1862 Року у Санкт-Петербурзі відкрили фабрику з виробництва фотопаперу. З того часу фотографія набуває популярності, починає швидко розповсюджуватися.

Вже з 19 століття використовують нові прийоми, які стають характерними лише для фотографії. Розповсюджується техніка натурного фотографування. Англійський письменник Люїс Керолл, автор «Аліси в країні чудес» був визнаний найкращим майстром дитячого фотопортрету. О. Рейландер змонтував алегоричну композицію «Два життєві шляхи» з 30 негативів. Представниками натурного фотографування, що розвивалося в дусі імітації живописного пейзажу були: Р. Ламар (Франція), Л. Міссон (Бельгія), А. Кейлі (Великобританія). У цей же період виникає зйомка репортажу. Р. Фентон фотографував епізоди з фронтів Кримської війни 1853-56 років., М. Бі Брейді, А. Гарднер – громадянської війни в США 1861-65 роки, А. І. Іванов, Д. Н. Никітін, М. Реввенській – російсько-турецької війни 1877-78 рр. Згодом вміння фотографувати рухомі об`єкти дало змогу і надалі удосконалювати репортажну фотографію.

Першим фотожурналістом вважають Керола Жатмарі, румуна за походженням. Відзняв події Кримської війни, та опублікував свої фотороботи на сторінках газет. Гостро постала потреба надавати реалістичні фотографії з місця подій. Це був початок розвитку фотожурналістики.

Важливим етапом у становленні фоторгафії став винахід мокроколодійного способу, винайденого 1851 року англійським скульптором і дослідником Ф. Арчером. Цей спосіб від дагеротипного відрізняєтьмя вищою світлочутливістю фотопластинок, завдяки чому його почали широко застосовувати. Р. Медокс запропонував інший спосіб отримання зображення, так розпочинається третій етап розвитку фотографії. Спосіб застосування броможелатинових шарів, але удосканалений, покладений в основу сучасної фотографії. Процес фотографії ділиться на промислове виготовлення і власне фотографію. Дані способи фіксації дійсності належать до чорно-білих фотографій.

Винахід кольорової фотографії належить англійському фізикові Джеймсу Максвелу 1861 року. Але кольрові фотознімки ще не скоро з`явилися на шпальтах газет.

Одним із фактів для підтвердження великої популярності фотографій в друкованих засобах масової інформації можна вважати наступне. У Франції чотири щоденні газети в умовах жорсткої конкуренції навколо використання фотографій на своїх сторінках створюють додатки. У 1880 році тираж цих газет складав 2 мільйони примірників, а в 1908 – 4 777 000. У Парижі набула популярності «Газета для тих, хто не вміє читати». У цьому виданні інформація передавалася лише у фотографіях та складалася приблизно з 20 сторінок. Фотографія більше поширювалася в газетах, ставала затребуванішою, від фотожурналістів читачі вимагали більше сенсаційності, ексклюзивності, новизни. Більшим попитом користувалися серед населення газети з фотографіями на першій сторінці з гарячих точок.

З періоду Другої Світої війни фотографія розвивається у жанрі репортажу, наближається до документалістики. В цей час відомі фотожурналісти А. Айзенштадт, Е. Саломон з Німеччини та У. Еванс, Д. Ланге, Би. Шан з Америки створювали воєнні фоторепортажі, створили узагальнені образи різних прошарків суспільства. Фоторепортер, американець Ю. Сміт говорив: «Мені хотілося, щоб мої фотографії стали не просто освітленням подій, а перетворилися б на акт звинувачення війні – цьому страшному і жортсокому злу, яке калічить розум і тіло людини» (13). Фотодокументалістика періоду війни – це зафіксовані факти гибелі мільйонів невинних людей, свідчення несправедливості, безглуздого вчинку однієї людини, через яку страждає весь світ, це доказ жорстокості війни, яка не має повторитися.

У багатьох жанрах розкривалася публіцистична сила мистецтва. Основоположниками публіцистичного фоторепортажу стали А. Стігліц з Америки, М. П. Дмітрієв. Фотопубліцистиці, яка розробляла гострі соціальні теми, поступилася місцем картина, що походила з живопису та графіки.

«Золота ера» фотожуралістики настає з випуском 35-міліметрової камери 1925 року. Багато журналів в період «золотої ери» підняли свій авторитет серед інших журналів, завдяки фотографії. Цікаві роботи для публікації надавали Роберт Капа, Ейджен Сміт, Маргарет Йорк-Вайт, В Бішофа, Д. Сеймура. (22).

Багато політичних безладів 60-70 років певним чином допомогли розквіту фотожурналістиці. Фотографи, як їх називали тоді concerned photographers, мали можливість мандрувати по всьому світу, фіксувати події в гарячих точках, таким чином залишати для людства свої роботи як факт цікавих моментів в історії суспільства. З однієї сторони працюючи в масштабах всієї планети мали можливість бути учасниками історії, подорожувати та удоскуналювати професійні навички, стаючи все більш відомими у своїй справі.Одночасно в різних кінцях світу працювали Ентоні Сво, Крістофер Моріс, брати Тернлі, та інші фотожурналісти з агенств. Великі замовлення «Time», «Life», «National Geographic», «Geo»..,відіграли особливу роль в історії фотожурналістики. Це було її золоте століття.

Появі глянцевих журналів сприяла мода на фотографії знаменитостей. Новий напрям у фотожурналістиці виник одночасно з розквітом кіномистецтва. Телебачення, яке все частіше екранізувало улюблених героїв кіно, стало замало. Тоді естафету перехопили журнали, вони не просто подавали фотокартки акторів, але й відображали їх приватне життя. Це захоплювало читачів й піднімало рейтинг глянцевих журналів, на відміну від тих видань, що передавали соціальні, економічні, політичні проблеми, в той час, як гортаючи кольорові сторінки з щасливими обличчями акторів, можна забути про державні негаразди і уявити цікаве життя відомої зірки.

З`являється два поняття фотожурналістики: американська та європейська. Основи першої фотографії закладаються в американських університетах, та Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку. Її значення полягає в тому, що фотожурналістика – це «історичне свідоцтво». Фотороботи створюють для нас візуальний образ історії, віддзеркалюючи події соціального, історичного, економічного життя, покликані бути «документом» кожного дня, доказом того, що сталося. Фотографія як безпосереднє документування події робить очевидною вміння фотографа зафіксувати сутність події, її наявність. Європейська фотографія має тенденцію відображати історію не так прямолінійно.

Розвивається і удосконалюється прикладна фотографія, комерційні завдання переплітаються з мистецькою творчістю, тяжіє до створення засобами фотомонтажу рекламного фото, і своєрідних фрагментів гротесково-сатиричних літописів того часу. Наразі документальна фотографія збагачується жанрами і творчими манерами. З появою нової техніки виникають нові напрями у фотожурналістиці, прихильниками яких стають все спеціалізованих майстри фотомистецтва.

У 1980-90 роках фотожурналістика зазнала великих змін. Їм передували дві події, що змусили фотомайстрів подивитися по-новому на свою роботу, і фотографію загалом. Економічна криза, що посилилася після війни в

Персидській затоці, поява і розвиток «нових технологій» (виробництво і дистрибуція зображень за допомогою основних систем – стали головною проблемою для фотографів. З 1992 року економічна криза вдарила майже по всіх великих фотожурналістських агенств, так само зазнали шкоди неспеціалізовані та середні агенства. Після чого сталася жахлива розкоординація їх роботи, втратили авторські права, понизилися ставки фотографа за один робочий день, знизилися ціни на фотозображення з основних фондів, не підписувалися довгострокові контракти.

В цей час компанії Getty і Corbis протягом останніх років придбали великі колекції фотографій. Агенства, що займалися виробництвом і дистрибуцією у сфері фотожурналістики прагнули одержати якнайбільше замовлень від періодичних видань. Якщо замовлення не надходили у великих масштабах, то агенства пробували себе у книговидавництві, галерейному бізнесі чи інвестуванні засобів в розвиток нових технологій. З іншої сторони неможливим продаж фотографій стався через появу французьких і американських глянцевих журналів (National Geographic). Крім того «Image cataloguys» (каталоги зображень) надавали можливість журналам без жодних зусиль та фінансових витрат вільно отримувати в систематизованому вигляді будь-яку картинку на тему, проблему, що порушує видання. Професійної та інформаційної цінності фотографії не мали, таке їх використання лише пропагувало стереотипне і шаблонне бачення світу. Естетичну функцію фотографії знизило використання зображень у малому форматі. Фоторепортаж у таких новинних виданнях ставав незрозумілим. Так, до статті про війну в Косово могли подаватися кілька невеликих фотографій різних авторів.

Використання «безкоштовних» фотографій призвело до конкуренції професійних фотографів. Хоч зростав попит на фотороботи, що не потребують виплати авторського гонорару, і дешево обходяться виданням, проте непрофесійні, не ексклюзивні фото швидко втрачають свою значимість, цінність, стають простою ілюстрацією, не мають місця на ринку, оскільки є матеріалом одноразового використання, а не шедевром фотожурналістики. В сучаних ЗМІ високо оцінюються якісні фотографії, надається їм важлива роль, мають цінність однакову із друкованим текстом.

Слід зауважити, що Україна мала свою історію розвитку і становлення фотографії як мистецва.

Першим львівським фотографом вважають Йогана Голйснера, хоч фотороботи його не збереглися.

Як і англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот, професор анатомії львівського університету Йозеф Беррес, теж працював над удосконаленням дагеротипів.

Мав можливість надрукувати позитивні резуьтати свого винаходу у «Віденській газеті», та видати окрему брошуру у Відні. Відбитки дареготипів

Берреса зберігаються у колекції Моравської галереї у Брно. Беррес впровадив у німецьку мову термін «Lichtbild», що означає в перекладі «світлова картина», його значення в українському розумінні – «світлина». Ширше поняття «фотографія» охоплює сфери науки, техніки й культури, та присв`ячена розробці методів і засобів отримання шляхом реєстрації оптичних сигналів у світлочутливому середовищі, яке за відповідної обробки забезпечує одержання стійкого зображення, здатного до зорового сприйняття та відтворення.

Інший відомий в Україні фотограф Ж. Х. Рауль на всесвітній виставці фотографій у 1878 році отримав золоту медаль.

Микола Петров, голова київської організаціх фотографів-любителів «Дагер», опубліковував статті з питань техніки, мистецтв, фотографії, про шляхи її розвитку та роботу в області фотопортрету.

Йосип Хмелевський, талановитий фотограф родом з Полтави. За свої фотороботи був нагороджений в Москві, золотою медаллю і спеціальною відзнакою французького уряду на всесвітній паризький фотовиставці.

На Буковині мала свій розвиток фотожурналістика. Відомого на той час чернівецького фотографа Георгія Бахриновича роботи публікувалися на сторінках українських, російських, німецьких та румунських видань. Зроблений ним фотопортрет письменника Василя Стефаника на міжнародному фотоконкурсі в Брюселі у 1888 році отримав перше місце. Бахринович 1889 року відкрив власне фотоательє у Чернівцях. Тому його роботи можуть знаходитися у приватних колекціях.

Розділ 2. Використання фотографії у різних жанрах як додатку та як самостійного матеріалу.

Фотографія є активним елементом комунікаційної сфери суспільства. Відіграє велику роль у передачі журналістського матеріалу. Вона завжди привертає увагу потенційного читача скоріше, ніж сам текст. Фотографія у счасних ЗМІ посідає почесне місце, знаходиться на одному рівні з текстом. Це може пояснюватися тим, що у людей практично не вистачає часу на перечитування журналістських аналітичних матеріалів, які потребують осмислення їх, з`являється потреба в організації зовнішнього вигляду преси. Словесну інформацію ми отримуємо з чужими думками, хоч і не відчутними, але переконаннями автора в тому чи іншому питанні. Тому теза про те, що журналістика у 99 із 100 випадків об`єктивніша за журналістику залишаються фактом. Читач все побачить на власні очі, і тоді погоджується з написаним матеріалом. Для нас краще буде один раз побачити, ніж сто раз почути. Зображення впливає на відчуття як реальність. За дослідженнями академіка С. І. Вавілова, за допомогою зору людина отримує 60-80 % усієї інформації. Фотозображення дає нам миттєву інформацію про форму предмета, правду миті, відображає матеріальний світ, є доказовим засобом впливу. Звичайно, кожний по-своєму сприйматиме репортажні фоторгафії, інтерпретувати зображення так, як йому зручніше, наскільки це дозволяє його обізнаність та світосприйняття. Проте основна думка фоторепортажу визначається всіма однаково, суть знімка в документальній правдивості інформаційного матеріалу.

Професійний фотограф, щоб надати яскравості, експресивності зображенню може вдаватися до різних хитрощів. Якщо підробити можна будь-яку інформацію, то й фото, зокрема. Фотографіям довіряють значно більше, ніж словам. Тож ними можна маніпулювати. Їх може використовувати будь-хто якщо, має власне зацікавлення в показі подій під певним кутом. Тому великі медіаорганізації мають деякі застереження щодо цього та, на жаль, не дрібні редакції. (20). Сам фотограф обирає як висвітлити ту чи іншу подію, що відзняти щоб досягнути потрібного ефекту, яка картина зможе повною мірою, розповісти сотням людей те, що він побачив. Проте вирішувати зазвичай приходиться в один момент, тому, що репортажні фотографії варто відзнімати якомога швидше. Якщо фотожурналіст має час на роздуми, постає інше питання. Зміст або ж контент фотографії повинен бути двохстороннім, якість знімку високого рівня. Виходячи з цього можна стверджувати, що відображення подій є результатом творчого підходу фотожурналіста, його авторським доробком.

Світова журналістика має приклади маніпулювання зображенням. Фотограф може надати фотографії своє бачення, видати звичайну фотографію за документальну, постановочну опублікувати під виглядом репортажного. Щоб вплинути на зміст зображення фотограф обирає кут зйомки так, що натовп здаватиметься більшим, ніж є насправді, щоб людина виглядала вищою – фотографують знизу, затінює чи навпаки висвітлює зображення. Дії фотографа можуть бути свідомими, якщо він спеціально спотворює ситуацію, чи випадково виникає таке фото. Дані роботи не повинні надаватися до друку, тому, що не є достовірними. Ще одна можливість маніпулювання візуальною інформацією з`являється перед поданням її до друку. Деякі елементи фотографії вирізають так, що змінюється зміст, і кінцевий продукт нестиме спотворену інформацію. Щоб фотоінформація не втрачала свого первісного призначення у друкованому виданні фотограф повинен дотримуватися основних правил під час фіксування події, обробки, при публікації.

Олесій Колосов виділяє три компоненти, які характеризують професійну журналістську фотографію:

• Документальність

• Достовірність

• Інфрмативність.

Документальність фотографії означає, що фотожурналіст отримує зображення реального часу зберігає в архіві чи публікує без змін.

Достовірність передбачає однозначність фотознімка, який повинен так створюватися автором, щоб виключити можливість хибного сприйняття зображення. Існує дві думки про двозначність та однозначність зображення. Загалом фотоапарат фіксує конкретну подію, предмет, людину, відображає те, як все є насправді і не інакше. Виходячи з цього зображення не може бути двозначним. З іншої сторони фотознімки багатозначні. Кожний аналізуючи фотографію асоціативно пов`язує її з набутим досвідом, знаннями, навіть

настрій у той момент певним чином може змінити сприймання побаченого.

Як підтвердження цих слів Гарольд Івенс відомий редактор пише: «читач накладає на фотографію матрицю спогадів, бажань забобонів і, якщо він при цьому переживає якісь емоції, його розуміння конкретної фотографії може бути прямопротилежним до того змісту, який вкладав у неї автор.

Основна функція інформативності, третього важливого компоненту професійної фотографії, нести об`єктивну інформацію, оминаючи суперечливі моменти щодо документальності та об`єктивності зображення. Фотожурналіст повинен пам`ятати, про те, що його професія позбавляє казати неправду, видавати випадкові, нетипові явища за типові, вводити суспільство в оману. (21).

Українські засоби масової інформації активно використовують якісні фото закордонних агенцій. Але в більшості це стосується лише тих видань, що мають фінансову стабільність та високу якість видання. В той час регіональні ЗМІ послуговуються матерілами інформаційного агенства «Уніан», чи пошуковою системою Googl.

На сьогодні зберігається тенденція до виокремлення фотоілюстрації в окремий жанр новинної журналістики. Фотографія вже не є допоміжним засобом до журналістського матеріалу. Фотознімок набирає рівноправності, однозначності, в порівнянні з текстом. Дає можливість читачеві самостійно аналізувати, робити висновки, осмислити події, привертає увагу людини до друкованої інформації.

Жанри фотографії з`явилися у різні етапи розвитку мистецтва.

Можна назати кілька походжень жанрів фотожурналістики. Одні з них позичалися вже у сфомованих наук, інші формувалися безпосередньо з виникненням фотожурналістики, і є її надбанням, яким притамані чіткі особливості фотомистецтва.

Деякі жанри походять від мистецтва, аналоги жанрових структур живопосу: портрет, пейзаж, натюрморт. Щодо жанрової фотографії, то вона зародилася в Росії, являла собою високохудожні зображення життя і побуту простих людей, насичені великою соціальною правдою, передають співчуття до важкої долі царської Росії. Представниками цього етапу розвитку жанрів були Каррік, А. Карелін, та С. Лобовіков.

Багато чого журналістика запозичила у жанрів літератури. Оскільки, література ближча до журналістики, то фотографія за змістом може бути однозначною літературним творам. Давно визначилися ліричні, драматичні, епічні жанри, а фотороботи є не тільки сухим зображенням реальності, а мистецтвом, що потребує насиченості, емоційності і глибини думки, як поема, ода, драма.

Чисто фотографічні жанри народжуються наперетині двох ліній: фотожурналістики й фотомистецтва. Вони не мають подібних в інших науках. Термінологічних понять ці жанри ще не отримали, про те займають особливе місце в журналістиці, стає невід`ємною частиною сучасної фотожурналістиики. Наразі вони відносяться до різновиду фоторепортажу. На фоні звичайної інформаційної фотороботи відрізняються образністю, і складають новий жанр. У зв`язку з виникненням все нових видів зйомки, їх чекає подальша класифікація, теоретичне обгрунтування. Поки що не знайшли місця в жанровій системі фотокартини. Наприклад, роботи кореспондентів Дм. Бальерманца «Горе», В. Мастюкова «Біля вічного вогню» передають глибоке узагальнення, роздум і емоційне звучання, так, що знімок набуває меж художнього твору. Це фотографічні шедеври, що мають більшу цінність, як просто новинне фото, та інше значення, ніж картина. Ці знімки фоторепортажів переходять межі живопису, і рамки пересічного знімку в друкованому виданні. Вони стають закінченими творами фотомистецтва, присв`ячені великим творам сучасності, картинам з глибокою психологічною характеристикою героїв, багатоплановою розробкою теми, широким розмахом живописного полотна або тонкими ліричними інтонаціями.

З початку виникнення фотожурналістики різняться думки щодо її жанрології. Кожний з теоретиків пронує своє бачення класифікації на жанри, і жодна з них не підтверджується як одна існуюча, якою послуговуються в ЗМІ, фотомистецтві, так і не спростовуються всі інші, оскільки теж мають місце у фотожурналістиці. Тож, на сьогодні не має єдиної усталеної класифікації, яку би сприймали усі дослідники і дотримувалися її під час характеристики кожного окремого жанру.

Олексій Колосов у праці «Новий погляд на жанри фотожурналістики», вказує, що систематика сучасної фотожурналістики, яку пропонуюють різні автори дуже розгалужена і різноманітна. Проте, штучне, на думку автора, вичленовування нових жанрів із основних публіцистичних і художніх не додає ясності. (7).

Дослідник пише, що історично склалося три канонічних жанри:

1. фотоінформація;

2. фотопортрет;

3. фоторепортаж.

До фотопубліцистичних автор відносить крім фотоінформації, фотопортрету, фоторепортажу ще фотоетюд, фоторепродукцію та фоторекламу. До непубліцистичних жанрів відносить фоторубрику, фотозаставку, фотоанонс.

Мирослав Максимович вважає, що такі жанри як фотонарис, фотоєтюд, фотозамітка, фоторепортаж практично зникли з газетних шпальт. На думку дослідника варто розглядати лише новинарну, репортажну і частково документальну фотографію. Дослідник стверджує, що цифрова техніка значно полегшила завдання фоторграфів, які працюють у жанрі новинної фотографії – це щоденна зйомка поточних подій. Цифрова техніка дала можливість отримувати велику кількість зображень, простішою стала підготовка фотографії до друку. Дослідник пише, що фоторепортаж повинен бути розтягненим у часі. "Сьогодні швидкість передачі інформацій, в тому числі й візуальної, вийшла на перше місце, а фоторепортаж вимагає багато часу та витримки від фотографа." (9). Тож, за словами М. Максимовича, фоторепортаж як такий практично зникає із сторінок газет.

А. Коулман у статті «Документальна фотографія. Фотожурналістика і прес-фотографія сьогодні. Питання і відповіді» розрізняє три види фотографій, шо зустрічаються у пресі: документальна фотографія, фотожурналістика і прес-фотографія. Першопочатково документальна фотографія і фотожурналістика виконували інформативну Документальна фотографія не може складатися з одного фото, вона передбачає об`ємність, наявність тексту чи мінімальні дані про час і місце зйомки та про зображений об`єкт. Документальні фотографії рідко можна побачити на шпальтах газет, найчастіше вони використовуються у книгах, на виставках, в журналах. Жанр фотожурналістика передбачає розширений формат. Головна форма подачі цих фотографій – нарис, який часто можна зустріти в суспільно-політичних журналах, теж передбачає наявність тексту. Третій вид фотографії за класифікацією А. Коулмана – прес-фоторафія. Специфіка цього жанру – поодинокі фотографії, може бути 3-4 зображення поєднані одним предметом. Прес-фоторгаф не має завдання працювати над конкретним проектом, а швидко продукує найрізноманітніші зображення. Фотограф не контролює зміст тексту, фотографії виготовляються під тиском часу. Проте, якщо дотримуватися повністю такої класифікації, то всі зображення використані у фотожурналістиці є прес-фотографіями, тому, що фотожурналіст на їх створення має обмежений час, подію, протягом якої треба зробити знімки.(8).

Український дослідник Ю. Шаповал розглядає фотографію як складну структуру, виділяючи приикладну фотографію, удожню публіцистику, фотоінформацію. Прикладна фотографія – це та у розумінні дослідника, яка не ставить метою мистецьке засвоєння дійсності, а відіграє роль допоміжного засобу в процесі пізнання. "Сюди можна віднести побутову і наукову фотографію. Щодо художньої фотографії, то вона має вплив на естетичні емоції глядача. При створенні художнього зображення фотограф часто не дотримується документальності, використовуючи засоби художнього твору. На відміну фотопубліцистика документально відображує суспільні події. Найважливіша ознака фотопубліцистики – політичне звучання." (19). Дослідник відрізняє знімок, який відносить до фотопубліцистики, від знімка іншого виду, що має риси публіцистичності вибором для знімання важливих соціальних аспектів дійсноті й високим творчим рівнем, тобто образністю.

В українській фотожурналістиці не використовуються усі жанри фотознімків, які нам пропонують науковці. Якщо зустрічаються на шпальтах газет, то це лише поодинокі випадки. Найчастіше застосовують фоторепортаж, документальну фотографію та художню. Також фотографії використовують як додаток до журналістського тексту, для його достовірності. Такі зображення в українській фотожурналістиці посідають перше місце.

Класифікації дослідників складні, жанри, які вони пропонують або взагалі не використовуються на практиці, або характерні для певного видання. Інші фотожанри зустрічаютьчя вкрай рідко.

Патрісія Холланд вважає, що у сучасну епоху цифрових технологій фотожанри в газеті часто накладаються один на одного, і їх важко виділити в чистому вигляді. (18).

Можна сказати, що кожний жанр поділяється на підвиди, залежно від того яку тему висвітлює фото. Так, наприклад, фоторепортаж може фіксувати політичні події, спортивні, кримінальні, соціальні, екологічні та фоторепортаж подієвий.

Перед тим як фотографія потрапить в друковані ЗМІ, і її розглядатимуть читачі, обговорюватимуть зображене, вона проходить великий шлях від фіксування події до подачі певному адресату. Поділ фотографій за жанрами є важливим для кращого розуміння, ефективної комунікації між всіма працівниками. Фотокореспондент повинен знати, яке зображення потребує від нього редактор, журналіст, який цю фотографію використає до свого матеріалу. І чи підходить в загальному для видання.

Важливим при розміщені фото у газеті є підпис. Ще у 1970 роках, під фотографіями в газетах не вказувалося ім`я фотографа. З однієї сторони, можливо, це не вважалося за непотрібне, або й самі фотографи не хотіли вказувати своє авторство, через те, що навіть найкращі фото дуже погано піддавалися відтворенню, були досить неякісними.

Мішель Картер, спеціаліст інформаційного агенства в США, вважає, що під кожною фотографією має бути підпис. Саме під фотографією, а не на звороті, чи чорним текстом на сірому фоні кадру. Ставити підпис на фотографії – це те саме, що ставити один текст на інший. Фотографія не декоративний, а змістовий елемент.

Найбільшою помилкою дизайнерів газети вважається підпис під фотографією, який пояснює не фотографію, а може бути використаний як загаловок. При такому оформленні читач не має сенсу читати статтю докладно, якщо про головне він дізнався із інформативного підпису до фотографії, заголовку, підводки, вставки і фотографії. Зображення повинні захопити читача, «кинутися в очі» підпис інтригуючий, простий і цікавий, написаний в теперішньому часі. (2).

Дослідник фотографій Юрій Шаповал розрізняє такі різновиди підписів:

• Інформаційний коментар.

• Коментар-роздум.

• Полемічний коментар.

• Сатиричний коментар.

Проте на практиці рідко зустрінеться полемічний та сатиричний коментар, і найбільше - інформаційний коментар, який описує те, що читач має побачити на фото. (19).