- •1. Предмет та методи п/е. Позитивна і нормативна економіка
- •2. Еволюція економічної науки: основні напрямки, школи та течії
- •3. Видатні українські економісти та їх внесок у розвиток економічної науки
- •4. Суть та класифікація потреб. Безмежність потреб
- •5. Економічні інтереси та їх види
- •6. Економічні ресурси та їх класифікація: земля, праця, капітал та підприємництво
- •9. Економічна система та її основні складові. Власність як основа економічної системи
- •10. Натуральна та товарна форми господарства
- •11. Суть та функції грошей
- •12. Грошова система та її основні елементи. Еволюція грошових систем
- •13. Основні принципи організації ринкової економіки
- •14. Суть та суб’єкти ринку. Схема кругообороту ресурсів та доходів
- •15. Класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів купівлі-продажу
- •16. Інфраструктура ринкової економіки та її основні елементи
- •17. Суть конкуреції та її види
- •18. Антимонопольне законодавство та необхідність антимонопольної політики
- •19. Класифікація підприємств за формами організації та розмірами
- •20. Суть, суб’єкти, принципи і умови підприємницької діяльності
- •23. Суть, форми та види заробітної плати
- •24. Капітал підприємства та його класифікація
- •25. Фізичне та моральне зношення основного капіталу. Амортизація
- •26. Суть та особливості аграрної сфери виробництва. Структура агропромислового комплексу
- •27. Суть, основні види та типи відтворення
- •29. Основні ознаки та механізм функціонування адміністративно-командної економіки
- •30. Економічні аспекти глобальних проблем
14. Суть та суб’єкти ринку. Схема кругообороту ресурсів та доходів
Ринок - синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово "ринок" характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Історія останнього налічує близько 6 тис. років. Приблизно стільки ж років існує і ринок.
Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб'єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що спочатку це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, ділери та ін.
Названі суб'єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб, відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці, і не випадково. Ринок являє собою складний механізм виявлення й узгодження економічних інтересів. Саме цим і займаються торгові й фінансові посередники. Вони вивчають стан справ з пропонуванням і попитом тих чи інших товарів, динаміку цін, установлюють ділові контакти, прогнозують ринкову ситуацію тощо.
Їхня діяльність вважається вкрай необхідною і високо оцінюється суспільством. Існує навіть думка, що в ринковому механізмі посередницькі ланки виконують роль керуючої системи.
Навпаки, в умовах командної економіки посередницька діяльність розглядається як другорядна, а то й зовсім небажана. Це зумовлено тим, що тут всеохоплюючим регулятором суспільного життя виступає державний апарат. Посередник же, котрий забезпечує незалежне функціонування господарств, своєю діяльністю об'єктивно протистоїть держапарату, загрожуючи самому його існуванню.
Для простоти аналізу розглянемо спочатку двосекторну модель кругообігу, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічні суб'єкти — домогосподарства та фірми. На верхній частині рис. 1 показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари й послуги.
Описана модель кругообігу ресурсів, продуктів і доходу на ринку існує вже майже 200 років. Рівновага між попитом і пропозицією на обох ринках визначає і рівновагу економічної системи в цілому.
Основу теорії загальної рівноваги ринків започаткувала праця Л. Вальраса «Елементи політичної економії» (1874 p.). Згодом, уже в 30-х роках XX ст., ця теорія розвивалася в працях Ф. Вальда, Ф. Неймана, Дж. Хікса, а в 50—60-х роках — у творах Нобелівських лауреатів П. Дебре та О. Ланге. Істотний внесок у розвиток цієї теорії зробив П. Самуельсон, який спирався на роботи Дж. Хікса. (3, с. 52)
Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної плати (оплати праці), ренти (плати за землю), процента (плати за капітал) і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.
Ця схема кругообігу містить два кола — внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг — потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків - проти годинникової стрілки.
У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Фірми використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже, пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. З точки зору фірми, видатки на товари й послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг.
З цієї схеми видно, що у замкненій національній економіці доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших. Витрати фірм на ресурси є доходами домогосподарств (зарплата та інші види доходів). З іншого боку, видатки домогосподарств на товари й послуги становлять виторг (надходження) фірм від реалізації продукції.
Із двосекторної моделі випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств. Інакше кажучи, у замкненій економіці, в якій відсутнє державне втручання в господарські процеси, обсяг національного виробництва у грошовому виразі (виторг фірм) дорівнює величині грошових доходів (видатків) домогосподарств.
Фізичний ("ресурси—продукція") та грошовий ("видатки—доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Ці потоки здійснюються без перешкод за умови, що видатки домогосподарств дорівнюють обсягові національного виробництва. Видатки домогосподарств стають виторгом фірм, що дає їм змогу продукувати товари й послуги та здійснювати платежі за ресурси. Ці платежі знов у вигляді доходів повертаються до власників факторів виробництва і т. д.
Якщо видатки домогосподарств із певних причин зменшуються, то фірми змушені скорочувати обсяги свого виробництва, що зменшує доходи, які визначають, у свою чергу, видатки, тобто попит на товари й послуги. Тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація попиту в національній економіці.
Висновок: сумарна величина продажів фірм дорівнює сумарній величині доходів домашніх господарств. Тобто, для закритої моделі економіки, в якій не враховується вплив держави на економічні процеси, величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.