- •1. Предмет історії української культури.
- •2. Етногенез українців як чинник унікальності української культури.
- •3.Культурно-історична своєрідність реґіонів України.
- •4. Основні заняття і матеріальна культура українців.
- •5. Українські духовні традиції.
- •6. Календарні свята та обряди українців.
- •7. Українська сімейна обрядовість.
- •8. Матеріальна і духовна культура східних слов'ян.
- •9. Язичницькі вірування східних словян.
- •10. Причина та історія прийняття християнства на Русі.
- •11. Наслідки та значення християнизації Русі.
- •12. Писемність на Ріусі: зародження та розвиток.
- •13. Усна народна творчість, билини (9-13 ст.).
- •14. Перекладна та житійна література (9-13 ст.)
- •15. Літописання. „Повість времяних літ”(9-13 ст)
- •16. Філософсько-богословська публіцистика. „Слово про закон і благодать”(9-13 ст.).
- •17. ”Слово о полку Ігоревім”-видатна памятка давньоруської літератури.
- •18. Освіта та наукові знання (9-13 ст.).
- •19. Архітектура Давньої Русі.
- •20. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •21. Дикоротивно-ужиткове мистецтво (9-13 ст.).
- •22. Історичні умови розвитку Культури в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •23. Наука і оствіта в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •24. Розвиток книжкової справи в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •25. Література Литовської доби.
- •26. Архітектура в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •27. Образотворче мистецтво в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •28. Передумови і труднощі культурного піднесення (16-18 ст.).
- •29. Особливості релігійної ситуації в Україні під владою Речі Посполитої та Росії (16-18 ст.)
- •30. Книгодрукування і література під владою Речі Посполитоїта Росії (16-18ст).
- •31. Братські школи.
- •32. Острозька академія.
- •Сьогодення Острозької академії
- •33. Киево-Могилянська академія.
- •34. Нові галузі під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.).
- •35. Життевий та творчий шлях г.С. Сковороди.
- •36. Образотворче мистецтво під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.).
- •37. Розвиток Архітектури під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.)
- •38. Музичне мистецтво під владою Речі Посполитої та Росії (16-18 ст.).
- •39. Театр та вертеп під владою Речі Посполитої та Росії 16-18 ст.).
- •40. Історичні умови розвитку у 19 ст.
- •41. Освіта і наука у 20 ст.
- •42. Особливості українського літературного процесу у 19ст.
- •43. Розвиток образотворчого мистецтва та скульптури у 19ст.
- •44. Театральне мистецтво у 19ст.
- •45. Розвиток архітектури у 20ст.
- •46. Руська трійця.
- •47. Кирило мифодіївське товариство.
- •48. Громадівський рух.
- •49. Москвофіли та народовці.
- •50. Загальні особливості Української культури у 20 ст.
- •51. Культура України в 1900-1917рр.
- •52. Культурний розвиток доби національно-визвольних змагань 1917-1921рр
- •53)Культурний розвиток в Україні в період Українізації 20-і рр. 20 ст. „Розстріляне віродження”.
- •54. Міжвоєнний період на західноукраїнських землях.
- •55. Культурні процеси в період Великої Вітчизняної Війни.
- •56. Ідеологічний тиск 1945-1953рр.
- •57. Шестидесятники.
- •58. Протиріччя культурного процесу 60-80-х років.
- •59. Культура Української діаспори у 20 ст.
- •60. Формування нової соціальної дійсності та її риси.
- •61. Україна в світовому культурному просторі.
- •62. Книгодрукування та бібліотека в сучасній Україні.
- •63. Сучасна українська література.
- •64. Сучасне мистецтво.
- •65. Театральне мистецтво та кінематорграф в сучасній Україні. Б. Ступка
- •66. Освіта та наука в сучасній Україні.
3.Культурно-історична своєрідність реґіонів України.
Традиції і побут українського народу, які мають багато
загальнонаціональних рис, і сьогодні зберігають ряд територіальних
особливостей. Вони зумовлені:
- характером історичного розвитку окремих реґіонів України;
- природно-географічними умовами;- взаємозв'язками з іншими народами.
З історико-етнографічної точки зору на території України можна виділити
такі культурно-історичні зони: 1. Середнє Придніпров'я (Надднiпрянщина). 2.
Подiлля. 3. Слобожанщина і Полтавщина. 4. Полiсся. 5. Прикарпаття (Галичина).
6. Волинь. 7. Закарпаття. 8. Буковина. 9. Південь. Остання зона заселена
декількома міграційними хвилями, і остаточно її населення сформувалося у
XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографії район України. Південь
можна в свою чергу розділити на ряд реґіонів: Причорномор'я, Таврію, Донщину
(Подоння, Донеччину). Потрібно зазначити, що наведений розподіл багато в чому
умовний. Більш точне районування можливе при всебічному вивченні історико-
етнографічних явищ. Крім того, ці райони не залишаються незмінними, як і
критерії, що їх визначають.
В Україні досьогодні зберігаються етнографічні групи, які мають свої
особливості в культурі і мові. Найбільш значні з них українські горці (гуцули,
лемки, бойки) в Прикарпатті і поліщуки, пінчуки, литвини в Поліссі. Раніше серед
українців було більше таких груп. Але з розвитком капіталізму, а потім і в
радянський час поступово пішли у минуле багато архаїчних, консервативних
звичаїв і обрядів, набули розвитку нові елементи в побуті і духовному житті
селянства, яке складало більшість українців. Значного поширення набули
елементи міського одягу, нові типи житла, знаряддя праці. Тобто соціально-
економічні умови стали вирішальними чинниками, які визначили формування
сучасного обличчя української нації, вплинули на чисельність і географічне
розміщення інших етнічних груп, на характер етнічних процесів в Україні
загалом. Найважливішою ознакою кожного народу є мова. Більшість українців
розмовляють українською мовою, яка сформувалася на основі територіальних
елементів давньоруської мови (хоча є й інші думки). Як вважає більшість
дослідників, приблизно з другої половини ХII сторіччя починають виявлятися окремі відмінні риси української, російської і білоруської мов. Загалом процес
формування розмовної української мови продовжувався до XVII ст. На ранньому
етапі розвитку української народності в її мові зберігалися традиції літературної
мови Київської Русі. По суті існувало дві мови: розмовна мова, яка формувалася
на основі місцевих територіальних діалектів, і літературна мова, загальна для
східних слов'ян і близька до сучасної мови південних слов'ян.
З XVIII ст. в українській літературній мові все більше розповсюджуються
елементи, які базуються на живій народній мові. При цьому українська мова
зберігала внутрішнє розділення на діалекти (середньопридніпровський, поліський,
подільський, закарпатський тощо). Основою сучасної української літературної
мови на рубежі XVIII-XIX ст. став середньопридніпровський (полтавсько-
київський) діалект. У зв'язку з тим, що західноукраїнські землі перебували у
складі Австро-Угорщини, літературна мова в цих областях мала ряд істотних
особливостей, але була зрозуміла і жителям Східної України.
Такі основні особливості розвитку українського етносу - дуже складного
процесу, багато з проблем якого все ще залишаються суперечливими.