9. Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, прав та обов'язків, захищати свої визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою.

повинна мати такі ознаки:

• організаційна єдність, повинна мати структуру, наявність системи взаємозв'язків членів юридичної особи

• реєстрація у встановленому законом порядку

• наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто юридична особа повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин;

• майнова відокремленість

• самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями,

• виступ у цивільному обігу та при вирішенні спорів в судах від власного імені,

Цивільна правоздатність юридичної особи має загальний (універсальний) характер, здатна мати такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо. При цьому, окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Іноді за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності юридичної особи може бути обмежено. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК).

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органів юридичної особи, абочерез своїх учасників. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом.

Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридич¬ної особи:

• розпорядчий; про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник або уповноважена ним особа.

• нормативно-явочний; наявність нормативного акта загального характеру, який регламен¬тує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

• дозвільний; Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного орга¬ну чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

• договірний.створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Державна реєстрація передбачає:

• перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

• внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

• оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстра¬цію, яке містить:

• найменування юридичної особи;

• ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

• місцезнаходження юридичної особи;

• місце і дату проведення державної реєстрації;

• відомості про державного реєстратора.

Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися в таких формах:

• злиття; дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них пере¬ходять до новоствореної юридичної особи.

• приєднання; приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.

• поділ; юридична особа вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.

• виділ; виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу — інституту).

• перетворення.зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).

Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юри¬дична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів,порушує умови, передбачені або здійснює діяльність, заборонену законом.

Юридична особа є такою, що ліквідована, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу — вимоги щодо відшкодування шкоди,завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю,та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу — вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов'язковихплатежів);

4) у четверту — всі інші вимоги.

10. Держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальна громада як суб'єкти цивільних правовідносин

У цивільних правовідносинах окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК).

Здійснення державою публічно-владних повноважень полягає в тому, що держава є не просто носієм влади, а таким носієм, що наділений суверенітетом на певній території (ст. 2 Конституції України). Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу порівняно з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а в зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого не залежить від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації тощо), що виявляється у забороні останнім втручатись у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Приміром у ч. 1 ст. 167 ЦК України закріплено держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Проте, враховуючи те, що держава сама створює загальнообов'язкові правила поведінки у вигляді законів, якими повинні керуватись усі інші суб'єкти правовідносин, говорити про певну юридичну рівність у цивільно-правових відносинах з державою було б передчасно.

Держава ніби наділена усіма ознаками юридичної особи, однак такою не визнається. держава виведена за межі загальної класифікації осіб у цивільному праві (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Територіальна громада жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин є Автономна Республіка Крим, правовий статус якої визначено Розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК. Зокрема, визначено, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.АРК також діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

АРК та територіальних громад, можуть безпосередньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через низку своїх органів, до яких належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, Верховну Раду АРК, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, області та АРК.

держава, АРК та територіальні громади можуть брати участь в особистих немайнових правовідносинах. вони можуть бути наділені тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їхній правовій природі. держава та територіальні громади можуть мати право на найменування, ділову репутацію, інформацію тощо.

Держава та територіальна громада є активними учасниками речових правовідносин держава може бути власником майна, що є об'єктом права державної власності (ст. 326 ЦК). ст. 34 Закону України "Про власність". Окрім цього, держава в сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК), реквізованого майна (ч. 3 ст. 353 ЦК), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК) тощо. територіальних громад,то вони наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК), знахідку (ч. 2 ст. 338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 ЦК) тощо.

Держава, АРК та територіальні громади можуть брати активну участь також і в зобов'язальних правовідносинах. договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори купівлі-продажу державного майна шляхом приватизаціївони не можуть бути визнані споживачами і підлягати відповідному захисту як споживач тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах посідають держава та територіальні громади як суб'єкти цивільно-правової відповідальності. може наставати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, яка завдана державними органами (ст.ст. 1173—1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст.ст. 174, 175 ЦК), наприклад, майно, яке вилучено з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК). Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави та територіальних громад.

Потрібно зауважити, що згідно зі ст. 176 ЦК законодавець вводить принцип розмежованості відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. А це означає, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб,

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК та інших територіальних громад.

Держава та територіальні громади набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.

12. об’єкти цивільних прав.

Під об'єктом як одним із елементів цивільного право-відношення необхідно розуміти те, з приводу чого виникають правовідносини. Об'єктами цивільного права можуть бути як предмети матеріального світу, так і нематеріальні блага.

За правовим режимом і цільовим призначенням об'єкти цивільного права поділяються на:

• речі, включаючи гроші та цінні папери (облігації, векселі,депозитні та ощадні сертифікати, банківські ощадні книжки напред'явника, коносаменти, акції, приватизаційні папери тощо);

• майнові права;

• результати інтелектуальної, творчої діяльності (групацивільних правовідносин, які виникають у зв'язку із створенням і використанням результатів творчої діяльності — творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислових зразків тощо);

• інформацію як особливий об'єкт договірних відносин,пов'язаних з її збиранням, пошуком, зберіганням, переробкою,використанням;

• результати робіт, тобто в цьому разі ознака об'єкта ци¬вільних прав полягає в тому, що результат роботи повиненбути виражений в уречевленій формі (створена нова річ чипоновлена, відрегульована чи налагоджена стара тощо);

• послуги. Це будь-яка корисна діяльність, починаючи відперевезення, комісії, зберігання і закінчуючи наданням юридичних, медичних, консультаційних та інших послуг;

• нематеріальні блага, такі як життя, здоров'я, честь, гідність,ділова репутація тощо. Нематеріальні блага не можна відділити від особи і, відповідно, вони є невідчужуваними.

Речі — це об'єкти матеріального світу, які призначені задовольняти потреби людини і стосовно яких можуть виникнути цивільні права та обов'язки. Юридичне значення мають лише ті речі, які мають корисні властивості, що дозволяє їх експлуатувати.

• речі, вилучені з обігу. Відчуження таких речей за загальним правилом не дозволяється. Вони не можуть бути предметом цивільно-правових правочинів.

• речі, обмежені в обігу. Вони можуть належати і набуватися лише певними учасниками цивільного обігу, і їх перебування в обігу регламентується спеціальними правилами.

• речі, які вільно перебувають в обігу. Ці речі можуть відчужуватися, переходити у власність будь-якого суб'єкта цивільних правовідносин без обмежень.

Доходи — це грошові та інші прибутки з речі внаслідок її участі в цивільному обігу (орендна плата, відсотки за вкладом в кредитній установі).

Плоди — це речі, які виникають внаслідок природного роз¬витку іншої речі (приплід тварин та птахів, молоко, вовна, врожай).

До нерухомих речей належать земельні ділянки, багаторічні насадження, будівлі та споруди, тобто такі об'єкти, переміщення яких у просторі неможливе без певних пошкоджень, а також майно, яке за своєю суттю є рухомим, але законодавець відно¬сить його за статусом до нерухомого (морські та повітряні судна, космічні об'єкти).

Продукція — це все те, що отримано внаслідок виробничого використання речі (напівфабрикат, компоненти сировини, го¬товий продукт).

Відмінність між роботою та послугами полягає в тому, що в першому випадку наслідок дій виступає у вигляді певного мате¬ріального результату (пофарбований паркан, викопана криниця, відремонтований телевізор тощо), при наданні послуг такий результат може бути і відсутній, тобто його не можна "взяти в руки" чи побачити.

Послуги поділяються на фактичні (перевезення вантажів), юридичні (реалізація майна за договором комісії) та комплексні, які включають і юридичні дії, і фактичні (договір транспортної експедиції).

Офіційна грошова одиниця в Україні — гривня, яка є закон¬ним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номі¬нальною вартістю на всій території держави.

Використання іноземної валюти, а також платіжних докумен¬тів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків в Україні допускається у випадках і в порядку, передбачених законом.

Гроші як об'єкт цивільних прав мають ряд характерних рис.

1. За своєю природою гроші належать до родових та подільних речей, але вони можуть бути й індивідуалізовані, наприклад,коли виступають як речові докази.

2. На відміну від звичайних речей, властивості грошей визначаються не кількістю грошових знаків, а кількістю грошових одиниць, які в них виражені.

3. Вони можуть виступати як самостійний об'єкт цивільноправових відносин (договір дарування, договір позики, кредитний договір), а можуть бути еквівалентним об'єктом цивільно-правових відносин (договори купівлі-продажу, перевезення,підряду).

4. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 389 ЦК).

Цінні папери

Об'єктами сучасного цивільного обігу, крім матеріальних речей, є також майнові права, виражені в певних документах, які називають цінними паперами. Вони визнаються об'єктами договорів купівлі-продажу, зберігання, застави та інших право-чинів.

Згідно зі ст. 194 ЦК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає вико¬нання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Цінні папери мають такі ознаки:

1) це — документ, який посвідчує певне майнове право, яке можна реалізувати шляхом використання папера;

2) цей документ має суворо формальний характер, тобто повинен мати визначену форму і встановлені реквізити. Цінні папери випускаються на спеціальних бланках з певним ступенем захисту;

3) цінні папери є оборотоздатними документами, тобто можуть переходити від однієї особи до іншої. При передачі цінного папера до нового власника переходять усі права, які закріплюються в ньому.

1) акції; 2) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;3) облігації місцевих позик;

4) облігації підприємств;5) казначейські зобов'язання республіки;6) ощадні сертифікати;7) інвестиційні сертифікати;8) векселі;9) приватизаційні папери;10) заставні;11) іпотечні цінні папери.

13. Договір дарування

Перевага в цивільному обігу еквівалентно-оплатних відносин не заперечує й безоплатного передання майна однією особою іншій. Найчастіше таке передання набуває форми трудових або адміністративно-правових відносин. Разом із тим, безоплатне передання майна у власність іншої особи відбувається у цивільно-правових формах. В таких випадках застосовують договір дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється главою 55 ЦК та іншими актами.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний або консенсуальний, безоплатний.

Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Батьки (усиновлювачі), опікуни та піклувальники не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо передбачено засновницьким документом дарувальника. Однак це положення не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким є майно (дарунок).

Форма договору — усна або письмова. Згідно ст. 719 ЦК договір дарування укладають так:

• дарування предметів особистого користування та побутового призначення — усно;

• дарування нерухомої речі — у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню;

• дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому — в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним;

• дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, — у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно;

• дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, — у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. Як правило, реальний договір дарування не породжує ніяких зобов'язальних відносин. Тому мова може йти лише про зобов'язання, яке виникає із консенсуального договору дарування.

Головним обов'язком дарувальника є передання дарунка обдарованому, яке може бути здійснено шляхом: а) безпосереднього вручення речі; б) символічної передачі (наприклад, вручення ключів, макетів тощо); в) передачі документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору.

Дарунок вважається прийнятим, якщо його направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття (ч. 3 ст. 722 ЦК).

Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка в майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ч. 1 ст. 724 ЦК). Крім того дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо), якщо це передбачено договором. А в разі порушення обдаровуваним покладеного обов'язку дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості (статті 725—726 ЦК).

Обдаровуваний має право відмовитися від прийняття дарунка в будь-який час до передачі дарунка і без обґрунтування причин такої відмови (ч. 2 ст. 724 ЦК).

За невиконання або неналежне виконання умов договору дарування настає відповідальність на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, що врегульовано главою 51 ЦК. Однак, враховуючи безоплатний характер цього договору, законодавець передбачив винятки із загальних правил, які обмежують відповідальність сторін.

Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі, не повідомив про них обдаровуваного, то він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком за правилами глави 82 ЦК.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування протягом 1 року, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим, у таких випадках (ст. 727 ЦК):

1) якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, при цьому предметом дарування були нерухомі речі чи інше особливо цінне майно. Якщо обдаровуваний учинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;

2) якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

3) якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, цю річ може бути знищено або істотно пошкоджено.

ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування:

• договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому;

• договір пожертви.

Особливості договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому: а) має консенсуальний характер; б) укладається в письмовій формі; в) зміст договору має містити умову про конкретну особу — обдаровуваного, а також умову про конкретний предмет дарування.

Особливості договору пожертви: а) здійснюється для досягнення сторонами певної, наперед обумовленої мети; б) є укладеним із моменту прийняття пожертви, тобто має характер реального договору; в) використання пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву; якщо це неможливо, то використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду. Якщо пожертву використовують не за призначенням, то пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву.