Методичний аналіз загадки
Так як рівень читацького сприймання тексту визначається увагою до всіх слів, то перше слово – слово загадка. Необхідно дати можливість дітям поміркувати, що воно означає? Від яких слів утворене?
Через те, що загадки – жанр для дорослих, у дітей недостатньо життєвого досвіду для їх відгадування: на щось вони не звертали уваги, чогось не бачили, деякі слова є незрозумілими.
Тому потрібна Ґрунтовна підготовча робота, під час якої відкрити шлях до тайни: (перенести дітей в уяві на місце, де будемо шукати відгадку; пригадати ознаки предметів, про які загадка, провести словникову роботу).
Основною особливістю загадки є загадковість, метафоричне зображення предмета. Дітей треба зацікавити пошуком, відкриттям, як ця загадковість створена. Результатом цього відкриття знайдена відгадка. Наприклад, сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає. В ході міркування звертаємо увагу на кожне слово. Про кого йде мова у тексті загадки? (Про Марушку, це ім’я людини). Але таємниця загадки в тому, що те, що є відгадкою, ніколи не називається. Отже, відгадкою ні бабуся, ні дівчина бути не може. Це щось те, що чимось схоже на людину. Чим? (Одягнене, в семи кожушках сидить). Ще що сказано про загаданий предмет? (Коли роздягають, то плачуть). Це Цибуля (і не часник, не капуста, бо …).
Під час міркування визначаються основні ознаки предмета і за ними впізнається сам предмет, діти бачать, що предмет-відгадка зображений образно названий Марушкою, порівнюється з нею одягом, наділений такими діями, які може виконувати жива істота – сидить. А ще слово сидить підказує, що предмет-відгадка сам не рухається.
Якщо дитина знає відгадку чи швидко її знаходить, тоді, треба їй запропонувати довести правильність знайденої відгадки. Це вдається зробити, коли дитині зрозуміла побудова загадки, її таємниці.
У процесі роботи з загадкою потрібно викликати у дітей захоплення народною кмітливістю, спостережливістю, красою.
Загадки учні виразно читають, пробують їх самі складати, шукають у збірках усної народної творчості, запам’ятовують їх, загадують.
Розвиває творчі здібності учнів, допомагає їм зрозуміти такі ознаки загадки, як стислість викладу ознак загаданого предмета чи явища прийом складання казки на основі загадки – іносказання.
Загадка – зразок багатої поетичної уяви народу, який знаходив у цих творах втіху і розвагу під час дозвілля.
Пізніше учні познайомляться з авторськими загадками, навчатимуться їх порівнювати з народними, побачать, що автор вніс свого, зустрінуться із загадками у скоромовках, казках, віршах.
Методика читання прислів’їв, приказок
У дуже давні часи у прислів’ях передавалися наступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя та набуті спостереження над природою. В прислів’ях, “як у дзеркалі” відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, погляди на природу, на значення всіх явищ життя”. (К.Д. Ушинський) Прислів’я та приказки живуть разом з народом, його турботами й болями, радіють його успіхам, захищають і стверджують добро, засуджують зло.
Прислів’я. Це короткий образний вислів, переважно ритмічний, з повчальним змістом. У прислів’ях висловлені глибокі думки.
Прислів’я передають ці думки дітям, допомагають їм самим вчитися образно висловлюватися, вчать любити влучне, дотепне слово. Над кожним з них треба добре подумати: кожне з них – своєрідна задача.
Необхідно показати дітям прислів’я як художній твір, багатий художніми засобами зображення: ритмізована мова, звукопис (алітерація, асонанс), епітети, порівняння, метафори. Спостереження за побудовою, розкриття узагальнено-метафоричного образу – спосіб аналізу прислів’я як особливої художньої форми.
Прислів’я підсилюють виховне спрямування твору, відчуття особливостей його персонажів.
Так, читаючи оповідання Григора Тютюнника “Однокрил” можна запропонувати завдання: визначити, до якої ситуації, описаної в творі, підходить прислів’я:
невелика птаха, а гострий дзьоб;
нікому сама птаха в руки не вскочить;
лякана ворона і куща боїться;
жодна пташка без товариша в лісі не пробуде;
на молоді опечешся, будеш і на воду дмухати.
Важко переоцінити значення вправи “діалог” персонажів, складений із українських народних прислів’їв, підібраних тематично. Можливий приклад такої бесіди (українська народна казка “Лисичка-сестричка”)
І. 1. Веселий гість – дому радість
2. Гарні гості, та не в пору.
Дорогі гості, а нічим приймати.
Від гостей не відкрутишся.
ІІ. 1. Міняв тихо – виміняв лихо.
2. Міна буває надвоє: або виміняв або проміняв.
Мир та лад – великий клад.
Згода будує, а незгода руйнує.
Де незгода, там часто шкода.
Хто згоди хоче, той згоду має.
Де згода панує, там і горе танцює.
Я до згоди, як риба до води.