3. Суд та ув'язнення
За організацію актів саботажу і збройного опору владі в 1964 Мандела був арештований і засуджений до довічного ув'язнення у в'язниці на острові Роббен. На суді він заявив, що його судять за прагнення побудувати в Південній Африці демократичне суспільство, де всі раси та народи жили б у мирі та гармонії. Перебуваючи в ув'язненні в одиночній камері в'язниці на острові Роббіна поблизу мису Доброї Надії, Мандела здобув світову популярність. На острові він, як і інші ув'язнені займався примусовою працею на вапняковому кар'єрі. Всі ув'язнені були розділені за кольором шкіри, при цьому чорношкірі отримували найменші порції їжі. Політв'язні трималися окремо від звичайних злочинців і користувалися меншим числом привілеїв. За спогадами Мандели, як ув'язнений D-групи він мав право на один візит і один лист протягом шести місяців . Листи часто затримувалися або їх не можна було прочитати через дії тюремних цензорів.
Перебуваючи в ув'язненні, Мандела по кореспонденції навчався в Лондонському університеті по програмі дистанційного навчання і згодом отримав ступінь бакалавра юридичних наук. У 1981 році його було висунуто на посаду почесного ректора університету, проте він програв принцесі Анні .
У березня 1982 року Мандела разом з іншими лідерами АНК (Уолтером Сісулу, Ендрю Млангені) був переведений до в'язниці Полсмур. Імовірно, основною причиною цього стало бажання влади захистити нове покоління чорношкірих активістів, які відбували покарання на острові Роббен, від впливу старих лідерів. Тим не менш, за словами голови Національної партії Кобі Котсі (Kobie Coetsee), метою цього кроку було налагодження контактів між засудженими та південноафриканським урядом.
У лютому 1985 року Президент ПАР Пітер Бота запропонував Манделі звільнення в обмін на «беззастережну відмову від насильства як політичної зброї». Мандела відхилив ініціативу президента, заявивши через свою доньку: «Яку ще свободу мені пропонують, коли народна організація залишається забороненою? Тільки вільні люди можуть вступити в переговори. В'язень не може укладати договори».
В 1988 році Мандела був переведений до в'язниці Віктор-Верстер, де залишався аж до свого звільнення. В цей період було знято багато обмежень, в результаті друзі Мандели, в тому числі Гаррі Шварц, що захищав інтереси Мандели і його прихильників в ході рівонійского судового процесу, отримали право зустрічі з ним. Під час ув'язнення Мандели місцеві та міжнародні ЗМІ чинили істотний тиск на південноафриканські влади, використовуючи в своїх публікаціях гасло «Free Nelson Mandela!».
4. Звільнення та повернення в політику
В лютому 1990 року,після підписання останнім білим президентом ПАР Фредеріком де Клерком наказу про легалізацію АНК та інших рухів проти режиму апертеїду, Мандела виходить на волю.11 лютого 1990 року відбулася трансляція цієї події на весь світ у прямому ефірі. У день свого звільнення Мандела виступив з промовою перед нацією. Він заявив про зацікавленість у мирному врегулюванні розбіжностей з білим населенням країни, проте дав зрозуміти, що збройна боротьба АНК не підійшла до кінця, коли заявив: «Наше звернення до збройної боротьби в 1960 році, коли було створено військове крило АНК,"Умконто ве сізве", було чисто захисним кроком проти насильства з боку режиму апартеїду. Фактори, які зробили необхідним збройну боротьбу, до сих пір існують. У нас немає вибору, окрім того, як продовжити розпочате. Ми сподіваємося, що незабаром буде створено клімат, сприятливий для врегулювання проблем в рамках переговорів, щоб більше не було потреби у збройній боротьбі». Крім того, Мандела заявив, що його головною метою залишається досягнення миру для чорношкірої більшості країни і надання йому права голосу як на загальнонаціональних, так і на місцевих виборах. Став президентом Африканського Національного Конгресу (АНК) у 1991 р.