11.Кабінет міністрів у Великобританії на сучасному етапі: порядок формування,компетенція,роль у держ.-політ.сист.країни. Уряд Великобританії має досить своєрідну структуру: Кабінет (власне уряд)та офіційний уряд не співпадають.Кабінет існує на  основі конституційної угоди та складається з 20-22 міністрів найбільш важливих міністерств,таких як:Прем'єр-міністр,лорд- канцлер,канцлер Казначейства,міністр внутрішніх справ,оборони тощо.До Кабінету входить так званий “внутрішній кабінет”- неформальне об'єднання 3-5 міністрів,які користуються довірою  Прем'єр-міністра.Офіційний уряд формується Прем'єр-міністром з депутатів правлячої партії у кількості близько 100 чоловік і  складається з 4 груп.До першої групи входять міністри,які  займають ключові позиції та входять до Кабінету.Друга група- це міністри без портфелів,члени уряду,які займають традиційні  посади-лорд—голова Ради,лорд—охоронець печатки та інші.Міністри третьої групи називаються державними міністрами та є заступника ми найкрупніших міністерствах. Четверта група складається з молодших міністрів,які призначаються для забезпечення зв'язку  між міністрами і парламентом. Відповідно до конституційної угоди уряд не збирається на засі дання у повному складі,тому усі питання внутрішньої та зовніш ньої політики вирішуються Кабінетом,який фактично здійснює  вищу виконавчу владу.Компетенція Кабінету не залежить від його політичної орієнтації та була визначена ще в урядовій доповіді 1918p:а)визначення політ. курсу держави,який затверджується  парламентом;б)реалізація контролю за виконанням актів парламен ту:в)здійснення постійної координації діяльності органів викона вчої влади.У зв'язку з тим,що члени Кабінету є і членами парла менту,уряд має можливість впливати на діяльність законодавчого органу наступним чином:складати порядок денний засідання палат Парламенту,визначати процедуру розгляду біллів,регулювати час  проведення дебатів тощо.З метою здійснення своїх функцій уряд  займається нормотворчою діяльністю.Акти уряду можна розділити на дві групи:а)акти підзаконного характеру;б)акти делегованого  законодавства,яких щорічно приймається у 18 разів більше,ніж  парламентських законів.

13 Створення четвертої республіки Франції. Державний устрій за Конституцією 1946 р.  Зміни Конституції у 1947 – 1957 рр  На території Франції боротьбу проти окупантів очолили комуністи Другий центр руху опору був створений генералом де Голлем в еміграції (“Вільна Франція”) – в Лондоні. Після об’єднання французького і лондонського центрів у травні 1943 року в Алжирі був створений єдиний Французький комітет національного визволення. У 1944 році він був перетворений на Тимчасовий уряд Французької республіки на чолі з де Голем. Одночасно була сформована Консультативна асамблея На кінець 1944 року Франція в основному була звільнена. Перед післявоєнною Францією gитання внутрішньо-політичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового державного ладу, проблема нової конституції Франції.  Політичні партії по-різному уявляли собі перспективи розвитку державного ладу Франції На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми: комуністів, генерала де Голль та радикалів. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. найбільшу кількість голосів зібрали комуністи (більше п’яти мільйонів), які увійшли до складу уряду на чолі з генералом де Голлем. Незабаром відбувся конфлікт між установчими зборами і де Голлем, внаслідок чого він у січні 1946 року подав у відставку.  У квітні 1946 року проект конституції побудований на комуністичних засадах (однопалатний парламент, обмеження президентської влади тощо) був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів.  У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Другий проект був компромісним, він враховував платформи різних політичних партій і на референдумі 13 жовтня 1946 року був затверджений.  Нова конституція, яка була вже п’ятнадцятою в історії Франції Основний закон урочисто підтверджував “права і свободи людини і громадянина, котрі освятила Декларація прав 1789 року”.  За формою правління Франція була “світською, демократичною і соціальною” парламентською республікою.  Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради Республіки. Обидві палати обиралися на п’ять років, Рада Республіки – комунами і департаментами на засадах загального і непрямого виборчого права.  Національні збори проголошувалися єдиним законодавчим органом країниРадаРеспубліки отримала лише дорадчі функції, Главою держави був президент республіки, який обирався на сумісному засіданні палат парламенту строком на сім років (ст.29). Він призначав голову уряду, державних радників, членів Верховної ради і Комітету Національної оборони, головував у раді міністрів. Президент промульгує закони протягом десяти днів, підписує і ратифікує міжнародні договори і т.д. однак ніяких надзвичайних повноважень Конституція президенту не давала. Більше того, кожен акт президента підписувався головою ради міністрів і одним із міністрів (ст.38).  Виконавча влада за конституцією, вручалася раді міністрів на чолі з її головоюПрацював уряд під контролем Національних зборів, які мали можливість абсолютною більшістю голосів відмовити кабінету в довірі .  проте,становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя.У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду Змінився статус верхньої палати – Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєнного сенату.

7. Характеристика виборчого права у США (історія розвитку, правове регулювання, оцінка).  В Конституції не врегульоване, належить до компетенції штатів.Різні штати-низку обмежень: різний віковий ценз(18-20р.),осілості-з 20 дн. До 2 років,майновий в 13 штатах(власність,податки),освітній в 22 штатах(початкова освіта),в 18 шт.(вміти читати і писати). В США мажоритарна виборча система. 1962р. Верховний суд прийняв рішення-виборчі округи повинні бути суттєво рівними. Ценз осілості існує по виборах президента від 3 міс. До 1 року., по виборах до конгресу(1 місяць).Існує ценз характеру(здоровий глузд, розуміти громадянські обов*язки). Встановлено реєстраційний збір. 19 ст.-масові виступи негритянського населення. 1957 р. Закон про громадянські права(певні правові гарантії,забезпечується виборче право населення штатів,ств.спец. комісія,передбачено судову відповідальність за дискримінацію при виборах. 1923р. 23 поправка-надано право обирати президента населенню федерального округу Колумбія. 1924 р. 24 поправка-ліквідовано виборчий податок в 5 штатах(5-6 доларів за голосування).1971 р. встановлюється виборче право для усіх громадян з 18 років. 1964 р. – Закон про громадянські права-ліквідовано дискримінацію негрів в усіх сферах життя, вимоги встановлювати одинакові норми при виборах,забороняється расова дискримінація при складанні списків виборців, для нагляду мін.юст. посилає федеральних інспекторів.Серпень 1965 р. Закон про виборчі права-забороняється перевірка грамотності виборців, всякі обмеження для негрів. Забороняється штатам стягувати виборчий податок.

5. Верховний суд США та його роль у політичній системі країни у ХХ ст.. Верхівку федеральної судової системи становить Верховний Суд – це єдиний суд, створення якого спеціально передбачено Конституцією. Тривалий час кількісний склад суду залежав від конгресу. Закон 1869 р. встановив, що Верховний суд США складається з голови і восьми членів, яких призначає президент за згодою сенату. Звичайно члени суду займають свої посади довічно, хоч закон дозволяє їм йти у відставку по досягненні 70-річного віку і при 10-літньому стажі роботи. Сенат, щоб усунути суддю достроково, повинен розглянути звинувачення на його адресу і винести вирок про зраду обов'язку або аморальну поведінку. Іншими словами, дискваліфікація можлива тільки в порядку імпічменту. Принцип незмінності суддів у США було взято з англійської практики.  За Конституцією і законом про федеральну судову систему 1789р. компетенція Верховного суду не була широкою. Він міг приймати для розгляду спори між штатами і справи, пов‘язані з представниками іноземних держав. Основна його функція – судовий нагляд: перевірка рішень нижчих судів, законності в діяльності службових осіб. Федеральний суд – вища апеляційна інстанція країни. З цього положення випливають його основні обов‘язки.  Однак ще на початку XIX ст. голова Верховного суду Дж. Маршалл заявив про право Верховного суду вирішувати питання про відповідність Конституції актів конгресу та указів президента. Це призвело до затяжного конфлікту з президентом Т. Джефферсоном. Однак у другій половині XIX ст. доктрина судового верховенства дістала офіційне визнання як складова частина конституційної системи. Своїм рішенням Верховний суд США міг позбавити санкції будь-який закон, тобто зробити його недійсним.  Верховний суд не раз проголошував, що саме він покликаний забезпечувати правові гарантії правосуддя. При цьому робилось посилання на 14-ту поправку до Конституції, яка забороняє штатам застосовувати кримінальне покарання інакше, як на підставі «відповідної правової процедури». На думку американського юриста Д. Карлена, ця норма стала підставою для привласнення Верховним судом наглядових повноважень відносно діяльності урядів штатні і була використана ним для централізації й уніфікації законодавства й судової практики.  За 100 років, що минули після прийняття 14-ї поправки, Верховний суд оголосив неконституційними 94 федеральні закони. У разі потреби він вносив поправки до раніше прийнятих актів, що тлумачили право, часто нехтуючи судовим прецедентом. У таких випадках Верховний суд виступав більше як законодавчий орган, а не орган правосуддя.

3. Законодавство періоду «холодної війни» у США:політичне та профспілкове (закони Макарена-Вуда 1950., Хемпфрі-Батлера1954., Тафта-Хартлі 1947., Ледрама-Гріффіна 1959р. і ін. Після завершення 2 світової війни між США та Радянським Союзом поглибилась глобальна геополітична, економічна й ідеологічна суперечка- вона тривала з сер.40-х рр. до поч.90-х рр. 20ст. Це період «холодної війни». Основною причиною суперечки була різка невідповідність капіталістичного та соціалістичного видів державного управління. США і СРСР розвиток своєї економіки спрямовували на посилене функціонування військово-промислового комплексу. Президент Г.С.Трумен також зіткнувся зі складною ситуацією в США пов’язаною зі страйками. Він прийняв низку законів, зокрема Закон про скорочення податків 1945., Закон про реінтеграцію військових, який передачав створення Адміністрації ветеранів., Закон про зайнятість(держава мала забезпечити робочими місцями максимальну к-сть працездатного нас.). Згодом було ухвалено Закон про регулювання трудових відносин(Тафта-Хартлі) від 23черв.1947р. він забороняв проведення страйків державних службовців і передбачав спрощення застосування посередництва у колективних трудових спорах(між профспілками і роботодавцями) зрівнявши їх правове становище і відповідальність. Закон заборонив роботодавців змушувати найманих працівників здійснювати трудові права чи відмовлятися від них. Кожен хто порушував ці заборони мав бути усунутий від виконання обов’язків на 3 роки. Початку дозволених страйків передував 2-місячний «охолоджувальний період», обов’язкове повідомлення про намір його проведення. Закон визначив порядок укладення колективних договорів. Голови профспілок мали давати розписку про непричетність до діяльності комуністів. Для вирішення колективних трудових спорів було ств. Федеральну службу посередництва і примирення. Також президент мав право встановити 80-денну заборону проведення страйку який вважав небезпечним для національних інтересів. 23 вересня1950р. Конгрес ухвалив Закон по внутрішню безпеку(Макарена-Вуда) спрямований проти послідовників ідеї комунізму. Був створений Комітет з контролю за підривною діяльністю з 5 членів, який мав встановлювати чи була конкретна організація чи особа «комуністичною». Також заборонявся в’їзд у США іноземцям які якимось чином пов’язані з Комуністичною партією і її ідеологією. А Президент за законом міг оголосити надзвичайний стан внутрішньої безпеки. 24серпня 1954р. було прийнято федеральний Закон Хемрі-Батлера, за яким Комуністична партія визнавалася незаконною організацією, члени якої не могли бути державними службовцями. Хто порушував цей закон підлягав покаранню згідно Закону про внутрішню безпеку1950р. Закон Ледрама Гріффіна 1959р. посилив контроль Департаменту праці за діяльності профспілок. Він міг встановити порядок проведення виборів до профспілкових органів, визначати розміри членських внесків, вимагати подання звітів, копій статутів, постанов профспілок

2.Доповнення та зміни до Конституції США: 17-28 поправки (причини появи, зміст, оцінка) Конституція США в новітній період залишалася майже незмінною. За всю історію існування США було запропоновано близько 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 25.  Першою поправкою в новітньому періоді була 16-та поправка прийнята в 1913 році. Вона розширила права конгресу у галузі оподаткування, ввівши федеральне оподаткування прибутків.  17-та поправка 1913 року ввела обрання сенаторів населенням штатів (а не законодавчими зборами, як це було раніше).  18-та поправка 1919 року заборонила виробництво, продаж чи перевезення алкогольних напоїв для їх споживання(«сухий закон»).  19-та поправка 1920 року надала виборчі права жінкам, однак конкретні норми застосування цього права, як і раніше визначали штати.  20-та поправка 1933 року встановила, що термін повноважень президента і віце-президента закінчується опівдні 20 січня, а терміни повноважень сенаторів і представників – опівдні 3 січня, останнього року їх повноваження. Від цього ж часу починається термін повноважень їхніх наступників. Крім того поправка передбачає процедуру переходу повноважень президента у випадку його смерті або в інших випадках, до віце-президента. А також встановлює що конгрес має збиратися мінімум 1 раз в рік.  21-а поправка 1933 року відмінила 18-ту поправку і встановила, що довіз і перевезення алкогольних напоїв до будь-якого штату для здавання і споживання здійснюється тільки у відповідності з чинним законодавством.  22-а поправка 1951 року заборонила обрання на посаду президента однієї особи більше двох разів. Це обмеження було реакцією на надзвичайно тривале перебування на посаді президента Ф. Рузвельта (1933-1945рр.), що в деякій мірі сприяло посиленню президентської влади в реальній політиці.  23-тя поправка 1961 року зрівняла округ Колумбія у правах зі штатами у призначенні виборщиків президента і віце-президента.  24-та поправка 1964 року оголосила неконституційними обмеження виборчих прав в зв’язку з несплатою будь-якого податку.  25-та поправка 1967 року визначила конституційний порядок заміщення віце-президентом президентської посади у випадку надзвичайної вакансії, а також право президента призначити собі віце-президента (який потім затверджувався Конгресом) у випадку виникнення вакансії.  26-та поправка 1971 року встановила, що у виборах федеральних властей мають право брати участь громадяни, яким виповнилось 18 років.  27-ма поправка 1972 року встановлює рівність громадян перед законом незалежно від статі, але ця поправка не набула чинності, оскільки не набрала необхідних ¾ голосів законодавчих зборів штатів.  28-ма поправка відміняє 23-тю і встановлює, що округ Колумбія зрівнюється зі штатами в усіх питаннях.  Отже, Конституція США залишається в загальному, майже незмінною, проте трансформація соціально - економічних і політичних відносин закріплювалася законами, що приймалися конгресом США.

13. Створення четвертої республіки Франції. Державний устрій за Конституцією 1946 р.  Зміни Конституції у 1947 – 1957 рр.  Боротьбу з фашистськими окупантами вели всі патріотичні сили Франції. На території Франції боротьбу проти окупантів очолили комуністи, під керівництвом яких в окремих районах, на підприємствах створювалися народні комітети і комітети дії. Другий центр руху опору був створений генералом де Голлем в еміграції (“Вільна Франція”) – в Лондоні. На кінець 1944 року Франція в основному була звільнена. На партійному фоні розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми: 1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами.2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську республіку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд.3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року? 2) чи вважаєте ви, що проект конституції, прийнятий Установчими зборами, слід затвердити на референдумі? Більшість виборів 21 жовтня 1945 року дала позитивну відповідь на обидва запитання. На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів зібрали комуністи, які увійшли до складу уряду на чолі з генералом де Голлем. Незабаром відбувся конфлікт між установчими зборами і де Голлем, внаслідок чого він у січні 1946 року подав у відставку. У квітні 1946 року проект конституції побудований на комуністичних засадах був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів. У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Другий проект був компромісним, він враховував платформи різних політичних партій і був затверджений. Нова конституція (п’ятнадцята) підтверджувала “права і свободи людини і громадянина». У преамбулі Конституція 1946 року проголошувала важливі “економічні, політичні і соціальні принципи”. Жінкам гарантувалися у всіх галузях рівні права з чоловіками. Кожен повинен працювати і мати право на одержання посади. Гарантувалося право на утворення профспілок і роботу в них, на страйк “в межах закону”, на колективний договір. Нація гарантує всім, було сказано в Конституції, зокрема дітям, матерям і літнім трудівникам, “охорону здоров’я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля”. Організація “суспільної безкоштовної і світської освіти всіх ступенів” проголошувалась обов’язком держави. За формою правління Франція була демократичною парламентською республікою. Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради Республіки. Обидві палати обиралися: Національні збори – на засадах загального і прямого виборчого права на п’ять років, Рада Республіки – комунами і департаментами на засадах загального і непрямого виборчого права. Національні збори - єдиний законодавчий орган країни (ст..13.) Національні збори мали право ратифікації міжнародних договорів, оголошення війни. Рада Республіки отримала лише дорадчі функції. Глава держави - президент, який обирався на сумісному засіданні палат парламенту строком на сім років (ст.29). Він призначав голову уряду, державних радників, членів Верховної ради і Комітету Національної оборони, головував у раді міністрів.Однак ніяких надзвичайних повноважень не мав. Кожен акт президента підписувався головою ради міністрів і одним із міністрів (ст.38). Виконавча влада, вручалася раді міністрів. Міністри несли відповідальність перед Національними зборами. Збори могли висловити недовіру урядові. Але, якщо протягом 18 місяців відбудуться дві міністерські кризи, рада міністрів “може прийняти рішення про розпуск Національних зборів” (ст. 51). Конституція зберегла суворий контроль за органами місцевого самоврядування. Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося посилення ролі впливу президента республіки, розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування.Рада республіки, мала майже всі права і повноваження довоєнного сенату.Більшого реакція зробити не змогла, Конституція 1946 року вистояла.У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову перемогла. Ідея народного фронту стає популярною. З другого боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утворюються умови для ліквідації Четвертої республіки.

1. „Новий курс” президента Ф. Д. Рузвельта у США. Закон Вагнера 1935 р. У 1929-1933 роках світова економічна криза охопила і США. На президентських виборах І932 року демократична партія висунула кандидатуру свого лідера Франкліна Делано Рузвельта. Виборці повірили Рузвельту, який обіцяв у разі успіху на виборах вивести країну з кризи, і він був обраний президентом США.  4 березня 1933 року Ф. Рузвельт - президент..  Він хотів вивести економіку країни з кризи за дпомогою запропонованим ним «Новим курсом»  Було створено Національну адміністрацію відбудови промисловості , яка повинна була вивести промисловість з кризи. «Новий курс» провадився за такими основними напрямками:  1. Відбудова банківської-фінансової системи. Був встановлений державний контроль над золотом, що знаходилося в обігу. Обмін паперових грошей на золото був заборонений. Громадяни США, в яких було золота більш ніж на сто доларів, повинні були здати його в банк. Золото не можна було вивозити за кордон. Держава мала змогу впливати на грошову активність банків за допомогою кредитів та субсидій, розмір яких досяг трьох мільярдів доларів.  2. Відбудова промисловості. В середині 1933року Конгрес прийняв Закон про відбудову промисловості. ". Спеціальна Національна адміністрація з оздоровлення промисловості за допомогою "Кодексів чесної конкуренції" проводила примусове картелювання. Вся промисловість США була розділена на групи, кожна з яких повинна була розробити свій "кодекс", який визначав умови торговельного кредиту, мінімальну заробітну плату робітників і службовців.  3. Аграрна політика «Нового курсу» знайшла своє втілення в Законі про регулювання сільського господарства. Був створений спеціальний адміністративний орган, офіційною метою якою було регулювання цін па сільськогосподарську продукцію і доведення їх до рівня 1909-1914 років.  4. Боротьба з безробіттям. Безпосередня допомога безробітним набувала в ці часи різних форм: грошові субсидії, організація громадських робіт,.Безробітних направляли в трудові табори. Вони будували шосе, автостради, мости, аеродроми і т.д. У цілому уряд витратив на боротьбу з безробіттям 3,5 мільярда доларів, однак не досяг серйозних результатів. Стабілізації економіки повинен був допомогти і закон Вагнера, прийнятий Конгресом у липні 1935 року. Закон Вагнера вперше в історії США офіційно визнавав права профспілок і передбачав законодавчі гарантії цих прав.  Заходи «Нового курсу» шляхом втручання держави в економічне життя врятували банки і монополії від краху, певного мірою стабілізували економіку.  У 1935-1936 роках Верховний суд США, посилаючись на те, що законодавство, яке обмежує приватне підприємництво, «суперечить конституції США», скасував закони «Нового курсу». Однак надалі Верховний суд був змушений підтримувати в цілому систему урядового регулювання економіки.

10.Парламент Великобританії у ХХ ст. Його компетенція та роль у державно- політичній системі.Парламентська реформа 1949 р. Акт 1949 року обмежив відкладальне вето Палати Лордів одним роком. Відповідно публічний законопроект, прийнятий Палатою Громад на 2-х чергових сесіях, при чому між другим читанням в першій сесії і третім читанням другої сесії пройде не менше одного року, то законопроект передається на підпис корони без згоди Палати Лордів. Даний акт також скоротив максимальний термін повноважень Палати громад з 7-и до 5-и років. Про значення реформи 1949 року можна багато сперечатись. Вчені вважають, що її наслідком стала якщо не повна втрата законодавчих повноважень Палатою Лордів, то їх зведення до певної форми контролю. Законодавчу функцію виконує парламент в його найширшому значенні. Юридично, монарх, Палата Лордів і Палата Громад беруть участь в створенні актів парламенту. На сучасному етапі домінуюче становище в цьому процесі належить Палаті Громад (Слід також брати до уваги значний вплив уряду, про що йшлося вище). Політичне значення багатоступеневості законодавчого органу, пояснюється і фактичною відсутністю обмежень його повноважень. Акти не розрізняються за юридичною силою, і тому прийняті за звичайною процедурою можуть внести будь які зміни в право. Самі британці кажуть, що його законодавча компетенція „обмежена лише прерогативами Творця”. Противники скасування так званих середньовічних інститутів управління (таких як монарх чи Палата Лордів) наголошують на тому, що вони забезпечують стабільність в державі через вплив на діяльність нижньої палати. Очевидно що таке скасування потягнуло б за собою докорінну реформу центральних органів влади. Входження монарха до Парламенту пов'язане з законотворчим процесом, який передбачає, що проект стає законом тільки після того як він був прийнятий і промульгований монархом. Голосування проходить в трьох читаннях. При розгляді в першому читанні клерк оголошує назву білля після чого Палата вирішує питання про прийняття його до розгляду. В другому читанні обговорюється основний зміст статей законопроекту. Існують певні правила проведення цих дебатів. Зазвичай спочатку висловлюється представник групи, що внесла даний законопроект, пізніше обговорюються в формі дебатів почергово всі пункти законопроекту. На цій жиш стадії вноситься поправки. Для обмеження тривалості дебатів в арсеналі спікера є певні стандартні форми такі як "кенгуру” (спікер обирає які питання будуть розглядатись), "гільйотина” (обмеження часу на обговорення питання) та інші. Спікер вносить законопроект в один з постійних комітетів чи в один з комітетів всієї Палати для подальшого розгляду. Після процедури обговорення, представник комітету виступає з доповіддю в якій висвітлює думку комітету. Депутати можуть додавати поправки та доповнення. Третє читання передбачає внесення лише редакційних поправок. Законодавча ініціатива в парламенті належить депутатам. Всі законопроекти поділяються на публічні і приватні. Законопроект віднесений до публічних має специфічний предмет регулювання; ініціатором їх розгляду переважно виступає уряд, або окремі члени однієї з палат. Ці законопроекти мають громадське значення. В свою чергу приватні законопроекти відстоюють певні корпоративні чи особисті інтереси, наприклад органу місцевого управління, статутної корпорації, а можливо, і конкретної особи чи їх об'єднання, що надає їм місцевого чи іншого обмеженого значення. Після затвердження, приватний документ стає такою ж частиною права як і публічний. Тим не менше сфера його дії обмежена територією, чи іншими рамками, в зв'язку з чим в обох палатах існує спеціальна процедура для адопції цієї форми правотворчості. Публічний законопроект може бути внесений в будь який час сесії. Його внесення полягає в тому, що депутат кладе на стіл клерка документ, в якому просить підтримати білль. В документі вказано лише назву проекту, імені депутата що його вніс і депутатів котрі його підтримують.

15.Революція 1918-1919рр. в Німеччині. Проголошення Веймарської республіки. Діяльність уряду Ф. Еберта.

У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Розвиток подій підштовхнула революція, яка спалахнула в жовтні 1917 року в Росії. Під її впливом у січні 1918 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині з’явилася Ради робітничих депутатів і революційні старости. ”. Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцом М. Баденським. На початку жовтня 1918 року “Спартак” провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організують демонстрації, значну роботу проводять серед військових моряків. . Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його “чисто соціалістичним урядом”. Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених . Уряд Еберта відкрито переходить у наступ проти революційних сил. Спровокувавши передчасний виступ берлінських робітників, уряд кидає на Берлін “ударні загони”, “залізні батальйони” під командуванням соціал-демократа Г. Носке. Берлінський пролетаріат було розгромлено, але революція на цьому не закінчилася. Революція в листопаді 1918 року у Німеччині не вийшла за буржуазно-демократичні рамки, незважаючи на те, що її головною рушійною силою був пролетаріат. Вона покінчила з Другою імперією 1871 – 1918 років, утвердила буржуазно-парламентську республіку, ввела 8-годинний робочий день, загальне виборче право, проголосила демократичні права і свободи. Установчі збори відкрилися 6 лютого 1919 року у Веймарі (Тюрінгія) і 11 серпня 1919 року затвердили Конституцію Німецької імперії, яка і отримала назву Веймарської . Конституція складалася з двох частин – Устрій і завдання імперії і Основні права і обов’язки німців – і налічувала 181 статтю.  Німеччина визнавалася федерацією 18-ти земель. Кожна земля “повинна мати республіканську конституцію”. Законодавчий орган – ландтаг – обирався на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права. Вищим законодавчим органом імперії був рейхстаг (імперські збори) – нижня палата парламенту. Рейхстаг обирався на 4 роки на основі загального виборчого права. Конституція вводила пропорційну систему виборів. Центральне місце в Конституції посідає рейхспрезидент (імперський президент). Він обирався “всім німецьким народом” терміном на сім років (ст. 41 – 43), допускалося переобрання на другий термін. Президент імперії представляв “імперію в міжнародно-правових відносинах”, укладав від імені імперії договори з іноземними державами, акредитував і приймав послів (ст. 45). Він призначав і звільняв імперських чиновників та офіцерів. Президентові належало “верховне командування всіма збройними силами імперії” (ст.47). Він мав право “розпускати рейхстаг”, але не більше одного разу з даного приводу (ст.25). Винятково в компетенції президента знаходилося призначення і звільнення рейхсканцлера і імперських міністрів.

12 Падіння Третьої республіки у Франції. Фашистська окупація. „Держава Віші”. Французький уряд не заважав Гітлеру, проводити політику “невтру-чання”. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала. Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і пів-денно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» - за назвою ку-рортного містечка, де містилася резиденція уряду. Після окупації німцями Парижа уряд Франції продовжував роботу у місті Бордо. У червні 1940 було прийняте рішення про підписання сепаратного перемир'я з ворогом. Перемир'я було підписано 22 червня 1940 року. У липні 1940 року Національні збори та уряд переїхали до курортного містечка Віші. Маршал Анрі Філіпп Петен (голова Ради міністрів з 16 червня 1940) отримав диктаторські повноваження. Вішистський уряд утворив так звану Французьку державу. Він фактично контролював лише південь Франції. Але навіть у сфері свого впливу він мав вико-нувати вимоги Німеччини. Не менше мільйона французьких військовополонених залишаюлися у німецьких концта-борах. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати І французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом тим і Третьої республіки.

6.Судова система США в сучасний період Судова система США вирізняється своєю складністю. 1). Федеральні суди розглядають справи федерального значення їм підвідомчі всі справи які виникли на підставі норм права та справедливості, Конституції,законів і міжнародних договорів США, всі справи послів і інших офіційних представників… 2). Суди штатів розглядпють справи місцевого значення(кримінальні справи про злочини вчинені на їхній території…)  3).Районнісуди є судами першої інстанції створені в кожному з 94 районів США Вони розглядають кримінальні,цивільні та адміністративні справи про порушення положень федеральних законів. Кожне їхнє рішення мсоже переглядати апеляційний суд відповідно округу  який також розглядає скарги на рішення адміністративних органів. 4). Верховний суд США – вищий суд загальної та конституційної юрисдикції. Існує певне коло питань які він можне розглядати як перша інстанція (наприклад справи послів).Усі інші справи він може розглядати як апеляційна інстанція. Суддівський склад Верховного суду – 9 суддів. На сучасному етапі Юридичний комітет Сенату рекомендує  Президентові кандидатур на посаду суддів Верховного суду та інших федеральних судів. Характерно що Конституція чи федеральні закони не містять вимог щодо віку,обов’язкової юридичної освіти, досвіду практичної діяльності суддів. В США продовжує існувати інститут присяжних. На сучасному етапі функціонує 94 федеральних районних суди, діє федеральний районний суд округу Колумбія,13апеляційних: один – Апеляційний Суд США федеральної юрисдикції, один –  Апеляційний суд федерального округу Колумбії, по одному апеляційному  суді у кожному з 11 апеляційних округів. Існує також система федеральних спеціалізованих судів.

14. Передумови прийняття Конституції Франції 1958 р., її структура, основні принципи, оцінка. Державний устрій Франції за Конституцією 1958 р.

Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. Політична система, яка базувалася на класичному парламентаризмі, виявилася нездатною швидко і активно реагувати на складні соціально-економічні проблеми. Через це відбувалися постійні зміни в політичному режимі Четвертої республіки.  У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати – Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєнного сенату. Більшого реакція зробити не змогла, Конституція 1946 року вистояла.  У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову здобула перемогу. Ідея народного фронту стає популярною. З другого боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утворюються умови для ліквідації Четвертої республіки.  У 1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т. д.  Політичні партії по-різному намагаються вивести країну з кризи. Комуністи закликають до створення нового Народного фронту, водночас активізуються профашистські елементи. У травні 1958 року спалахує заколот військових у Алжирі. За таких умов 1 червня 1958 року парламент доручає де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження.  Де Голль розпускає Національні збори на “канікули” і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Конституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. 6 жовтня 1958 року Конституція Пятої республіки набрала чинності. Структура Конституції 1958 року відрізняється від попередньої Конституції 1946 року. Невелика за обсягом преамбула хоч і згадує про права людини і про Декларацію 1789 року, однак не дає, як це було в Конституції 1946 року, переліку економічних та політичних прав громадян. Побудована нова Конституція за такою схемою: президент – уряд – парламент. Центр всієї політичної системи за Конституцією – президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призначає прем’єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначення на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т. ін. Президент республіки обнародує закони протягом 15-ти діб, він може до закінчення цього терміну вимагати від парламенту нового обговорення закону. Президент має право передати на референдум законопроект, що стосується організації державної влади може достроково розпустити національні збори. Особливе значення має стаття 16 Конституції, яка надає президенту надзвичайні повноваження. За якими президент “вживає заходів, які диктуються обставинами”. Щоб скористатися такою можливістю президенту слід було провести офіційні консультації з прем’єр-міністром, головами палат парламенту а також Конституційною радою. Друге місце в державному механізмі П’ятої республіки займав уряд, який “визначає і здійснює політику Нації” (ст. 20). У його розпорядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем’єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів.

9. Королівська влада у Великобританії у ХХ ст., її характеристика та оцінка Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Він складається з монарха, Палати лордів та Палати общин. Королева структурно входить до Парламенту. Термін повноважень Парламенту не може перевищувати 5 років.  Палата общин обирається шляхом загальних та прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. Вона складається з 650 депутатів. Головними посадовими особами Парламенту є:  - спікер – голова палати – обирається Палатою общин на початку нової сесії, слідкує за виконанням правил парламентської процедури та порядком проведення дискусій, вирішує: є законопроект фінансовим білем чи ні, через спікера підтримується зв’язок з монархом; - заступник спікера – голова комітету шляхів та коштів – обирається так само. Клерк палати та клерк-помічник призначаються монархом, зберігають законопроекти, зачитують порядок денний; - парламентський пристав призначається монархом, приводить у виконання рішення палати. До складу Палати лордів після реформи 1999 року, коли з неї було виключено 759 членів, входять біля 500 духовних та світських лордів. Чисельність їх постійно змінюється. Головними посадовими особами Палати лордів є: - лорд-зберігач великої палати (лорд-канцлер – голова палати) може брати участь у голосуванні, обговореннях, але немає особливих повноважень щодо підтримання порядку. У лорд-канцлера є заступник. Клерк парламентів (секретар Палати лордів) призначається монархом, є казначеєм, зачитує звернення монарха. Клерк-помічник призначається лорд-канцлером, веде протокол, зачитує порядок денний.

4. Посилення влади президента США в роки та після 2 світової війни. Кін 19 поч 20 ст. державні політичні системи тенденція, посилення органів політичної влади. В період 1 і 2 світової війни зростання президентської влади, новий зміст повноважень, які як зазначено у поправці 20 завершуються о півдні 20 січня наступного року, в якому відбувалися президентські вибори і було обрано президента. Вибори президента двоступеневі. Згідно поправки 22 президент може обиратися тільки 2 рази підряд, президент займає 2 посади і президента і премєрміністра, формує склад уряду, призначає службовців. Є головнокомандуючим збройними силами, має право помилування, може вимагати надання йому від вищої посадової особи будь якого виконавчого департаменту, письмової думки, з кожного питання, що належить до компетенції відповідної посадової особи. 2 світова війна - право необмеженого контролю над експортом, право регулювати ціни. 1942 рік – максимально використана економіка в цілях оборони. Не маючи законодавчої ініціативи має право вето. Стосовно законопроектів Конгресу (10 днів на підписання проекту прийнятого Конгресу). Має право кишенькового вето, право послання на початку сесії конгресу (пропозиції щодо прийняття певних законів). З 1967 року президент має право у випадку відкриття вакансії посади віце президента на власний розсуд призначати кандидата на цю посаду. Повноваження президента США широкі хоча певні з них обмежені правом верхньої палати Сенату, наприклад, у призначенні на федеральні посади, укладені міжнародних договорів.

16. Прийняття, структура оцінка Веймарської конституції Німеччини 1919 р. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1919 р. Відпоівдно до рішення Загальнонімецького з’їзду Рад 19 січня 1919 року відбулися вибори до Установчих зборів.  Установчі збори відкрилися 6 лютого 1919 року у Веймарі (Тюрінгія) і 11 серпня 1919 року затвердили Конституцію Німецької імперії, яка і отримала назву Веймарської .  Назва “імперія” – не випадкова. Автори Конституції у своїй більшості були монархістами. Тому, опрацьовуючи республіканську Конституцію, намагалися зберегти старі назви, пов’язані з імперією. Про це свідчать і слова преамбули про намір німецького народу “ оновити і зміцнити свою імперію” і стаття 1 Конституції, яка стверджувала, що “Німецька імперія – республіка”.  Конституція складалася з двох частин – Устрій і завдання імперії і Основні права і обов’язки німців – і налічувала 181 статтю.  Німеччина визнавалася федерацією 18-ти земель. Кожна земля “повинна мати республіканську конституцію”. Законодавчий орган – ландтаг – обирався на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права. Уряд землі повинен був “користуватися довір’ям народного представництва” (ст. 17).  Однак права земель були досить обмеженими. Усі важливі питання – зовнішні відносини, армія і флот, податки, монетна справа, митна справа тощо - належали вийнятково до законодавства імперії. З усіх інших питань імперське право мало “перевагу над правом земель” (ст.13). Вийняткову роль у цьому відношенні мала стаття 48 Конституції, відповідно до якої, якщо яка-небудь земля не виконує обов’язків, покладених на неї Конституцією або імперськими законами, то “президент імперії може примусити її до цього за допомогою збройної сили”.  Конституція перетворила Німеччину на буржуазну республіку на чолі з президентом.  Вищим законодавчим органом імперії був рейхстаг (імперські збори) – нижня палата парламенту. Рейхстаг обирався на 4 роки на основі загального виборчого права. Конституція вводила пропорційну систему виборів. Уся Німеччина була поділена на 35 виборчих округів. Партії, що брали участь у виборах, виступали кожна зі своїм списком кандидатів. Депутатські місця розподілялися відповідно до кількості голосів, що були подані за той чи інший список. Верхня палата – рейхсрат (імперська рада) складалася з представників усіх 18-ти земель. Прусія мала у рейхсраті 26 голосів, Баварія – 10, Баден – 3. Рейхсрат мав право “опротестування законів, ухвалених рехстагом”. В разі опротестування закон подавався до рейхстагу для винесення вдруге постанови. Якщо при цьому “рейхстаг і рейхсрат не дійдуть згоди”, то вирішення спірного питання належало президентові (ст. 74).

Центральне місце в Конституції посідає рейхспрезидент (імперський президент). Він обирався “всім німецьким народом” терміном на сім років (ст. 41 – 43), допускалося переобрання на другий термін.  Президент імперії представляв “імперію в міжнародно-правових відносинах”, укладав від імені імперії договори з іноземними державами, акредитував і приймав послів (ст. 45). Він призначав і звільняв імперських чиновників та офіцерів. Президентові належало “верховне командування всіма збройними силами імперії” (ст.47). Він мав право “розпускати рейхстаг”, але не більше одного разу з даного приводу (ст.25). Нарешті, стаття 48 Веймарської конституції надавала президентові надзвичайні повноваження. Якщо в межах Німецької імперії були серйозно порушені громадська безпека і лад або якщо загрожує серйозна небезпека такого порушення, то “президент імперії може вживати заходів, необхідних для відновлення громадської безпеки і ладу, в разі потреби за допомогою збройної сили”. З цією метою він міг тимчасово зупинити цілком або частково гарантії низки основних прав (свобода особи, недоторканість житла, тайна листування, свобода думки тощо).  Винятково в компетенції президента знаходилося призначення і звільнення рейхсканцлера і імперських міністрів. Уряд для виконання своїх обов’язків потребував довір’я рейхстагу. Особлива роль належала главі уряду – рейхсканцлеру, який, як сказано в Конституції “встановлює правові лінії політики і відповідає за це перед рейхстагом” (ст. 56). Революційна ситуація обумовила включення до Конституції значного переліку буржуазно-демократичних прав і свобод: рівність чоловіка і жінки, недоторканість особи і житла тощо. Закріплюючи право приватної власності, Конституція підкреслювала, що “власність зобов’язує”. Користування нею “повинно бути в той же час служінням загальному благові” (ст. 153). У прикінцевих постановах було сказано, що Конституція Німецької імперії 1871 року скасовується. Інші закони і укази імперії залишаються в силі, оскільки Веймарська конституція “не перебуває з ними в суперечності” (ст.178).  17. Характеристика Веймарської республіки в Німеччині. Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори. Установчі збори працювали в тихому містечку Веймарі, що на півдні Німеччини. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарської. Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалася федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Фрідріха Еберта було обрано першим президентом. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.Проте революційні настрої в Німеччині ще довго давалися взнаки. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилася радянська влада в Баварії, у 1920 р. праві сили вчинили заколот („Капповський путч”) на три дні захопили владу в Берліні, але наразившись на могутній опір населення змушені були відступити, 1923 р. могутні виступи робітників сталися в Саксонії й Тюрінгії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнули збройні повстання, інспіроване СРСР.Крім політичних негараздів молодій республіці довелося долати і економічну кризу спричинену вимогами країн Антанти сплачувати неймовірні репарації. Спроба Франції і Бельгії шляхом окупації Рура – промислового серця Німеччини – який дава 70% вугілля і 50% сталі, ще більш погіршило ситуацію. У Німеччині почалася небачена гіперінфляція: у середині 1922 р. долар коштував 10 марок, то через рік 1 млн марок. Півтори сотні друкарських фабрик не встигали друкувати гроші і нові нулі на банкнотах домальовували у банках. Для отримання заробітної платні робітникам доводилося брати корзини. Ціни у магазинах мінялися щогодини. Але завдяки гіперінфляції держава позбулася всіх воєнних боргів, а підприємці отримали фактично безпроцентні кридити. Значно знизилася заробітна плата – вона складала 40% від довоєнної. Безробіття сягнуло 6 млн чол.У такій ситуації підняли голову всі антивеймарські сили, як з ліва (комуністи), так і з права (нацисти). Лише завдяки рішучим діям уряду Штреземана, який підтримала армія, вдалося врятувати ситуацію. А запровадження плану Дауеса полегшило економічне становище країни. До 1929 р. Німеччина отримала 11 млрд доларів кридитів, що дало змогу відновити довоєнні економічні показники. Головне, за ці роки в економіці Німеччини сталися якісні зміни: відбулась докорінна модернізація виробництва, підприєництво охопило широкі верстви населення, Німеччина посіла перші позиції в автомобільній, авіаційній і хімічній промисловості. Заробітна плата зросла на 60%. На 1929 р. німецька економіка давала 10% світового виробництва і 12% світової торгівлі. Проте показники могли б бути значно кращими, як би не виплати репарацій, що складали 2,5 млрд марок на рік. Для їх виплат запроваджувалися високі податки (у 2 рази перевищували довоєнні) як прямі, так і опосередковані, зокрема на пиво. 18. Виникнення націонал-соціалістичної робітничої партії(фашиськоїф) в Німеччині. Її программа та боротьба за владу. У 1923 році ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку “німецького Жовтня”. У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Сокольников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу – 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбурга під керівництвом Е. Тельмана, взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.  Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року розпочався “пивний путч” – пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев’ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупинені і розігнані, а Гітлер був ув’язнений до фортеці на 5 років, але через півроку був звільнений.  Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії – комуністична і нацистська – змінюють свою тактику, розпочинаючи “боротьбу за рейхстаг”. Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув’язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда перші успіхи були не дуже значними.  Була ще одна можливість прийти до влади – вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні 7 років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 року. Партії вели напружену боротьбу.  Гінденбург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 року. Результати були досить несподіваними. Втратили значну частину виборців соціал-демократи. Понесли серйозні втрати і націонал-соціалісти, які зібрали тепер лише 11 млн. голосів. І тільки компартія поліпшила своє становище, зібравши близько 5 млн. голосів. Внаслідок цього жодна з партій не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична партія закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об’єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.  Наприкінці 1932 року рейхсканцлер генерал Шлейхе і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п’ять нацистів на чолі з Гітлером.  Четвертого січня 1933 року на віллі банкіра фон Шредера в Кельні відбулася зустріч Папена, Шредера й Гітлера. 10 січня 1933 року Гітлер і Папен знову зустрілись у Берліні на квартирі Ріббентропа. В результаті було прийнято рішення зробити Гітлера рейхсканцлером, Папена – віце-канцлером. В його реалізації вони користувались підтримкою О. Гінденбурга – сина й адьютанта старого президента – та члена ультрареакційного “Клубу панів” Вернера фон Альвенслебена.  Уранці 29 січня 1933 року Альвенслебен раптово з’явився в О. Гінденбурга і заявив, що тодішній рейхсканцлер Шлейхер,наляканий можливістю створення уряду Гітлера і Папена, готує на завтрашній день військовий переворот, до Берліна будуть стягнуті війська, Гінденбург, його син і Папен будуть заарештовані. Нічого подібного Шлейхер не планував. Провокація вдалася. У палаці Гінденбурга почалася паніка.  Вранці 30 січня 1933 року фон Папен передав президентові список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови. Гінденбург погодився і 30 січня 1933 року на підставі статті 48 Веймарської конституції призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.  Спочатку у складі уряду було лише три нацисти: Гітлер – рейхсканцлер, Генріг – міністр без портфеля, Фрік – міністр внутрішніх справ. Пізніше додався четвертий – Геббельс – міністр пропаганди. 19.Прихід до влади фашистської партії Німеччини . Встановлення монополістично-партійної диктатури та реакційного політичного режиму . «Одержавлення» партіїї. 19 Н Ч 1923 року розпочався “пивний путч” – пряма спроба нацистів захопити державну владу. Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупинені. Була ще одна можливість прийти до влади – вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні 7 років. Чергові вибори -1932 року. Партії комуністів і нацистів вели напружену боротьбу.  січня 1933 року фон Папен передав президентові Гінденбургу список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови. Гінденбург погодився і призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.  Гітлер, як глава уряду, підкорив собі поліцію, озброїв штурмові загони, включив до апарату нацистів він розпустив рейхстаг і розпочав докорінну ломку демократичних інститутів Веймарської конституції.  Одним із напрямів політики нацистів була ліквідація буржуазно-демократичних прав і свобод. Було видано кілька надзвичайних указів, які забороняли проведення демонстрацій, зборів, скасовували свободу преси Був підпалений рейхстаг.Ннаступного дня – 28 лютого 1933 року – президент підписав надзвичайні укази: “Проти зради німецькому народу” і “Про захист народу і держави”, які ліквідували більшість демократичних прав і свобод. У підпалі рейхстагу було звинувачено компартію Німеччини, і вона була заборонена. У 1934 році було заборонено і соціал-демократичну партію.  Другим напрямом політики нацистів стало руйнування парламентської системи Веймарської республіки. У березні 1933 року уряду було надано право видавати закони, що могли навіть відхилятися від конституції. Недоторканними залишалися права палат і президента. Договори імперії з іноземними державами тетер не потребували згоди рейхстагу. Це ставало справою уряду.  1934 року вмирає рейхспрезидент Гінденбург. У законі про верховного главу Німецької імперії було сказано: “Посада президента імперії об’єднується з посадою рейхсканцлера”. правомочності президента переходять “до вождя і рейхсканцлера Адольфа Гітлера”. Система вищих органів влади Веймарської республіки була остаточно зруйнована, її змінив механізм нацистської диктатури. Вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера – Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада була довічною. 20. Зміни в державному устрої Німеччини в період фашистської диктатур Після смерті президента Гинденбурга 1 серпня 1934 р. по ухвалі уряду посада президента була скасована, а вся влада сконцентрована в руках Гітлера - «вождя» і довічного рейхсканцлера, якому було надано право не тільки призначати імперський уряд, всіх вищих посадових осіб імперії, але і свого наступника. Другого серпня 1934 року вмирає рейхспрезидент Гінденбург. У законі про верховного главу Німецької імперії від 1 серпня 1934 року було сказано: “Посада президента імперії об’єднується з посадою рейхсканцлера”. В силу цього правомочності президента переходять “до вождя і рейхсканцлера Адольфа Гітлера”. Система вищих органів влади Веймарської республіки була остаточно зруйнована, її змінив механізм нацистської диктатури. Вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера – Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада фюрера була довічною, він сам “призначав свого наступника”. Фюрер очолював імперський уряд і імперську канцелярію. Разом з тим існувала Рада міністрів з питань оборони імперії, важливі питання вирішувалися на засіданнях Таємного кабінету і Колегії трьох уповноважених (завідуючий канцелярією нацистської партії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу Верхового командування збройних сил). Усі ці органи мали законодавчі повноваження. Зберігався рейхстаг, який фактично перетворився на партійний зїзд. Його склад формувався особисто фюрером за списками, що були схвалені шляхом так званого “народного опиту”. Залишився старий розподіл на землі і провінції, однак землі втратили свій колишній статус членів федерації. Німеччину тепер розділили на тридцять дві партійні області на чолі з гауляйтерами, які були наділені всіма владними повноваженнями. У зв’язку із централізацією влади всі бургомістри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ. Місцеве самоврядування було ліквідоване Нацисти створили могутній терористичний апарат, який почав складатися ще до приходу їх до влади. У 1920 р. виникли перші озброєні загони - «служба порядка фашистів, якою відводилася роль охорони фашистських зборищ. Використовувалися, проте, ці загони найчастіше для створення безладів на мітингах лівих сил, для нападу на робочих ораторів і ін. У 1921 р. «служба порядку» отримала назву «Штурмових загонів»  До складу СС (Службу безпеці) входили «загальні загони», що включають керівництво нацистської партії, представників крупного капіталу, юнкерів, воєнщини, верхівку фашистської інтелігенції, а також озброєні «спеціальні загони», створені для виконання особливих завдань фюрера. Їх основою став полк особистих охоронців Гітлера і підрозділів «мертва голова», що здійснюють різноманітну діяльність по придушенню супротивників фашистського режиму. Військам СС ввірялася і охорона концтаборів. У роки війни эсэсовці, залишаючись добірними загонами, займалися пошуком і винищуванням супротивників нацизму, охороною концентраційних таборів, здійсненням масових вбивств увязнених, проведенням каральних акцій. У квітні 1933 р. в Пруссії була створена таємна державна поліція (Geheimestaatspolizei - гестапо), яка в 1936 р. була об'єднана з кримінальною і перетворена до установи, названої поліцією безпеки. Розвідувальний орган нацистської партії «служба безпеці» (СД) в 1938 р. був перетворений на головний орган розвідки «партії і держави», а наступного року разом з таємною державною поліцією (гестапо) утворив Головне управління імперської безпеки. 21.Каральна система фашистської диктатури в Німеччині (СА, СС, СД, гестапо, концтабори, поліція та ін.) Нацисти створили потужний терористичний апарат, який почав складатися ще до його приходу їх до тієї влади. У 1920 р. з'явилися перші боївки - " служба порядку " фашистів, якої відводилася роль охорони фашистських збіговиськ. Використовувалися, проте, ці загони найчастіше для створення заворушень на мітингах лівих сил, для напади проти робочих ораторів тощо. " .[8] Терористичний апарат, який складався із каральних органів, таких як Абвер, СС, СА, СД, РСХА, Гестапо, був головною опорою фашистської диктатури. Абвер - орган військової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини. Створений у 1919 році урядом буржуазної Веймарської республіки, коли генерал фон Шлейхера зібрав усі секретні служби под ведення міністерства оборони. Ос-кільки умови Версальського договору 1919 року не припускали створення у Німеччині розвідувальних органів, на Абвер формально покладались функції воєнної контррозвідки у збройних силах. З 1933 року Абвер перебував у постійному конфлікті із нацистськими спецслужбами СД й Гестапо. СА - штурмові зажени, напіввійськові з’єднання нацистської партії, почали утворюватись в Німеччині із серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи із супротивниками нацистського режиму й насамперед комуністами. У 1931 році СА налічували приблизно 100 тис. Чоловік, у 1932 - 400 тис., але в початку 1934 - приблизно 3 млн. Чоловік. Після приходу Гітлера до влади штурмові зажени СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та напіввійськової підготовки. СД - нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році, спочатку із метою забезпечення безпеки Гітлера й нацистського керівництва. перший годину СД був як допоміжна поліція, котра підпорядкована нацистській партії. Теоретично СД підпорядковувалась міністру внутрішніх справ, на практиці вона повністю підпорядковувалась Гіммлеру. як й Гестапо, займаючись в основному питаннями внутрішньої безпеки " Третього рейху " , СД тім годиною був самостійною службою. Органи СД займались дослідженням й підготовкою експертиз й матеріалів загального характеру - плани опозиційних партій та течій, сфери їхнього впливу, системи зв " язків й контактів, вплив окремих нелегальних організацій й таке інше. У розпорядженні СД опинилась розгалужена інформаційна мережа в середині країни та за кордоном, досьє та особові справ на супротивників нацистського режиму. Війська СС - озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС починається із 1933 року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у " Полк особистої гвардії Адольф Гітлер " , створивши із неї озброєне формування, незалежне від регулярної армії та поліції. На початку 1936 року есесівські частини були розділені на дві групи: " Частини підсилення СС " , в котрі входив полк особистої охорони Гітлера, та зажени " Мертва голова " . З 1 жовтня 1936 у межах головного управління СС був створений інспекторат " Частин підсилення СС " . Перед ним стояло завдання перетворити слабко навчені збройні формування СС (що налічували у тому годину біля 8,5 тис. Чоловік) в добро підготованих та споряджених новітньою зброєю війська. Чисельний склад охоронних батальйонів у 1936 році збільшився до 35 тис. Гестапо - таємниця державна поліція " Третього рейху " , призначена для боротьби із супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору. 26 апреля 1933 року Герінг опублікував спеціальний декрет, яким створювалась таємна державна поліція, підпорядкована особисто йому. Були видані спеціальні інструкції, в які наказувалось усім чиновникам слідкувати за характером виказувань державних службовців, повідомляти міністерству про будь-яку критику та вводилася практика донесення серед робітників та службовців. 10 лютого 1936 року Герінг, як премо " єр-міністр Прусії, підписав текст наказу, який назвали потім основним законом Гестапо. Він проголошував, що Гестапо доручається розслідування діяльності всіх ворожих державі сил на всій територї; в ньому також говорилося, що накази та справ Гестапо не можуть підлягати розгляду адміністративними судами. У червні 1936 року імперським керівником Гестапо був призначений Гіммлер. Декретом від 17 червня 1936 року гестапо був наданий законний статус. Після створення РСХА Гестапо ввійшло до нього в якості 4 управління. З цого моменту й до кінця " Третього рейху " гестапо очолював Мюллер. Його центральна служба складалась із 1500 співробітників. Внутрішня структура Гестапо налічувала п " ять відділів:А - боротьба із супротивниками нацизму, здійснював заходь проти саботажу та заходь загальної безпеки; У - нагляд за політичною діяльністю католицької та протестантської церков, релігійних сект, євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;З - картотека, друк, складання досьє, а також превентивні арешти та слідкування; D - справ окупованих територій; Є - контррозвідка, боротьба зі шпигунством.  22(Нч) Передумови створення післявоєнної державності в Німеччині. Потсдамська та інші  конференції 1943 - 1945 р. Окупаційний режим. Сша, Англія та СРСР прикінці війни повинні були прийняти певні міри щодо Німечинни, щодо подальшого ставлення до Нім. Перші такі спроби були прийняті на Ялтинські(Кримські) конфер. за участю 3 голів держав у лютому 1945, де було розгл. питан., про тимчасову окупацію Нім. . Більш докладно і конкретно ця проблема вирішувалася на Потсдамській конференції (17 липня – 2 серпня 1945 року) глав урядів СРСР (Й. В. Сталін), США (Г. Трумен) і Великобританії (У. Черчіль, з 27 липня – К. Еттлі). З метою перетворити Нім. На демократичну республіку вживалися необідні заходи, зокрема : денацифікація, демілітаризація і демократзація. Було розпущено збройні сили, ліквідувати військ. Штаб, арешт. Військ. Злочинців. До ств. Самостійн. Уряду в Нім. Було введено окупаційний режим. Терит була розділена на 4 зони( радянстку, американську, ангійську і французьку). Управління країною було зосереджене в Союзній Раді. Була створена Рада Міністрів закорд. Справ великих держав. Однак насправді рішення Постадської конф. Не викон. Так, у грудні 1946 року було введене сепаратне управління американською і англійською зонами, внаслідок чого утворилася Бізонія зі своїми спільними органами: Економічною радою, Радою земель, Адміністративною радою. У 1948 році після приєднання до Бізонії французької окупаційної зони з’явилася Тризонія. Так було порушено ідею Потсдамських угод про єдину демократичну Німеччину . Порушення умов конференції загалом і призвело до можливості поділу Нім. на зх. і сх., із подальшим конституційним оформленням.

8. Реформи виборчого права у Великобританії 1918, 1928, 1949, 1969 рр. (причини,  зміст та оцінка)  Виборча реформа 1918р.  Вводилося загальне виборче право для чоловіків від 21 року. Жінки отримували право голосу з 30 років за умови наявності річного доходу не менше 5€. Право голосу надавалося навіть тим жінкам, які не мали самостійних доходів, але були одружені з чоловіком із доходом не меншим 5€. Завдяки цій реформі кількість виборців зросла з 8 до 21 млн. осіб. Межі виборчих округів також були перекроєні - вони стали рівними за кількістю виборців - 70 тис. у кожному. У такому окрузі обирався лише один депутат, а не 1-3, як це було раніше. Виборча реформа 1928 р. Виборче право жінок вже не відрізнялося від чоловічого, що додало ще 4-5 млн. виборців. Зберігався незначний ценз осілості - три місяці. З 1918-20 рр. поступово посилюється роль уряду. У 1920 р. був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження уряду, який дозволяв виконавчій владі оголошувати надзвичайний стан в країні, проводити арешти в обхід звичній процедурі. Цей закон вперше було застосовано проти загального шахтарського страйку 1926 р., коли було заарештовано 6 тис. осіб. У 1933 р. ще більше розширилися права поліції на проведення обшуку, в 1935 р. вона одержала право розганяти політичні мітинги. Уряд активно втручається в законотворчу діяльність. І, як не дивно, депутати парламенту не противилися цьому. У міжвоєнний період поширення набуває практика делегованого законодавства, тобто наступного видання урядового акта за дорученням парламенту

23.НЧ. Проголошення ФРН. Прийнятт Боннської Конституції 1949 р. Державний устрій У липні 1948 року відбулася конференція представників США, Англія, Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу. На ній були розроблені рекомендації про створення західнонімецької держави. Слідом за цим конференція прем’єр-міністрів західнонімецьких земель створила Комітет експертів, який повинен був розробити проект конституції нової держави.  У травні 1949 року проект конституції ФРН був готовий. Його прийняла Парламентська рада, яка складалася з представників земель і схвалили 3 військових губернатори. Після цього нова конституція, яка отримала назву Боннської (від назви столиці ФРН м. Бонн), була прийнята ландтагами західнонімецьких земель. Проти проекту нової конституції виступив лише ландтаг Баварії.  Перед цим Англія, Франція і США розробили і проголосили Окупаційний статут, який закріплював верховну владу Англії, Франції і США у ФРН. Статут зберігав режим військової окупації, надавав окупаційним державам право контролю за додержанням Конституції ФРН і конституцій західнонімецьких земель.21 вересня 1949 року було проголошено утворення сепаратної західнонімецької держави – Федеративної Республіки Німеччини. У 1951 році Окупаційний статут був переглянутий, а 1955 року скасований у зв’язку з прийняттям ФРН до НАТО і Західноєвропейського союзу. Федеративна Республіка Німеччина офіційно отримала статус суверенної держави.  За своїм змістом Конституція ФРН – буржуазно-демократичний документ. Основний закон проголошує Федеративну Республіку Німеччини “демократичною і соціальною федеративною державою” (ст. 20).  Конституція 1949 року дає широкий перелік прав людини і громадянина. Серед них згадуються право на життя, свобода і недоторканість особи, право збиратися мирно і без зброї, право утворювати спілки і союзи, право вільно обирати для себе професію і місце роботи тощо.  До основних конституційних принципів віднесені “розподіл влади” і “федералізм”. Німецька держава базувалася на засадах федералізму. Вона складалася з десяти земель, самостійних у своєму бюджеті і незалежних одна від одної. Кожна земля має свою Конституцію, свій ландтаг, свій уряд, свій земельний суд і користується значною автономією. Одночасно Конституція стверджує, що “федеральне право має перевагу над правом земель” (ст.31) і що федеральний уряд може вжити необхідних заходів, “ щоб спонукати землю в порядку примушування федерацією до виконання своїх обов’язків” (ст. 37).  Парламент ФРН складається з двох палат. Нижня палата – бундестаг – обирається на 4 роки народом загальним, прямим і таємним голосуванням за змішаною виборчою системою. Це головний законодавчий орган, але його повноваження повною мірою обмежуються бундесратом – верхньою палатою парламенту. Бундесрат формується урядами земель, які призначають уповноважених до верхньої палати. При вирішенні деяких питань (зміни конституції, кордонів земель тощо) бундесрату надане право абсолютного вето.  Глава держави – федеральний президент – не отримав значних повноважень. Він обирається на 5 років спеціальними федеральними зборами. До повноважень президента Конституція відносить: представництво федерації в міжнародно-правових відносинах, укладення міжнародних угод, призначення федеральних суддів і чиновників, вибір кандидатури федерального канцлера для його наступного затвердження бундестагом (статті 59 – 60).  Центральне місце в системі вищих органів федерації належить федеральному урядові і особливо його голові – федеральному канцлеру. Федеральний канцлер “обирається без дебатів” бундестагом за пропозицією президента республіки (ст. 63). Федеральні міністри призначаються і звільняються президентом республіки за поданням федерального канцлера. Федеральний канцлер “встановлює основні положення політики і несе за них відповідальність” (ст. 65). Федеральний уряд має право законодавчої ініціативи, під час оголошення стану “законодавчої необхідності” уряд може провести закон і без бундестагу. Важливе місце серед федеральних органів посідає федеральний конституційний суд. Членів суду вибирали порівну бундестаг і бундесрат, вони користувались як і всі судді повною незалежністю і недоторканістю. Конституційний суд має повноваження виносити рішення про об`єм прав інших органів влади відповідно конституції, з приводу спорів про права і обов`язки між органами федерації і земель, а головне про конституційність чи неконституційність дій органів державної влади чи законодавчих постанов відносно прав громадянина.