3. Державна служба

3.1 Створення Держави

На 15 травня 1948 року була намічено закінчення Британського мандата на Палестину, євреям надавався шанс створити свою державу. Однак думки на цей рахунок розділилися. Протидія США і загроза захоплення Палестини арабськими арміями змушували могіх задуматися про можливість створення держави [32]. Ці настрої проникли також і в МАПА видатні діячі партії (такі як Елізеер Каплан, Давид Ремез та інші) виступили проти негайного створення держави, протилежну позицію зайняв Давид Бен-Гуріон, за яким стояло більшість рядових членів партії [32].

11 травня пройшла нарада центрального комітету Мапа, на якому Бен-Гуріон виступив з полум'яною промовою і представив свою позицію. У розпал засідання в зал увійшла Голда Меїр, щойно повернулася з секретної поїздки в Амман, де вона вела переговори з Абдаллою (еміром Трансиордании). Спроби Меїр схилити еміра підписати договір про ненапад не увінчалися успіхом, Абдалла вважав, що запобігти війні може тільки приєднання підмандатної території до Трансіорданії, в парламенті якої євреї отримають 50% місць [32]. Голда Меїр відкинула цю пропозицію [32]. В той же день із США повернувся Моше Шарет, який розмовляв там з американським політичним діячем Джорджем Маршаллом [32]. Американці пропонували відтермінувати створення держави і намагалися залякати Шарета загрозою арабського вторгнення в Палестину [32].

12 травня сили Арабського легіону вторглися в Палестину, в той же день Бен-Гуріон перебував на засіданні Народного правління, де вирішувалося питання про створення держави. Під кінець дня правління прийняло рішення створити єврейського держава в Палестині 14 травня 1948 [33] [34]. Після прийняття рішення по створенню держави залишався не вирішеним ще одне важливе питання, питання про включення в текст декларації незалежності опис точних меж. Бен-Гуріон вважав, що не потрібно цього робити, тому що він прагнув розширити держава [34]. 14 травня Моше Шарет писав текст Декларації незалежності, а вночі того ж дня Бен-Гуріон переробляв цей текст [35].

14 травня Бен-Гуріон прибув до будівлі Тель-Авівського музею, де в 4:00 він зачитав Декларацію незалежності, тим самим була проголосивши створення Держави Ізраїль [35]. Вночі того ж дня Сполучені штати визнали Ізраїль де-факто, а раннім вранці 15 травня Бен-Гуріон виступив з промовою зверненої до американців [35].

3.2 Перший прем'єрський термін

Після закінчення війни головною метою Бен-Гуріона стало збирання єврейського народу в Ізраїлі. Деякі видні члени Мапай і міністри ізраїльського уряду побоювалися, що економіка країни не витримає напливу сотень тисяч репатріантів [41]. Тому Бен-Гуріон довелося нав'язати свою позицію іншим соратникам і він поставив нове завдання, за чотири роки збільшити єврейське населення держави в двоє. Тисячі люди стали прибувати в Ізраїль і за чотири роки в нього прибуло 585 748 чоловік. Умови прибувають були важкі їм доводилося селитися в наметах, а корінні жителі країни були обкладені тяжкими податками, державна скарбниця не раз опинялася порожній [41].

У січні 1949 року пройшли вибори в кнесет Ізраїлю, партія Мапай отримала 46 (з 120) місць. Бен-Гуріон мріяв створити широку коаліцію, проте його мріям не судилося збутися. Партія Загальних сіоністів (отримала 5 місць) відмовилася увійти до коаліції, дружня партія МАПАМ також відмовилася. До коаліції створену Бен-Гуріоном увійшли тільки релігійні партії і Прогресивна партія Ізраїлю [41]. У першому уряді Ізраїлю Бен-Гуріон зайняв пост міністра оборони і пост прем'єра [42].

9 грудня 1949 Генеральна Асамблея ООН привласнила Єрусалиму статус міжнародного голосу, у відповідь Бен-Гуріон на найближчому засіданні уряду закликав перенести столицю в це місто. Незабаром кнесет прийняв рішення про перенесення столиці в Єрусалим, що викликало бурю обурення в усьому світі, однак жодних заходів до Ізраїлю прийнято не було. У Тель-Авіві залишилися тільки два міністерства - Міністерство оборони Ізраїлю, яке залишилося з міркувань безпеки, і Міністерство закордонних справ Ізраїлю [43]. Глава цього міністерства Моше Шарет відмовився переносити свій офіс в Єрусалим, міністр побоювався, що зарубіжні дипломати не захочуть їхати в столицю держави [43].

У 1952 році економічна ситуація в країні стала швидко погіршуватися, тому 12 березня того ж року Ізраїль висунув країнам союзникам окупуючих Німеччину в той час вимога про виплату Німеччиною близько півтора мільярда доларів за єврейське майно в Європі. Канцлер Німеччини Конрад Аденауер погодився на виплати, після чого Бен-Гуріон повідомив про це кнессету і своєму урядові, що викликало суспільний резонанс в Ізраїлі [44]. Видатні діячі Мапа, такі як Голда Меїр, Йосип Шпріцнак і Дов Йосеф виступили проти переговорів з Німеччиною. Херут і МАПА проводили мітинги проти переговорів. 7 січня питання про прийняття репріацій від Німеччини був поставлений на голосування в кнесеті, де Бен-Гуріон виступив з промовою. В цей же час недалеко від будівлі кнесету, в центрі Єрусалиму з полум'яною промовою виступав Менахем Бегін [44]. Бегін вирішив продовжити свою промову біля будівлі кнесету, щоб ізраїльські парламентарії почули його і натовп також рушила за ним. Людський потік прорвав поліцейські кордони і кнесет стали закидати камінням. До зали засідання увірвався депутат Йоханан Бадер з криками про те, що проти євреїв застосовують гази [45]. Пристрасті почали заспокоюватися лише 9 січня, коли і відбулося голосування з питання прийняття репарацій від Німеччини, в результаті пропозиція була прийнята шістьдесят одним голосом проти п'ятдесяти [44]. Було укладено угоду про виплату Німеччиною протягом двадцяти років суми розміром в 822 мільйони доларів [44].

19 липня 1953 він іде у тримісячний відпустку, який майже цілком присвятив інспекційним поїздкам по військових частинах країни [46]. 18 жовтня Бен-Гуріон завершив редагування програми з 18 пунктів по «реорганізації вищого командування армією і зміцненню збройних сил», і через 2 тижні раптово демонстративно йде у відставку з усіх посад [46].