- •1. Концепція сучасного операційного менеджменту в системі управління
- •2. Сутність операційного менеджменту
- •3. Науково-організаційні основи курсу, предмет науки, мета і завдання курсу
- •6. Завдання менеджера у сфері виробництва
- •Планування: менеджери визначають цілі та виграші для організації, здійснюють політику організації.
- •7. Формування операційних систем
- •8. Модель підприємства як відкритої системи
- •9. Класифікація операційних систем
- •10. Ситуаційний підхід до виробництва
- •11. Оперативне управління виробництвом
- •12. Функції, завдання та основні вимоги до оперативного управління виробництвом
- •13. Види систем оперативного управління
- •15. Організація виробничих процесів на підприємстві
- •16. Класифікація виробничих процесів, принципи їх організації
- •17. Поняття виробничого процесу; класифікація виробничих процесів: основні, допоміжні, обслуговуючі процеси
- •2. За характером впливу на предмет праці виробничі процеси поділяються на:
- •3. За формами взаємозв’язку із суміжними процесами розрізняють:
- •4. За ступенем безперервності виробничі процеси поділяють на:
- •5. За характером устаткування, що використовується, розрізняють:
- •6. За рівнем механізації виробничі процеси групуються на:
- •7. За масштабами виробництва однорідної продукції розрізняють виробничі процеси:
- •8. За характером об’єкта виробництва виробничі процеси поділяються на:
- •18. Принципи організації виробничих процесів; їх вплив на ефективність господарської діяльності підприємства
- •19, Принцип спеціалізації виробничих процесів, форми спеціалізації дільниць та цехів
- •20. Економічна ефективність різних форм спеціалізації.
- •21. Принцип пропорційності виробничих процесів, його роль та використання в управлінні виробництвом.
- •22. Принцип ритмічності, його використання в управлінні виробництвом
- •23. Принцип надійності, його використання в управлінні виробництвом
- •24. Організація виробничих процесів в просторі та часі.
- •25. Побудова виробничих процесів в часі: часові характеристики виробничих процесів.
- •36. Організація технічної підготовки в-цтва на п-стві
- •37. Сутність та задачі технічної підготовки в-цтва
- •38. Головні етапи технічної підготовки, їх зміст та спрямованість
- •26. Характеристика та формування виробничого циклу:види руху деталей по операціях; сфера розповсюдження та економічна ефективність
- •42. Склад та етапи технлогічно підготовки
- •43. Типізація технологічних процесів
- •27. Шляхи скорочення виробничого циклу, екон. Ефективність скорочення циклу.
- •29. Графічна інтерпретація часу виготовлення виробничої програми
- •30. Просторова х-ка виробничого процесу: планіровка обладнання при різних формах спеціалізації цехів та дільниць. Оптимізація планіровки обладнання
- •31,32. Типи виробництва, їх х-ка
- •33. Фактори, які впливають та формують типи виробництва
- •34. Характеристика роб. Місць у різних типах в-цтва
- •35. Розрахункові показники типів в-цтва, їх використання в управл. В-цтвом
- •39.Склад та етапи конструкторської підготовки в-цтвом
- •40. Експерементальна база конструкторської підготовки
- •41. Технологічність конструкторської машини. Показники технологічної конструкції.
- •44. Оцінка ефективності нових технологічних процесів
- •46. Фва у с-емі підготовки в-цтвом
- •48. Принципи фва
- •49. Поняття ф-ції, функц.-вартісна діаграма
- •50. Методика проведення фва
- •51. Економіко-математичне моделювання у системі фва.
- •52. Організація допоміжних та обслуговуючих виробничих процесів.
- •53. Організація інструментального виробництва та обслуговування на підприємстві.
- •54. Місце, роль та склад інструментального виробництва та обслуговування
- •55. Інструментальний цех, характеристика виробничого процесу та техніко-економічні показники.
- •56. Визначення потреби в інструменті на виробництво продукції, методи нормування запасів інструменту
- •57. Організація роботи ціс (центральний інструментальний склад), система управління роботою інструментального складу
- •58. Організація ірк (інструментально-роздавальна комора): методи забезпечення та контролю інструменту на робочих місцях
- •60. Організація ремонтного виробництва та обслуговування на підприємстві
- •61. Місце, роль та склад ремонтного виробництва та обслуговування
- •62. Ремонтний цех, характеристика його виробничого процесу та техніко-економічні показники
- •72. Управління транспортним господарством, техніко-економічні показники транспортного господарства
- •73. Управління результативністю операційної системи
- •63. Система ппр та її призначення
- •64. Склад та розробка нормативної бази системи ппр
- •65. Види ремонту у системі ппр
- •66. Побудова графіків ремонту обладнання
- •67. Організація транспортного обслуговування
- •68. Місце, роль транспортного обслуговування на підприємстві
- •69. Класифікація транспортних засобів
- •70. Визначення вантажообігу та вантажопотоку
- •74. Показники результативності функціонування операційних систем
- •75. Контроль та регулювання продуктивності операційної системи
- •71. Вибір та розрахунок транспортних засобів
41. Технологічність конструкторської машини. Показники технологічної конструкції.
Технологічність конструкції виробу, сукупність властивостей конструкції вироби, які забезпечують його виготовлення, ремонт і технічне обслуговування по найбільш ефективною технології в порівнянні з однотипними конструкціями того ж призначення за однакових умов їх виготовлення і експлуатації і при одних і тих же показниках якості. Вживання ефективної технології передбачає оптимальні витрати праці, матеріалів, засобів, часу при технологічній підготовці виробництва, в процесі виготовлення, експлуатації і ремонту, включаючи підготовку виробу до функціонування, контроль його працездатності, профілактичне обслуговування. Умови виготовлення (ремонту), які визначаються типом виробництва (одиничне, серійне і т. д.), його організацією, спеціалізацією, програмою і повторюваністю випуску, пов'язані з відробітком Т. до. і., направленій на зниження трудомісткості виготовлення (ремонту) виробу і його собівартості.
Для оцінки певних конструкцій користуються базовими показниками технологічності виробу, що є представником групи виробів, що володіють загальними конструктивними ознаками. При порівняльній кількісній оцінці варіантів конструкції одного і того ж вироби користуються однаковими показниками Т. до. і. і одними і тими ж методами їх визначення.
Склад робіт по забезпеченню Т. до. і. на всіх стадіях їх створення встановлюється Єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЕСТПП).
Технологічність конструкції виробу характеризує можливість його виготовлення, експлуатації та зберігання за умов використання наявних у виготовлювача та споживача виробу трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів. Будь який виріб повинен бути технологічно раціональним для заданих конкретних умов підготовлення його виробництва, виготовлення, експлуатації та ремонту. Ці вимоги слід знати конструктору до початку розробки конструкції виробу.
Рекомендовані показники технологічності конструкції виробів наступні: трудомісткість виготовлення виробу, питома матеріаломісткість (енергоємність) вироби, технологічна собівартість, питома трудомісткість монтажу, коефіцієнти застосованості матеріалів, уніфікація конструктивних елементів і сборность.
44. Оцінка ефективності нових технологічних процесів
Технологічний процес — це сукупність операцій з добування, перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виготовлення готової продукції. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.
За джерелом необхідної енергії технологічні процеси бувають пасивні та активні. Перші здійснюються як природні процеси (наприклад, сушіння в звичайних умовах). Активні технологічні процеси є наслідком або безпосереднього впливу людини на предмет праці, або впливів засобів праці, що приводяться в дію енергією, раціонально перетвореною людиною.
За ступенем безперервності впливу на предмет праці технологічні процеси розподіляються на дискретні (переривчасті або періодичні), неперервні та комбіновані (рис. 3.1).
Дискретний технологічний процес характеризується чергуванням робочих і допоміжних ходів із чітким розмежуванням їх за часом реалізації. Наприклад, металообробка здійснюється в такій послідовності: установлення заготовки в патрон верстата (допоміжний хід), підведення різального інструмента (допоміжний хід), оброблення заготовки ріжучим інструментом (робочий хід), контроль (допоміжний хід), зняття деталі з верстата (допоміжний хід), установлення в патрон верстата нової заготовки і т. д.
Особливість неперервних процесів полягає в тому, що їм не властиве чітко виражене чергування (у часі здійснення) робочого і допоміжного ходів. У них завжди можна виділити групу допоміжних ходів, які здійснюються одночасно з робочими, і групу допоміжних ходів, що періодично повторюються, залежно від результатів робочого ходу.
Для металургії, енергетики та інших виробництв характерні комбіновані процеси, у яких спостерігається сполучення ознак безперервних і дискретних процесів (наприклад, доменне вироблення чавуну).
За способом впливу на предмет праці та видом устаткування, що застосовується, розрізняють механічні та апаратурні технологічні процеси. Механічні процеси здійснюються вручну або за допомогою машин (верстатів, складальних автоматів тощо), коли предмет праці зазнає механічних впливів, тобто змінюються його форма, розміри, положення. Механічні процеси переважають у машинобудуванні.
Під час апаратурних процесів змінюються фізико-хімічні властивості предметів праці під впливом хімічних реакцій, теплової енергії, різноманітних випромінювань, біологічних об’єктів. Апаратурні процеси протікають в апаратах різних конструктивних форм — печах, камерах, ваннах, посудинах і т. ін. Унаслідок апаратурних технологічних процесів одержують продукт, якій відрізняється від сировини за хімічним складом або агрегатним станом. Апаратурні процеси можна спостерігати в хімічній, нафтопереробній, металургійній промисловості, а також у виробництві електричної і теплової енергії.
За кратністю обробки сировини технологічні процеси підрозділяються на процеси з відкритою (розімкнутою) схемою, де сировина підлягає одноразовій обробці (наприклад, конверторний спосіб виплавки сталі) і процеси з циркуляційною (замкнутою) схемою, де сировина неодноразово повертається в початкову стадію для повторної обробки (наприклад, обертове водопостачання, коли вода циркулює в системі після очищення).
Процеси з замкнутою схемою є найбільш досконалими, економічними й екологічно чистими, нешкідливими, хоча вирізняються складністю і витратами на їх упровадження.
Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему (рис. 3.2), яка має входи (склад сировини, її кількість, температура тощо) і виходи (деталі, вузли, готова продукція, їх кількість, якість та інші параметри).
Для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного — це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу.
Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і зниження затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов’язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.
До груп технічних новин і нововведень, стосовно і яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.
Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.
Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм – народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).
Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни [5, 109].
Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука-виробництво-експлуатація (споживання)", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга – у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту (народногосподарського – індекс нг, внутрішньогосподарського – індекс вг), способи їхнього обчислення є ідентичними; вони визначаються як різниця між результатами (продукцією, роботою, послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто
Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу – розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта приведення αt що обчислюється за формулою [11, 486]:
де Ен – норматив приведення різночасних витрат і результатів (Ен = 0,1);
tp – розрахунковий рік;
t – рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.
З урахуванням чинника часу народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень дорівнює:
де Рt – Вt – вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду; t – відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.
Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних( ) і супровідних ( ) результатів:
Основні результати обчислюються за формулами:
• для засобів тривалого користування –
• для нових предметів праці –
де Цt – ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t; Vt – обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t; W – продуктивність засобів праці в році t; Dt – витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.
Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції, тобто
При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково:
де Сt – поточні витрати на виробництво (використання) продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію; Кt – одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у році t; Лt – залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають у році t.