- •15 Архітектура й образотворче мистецтво українських земель у хiii-XV ст.
- •20 Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
- •13 Архітектура України (х – хі ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.
- •21 Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.).
- •29 Виникнення театру в Україні у хvііі ст.
- •60 Внесок діаспори в українську культуру хх ст.
- •40 Галичина – “український п’ємонт”. Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину у другій половині хіх ст.
- •54 Захист національних культурних традицій та української історичної спадщини (1950 – 1980-ті роки). Дисидентський рух.
- •28 І. Мазепа як меценат і культурний діяч.
- •34 Іван Котляревський – засновник нової української література.
- •39 Іван Франко: філософські, етичні та естетичні погляди.
- •10 Київська Русь: освіта та наукові знання.
- •11 Київська Русь: писемність і літературна традиція
- •32 Кирило-Мефодіївське братство, “Руська трійця”, громади в контексті української культури.
- •22 Козацтво як культурно-історичний феномен.
- •7 Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
- •6 Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт
- •44 Культура і духовне життя в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •52 Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки
- •5 Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості світогляду.
- •8 Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
- •51 Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. Хх ст.
- •25 Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •26 Література і мистецтво України в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •38 М. П. Драгоманов та його місце в історії української культури.
- •41 Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •12 Мистецтво Київської Русі: архітектура, живопис, прикладне мистецтво
- •42 Модерністська течія в українській культурі на межі хіх – хх ст.
- •24 Освіта і наука в Україні в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •46 Освіта та наука в Україні. 1920 – 1930-ті рр.
- •23 Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
- •31 Особливості українського національно-культурного відродження (кінець хvііі – перша пол. Хіх ст.).
- •2 Первісна культура на території України: періодизація, головні пам’ятки, головні досягнення первісного мистецтва.
- •3 Первісна культура на території України: світогляд, релігійні вірування, неолітична революція.
- •17 Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVII ст.
- •1 Предмет і завдання курсу.
- •45 Політика українізації та її вплив на культуру. Культурне піднесення 1920-х рр.
- •16 Розвиток книжкової справи і літератури українських земель у хiii-XV ст.
- •19 Розвиток літератури в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.). Полемічна література. І. Вишенський.
- •18 Розвиток освіти і наукових знань у XVI – перша половина XVII ст. Братські школи.
- •14 Своєрідність культури Галицько-Волинської держави.
- •57 Стан освіти та науки в Україні за доби незалежності .Субкультури.
- •35 Тарас Шевченко: семантика символів в поезії та живописі.
- •56 Тенденції сучасного національно-культурного відродження.
- •49 Тоталітаризм та його вплив на розвиток культури в Україні. “Розстріляне Відродження”.
- •4 Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури.
- •53 Українська культура в 70-80-х рр. Ідеологічний диктат.
- •55 Українська культура в роки “перебудови”. Діяльність неформальних громадських об’єднань.
- •43 Українська культура в роки Першої світової війни.
- •50 Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.
- •47 Українська література 1920-х – поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.
- •36 Українська література другої пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •27 Українське (“козацьке”) бароко. Архітектура та живопис хvіі – хvііі ст.
- •48 Українське мистецтво 1920 – 1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.
- •59 Українське мистецтво доби незалежності (література, кіно, музика, театр).
- •37 Український театр хіх ст.: історія становлення, суспільно-політична функція, мистецькі орієнтири.
- •33 Українсько-російські культурні взаємини хvііі –хіх ст. Репресії царизму проти української культури.
- •58 Характерні ознаки релігійного життя в Україні за доби незалежності.
- •9 Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України.
33 Українсько-російські культурні взаємини хvііі –хіх ст. Репресії царизму проти української культури.
58 Характерні ознаки релігійного життя в Україні за доби незалежності.
За десятиліття незалежності України помічено такі тенденції в релігійному житті:
• динамічний розвиток релігії й церкви;
• зростання різноманітних конфесій;
• існування напруження в міжконфесійних відносинах.
У червні 1992 року в Києві за підтримки керівництва України прибічники митрополита Філарета об'єдналися з відновленою (24 серпня 1991 року) Українською автокефальною православною церквою й створили Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ - КП). її патріархом став голова УАПЦ Мстислав (Степан Скрипник), а його заступником — Філарет (Михайло Денисенко). Проте в УПЦ - КП відбувся розкол. Виникла нова УАПЦ. її патріархом обрано Димитрія (Володимира Ярему), а патріархом УПЦ - КП — митрополита Володимира (Василя Романюка).
На початку 1999 року в Україні діяли:
• Українська православна церква Московського патріархату;
• Українська православна церква Київського патріархату;
• Українська автокефальна православна церква;
• Українська греко-католицька церква;
• Римо-католицька церква.
У сучасній Україні існує 17 тис. релігійних громад. Більшість з них існує на легальній основі, а ті, що загрожують громадському життю й здоров'ю людини, переслідуються згідно із законом. Це стосується сатаністів, «Білого братства», «АУН - Сенрікьо».
9 Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України.
У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.
Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав “сином” імператора, тобто васалом. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну. Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир свої зобов'язання виконав. Тоді київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував імператору колишні вимоги. Володимир хрестився сам (згідно з “Повістю временних літ” ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні – печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва, ятвяги; на північному сході – чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін. угро-фінські народи. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. “Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем”, - так говорили в той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в “нижчі духи”. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.
Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. Наголосимо, що до літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури належали: богослужебні книги — Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — агіографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика — урочисті "слова" на церковні свята.