3.5 Другий прем'єрський термін

2 листопада 1955 Бен-Гуріон представив своє нове уряд в кнесеті, своє вступне слово він присвятив майбутній війні з Єгиптом. Вночі з другого на третє листопада армія оборони Ізраїлю провела операцію проти єгипетських військ вторглися на територію єврейської держави в районі Ніцан, ізраїльські війська проникли в глиб Єгипту і знищили опорні пункти єгипетської армії. У цій операції Армія оборони Ізраїлю втратила сім солдатів убитими, а армія Єгипту втратила п'ятдесят чоловік убитими і сорок дев'ять солдатів були взяті в полон. Незабаром послідувала реакція офіційного Каїра, який на цей раз обмежився лише оголошення по радіо про те, що ізраїльські війська нібито втратили в цій сутичці більше двохсот чоловік [53].

Бен-Гуріон боявся наростаючою військової могутності Єгипту, на його думку Єгипту незабаром міг стати досить сильним, щоб почати війну з Ізраїлем. Вихід з цієї ситуації він шукав з жовтня по грудень 1955 року, точніше в цей період він розривався перед двома лініями поведінки. Одна з них полягала у збільшенні кількості озброєнь в Ізраїлі, це могло б утримати Єгипет від нападу. Інша ж навпаки полягала в початку превентивної війни проти арабського сусіда [53]. 9 листопада президент Сполучених штатів Дуайт Ейзенхауер заявив про готовність його країни розглянути ізраїльську прохання про постачання зброї. В Бен-Гуріон зміцнилася віра у мирному вирішенні конфлікту, проте Моше Даян (на той момент начальник Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю) пропонував провести військову операцію, з метою запобігти війні, в грудні 1955 року план операції був представлений на розгляд уряду, який його відкинуло [53].

У лютому 1955 року Бен-Гуріон підтримав пропозицію Абби Евену про укладення оборонного союзу між Ізраїлем і США. Переговори йшли влітку 1955 року, проте США не хотіли укласти союз на рівних умовах і переговори зайшли в глухий кут. Зовнішня політика Сполучених штатів була спрямована на недопущення зіткнення Ізраїлю та Єгипту, тому Ейзенхауер все ж відмовив Ізраїлю у поставках сучасної зброї, тим самим штовхнувши єврейського держава на нову війну [54].

У грудні 1955 року сирійські війська обстріляли ізраїльські мирні і поліцейські судна на озері Кинерет, Бен-Гуріон прийняв рішення завдати у відповідь удар. Навесні 1956 року ситуація на кордоні з Сирією повторилася, в той же час єгипетські війська майже безперервно обстрілювали територію Ізраїлю на кордоні з Сектором Гази [55]. Перша половина 1956 була дуже складною для Бен-Гуріона, група міністрів його уряду, на чолі з Моше Шарета, противилися проведенню наступальних операцій, а начальних генерального штабу Даян навпаки вимагав негайно почати превентивну війну проти Єгипту [55].

На початку квітня положення на кордоні з Єгиптом знову погіршився, кілька ізраїльських солдатів були убиті єгиптянами, єгипетська армія обстрілювала ізраїльські мошави артилерійськими знаряддями. Ізраїль відповів обстрілом Сектора Газа, в ході якого постраждали не тільки військові, але і мирні жителі. Після цього Єгипту заслав до Ізраїлю безліч груп фідаінов, які вбивали мирне населення і влаштовували диверсії, теж саме відбувалося і на йорданському кордоні [55]. Одна з груп фідаінов напала на синагогу, в якій молилися діти, незабаром фотографії нечистих сувоїв священного єврейського писання розійшлися по країні, ізраїльське суспільство було вражене сталося. Обстановка загострилася, представники США та ООН всіляко намагалися утримати сторони від війни, в результаті Єгипет і Ізраїль погодилися підтримувати перемир'я. Проте вже через тиждень знову почалися вилазки єгипетських диверсантів [55].

У 1956 році в Ізраїлі з'явився новий союзник - Франція, з якою був укладений контракт на поставку величезної кількості озброєнь. В кінці липня в обстановці секретності до Ізраїлю початок прибувати французьке зброю. Переговори з Францією велися в таємниці від міністра закордонних справ Моше Шарета, який сповідував погляди протилежні поглядам Бен-Гуріона, що і викликало його відставку з поста міністрів 19 липня 1956. Новим міністром закордонних справ була призначена Голда Меїр [56].

26 липня 1956 президент Єгипту Гамаль Абдель Насер оголосив про націоналізацію Суецького каналу, що викликало бурю емоцій в Західних країнах, Франція і Великобританія привели свої війська в бойову готовність, ці країни негайно почали розробку плану спільних військових дій в Єгипті. Однак запал європейців охолодили Сполучені Штати, які виступали проти будь-якого військового втручання в регіоні. Державний секретар США Джон Даллес скликав міжнародну конференцію для мирного вирішення конфлікту. Незабаром Англія почала відходити від ідеї військового втручання, але Франція навпаки шукала нових союзників щоб позбутися від влади Насера ​​в Єгипті [57].

У другій половині жовтня 1956 Бен-Гуріон вилетів в Севр (Франція), де пройшла його зустріч з представниками Франції та Англії. Бен-Гуріон хотів бути впевнений, що Англія нарівні з Ізраїлем і Францією в ступить в війну. В результаті Севрской зустрічі був підписаний секретний документ. Було вирішено, що Ізраїль атакує Єгипет, після чого на нього нападуть європейські держави [58].

28 жовтня 1956 Бен-Гуріон поставив на голосування в уряді питання про проведення військової операції проти Єгипту, більшість міністрів підтримали його, проти виступили тільки члени МАПАМ. Підготовка до військової операції розпочалася ще до засідання уряду, Ізраїль мобілізував дев'яносто тисяч резервістів, французькі військові кораблі підходили до берегів Ізраїлю, французькі військові літаки приземлялися в ізраїльських повітряних портах [59]. Важке душевний стан Бен-Гуріона в ці дні вилилося у фізичне нездужання, він лежав удома з високою температурою, а в цей час до них приходили лідери ізраїльських партій, яким він повідомляв про підготовлюваний напад. Тільки американці перешкоджали діям Ізраїлю, проте вони мали помилкові дані, Штати вважали, що Ізраїль планує напасти на Йорданію і намагалися утримати його від цього [59].

29 жовтня 1956 в рамках операції «Кадеш» ізраїльські війська атакували позиції єгипетської армії на Синайському півострові [59] Вже п'ятого листопада Синайський півострів повністю перейшов в руки ізраїльтян. В той же день голова ради міністрів СРСР Микола Булганін відіслав до Англії і Франції дипломатичні ноти, в яких він пригрозив їм застосувати ядерну зброю. Під тиском ООН, СРСР і США союзники були змушені відмовитися від продовження воєнних дій, на відміну від Ізраїлю вони не досягли своїх цілей. 7 листопада Бен-Гуріон виступив з промовою в кнесеті, в ній він висловив думку, що Ізраїль може анексувати Синай [60].

Проте вже восьмого листопада радість змінилося розпачем, Генеральна асамблея ООН примушувала Ізраїлю відвести свої війська з Синая, США зробили те ж саме. СРСР пішов ще далі, і організував інформаційну війну проти Ізраїлю, з його подачі по світу поширилася новина про те, що Ради готуються знищити Ізраїль. Обстановка загострилася до межі, світ стояв на межі ядерної війни [61]. Бен-Гуріон був змушений підкоритися США, у своєму листі Ейзенхауеру він погодився відвести ізраїльські війська з Синайського півострова, але за умови що в зону Суецького каналу буде введено міжнародні сили [61]. Зібравшись з силами він виступив перед ізраїльтянами по радіо, закінчивши свою промову так: Немає в світі такої сили, яка могла б стерти результати вашої великої перемоги .... Ізраїлю після «Синайської операції» вже не буде тим, який він був до неї [ 61].

Незважаючи на обіцянки Бен-Гуріон хотів відтягнути виведення ізраїльських військ з захоплених територій, що дозволить краще роз'яснити світу свою позицію, він хотів почекати моменту коли страх перед СРСР випарується і світ зможе виважено поглянути на ситуацію. Інший його метою було домогтися в обмін на території політичних поступок для Ізраїлю. Третя, прихована його мета, полягала в тому, що ООН змиритися з присутністю Ізраїлю в Секторі Газа і в протоках. Однак ці цілі виконати не вдалося, ООН щоразу загрожувало Ізраїлю санкціями, якщо він не виведе свої війська. Ізраїль втратив підтримку на міжнародній арені у нього залишився тільки один союзник - Франція [62].

Оголосивши 15 листопада 1956 про виведення військ з Синая, Бен-Гуріон відтягнув цю подію, лише 3 грудня ізраїльські війська відійшли від Суецького каналу на тридцять миль. Однак ближче до середини грудня Англія і Франція заявили про бажання вивести свої війська з зони конфлікту до 18 грудня. Під міжнародним тиском Ізраїль був змушений почати відступ (щотижня на двадцять п'ять миль). Ізраїльські війська намагалися всіляко перешкоджати просуванню на залишені території єгипетських сил, вони розбирали залізні дороги і переорювали автомобільні дороги. Тільки до середини січня 1957 ізраїльтяни покинули територію Єгипту, залишаючись на території Сектора Гази [62].

Під час Синайської компанії значно погіршилися відносини між Бен-Гуріон і президентом США Ейзенхауером, який особисто брав участь у вирішенні ситуації на Синайському півострові. На початку лютого 1957 Бен-Гуріон отримав від президента США лист, в якому останній погрожував Ізраїлю санкціями, якщо він не виконає рішення ООН (залишити Газу і протоки) [62]. Бен-Гуріон був люті від цього листа, він склав на нього відповідь, в якому пояснював, що й ізраїльські громадяни мають право на безпеку. Також він згадав американському президенту, що Єгипет багато разів не виконував рішення ООН, проте санкцій проти нього не було [62].

27 лютого 1957 Бен-Гуріон дізнався про план запропонованому міністром закордонних справ Франції Піно, який пропонував Ізраїлю вивести війська з Сектора Газа влада в якому, до підписання єгипетсько-ізраїльського мирного договору перейде в руки Організації Обьедіненнних націй. Якщо єгипетська повернеться в Сектор Газа, Ізраїль має право на самооборону. Піно пропонував озвучити цю пропозицію від імені Ізраїлю в ООН, країни Заходу повинні були його підтримати. Уряд США підтримало подібний план дій, і незабаром делегації Ізраїлю і США зустрілися, щоб дозволити організаційні питання цього плану. Було вирішено, що його озвучить з трибуни ООН міністр закордонних справ Ізраїлю Голда Меїр [62].

1 березня Меїр виступила в ООН, однак американський представник не підтримав її пропозицію, порушивши домовленість між двома країнами, крім того він озвучив ідею, що Ізраїль повинен повернути Єгипту Сектор Газа. Ізраїль вивів всі свої війська з Гази і проток, незабаром туди повернулися єгиптяни [63]. Незважаючи на те, що Синайська компанія не принесла Ізраїлю нових територій, вона мала важливе значення. В ході війни з'ясувалося, що Армія оборони Ізраїлю має перевагу над арміями сусідніх арабських країн. Швидка перемога вселило в ізраїльтян віру в можливість спокійного життя в країні. В арабських країнах змінилася точка зору на арабо-ізраїльський конфлікт, раніше там вважали, що армії арабських країн можуть стерти Ізраїль з лиця землі, тепер же стало зрозуміло, що це не так. Зміцнилися зв'язку Ізраїлю з іншими державами, США побачили в ньому оплот демократії і Західної культури на Близькому сході, Франція знайшла в Ізраїлі союзника, країни третього світу приклад для наслідування [64].