54.Розкрийте зміст поняття «Політичний елітизм» та його концепції.

Сам термін «еліта» (elite) французського походження і має значення — кращий, добірний, вибраний. Починаючи з XII ст., цей термін використовується для позначення товарів найвищої якості, а пізніше — для виділення «вибраних людей», насамперед знаті.

Елітизм як напрям політичної думки склався наприкінці XIX -- на початку XX ст. Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, -- еліта.

Починаючи з XVII ст. цей термін вживається спочатку для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для виокремлення у структурі суспільства «обраних людей», передусім вищої знаті. У своєму першопочатковому значенні термін «еліта» не містить нічого антидемократичного й широко використовується у повсякденній мові, наприклад, коли йдеться про елітне насіння, елітну худобу тощо.

Однак вживання цього терміна стосовно людей надає йому недемократичного відтінку, оскільки передбачає переважання одних людей над іншими завдяки наявності у них якихось особливих позитивних рис. Вже сама наявність таких рис не може вважатися безумовним фактом, до того ж людям взагалі важко дається визнання переважання над собою когось іншого. Тому теорія еліт має немало опонентів.

Та хоч би як там було, поділ будь-якого суспільства на тих, хто править, і тих, ким управляють, є незаперечним фактом. Причому стосовно політичних еліт ідеться не про управління взагалі, а саме про політичне керівництво та управління, яке здійснюється особливою, більш-менш сталою за своїм складом і згуртованою групою людей з опорою на політичні норми й силу державного примусу. Називати цю групу можна по-різному: політичною елітою, політичним класом (Г. Моска), панівним класом тощо.

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний. Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином видається за найціннішу частину суспільства, панівне становище якої відповідає його інтересам.

Як стверджують прихильники ціннісного підходу, формування еліт є не стільки результатом жорсткої боротьби за владу, скільки наслідком природного відбору суспільством найцінніших представників. Сама ж еліта має бути моральним взірцем для інших і викликати до себе повагу. Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах. Ціннісний підхід до пояснення феномену політичних еліт критикують за перебільшення значення психологічних чинників, аристократизм та антидемократизм, за переоцінку ролі керівників і недооцінку активності мас, цинічне ставлення до боротьби за владу. Опоненти цього підходу наголошують, що немає жодних підстав вважати політиків і вищих чиновників найкращою частиною суспільства; «дослідження політичної еліти показують, що це -- часто цинічні, користолюбні люди, які не цураються ніяких засобів... елітаристи, посилаючись на етимологію терміна, відносять до політичної еліти «кращих», «обраних», приписують їй всі досягнення цивілізації, принижують роль народних мас в історичному процесі».

Функціональний напрям обґрунтування елітаризму виходить з того, що оскільки люди існують лише в суспільстві, яке є організацією певного рівня, то для розвитку та існування цієї організації необхідне керівництво і управління, чим і покликана займатися політична еліта. Один з представників цієї течії — Саністебан зазначає, що організована меншість (політична еліта) має значно більше шансів в організованому керівництві суспільством, ніж неорганізована меншість. Цікаву особливість помічають предстаники цього напряму: у всякій кризовій для себе ситуації еліта найчастіше піднімає питання не оздоровлення самої системи, а питання правопорядку, охорони вартостей системи. Тому еліта так піклується про силові лідерства та їх добробут.

Важливим напрямом обґрунтування елітаризму в XX ст. став технократичний напрям. Він пов'язаний із розвитком науково-технічного прогресу та його результатами, які потребують для їх успішної реалізації зростаючого професіоналізму, компетентності та спеціалізації в керівництві й управлінні, що стає прямим обов'язком еліти.

Представники цього напряму Т. Веблен, Дж. Бернхем наводять думку про необхідність зміни менталітету нового індустріального суспільства, про прихід до керівництва нових людей — менеджерів. «Менеджер, — писав Дж. Бернхем, — це нова людина, спеціаліст не з машинного виробництва, хімії чи енергетики, а спеціаліст із керівництва і управління, не більше, але й не менше. У зв'язку з цим, в індустріальних країнах формується новий соціально-економічний устрій. У цьому новому суспільному ладі пануючим класом буде інша суспільна група — менеджери.»

Психологічний підхід. Згідно з ним еліта і маса наділені особливими, лише їм властивими психологічними якостями. Серед психологічних тлумачень еліт поширеною є концепція 3. Фрейда, який вважав, що диференціація суспільства на еліту і масу виникла з родового авторитету. Людській масі та окремій людині властива потреба в авторитетові як втіленню батьківської опіки, що існувала в дитинстві. У дорослої людини це існує у сфері підсвідомого та виявляється в потребі підкорятися встановленим владою нормам і правилам. Зовнішні протиріччя -- це вияв внутрішніх. І в кожної людини, за Фрейдом, є два начала -- бажання життя (ерос) та бажання смерті (танатос). В еліти переважає перше, а в маси -- друге. Масу Фрейд розглядав як вияв агресії первісної орди, тому насилля, що чинить еліта, є благом для маси.

Теорії демократичного елітизму. Згідно з ними керівна група не лише наділена певними якостями, а також здатна виконувати функцію захисту демократичних цінностей (свободи особистості, слова, друку, політичної конкуренції).

Концепції плюралізму еліт:

ь Передбачають визнання наявності багатьох еліт одночасно, вплив яких обмежений певними сферами діяльності;

ь перебування еліт під постійним впливом мас;

ь наявність демократичної конкуренції еліт; мінливість і нестійкість відносин влади і як наслідок -- відсутність стійких позицій панівного класу;

ь умовність відмінностей між елітою та масою з огляду на широкі можливості доступу до лідерства.

Ліволіберальні концепції еліт. Базуються на критиці елітарності суспільства з демократичних позицій, структурно-функціональному підході до еліти; визнанні глибоких відмінностей між елітою та масою, складності структури панівної еліти