30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.

Скоропис – третій за часом тип кириличного письма. Основне завдання скоропису – прискорення процесу писання. Однак цей процес був не однорідним і мав специфічні особливості у різних місцевостях.

Півуставне письмо не задовольняло потреб швидкого писання. Вже в XІV ст.. виникають перші елементи скорописного письма, а в XV ст. Скоропис сформувався в окремий вид письма. В XVI ст.. скоропис все більше входить в канцелярії, витісняючи півустав. Часто найстаріші зразки скоропису XV cт. неможливо відрізнити від півуставу.

Прискорення процесу писання вимагало писати не відриваючи руки, зв’язуючи літери слів. Вводиться багато графічних додатків до основних елементів літер (гачки, спіралі, з’єднуючі лінії). Спостерігається тенденція до спрощення – пропускаються деякі елементи літер. Практикується вписування літер одна в одну.

У скорописі багато літер писалося над рядком, крім першої у слові і голосних. Надрядкові літери приймали різноманітне положення – вертикальне, горизонтальне

Особливістю скорописного письма є різноманітне написання окремих літер, властиве не тільки окремим «школам» і канцеляріям. Часто один і той же писар в одному документі писав різними способами одну літеру.

Скорописне письмо має не лише індивідуальні риси писарів, але в основних своїх типах воно творить окремі письмові школи. Скоропис досяг розквіту у XVII ст.

Є.Ф.Карський виділяє два види скоропису – північноруський і західно- південно руський. Характерні риси північноруського або московського скоропису: розмашисте письмо, великі широкі літери, навіть в одному тексті нахилені в різні боки. В західно- південноруського скоропису більш рівні, заокруглені, нахилені в один бік. Вони відрізняються і способами написання окремих літер (В,Н, А).

Український скоропис XV-XVII ст.. досліджував І.М.Каманін, скоропис Львівської школи – П. Захарчишина, Лівобережної України – В.В Панашенко.

Розвиток українського скоропису у XV-XVIII ст.. можна поділити на три головні етапи.

Перший - це XV. - сер. XVI ст. (1569р.). Його називають півуставним скорописом. Літери цього письма невеликі за розміром , видовжені, мають загострені кути. Помітний вплив на це письмо латинського і польського готичного письма.

Другий період у розвитку українського скорописного письма від Люблінської унії (1569р.) до возєднання України з Росією, тісно пов'язаний з розвитком школи, науки, формуванням окремих письмових центрів, окремих письмових шкіл: Київської, Львівської, Острозької, Луцької та ін. на цьому етапі помітна деяка різниця між українським і російським скорописом. Письмо вертикальне, з легким нахилом вправо.

Третій період розпочинається від возєднання в 1654р. України з Росією. Це етап дальшого розвитку скоропису. У Києві та на Лівобережжі помітний вплив російського скорописного письма.

Введення Петром І у 1710р. гражданського шрифту значно вплинуло на розвиток російського скорописного письма у XVIII ст. Поступово зникає система надрядкових знаків, зменшується різноманітність , а також кількість виносних літер. Деякі літери виходять з ужитку. Скорописне письмо розвивається в напрямку уніфікації літер.

Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма ІІ ст. до н. е. – V ст. н. е.

Латинське письмо, пройшло через два головних етапи розвитку. Спочатку до ІІІ ст. н.е. воно складалось з прописних літер – маюскул, а з ІІІ-ІV ст. і до нашого часу з ( рос. «строчных») літер – мінускул. У графічному відношенні різниця між маюскулом і мінускулом полягає в наступному: маюскул – усі літери займають проміжок між двома умовно проведеними рядками, мінускул – між чотирма.

Отже, найбільш давньою формою письма є маюскул. З мірою розвитку писемності та появою потреби писати швидше і більше починає формуватися мінускульне письмо.

Латинський алфавіт І ст. н.е. був наслідком тривалого розвитку грецького та етруського письма на території Італії та перетворення його в римське. Алфавіт спочатку складався з 23 знаків. Писали з ліва на право. До ІІІ ст. писемність була мало розвинута.

Основні види латинського письма.

Найдавнішою формою латинського письма є капітальне письмо – написи на камені, металі. Капітальне письмо існувало у двох видах: капітальне квадратне (capitalis quadrata) або «красиве» (elegans) – «урочисте» і капітальне рустичне (capitalis rustika) – більш просте.

Капітальне рустичне письмо збереглось в 23 книгах (Вергілій, Цицерон). Для цього виду письма притаманні видовжені пропорції літер (5:3) і дуже тонкі вертикалі. Різниця між двома варіантами капітального письма полягає у різних пропорціях літер та різному проміжку між рядками. В рустичному письмі проміжки дорівнюють половині корпуса.

Капітальне письмо є маюскульним. Проміжки між словами відсутні, письмо суцільне, інколи в пам’ятках рустичного письма слова можуть бути відділені одне від одного крапками.

Наступним видом латинського письма є унціал, книжне письмо IV-VIII ст. Це, переважно, твори античних авторів, античні юридичні пам’ятки та християнська література.

Римське ділове письмо дійшло до нас у двох варіантах: старий римський курсив воскових табличок І-ІІ ст. та новий римський курсив папірусних документів ІІІ-VIII ст. Деякі палеографи виділяють ще середній римський курсив IV-V ст. в імператорській канцелярії, однак, даний тип письма – скоріше за все пережиток і стилізація письма І-ІІ ст.

Старий римський курсив воскових табличок складається майже цілком з вертикальних або трохи зігнутих дуг. Букви ніби розпадаються на окремі вертикалі: а - на дві, n - на три. Зазвичай вважалося, що ця ознака письма викликана характером матеріалу (віск допускав округлення букв), але тепер можна визнавати доведеним, що курсив воскових табличок наближається до архаїчних форм букв, а чотиричленна буква т повторює етруську форму.

Новий римський курсив був поширений в усій Італії і застосовувався в документах, головним чином для записів на папірусі. Для нового римського курсиву характерні нахилені управо великі букви минускульного типу, з довгими виносними вверх або вниз. Іншою рисою є зв'язаність букв між собою. Іноді декілька букв написані разом одним рухом руки, при цьому інколи окремі елементи літер не були написані. Такі поєднання букв називаються лігатурами. У новому римському курсиві букви накреслені з однаковим натиском калама (перо не застосовувалося). Відстані між рядками дуже великі. Розділення слів відсутнє, але невеликі проміжки між групами пов'язаних літер створюють в деяких випадках ілюзію розпаду рядка на окремі частини.

Теорія Жана Маллона: розвиток письма здійснюється у сфері «простого (повсякденного) письма» – щось середнє між каліграфічним та курсивним варіантами. Ж. Маллон не підтримує поділ письма на капітальне та рустичне, на книжне та ділове.

Значення латинського письма для формування писемності у кельтських та германських народів.

Пит № 32.  «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.

Культурний підйом в імперії Карла Великого і в королівствах династії Каролінгів у VIII-IX століттях (в основному на території Франції та Німеччини) прийнято називати «Каролінгським відродженням ». «Каролінгське відродження » виразилося в організації шкіл, залучення до королівського двору вчених, у розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури.

У результаті «каролінгської реформи» письма встановилося чітке письмо - каролінгський минускул. Каролінгський минускул послужив основою для сучасного накреслення латинських букв. Традиція писати кувалася в монастирських майстернях письма. 

Каролінгські писарі переписували церковні твори і книги античних авторів. Переписування книг сприймалося як благочестивий подвиг, з яким було пов'язано безліч легенд. Скриптор (переписувач) працював найчастіше на свою обитель, зрідка на іншу церкву або «поважного» і заможного замовника з мирян. У тих рідкісних випадках, коли книгу необхідно було переписати за короткий термін, її ділили на частини - кватерніони, роздаючи багатьом писарям. Звідси то вражає на перший погляд у кодексах явище, що окремі кватерніони (а іноді й окремі аркуші) написані різними почерками. Переписувачі прикрашали рукописи слайдами на біблійні теми.

Каролінгський мінускул мав одноманітні, скруглені форми знаків, що чітко розрізнювались, а найголовніше, були легко читані. Великі літери були розбірні й виразні, встановлено правила написання, що перше не були впорядковані, як от прогалини між словами. Загалом каролінгське письмо мало менше лігатур, аніж інші тогочасні різновиди письма, але в широкім вжитку були амперсанд (&),ae (æ), rt, st (st/ſt) і ct.

За часів Карла, в ранній період існування каролінгського письма, наприкінці 8 – початку 9 століття, форма літер різнилася значною мірою по різних краях. У цей період вживалась унціальна форма літери «а», схожа зі здвоєнною с (сс), трапляється знак питання, як і в беневентськім письмі того ж часу. Каролінгський мінускул зазнав розквіту в 9 столітті, коли він уніфікувався в усіх краях, де був поширений, а регіональні відмінності зменшились.

Впродовж каролінгського відродження розшукали й переписали новим розбірливим письмом численні римські тексти, до того часу вже майже забуті; це дало змогу зберегти класичні твори Овідія, Цицерона, Віргілія. Більшість наших сучасних знань про класичну літературу походить саме з написаних у каролінгських скрипторіях копій (списків) з творів-джерел.

У середньовічну добу готичне письмо заступило каролінгський мінускул, але згодом гуманісти епохи Відродження перейняли каролінгський мінускул для створення нових шрифтів, як от антиква. З цієї причини сучасні маленькі літери латинської абетки мають саме такий вигляд як ми його знаємо, тобто відтворюють каролінгський мінускул, великі ж літери походять від капітального письма.

Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.

Латинське письмо виникло на основі грецького. З 24 букв грецького алфавіту в давню латинську азбуку не увійшли лише тета, сі , ксі. Латинське письмо поділяється на маюскульне і мінускульне. Маюскульне письмо характеризується однаковою висотою букв, незалежно від їх форми, які обмежені двома горизонтальними лініями. Мінускульне – неоднаковою висотою букв, які при написанні розміщуються в чотирьохлінійній площині.

Умовно в розвитку латинського письма можна виділити три періоди:

1).Римо-варварський ( V-XII ст.)

2). Готичний період (ХІІІ – ХV ст.)

3). Сучасне латинське письмо ( з XVI ст.)

Найдавніший тип латинського письма – капітальне письмо. Воно поділяється на капітальне квадратне і капітальне рустичне.

Хронологічно наступним видом римського письма є уніціал. Це книжне письмо IV – VIII ст.. В період раннього середньовіччя уніціал, який залишається загалом непорушним в книжному письмі, робить крок до зближення з курсивом, в проміжні формі півуніціала і чвертьуніціала.

Протягом 6 – 9 ст. при написанні користувалися півуніціальним письмом. В ньому проявляється і декілька нових курсивних форм. З цього часу збереглося 160 рукописів.

Намагання швидко писати привело до виникнення курсивного письма ( 1 – 12 ст.) Розрізняють старий і молодий римський курсив.

• Старий (старший) римський курсив ( 1 – 5ст.) Ним писали літературні твори.

• Молодий курсив (6 – 12ст.) Його використовували для канцелярських потреб. Це мінускульне письмо

Окремо виділяється імператорський курсив. Його використовували в імператорських і папських канцеляріях

В 7 – 12 ст. були поширені національні види письма, під якими розуміють латинське письмо, яким користувались в Іспанії, Франції, Ірландії, Англії.

Протягом століття з сер. 8 до сер 9 ст. в скрип торіях, розміщених в центральній частині каролінгської імперії каролінгський мінускул отримав повну графічну завершеність. Незабаром він витіснив всі місцеві варіанти, і до кін. 11 ст. господарював в західноєвропейських скрип торіях, за винятком окраїнних країн, де традиції національних типів письма тримались до 12 – 13 ст.

Можна прослідкувати 3 основні періоди розвитку каролінгського мінускулу:

1. Його виникнення в якості книжного письма.

2. Широке поширення і витіснення місцевих варіантів.

3. Вникнення в грамоту.

Майже всі букви каролінгського мінускулу в 8 ст. зберегли колишню форму і колишній дукт, але стали прямими, малими і зжатими. Змінилась форма букв f , g , s , t, частково e,r.

В письмі першої чверті 9 ст. букви по формі такі ж як і раніше, але за пропорціями більш стройні; слова розділені частіше.

До кінця 9 ст. каролінгський мінускул вже має остаточно вироблену форму, яка протягом 10 – 11 ст. не мала особливих змін. Всі букви виписані рівно, без нажимів. Слова більш-менш розділені, хоча проміжки між ними не завжди чіткі. Букви зменшуються в розмірах, в результаті чого, каролінгський мінускул в 9 ст. став більш економним типом письма. Він являє собою нійбільш довершене письмо із всіх типів латинського середньовічного письма.

Вже на поч. 11 ст. в письмі почали проявлятися нові риси. До середини 11 ст. вони ще не були чіткими, потім поступово отримали більш виражений характер. Ця еволюція привела повсюдно до одного результату : письмо стало “готичним”. Готичне письмо - 12 – 15 ст. Перехід від каролінгсього мінускулу до ранньоготичного письма відбувся в західній Європі вцілому в 11 ст.

В ході розвитку воно у різних країнах набуло особливостей, оскільки піддавалось впливу місцевих писарських традицій.

Процес “готизації ” письма протікав більш-менш однаково, майже у всіх країнах. Протягом 1 пол.11 ст. букви стали поступово затягуватись вверх, але написання їх майже не змінилось. До середини століття пропорції ширини і висоти вже далеко відійшли від близьких до квадрату букв каролінгського мінускулу.

У 12 ст. письмо вже має всі характерні риси готичного, але деякі з них, ще продовжують розвиватися : Стискаються проміжки між словами, зменшується відстань між рядками, в результаті чого число рядків на сторінці збільшується. Ранньоготичне письмо вже рідко відрізняється від каролінгського мінускульного, але в той же час фоно ще не досягло повної графічної досконалості і закінченості всіх своїх форм, які з’являються в 13 ст.

До середини 12 ст. каролінгський мінускул повністю зникає в книгах, а потім готичне письмо проникає і в грамоти.

В розвитку готичного книжного письма 13 – 15 ст. можна виділити декілька етапів:

1. Перший етап – з 13 ст. до 1320-х рр.. Характерні риси: букви витягнуті вверх, відстань між словами зменшується, письмо зберігає чіткість і добре читається.

2. Другий етап – з 1320 –х до 1380-х рр.. В залежності від цільового призначення книги, письмо міняє свої форми, від ретельно виписаних до безладних, які важко читаються букв. Характерна риса – енергійне проникнення в книги курсиву.

3. Третій етап – 1380-ті – 1470- ті рр.. Характеризується тим, що роль основного естетичного письма переходить до готичної бастради, яку використовували в книгах на національних мовах.

Ренесансна епоха дала людству новий вид письма – гуманістичне.

У 15 ст. виникає гуманістичний курсив, який фактично був тим же мінускулом, лише пристосованим до швидкого письма. Для нього характерний специфічний нахил, що дозволяло написати слово не відриваючи руки від паперу. В цьому письмі скорочень мало, вони обмежуються лише словами, які часто повторюються.

З гуманістичного курсиву виросло італійське канцелярське письмо. В Італії та Франції воно одержало назву бастарда. В інших країнах Європи цей тип письма не набув широкого поширення.

Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.

Готичне письмо ХІІ - ХVIст.

Уже на початку ХІІ ст. почали з`являтися у письмі нові риси , які поступово набрали вираженого характеру. Такий перехід від каролінгського до готичного письма відбувся у Зах. Європі у ХІ ст. Ранньоготичне письмо започаткувалось в ХІІ ст. , а в ХІІІ – письмо набуло докінченої форми.

Термін «готичне письмо» виник у італійських гуманістів у ХVст. , які пристосували його до письма докаролінського періоду і намагалися у своєму «гуманістичному письмі» відродити античні традиції. Потім термін «готичний» почав застосовуватися , як синонім поняття «варварський» , середньовічний.

Основні риси готичного письма:

• В каролінському мінусколі: Букви вільно поставлені; круглі; майже квадратні; немають чіткого вираження жирних і волосних; вертикалі рівні; відстань між рядками – 2 і більше корпуси; відстань між словами 1 – 2 корпуси; виносні – не менше одного корпусу.

• В готичному письмі: букви тісно злиті одна з одною; угловаті; сильно витягнуті вверх; вертикалей немає; відстань між рядками – менше 2 корпусів; відстань між словами – менше 1 корпусу; виносні – менше 1 корпусу.

Отже, головні елементи письма – форма букв, дукт , кут письма залишились ті самі, що і в каролінському мінускулі. Зміни доторкнулись лише пропорцій букв, товщини ліній і розташуванням тексту на сторінці. Взагалі готичне письмо прийнято рахувати новим етапом в розвитку латинської писемності та одним з типів середньовічного мінускульного письма.

У розвитку готичного письма можна виділити кілька періодів:

• Перший включає ХІІІст. І продовжується до 1320 – х років. Книжне письмо цього часу має свої завершині форми. В готичному письмі відбулися сутєві зміни з виключенням письма в літургійних книгах в якому зберігались і навіть збільшились його особливості. Готичний курсив ХІІІст використовували в книгах особистого користування. Готичне письмо набуває завершеної форми і це приводить до появи каліграфічного письма з подвійним вузлом. Це письмо згодом стали називати – готичним каліграфічним мінускулом.

• Другий період охоплює з 1320 до 1380 – рр.. За час цього періоду формується певна «ієрархія стилів» в залежності від цільового призначення книги, письмо міняє свої форми – від каліграфічно виписаних до неохайно і важко читабельних букв. В цей період формуються перні норми готичного мистецтва, що безпосередньо вплинуло на розвиток готичного письма.

• Третій період 1380 – 1470 –ті рр.. Цей період характеризується переходом від основного книжкового письма до готичної бастарди, яку застосовують в книгах на національних мовах. Бастарда – бігле,чітке легко читабельне письмо.

В ХІІІ – ХІV ст..в готичному письмі почали яскраво проявлятися національні особливості. А саме у розвитку письма в Англії та Німеччині. Саме там з`являються подовжені форми букв, проте в німецьких рукописах подвійний вузол появляється в ХІІІ але застосовується не дуже часто. Загалом це відноситься до письма університетських рукописів .

В англійському готичному письмі характерні загостренні форми видовжених букв з виступаючою над стійкою петлею, а англійській бастарді характерні високо підняті потовщені осі.

Письмо літургійних книг набуває святкові, масивні та кутуваті форми. У відмінності від загострених французьких форм букви мають квадратну основу.

Каліграфічне письмо в Італії середньовічні писці називали «ротондою» , яке підкреслювали округлі форми. В ній багато витягнутих овалів і на півкругів.

Створенні в готичному письмі нові форми букв, продовжували існувати в латинському письмі і в наступні століття , особливо в курсивах. Регулювання письма та його стрімкий розвиток підготовила підґрунтя для створення печатних шрифтів.

Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.

У ХІІІ – ХІV ст. готичне письмо повністю домінувало на території всієї Західної Європи. Однак, попри свої естетичні якості, воно вже не відповідало потребам часу. Вчені – гуманісти висунули нові вимоги до письма: легкість написання і легкість прочитання. Першим з ідеєю нового письма виступив італійський гуманіст Франческо Петрарка. На його думку витончене готичне письмо ( в той час в Італії була поширена готична ротунда) доводилося практично не писати, а вимальовувати; воно також втомлювало очі.

Термін “гуманістичне письмо” був введений у ІІ пол. ХІХ ст. вченими – палеографами, а самі гуманісти називали його “lettera antica formata” (з італ. “античне книжне письмо”). В основу гуманістичного письма був покладений каролінзький мінускул І пол. ХІ ст., тобто у часи його розквіту.

Гуманістична реформа латинського письма проходила у Європі дуже нерівномірно. Спочатку його використовувала тільки невелика група високоосвічених людей в Італії. Перший рукопис, написаний гуманістичним письмом належить Франческо Петрарці і датується 1370 роком. Раннє гуманістичне письмо було ще досить подібним до готичного, зокрема, і через те, що для його написання використовували досить широкі пера (характерні для готичного письма). Згодом пера почали загострювати і лінії стали тоншими. Гуманістичне письмо було чітким, красивим, з вільно поставленими буквами квадратних пропорцій з відстанню між рядками не менше двох корпусів. Відмінними від каролінзького були також такі риси гуманістичного письма: невелика відстань між словами, точки або штрихи над “і”, готичні лігатури “St” і “et”, кругле “S” в кінці слова та менша кількість скорочень в порівнянні з рукописами ІХ – ХІ ст. Гуманістичне письмо є чітким і легким для читання. Цікаво, що гуманістичне письмо кін. ХІV – поч. ХV ст. майже повністю копіює графіку каролінзького мінускулу, в тому числі й нерівності в буквах.

Над створенням та поширенням гуманістичного письма працювали Колюччо Салютаті, Поджо Браччоліні та Амброджо Траверсарі. На поч. ХV ст. гуманістичне письмо вийшло за межі кабінетів вчених і поширилось серед канцеляристів, у Флоренції була заснована школа каліграфів. Гуманістичним письмом здебільшого писались тексти античних авторів, які користувалися в цей час великим попитом в Італії. Книгодрукування повністю витіснило гуманістичне книжне, а згодом гуманістичний курсив, при цьому повністю запозичивши їхню графіку.

Отже, гуманістична реформа латинського письма була штучною. Гуманістичне письмо не виникло в широкому колі писців – канцеляристів. Воно стало винаходом нечисленної групи вчених – гуманістів і фактично було вдосконаленим каролінзьким мінускулом. Через свою зручність гуманістичне письмо поширилось з кабінетів вчених по всій Італії, а згодом і Європі, на його основі був створений перший латинський друкований шрифт – антиква.

Пит № 36. Неографія як СІД: предмет і методи.

Неографія – дисципліна ,яка вивчає письмо 16-18 ст.,тобто письмо нового часу.

Проблемами неографії займаоись Карський,тихомиров,Черепнін,Щепкін. На сьогоднішній час неографія і палеографія ще не розділились одна від одної; вони близькі одна до одної вивченням предмету,методами роботи.

Неографія стосується зовнішнього характеру письма.

До кола проблем неографії входить матеріал,на якому виконано письмо. Для неорафії – це папір. Також знаряддя письма і спосіб запису. До труднощів становлення неографії слід віднести ще одну деталь – такі ж проблеми вивчаються текстологією.

Важко встановити хронологічні рамки неографії. Переломним для неї стало введення громадянського шрифту в 1706 р. До 18 ст остаточно встановлюється неографія. Помилково вважати перенесення методів палеографії на новий час.

Вивчення автографів,копій ,датувань не можуть бути виконані без даних неографічного аналізу. ПАПІР: 1) Дешевизна і висока якість паперу дозволила встановитись як матеріалу письма до 15 ст. 2)Сучасні вимоги до паперу – твердість,гладкість ,білизна,водонепроникність – визначили наявність тисячі сортів паперу.

До неоргафії відношеня має графічна експертиза,яка дозволяє всановити автентичність документів. Неографу необхідно знати техніку підготовки рукопису до друкування; розбиратись в шрифтах і техніці набору. При новітніх технологіях,наявності хімічного аналізу паперу,при застосуванні кібернетики і лазера,підробка документів не має шансів на успіх.

Папір вперше виготовляли в Китаї.Пера металеві.

Найраніша книга написана на папері датується 1381 р(«Поучення Цсаака Сирина»)

Джерела 16-18 ст писані на папері.Листки паперу не мали стандартних розмірів.У 16-18 ст. у місцевих установах чи адміністративних центрах використовували формат паперу який називається стовпець,для якого папір нарізали полосами ,довжина яких була більша від ширини.

Друкувались книги після громадянської реформи в 1706 р.

Папір в Русь завозився.Користувались французьким або голландським папером.Німецький папір завозився з Новгороду,італійський з Криму.

Найстаріші пам»ятки на папері датуються 40-50 рр 14 ст.

Найстаріші папірні в Україні – Бузька 1541р і Брюховецька з 1599(б.Львова)

Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.

Кириличною неографією називається допоміжна історична дисципліна, писемні (наука про сучасне письмо; практично бере початок з часу запровадження уніфікованого громадянського шрифту . Однак практично неографічний аналіз проводитися і щодо документів більш близьких до нас за часом, тобто XIX і початку XX ст." 1. Письмові джерела XIX і XX ст., Якщо і досліджуються, то лише самим швидким чином і їх прийнято називати джерелами нового часу. Так, підручник Л.В. Черепніна "Російська палеографія" закінчується першою половиною XIX ст. - Цьому півстоліття приділена лише один розділ, чи не саме коротке. "Розробка ряду питань, пов'язаних з вивченням писемності XIX-XX ст., - Зауважує Л. В. Черепнін, - справа майбутнього" 2. Ненормальність такого положення вже відзначалася дослідниками. Коло проблем, що підлягають веденню неографіі, в принципі мало відрізняється від тих завдань, які стоять перед російською палеографією і не раз були чітко сформульовані в широко відомих курсах Є.Ф. Карського, А.І. Соболевського, М. Н. Тихомирова та А.В. Муравйова, Л.В. Черепніна, В.М. Щепкіна та ін. Слід, однак, підкреслити, що на нинішньому етапі свого розвитку неографія та палеографія ще не відокремилися один від одного: вони близькі не лише предметом вивчення, колом проблем, але і методами роботи, нерідко перекривають один одного.  І в тому і в іншому випадку важливо пам'ятати, що неографія, як і палеографія, стосується зовнішнього характеру листи, виключаючи тим самим епіграфіку, графіті, нарізні, карбовані тексти. Ступінь дослідженості основних проблем неографіі різна.  До кола проблем неографіі входить, перш за все, матеріал, на якому виконано лист. . Для неографіі - мова йде виключно про папір. Хоча вона і зазнала за останні два-три століття певну еволюцію, але все ж її шлях незрівнянно коротше і простіше, ніж, скажімо, папірусу, бересту, пергамена та інших писальних матеріалів. З іншого боку, гармати листи нового часу вивчені більше, ніж давнього періоду. "Обиход книгописці" старих часів нам все-таки менше знайомий, ніж, наприклад, історія гусячого пера, знаряддя, давно вийшов з ужитку. До труднощів становлення неографіі слід віднести ще одну обставину: близький, а іноді те саме коло проблем вивчається ще й текстологією. Розмежування неографіі і текстології не може вважатися досить виразним. Втім, це характерно для молодих наук, тільки намацують свої кордони, свої шляхи і методи. Термін текстологія звично застосовується до матеріалу нової російської літератури і в невеликому ступені - до пам'ятників інших наук. У стародавній історії та літературі він частіше стикається з археографією , джерелознавством і деякими іншими допоміжними історичними дісціплінами. Досить важко визначити хронологічні межі неографіі. Ймовірно, переломним моментом в історії російської графіки слід вважати петровську реформу в сфері шрифту, тобто введення нової, цивільної азбуки в 1708 р. Через деякий час, але не раніше ніж через півстоліття, цей новий шрифт (якщо не вважати церкви) через видавалися книги і через школу міцно увійшов у вжиток. Він визначив поступове зміну попередніх (старовинних) накреслень скоропису, практично стала єдино вживаною в побуті, науці, торгівлі, творчості і т.д. Судячи по ряду виданих в другій половині XVIII ст. прописів, саме до цього часу можна говорити про остаточне затвердження нового листа. Втім, архаїчні написання ще якийсь час побутували (наприклад, у старих), але молоде покоління стало користуватися новими Начерк, по суті, тільки їм і відомими. Тому буде справедливим твердження про дуже поступовий перехід від палеографії до неографіі приблизно з кінця XVIII ст.

Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.

Скорочення в латинському середньовічному письмі можна поділити на 3 групи :

1. спеціальні знаки ( signa specialia );

2. суспензія ( тобто «обірвані слова», недописані до кінця );

3. контракції,тобто це « стиснуті» слова,там декілька букв можуть бути пропущеними.

Спеціальні знаки :

Вони заміняють ряд займенників та прийменників.

Більша частина цих знаків прийшла з тіронської системи письма. Вони носять лише умовне значення , є не чисельними і їх лише варто запам’ятати.

Щодо історії формування цих знаків,то система тіронських знаків дожила до Х ст. і застосовувались як примітки внизу дипломів( грамот ) меровінгських і каролінгських королів. В цих примітках були імена писарів і секретарів,що приймали участь у виготовленні грамот. Ці знаки відіграли роль тайнопису і засвідчували автентичність документа.

До спеціальних знаків ми можемо віднести також невелику групу часто вживаних слів.

Суспенсії

Суспенсії – недописані слова – були дуже поширені в римській писемності,особливо в написах. Найбільш повним їх виявом є ініціали особистих імен і одні лише перші букви деяких слів, що часто зустрічаються в тих чи інших текстах. Наприклад :

Interrogatus - int

Respondit – r

Testis – t

Широко застосовувались суспензії для коротких прислівників, дієслів і деяких прикметників.

Контракції

Контракція – стискання слова!

Починаючи з ХІІІ ст. стають найбільш чисельним і популярним типом скорочень.

Щодо його особливостей,то слід сказати такі речі :

1 – у словах зникають не будь-які букви,ці скорочення залежать від правил фонетики і від граматичного оформлення слова.

2- обов’язково зберігалась остання буква ( чи 2 - 3 останні букви ), щоб краще зорієнтуватись в слові.

3 – найчастіше випадали голосні ,тому що не складе труднощів озвучка слова,кістяк якого складається з приголосних.

4 – завжди скорочуються прислівники ,що закінчуються на –le ,і відмінкові форми слова , що закінчуються на –аtio.

Важливе місце у системі контракцій займають «священні імена» . В латинських християнських текстах склалась група з 6 «священних імен». Священні імена – це слова сакрального і релігійного змісту,наприклад : DNS – dominus ( Господь ) ,SNS – sanctus ( святий).