть звернутися до кредитних установ і забезпечити себе необхідними благами.

6. розбіжності між нагромадженням коштів та їх витрачанням.

7. кредитні відносини дають гарантію його повернення.

8. кредитні відносини дають можливість кредитору отримати регулярні доходи у вигляді % за кредит.

Типи кредитних відносин:

між банками та суб’ектами господарської діяльності;

між субє’ктами господарської діяльності;

між банками та державою;

між банками та населенням;

між державами, іноземними банками та фірмами;

між громадянинами.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами:

найбільш поширеними є кредитні відносини між банками та підприємствами.

65) Кредит(з латин) – позика,борг,вірю чи довіряю. Кредит – економ. Відносини,які виникли між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення строковості і власності.

Функції кредиту:

1) Перерозподільна: грошові ресурси через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Рушійний мотив такого перерозподілу – отримання додаткового доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді %, а позичальник у вигляді прибутку на позичені кошти. 2) Контрольна: виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником, а й у контролі позичальника за своєю діяльністю з тим, щоб своєчасно погасити отриманий кредит. 3) Стимулююча: оскільки позичальник має повернути позичену вартість у певний строк з оплатою %, це стимулює його використати її так, щоб у необхідний час гроші вивільнялись з обігу й приносили дохід, достатній для погашення кредиту, сплати % та отримання прибутку. 4) Капіталізація вільних грошових доходів: полягає у трансформації завдяки кредиту грошових заощаджень ю.о. та ф.о. у вартість, що дає дохід, тобто у позичковий капітал.

66) До функціональних форм кредиту відносяться: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’єктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець - кредитором, а покупець - позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб - резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту - засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

Державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами ? юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід.

Міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

67)

№ з/п	Роль кредиту в економіці	Характеристика функціональної ролі кредиту
1	2	3
1.	Активно впливає на принципи суспільного відтворення	Грошовий капітал за допомогою кредиту оперативно переміщується із однієї галузі економіки до іншої, з одного регіону до іншого
2.	Відіграє значну роль в організації грошових розрахунків	Допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечує безперебійність обігу основного та обігового капіталу, задовольняє тимчасові потреби в коштах
3.	Сприяє реструктуризації економіки	Забезпечує зменшення частки підприємств військово-промислового комплексу, енергомістких підприємств і тих, що значно забруднюють довкілля, та збільшення підприємств, орієнтованих на випуск товарів народного споживання
4.	Сприяє розвитку сільського господарства	Гарантує виробництво якісної продукції для населення та сировини для підприємств, сприяє перетворенню країни в експортера сільськогосподарської продукції
5.	Сприяє економії витрат обігу	Допомагає скоротити витрати на виготовлення, випуск в обіг, переведення, облік і зберігання готівкових знаків, прискорює обіг грошей

68) Система банківського кредитування - це модель, що відповідає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування.

Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов'язковою умовою кредитування має бути використання власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту. Отже, бажано, щоб позичальник і кредитор брали спільну участь у фінансуванні проекту чи контракту на паритетних засадах, хоч, як правило, банк бере на себе більшу суму (у межах 70-90% вартості контракту чи проекту). Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

69) Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі:

1) цільовий принцип, 2) строковий принцип, 3) принципи обов'язкового повернення,4) оплачування та забезпечення кредиту.

1) Цільовий принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені статутом фірми-позичальника.

2) Строковий принцип. Кредит надається на певний термін, обумовлений у кредитному договорі. Строковий принцип означає, що кредит необхідно не тільки повернути, а й повернути у точно визначений термін. Дотримання строків - це та обов'язкова умова, за порушення якої кредит починає втрачати своє реальне значення.

4) Принцип забезпечення. Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що для гарантії повернення позики використовується застава майна (майнових прав).

Розмір позики під заставу визначається у процентах від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди.

70) Комерційні банки, виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі та погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент,овердрафт.

Кредитна лінія  юридично оформлене зобовязання банку перед позичальником щодо надання йому протягом визначеного періоду кредитів у межах погодженого ліміту. За формою кредитна лінія  це письмова угода між банком і потенційним позичальником, в якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою.

Револьверний, або автоматично поновлюваний, кредит  це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Револьверний кредит зазвичай незахищений, він грунтується на загальній фінансовій спроможності позичальника.

В умовах ринкової економіки класичним методом кредитування визначено когнтокорент  поточний рахунок. З метою прискорення платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобовязаннями. Отже, контокорент  це договір про взаємне кредитування.

71) Виникнення кредитних відносин між підприємством і банком можливе за таких умов:

1) учасники кредитних відносин повинні бути ю.о. що функціонують на засадах комерційного розрахунку.

2) позичальник повинен бути власником майна або володіти правом на розпорядження цим майном.

3) наявність гарантії повернення кредиту.

4) кредитор повинен бути так само зацікавлений в наданні кредиту як і позичальник.

Процедура отримання кредиту підприємств:

1. попередні переговори;

2. подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту (клопотання підприємства, копії засновницьких документів, бізнес-план, проекти балансу,звіти про фінансові результати за 3 роки), перелік та розрахунок вартості майна що надається під заставу.

3. оцінка банку ефективності КБ підприємств: оцінює його ділову репутацію та імідж, аналізую кредитоспроможність і фінансовий стан підприємства.

4. визначає перспективи розвитку підприємства.

5. перевіряє наявність джерел і гарантії погашення кредиту.

6. згода банку на надання кредиту.

7. надання кредиту.

8. контроль банку за виконанням умов кредитування.

72) Кредитний договір містить такі положення:

І) загальні положення (найменування сторін, предмет договору, розмір % ставки , умови забезпечення виконання зобов’язань перед кредитором, порядок надання та погашення кредиту, порядок нарахування і сплати % за кредит).

ІІ) права та обов’язки позичальника.

Права:

1. вимагати від банку кредит в обсягах і строках зазначених в договорі.

2. достроково погасити заборгованість.

3. скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

Обов’язки:

1. використовувати отриманий кредит на цілі передбачені в договорі.

2. повернути наданий кредит у встановлений строк.

3. своєчасно сплачувати банку % за користування кредитом.

4. своєчасно надавати банку документи для здійснення контролю за кредитом.

5. забезпечувати договірність даних наданих для отримання кредиту і можливість контролю за його використанням.

6. інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства.

ІІІ) права та обов’язки банку:

Права:

1. перевіряти забезпечення наданого кредиту і його цільове використання.

2. припинити видачу нових позик.

3. у разі порушення підприємством умов виявлення недостовірної звітності.

4. стягувати з позичальника комісійну винагороду.

5. переглядати % ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ.

6. Здійснення нарахування і стягнення компенсацій за невикористання кредиту.

Обов’язки:

1. надавати позичальнику кредит в обсяги і строки передбачені договором.

2. проінформувати про факти дострокового стягнення.

3. інформувати позичальника про зміни у нормативних акта, які стосуються кредитування запроваджене черговим рішенням НБУ.

ІV) відповідальність сторін – у разі порушення взятих на себе зобов’язань позичальником банк може:

1. припинити подальшу видачу кредиту;

2. вимагати його дострокового повернення;

3. зменшити суму кредиту;

4. збільшити % ставку за кредит;

5. стягнути обумовлену договором пеню.

5. порядок розв’язання суперечок

6. юридичні адреси сторін.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору виходячи з:

1. цільового спрямування кредиту;

2. обсягів та терміну кредиту;

3. порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

4. синхронності та циклічності виробництва;

5. рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства.