- •1. Предмет історії української культури.
- •2. Етногенез українців як чинник унікальності української культури.
- •3.Культурно-історична своєрідність реґіонів України.
- •4. Основні заняття і матеріальна культура українців.
- •5. Українські духовні традиції.
- •6. Календарні свята та обряди українців.
- •7. Українська сімейна обрядовість.
- •8. Матеріальна і духовна культура східних слов'ян.
- •9. Язичницькі вірування східних словян.
- •10. Причина та історія прийняття християнства на Русі.
- •11. Наслідки та значення християнизації Русі.
- •12. Писемність на Ріусі: зародження та розвиток.
- •13. Усна народна творчість, билини (9-13 ст.).
- •14. Перекладна та житійна література (9-13 ст.)
- •15. Літописання. „Повість времяних літ”(9-13 ст)
- •16. Філософсько-богословська публіцистика. „Слово про закон і благодать”(9-13 ст.).
- •17. ”Слово о полку Ігоревім”-видатна памятка давньоруської літератури.
- •18. Освіта та наукові знання (9-13 ст.).
- •19. Архітектура Давньої Русі.
- •20. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •21. Дикоротивно-ужиткове мистецтво (9-13 ст.).
- •22. Історичні умови розвитку Культури в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •23. Наука і оствіта в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •24. Розвиток книжкової справи в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •25. Література Литовської доби.
- •26. Архітектура в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •27. Образотворче мистецтво в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •28. Передумови і труднощі культурного піднесення (16-18 ст.).
- •29. Особливості релігійної ситуації в Україні під владою Речі Посполитої та Росії (16-18 ст.)
- •30. Книгодрукування і література під владою Речі Посполитоїта Росії (16-18ст).
- •31. Братські школи.
- •32. Острозька академія.
- •Сьогодення Острозької академії
- •33. Киево-Могилянська академія.
- •34. Нові галузі під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.).
- •35. Життевий та творчий шлях г.С. Сковороди.
- •36. Образотворче мистецтво під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.).
- •37. Розвиток Архітектури під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.)
- •38. Музичне мистецтво під владою Речі Посполитої та Росії (16-18 ст.).
- •39. Театр та вертеп під владою Речі Посполитої та Росії 16-18 ст.).
- •40. Історичні умови розвитку у 19 ст.
- •41. Освіта і наука у 20 ст.
- •42. Особливості українського літературного процесу у 19ст.
- •43. Розвиток образотворчого мистецтва та скульптури у 19ст.
- •44. Театральне мистецтво у 19ст.
- •45. Розвиток архітектури у 20ст.
- •46. Руська трійця.
- •47. Кирило мифодіївське товариство.
- •48. Громадівський рух.
- •49. Москвофіли та народовці.
- •50. Загальні особливості Української культури у 20 ст.
- •51. Культура України в 1900-1917рр.
- •52. Культурний розвиток доби національно-визвольних змагань 1917-1921рр
- •53)Культурний розвиток в Україні в період Українізації 20-і рр. 20 ст. „Розстріляне віродження”.
- •54. Міжвоєнний період на західноукраїнських землях.
- •55. Культурні процеси в період Великої Вітчизняної Війни.
- •56. Ідеологічний тиск 1945-1953рр.
- •57. Шестидесятники.
- •58. Протиріччя культурного процесу 60-80-х років.
- •59. Культура Української діаспори у 20 ст.
- •60. Формування нової соціальної дійсності та її риси.
- •61. Україна в світовому культурному просторі.
- •62. Книгодрукування та бібліотека в сучасній Україні.
- •63. Сучасна українська література.
- •64. Сучасне мистецтво.
- •65. Театральне мистецтво та кінематорграф в сучасній Україні. Б. Ступка
- •66. Освіта та наука в сучасній Україні.
35. Життевий та творчий шлях г.С. Сковороди.
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання. Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Студіював в Києво-Могилянській академії, і її бібліотека стала для нього джерелом знань. У студіях був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, німецька та головно латинська мови відкривали йому двері до університетських зал, бібліотек, визначних людей. Після трирічної мандрівки вернувся він в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Про стиль його життя з харківського періоду пише перший біограф Ковалинський: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).
Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів із властями, Григорій Сковорода вибрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.
Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого відпоручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Післанець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.
Післанець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі післанцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».
Приятель і життєписець Сковороди Ковалинський теж засвідчував: „Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов'язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».