Культура побуту в українській хаті

Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України сформувався відкритий тип двору. В ньому земельна ділянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарські споруди найчастіше були повністю відокремлені від житлового будинку (хоча зустрічалися і часткове, і повне приєднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами.

Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною типологічною єдністю. Вариста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут, де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички, а у найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси.

Під іконами уздовж бічної стіни ставили стіл. У карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня. Біля столу попід тильною стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку — маленький переносний ослінчик. Збоку від столу знаходилася скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев'яним настилом на стовпчиках, піднятим на рівень лежанки печі. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. На Волинському Поліссі літнє спальне місце іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами, а в заможних сім'ях — килимами. В кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщували дерев'яні полички або невеличку шафу для посуду, а вздовж чільної стіни над вікнами проти печі — полицю для хатнього начиння та хліба. В одноподільних бідняцьких хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. побутувала архаїчна форма курної печі, дим від якої йшов просто в хату. Для його виводу у стелі робили спеціальний отвір із засувкою. Поліщуки майже до 20-х років XX ст. продовжували користуватися такими архаїчними освітлювальними пристроями, як посвіт, лучина, які встановлювали біля вікна проти печі. Зі стелі, в якій залишали отвір, над посвітом спускали трубу, зроблену із хмизу або полотняного мішка, обмазаних глиною. Своєрідності поліському та карпатському інтер'єру надавала ціла система жердок (на більшості території України їх було лише одна — дві). Це поздовжні й поперечні жердки-полиці, жердка-перекладина для плетіння постолів, личаків, рогож; жердка для підвішування кросен ткацького верстата, жердка-сушилка біля печі та повсюдно поширені жердки-вішалки над спальним місцем.

Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою, який розташовувався над припічком, представлена трьома типами: лівобережним, правобережним та лемківським. Стінки комина печі лівобережного типу були поставлені на припічок урівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди — у вигляді вільно нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім своєрідної орієнтації отвору на причілкову стіну, мала комин у формі Г-подібної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з'єднувалась із стіною сіней, де був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті — з природного каменю, пізніше — з цегли.

Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон: у чільній стіні — двоє навпроти печі та третє навпроти столу. Робили й маленьке віконце у причілковій стіні. В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігалися так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривалися дерев'яними засувками — волоками.

Основи композиції в дизайні інтер’єру.

Цілісність зовнішньої форми, підпорядкованість елементів; масштабність; пропорційність; симетрія, асиметрія; колір.

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співрозмірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної досконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в такому співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштабності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співрозмірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими ж ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший — так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об’єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії — гвинтова або циклічно-обертова, застосовується для об’ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра основи, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конструювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.

Закон масштабу. Серед об’єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають однакову форму, але різні розміри, що викликано певними функціональними вимогами.

Надто великого масштабу твори, без будь-якого логічно-художнього мотивування, кваліфікуються як такі, що позбавленні масштабу — амасштабні.

Відповідного масштабного ефекту можна досягти не тільки змінюючи розміри, а й пластичними, графічними засобами декору. Таким чином, закон масштабності демонструє широкі можливості емоційного впливу, підкреслює виразність форми стосовно людини й навколишнього середовища.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому організацію прийомів площинного та об’ємно-просторового формотворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

Таким чином, закон пропорційності — це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих загальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), підпорядковуючись основній конструктивно-художній ідеї композиції.

Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні й ахроматичні. До групи ахроматичних відносяться білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбитого світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні кольори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони відображають різну кількість світла, що падає на тіло.

Між найяскравішими — білими — і найтемнішими — чорними поверхнями є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3000 відтінків.

Хроматичні кольори — це ті кольори та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яскравість Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками кольору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від даної пофарбованої поверхні. Якість хроматичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об’єкт загального світлового потоку.

Стилі в дизайні інтер’єру: борокко, рококо, ампір, класицизм, модерн(ар нуво, югенстиль), ар-деко, контемпорарі, кантрі, еклектика, мінімалізм, хай-тек та інші.

Бароко

Стиль бароко має значний вік. Початок стиля відноситься до шістнадцятого століття. Європейські майстри як раз почали освоювати новий стиль оздоблення апартаментів. У цей час в європейські мови потрапило жаргонне слово португальських ювелірів: «барок», що означало перлину неправильної форми. Після заснування стиля бароко прошло вже кілька століть, але дизайнери інтер'єрів періодично повертаються до гнутих меблевих ніжок, позолоченої ліпнині та розкішних тканин з бахромою. Вічна молодість цього стиля пояснюється досить просто: в усі часи попитом користувалися інтерьєри та декоратівні елементи, які підкреслюють достаток і розкіш. Бароко – стиль, який найбільше підходить до палаців. Але, кому з нас не хотілося б хоч раз відчути себе володарем палацу, нехай і маленького?

Повернемося в часі, які передували появі стиля бароко. Погляди на життя в епоху Відродження можна охарактеризувати простотою і ясністю. Ці якості були відображені в архітектурних стилях приміщень та їх інтерьєрах у вигляді прямих симетричних ліній та світлих чистих кольорів. Суспільна свідомість ХVII століття почала проявлятися в архітектурі та декорі інакше: це були криволінійні форми, завитки та відтінки густих насичених кольорів: колір червоного вина, смарагд, сапфір, золотий колір. Фасади будинків були схожі на вишукані торти. В парках влаштовувалися каскади феєрверків і фонтанів. Відповідно в інтер'єрах почали активно використовувати дзеркала, паркет і каскади з парчі. В цей час створюється імідж стиля бароко. Основними його рисами стають розкоші та найвищий рівень комфортності як фізично, так і духовно. Стиль бароко дуже близький гедоністам, які цінували тонку почуттєву насолоду, та намагалися не допускати буденності, а робити все незвичайним і урочистим: незвичайні відчуття, урочисті думки, незвичайне середовище для проживання.

Архітектура

В архітектурі міських палаців і заміських резиденцій з'являються випуклі та увігнуті фасади, прикрашені витими колонами, пілястрами та ліпниною. Скульптурний декор був присутній іноді в такій кількості, що за ним навіть губилися конструкції самої будівлі. Геральдичні герби, амури та виноградні лози насичували не тільки фасади, але й елементи декору інтер'єрів приміщень.

У цей період набули популярності палаци П-подібного типу. Вони складалися з центральної будівлі, а також двох бічних виступів, які називалися ризалітами. Така будівля органічно поєднується з парком, який висаджували позаду палацу, а також двором перед фасадом палацу. Двір, як правило, захищали бронзові грати, вкриті позолотою. Якщо раніше через рови були перекинуті залізні мости, то в період бароко з'явилася мода на кам'яні мости, які прикрашаися статуями і величезними вазами для квітів. Слід також згадати про нововведення архітектора Мансара, який надав центральному приміщенню функціональний характер. Тепер покрівлі будинків почали прикрашати мансардами, і вони стали незвичайно мальовничими.

В будівлях, оформленних в стилі барокко, вестибюль прикрашають парадні мармурові сходи, а над ними знаходиться плафон стелі, який розфарбовується яскравими фарбами. Найчастіше навпроти сходів влаштовувався спеціальний балкон для оркестру, який на честь гостей виконував відповідну музику. В палацах стиля бароко парадні зали зазвичай облаштовували на другому поверсі. Між приміщеннями знаходилися вузькі галереї, які прикрашалися чудовими колекціями із картин і скульптур, вишуканими вазами на оригінальних підставках.

Одна з характерних рис барокко – це просторові ілюзії, які супроводжують інтер'єри цього стиля. Компонентами, традиційними для інтер'єрів бароко є дзеркала, стелі, стіни, екрани, розписані картинами з життя небожителів. На стінах висять красиві гобелени, на яких зображені пейзажі. Такі гобелени можна побачити і сьогодні в багатих сучасних будинках. Урочистий пафос інтер'єра посилюється за допомогою великої кількості важких тканин, килимів, розкішних виблискуючих люстр, позолоченої ліпнини, в якій найчастіше зображено листя і плоди, картуші та маскарони. Криволінійні, округлі контури надають декору динаміки та мальовничості.

Меблі

Розкіш і пишність інтер'єра бароко посилює оформлення меблів, які, починаючи з ХVII століття, стають все більш різноманітними. Для оздоблення меблів застосовуються різьблення, металеві накладки з бронзи та благородних металів, а також мозаїка з різних порід дерева (інтарсія). Епоха бароко залишила нащадкам такий предмет меблів як шезлонг, а також так звані канапе-кушетки на шести або восьми ніжках.

Особливо багато модифікацій придумано для такого обов’язкового елемента інтер'єра, як ліжко. Варіанти ліжок з різними балдахінами часто прикрашали султанами з пір'я страуса. Ложе спиралося на скульптури у вигляді жіночих торсів, а в ногах – на елементи, які нагадували античні вази. В епоху бароко на зміну скриням (кассоне), що панували в епоху Відродження, прийшли комоди, книжкові шафи та бюро.

Тканини

В інтер'єрі бароко особлива увага приділялася тканинам. Елементи, виконані з тканин, мусили сяяти особливою розкішшю. Так само, як і в середньовіччі, широко поширені шпалери – ткані килими без ворсу, якими завішували стіни будинків. У Франції в ХVII столітті шпалери почали називати гобеленами на честь братів, які заснували власне виробництво таких килимів. Якість гобеленів в епоху бароко була настільки високою, що вони конкурували з живописом. Будуари прикрашалися шторами – щільними полотнами зі складним тканим рисунком. Не тільки в цьому столітті, але і пізніше престижним був оксамит. Ця тканина вважається найбільш характерною для стиля бароко. Особливо цінувався длінноворсовий генуезький оксамит. У період розквіту бароко в Ліоні була виготовлена нова атласна тканина з дрібним рисунком рослинної тематики. Така тканина одержала досить широке поширення під час оздоблення інтер'єрів барокко. Крім того, до кінця ХVII століття в моду ввійшла матерія, що в Англії називалася japanning, хоча на ній зображувалися картини не тільки японської, але й китайської тематики – східні пейзажі, барвисті птахи та квіти. Описані вище прийоми декорування застосовуються і сьогодні під час створення інтер'єрів у стилі бароко.

Освітлення

Освітлення за допомогою свічок додавало інтер'єрам ХVII століття романтичне та неповторне звучання. Воно передавалося на картинах художників того часу. Саме при свічках були придумані різноманітні прилади освітлення, які мали не тільки чисто утилітарне призначення, але і стали самостійними елементами декору. Це – канделябри і жірандолі, шандали і свічники. Якщо свічники і шандали можна було досить вільно переміщати з однієї кімнати в іншу, то канделябри і жірандолі закріплювалися на підлозі або стінах. Назва «люстра» у перекладі з французької означає «блиск». Цей світильник почали застосовувати в другій половині ХVII століття і з того часу він став (і досі залишається) найефектнішим з усіх джерел світла. Кришталева люстра є обов'язковою деталлю будь-якого інтер'єра «палацового» типу.

Рококо

Стиль рококо став блискучим завершенням стиля бароко. Якщо для бароко необхідна вся гамма емоцій – від радості до трагедії, то для тих, хто насолоджуються рококо потрібні лише вишукані, тонкі та витончені емоції. «Витончений» – це ключове слово даної епохи. Саме тоді спостерігається відхід від життя у світ фантазій, театралізованої гри, міфічних і пасторальних сюжетів з обов'язковим легким нальотом еротизму. Тому навіть у видатних майстрів вироби хоча і декоративні та граціозні, але декілька поверхневі.

Натхненником стиля рококо став італієць Ж. О. Месон 'є, в творах якого вперше з'являються химерні асиметричні форми, зокрема – мотив капризно зігнутої раковини (rocaile – звідки і французьке rococo).

Хоча рококо називають «стилем Людовика XV», але, на відміну, від бароко він не був чисто придворним мистецтвом. Більшість будівель рококо – це приватні будинки та заміські палаци французької знаті. Кімнати в них розташовувалися не анфіладою, а утворювали асиметричні композиції. В центрі, зазвичай, розташовувався парадний зал (салон). Кути кімнат закруглюються, всі стіни прикрашаються різьбленими панелями, позолоченими орнаментами і дзеркалами, які візуально розширюють простір, надаючи йому невизначеності. Кімнати стають трохи менше і нижче, створюючи атмосферу інтимності, характерну для будуарів.

У колориті переважають ніжні пастельні тони. Найбільш популярними колірними поєднаннями є такі: біле з блакитним, зеленим або рожевим, крім того, неодмінно має бути золотий колір.

Саме в епоху рококо вперше виникає уявлення про інтер'єр, як цілісний ансамбль: стильова єдність будівлі та внутрішнього інтерьєра – стін, стелі, підлоги, меблів, декоративного оздоблення. Ніколи раніше інтер'єр так точно не відповідав характеру життєвого укладу. Всі предмети інтер'єра виготовлені так, щоб створювати найбільш комфортну обстановку.

Для меблів стиля рококо характерна повна відмова від автономності окремих елементів конструкцій, симетрії та прямих ліній. Головним стає прагнення розчинити деталі в загальному об’ємі предметів. Недарма меблі рококо здається нібито відлитими з однієї пластичної маси.

В декоративному оздобленні меблів перевага надається бронзовим накладкам. Іноді вся поверхня предметів оброблялася кольоровими лаками і теж декорувалася накладками або золоченою різьбою.

Безтурботне життя світських салонів було зосереджено навколо жінки, і капризи світських манірниць задають основний тон: витончено-декоративний і легковажний. З'являються суто жіночі предмети меблів. Це секретер на високих ніжках з відкидною дошкою і безліччю потайних відділень; картоньєрка (шафка для паперів); туалет з відкидним дзеркалом і різноманітні тумбочки.

Саме секретери і комод з двома ящиками (commode означає французьською «зручний») – це основний вид корпусних меблів у той час.

Головним елементом в інтерьєрі рококо є безумовно камін: невисокий, покритий мармурової плитою і заставлений канделябрами, годинниками, порцеляновими дрібничками та іншими прикрасами. Над ним зазвичай вішалося дзеркало в розкішній рамі.

В меблях для сидіння також народжуються нові форми: канапе (диван у формі декількох з'єднаних крісел), шезлонг, бертер (глибоке крісло). Під час створення диванів і крісел враховуються й особливості пишного жіночого одягу. Меблі тепер виготовляють так, щоб вони були зручними та комфортними.

Говорячи про меблі для сидіння взагалі й епохи рококо зокрема, не можна не згадати ім'я Томаса Чіппендейла (1718-1779), який був провідним меблярем епохи, прославившись і як майстер-практик, і як автор численних меблевих проектів.

Стиль творів Чіппендейла являє собою своєрідне сполучення французького рококо з формальними елементами англійських меблів першої третини XVIII століття, з готичними та китайськими мотивами. В 1754 році Томас Чіппендейл видав альбом зразків своїх меблів, який зробив великий вплив на меблеве мистецтво не тільки Англії, але й усієї Європи.

Ампір

В ампірі все покликане показати розкіш цього стиля: багаті важкі драпірування, прикраси з металу, на стінах – старовинні гравюри, гобелени або картини в дорогих красивих рамах. Дизайн в стилі ампір відрізняє солідність, масивність, чіткість форм, а також вигадливість і розкіш оздоблення. Шпалери можна замінити тканиною, крім того, абажури всіх ламп в кімнаті обтягують теж тканиною.

Краще віддати перевагу меблям темного або темно-червоного кольору (чорного, кольору каштана або червоного дерева). Меблі краще вибрати невисокі, прямокутні та масивні – взагалі всього високого в кімнатах, виконаних у стилі ампір, необхідно уникати. Крісла, наприклад, переважно з низькою спинкою, широкі та м'які. Крім того, в їх оформленні обов’язково використовуються деталі, запозичені з античного стиля, – сфінкси, левові лапи, грифони, великі закрутки тощо.

До речі, комоди, притаманні цьому стилю, знову входять в моду. Вони прикрашаються фільонками, симетричними узорами з бронзи, колонами та окремими фігурами. В кімнаті, оформленній в стилі ампір, дуже доречними будуть вузькі вітрини та серванти, круглі столики для сервірування посуду, шкіряні меблі та масивні підлогові світильники з абажурами та плафонами з тканини. Стиль ампір обирають люди меланхолійні за складом характеру, занурені в себе, які віддають перевагу не веселим гучним компаніям, а тиші та самотності.