40.Розкрийте сутність та історичну еволюцію громадських організацій і рухів

Поняття політичний рух

Різноманітні об’єднання громадян є невід’ємним компонентом будь-якого демократичного суспільства. Їх соціально-політичне призначення полягає, насамперед, у допомозі людям у вирішенні проблем повсякденного життя, відкриває широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Відомості про об’єднання громадян зі спільними інтересами і поглядами на події і явища суспільнополітичного, соціально-економічного життя йдуть уже з стародавніх суспільств. Різноманітні громадські об’єднання у різних народів створюються з певною метою впливу на суспільно-політичний і соціальний розвиток. Так, в Давній Греції, Давньому Римі, Єгипті та ін. створювались різні філософські школи, в Середньовіччі — лицарські ордени, гуманні художні і літературні

об’єднання епохи Відродження, різноманітні таємні товариства (масонська ложа, політичні клуби та ін.). Уже в ХVIII ст. Шарль Монтеск’є розглядає громадські об’єднання як окреме соціальне політичне явище. На початку ХIХ ст. підхід до громадських, суспільних об’єднань Iммануїлом Кантом втілюється в концепції

громадянського суспільства, що уже обмежується правовим статусом і свободою. Марксизм розглядає політичні відносини у державі як суспільні, тому що держава є похідною від суспільства. Лише через об’єднання індивід досягає особистої свободи.

Ряд соціологів і політологів Заходу висувають на перший план біологічні та психологічні причини об’єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. У громадському об’єднанні велику роль відіграє інстинкт індивіда до самозбереження, пошук захисту від страху буття. З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських та суспільних об’єднань в соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, диференціація __________їх на громадські організації і громадські суспільні рухи.

Піднесення в 80-х — на початку 90-х років масових демократичних і політичних рухів — характерна риса демократизації суспільства, потужний фактор сучасної політизації суспільного життя, що зачінає інтереси величезних мас, які беруть участь в управлінських процесах суспільства, зростання політичної свідомості, спосіб, який пробуджує політичну активність мас. Під політичним суспільним рухом розуміються такі суспільні сили, що намагаються змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряди або державні органи або ж шляхом завоювання влади. Політичний рух — особлива форма суспільного руху, що

визначається в найбільш загальному вигляді як спільне прагнення людей до реалізації загальної політичної мети і політичної програми.

На основі широкого поняття суспільні об’єднання виникли загальноприйняті в політології поняття громадські організації і громадські рухи. Їх діяльність специфічна. Громадські організації — масові об’єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації тривалої мети і соціальних, політичних, економічних і духовних інтересів, мають статут і характеризуються чіткою структурою. Найпоширенішими різновидностями громадських організацій є: професійні спілки, організації індивідів, ветеранів війни і праці, жіночі, молодіжні, дитячі, наукові,науково-технічні, культурно-освітні, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки і різноманітні земляцтва, фонди, асоціації та ін. Характреною їх ознакою є: документальне оформлення і забезпечення. Громадські рухи теж масові і виникають, створюються з певною метою. Та, на відміну від громадських організацій, це структурно неоформлені масові об’єднання громадян та організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на реалізацію певних тактичних завдань. Основними різновидностями громадських рухів в Україні є: політичні рухи

(Народний Рух України на початковій стадії), масові: демократичні рухи (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські, проти расової та на-ціональної дискримінації, націоналістичні об’єднання, соціальні,екологічні, неофеміністські та ін.).

Характерною рисою, що відрізняє політичний рух від усіх інших суспільних течій і об’єднань, є те, що політичний рух використовує для досягнення політичної мети політичні засоби, методи і способи, тобто завойовує шляхом масових політичних заходів і виступів політичну владу або впливає на засоби та методи здійснення політичної влади, добиваючись реалізації економічних і соціальних проблем. Один з важливих критеріїв формування політичних рухів — класовий, політичний характер. Однак основою виникнення політичного руху не завжди виступає суспільний клас. Рух може виникнути, створитись соціальною верствою (інтелігенцією або будь-якою її частиною тощо), чітко певною професійною групою (групою професійних військових) або, нарешті, різноманітними позакласовими елементами тощо. В таких випадках соціальні верстви і групи, соціальні спільності діють як суспільні класи, тобто, створюючи політичний рух, відображають їх групові інтереси і прагнення, хоча і не завжди ті,що відображають і служать їх меті. Політичні рухи поділяються на рухи, створені на основі соціальних спільностей і різноманітних верств, на класовій основі, на міжкласовій основі і різноманітних соціальних верств. Певний критерій типів політичних рухів тут не є, однак, однозначним, а перехрещується з іншими.

По-перше, політичні рухи відрізняються ставленнями до існуючого політичного ладу (а також економічного) і поділяються на консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні, демократичні тощо. Консервативні рухи прагнуть зберегти існуючий в суспільстві порядок, допускаючи лише мінімальні і абсолютно необхідні зміни; виступають проти спроб знищення ладу і проти його послідовного реформування і перетворення. Реформістські рухи, хоча і стоять на позиціях збереження існуючого ладу і виступають проти спроб його повалення, однак прагнуть здебільшого до реформ суспільного ладу. Революційні рухи виступають проти існуючого ладу і прагнуть замінити, реформувати іншим, прогресивним. Нарешті, контрреволюційні рухи, спрямовані проти якого-небудь політичного і соціально-економічноголаду, що сформувався внаслідок перемоги революційних і реформаторських рухів, прагнуть замінити колишнім реакційним ладом, що не відображає інтересів і потреб більшості населення, а захищає корисливі інтереси окремих соціальних спільностей і правлячих політичних партій.

По-друге, політичні рухи відрізняються за ступенем і формою їх організації: стихійні політичні рухи, позбавлені організаційної побудови (найчастіше короткочасні), слабкоорганізовані політичні рухи (також короткочасні), політичні рухи з високим ступенем організації і тривалості, найбільш розповсюдженою фор-мою яких в сучасних умовах виступають політичні партії і народні фронти. Основний критерій, що відіграє в характері і суттєвості політичних рухів найважливіше значення: ставлення політичного руху до суспільних класів, тому що інші риси політичного руху здебільшого випливають з класової природи, хоча

не всі риси можна звести до неї.

41.Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно-політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни. Громадські об'єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління, привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем. Громадські організації — це масові об´єднання громадян, створені на основі самоуправління і самодіяльності з метою захищати інтереси певних груп населення (соціальних, професійних, молодіжних, культурно-освітніх та ін.) Вони здебільшого мають фіксоване членство, свій статут, структуру і т. ін. В Україні зареєстровано близько 600 громадських організацій., їх можна класифікувати так: соціально усвідомлені - жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.); ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін.; соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка "Єднання", Спілка офіцерів України та ін.; асоціальні - мафіозні організації та подібні до них; політизовані організації: Конгрес національно-демократичних сил, Українська ліга християнської молоді, Молодіжний рух України та ін.; політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін. Від громадських організацій рухи відрізняються: відсутність чіткої організаційної структури; спільність інтересів громадян, що приєднуються до рухів; наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань; відсутність індивідуального членства. Їх можна типологізувати: соціальні рухи (проти безробіття, за підвищення життєвого рівня, охорону здоров´я, безплатну освіту та ін.); політичні рухи (за державну незалежність, зміну влади, національно-визвольні, робітничі, антифашистські, проти расової й національної дискримінації, за захист прав і свобод людини та ін.); нові альтернативні рухи (екологічні, неофеміністичні, нові рухи людей похилого віку, рух молоді, біоетичний рух та ін.). При цьому слід зауважити, що існують форми об´єднань, в яких поєднуються ознаки громадських організацій і рухів. Це так звані фронти, наприклад, Народний фронт, Фронт національного порятунку, Патріотичний фронт тощо.

42. Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення поса­дових осіб через волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосуван­ня за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завою­вання влади, зміни здійснюваного нею курсу. Політичні вибори – це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у дер­жаві, Головними серед них є: • призначення виборів та визначення дати їх проведення; • визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць; • утворення виборчих комісій (Центральної, окружних, дільничних); • складання списків виборців; • висування та реєстрація кандидатів; • проведення передвиборчої агітації; • голосування; підрахунок голосів; • оприлюднення результатів голосування; • проведення в разі необхідності повторного голосування чи повтор­них виборів. Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є "res publika" – тобто, справа народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вру­чають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм грунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повноваженнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що сто­сується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах – як незгоду її передавати. Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З ог­ляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (прово­дяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення вибор­ним органам своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парла­менту, смерть або відставка президента), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

43. Виборча система – це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типом виборчих систем є: • система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна; • система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом; є пропорційна система з преференціями;• змішана (мажоритарно-пропорційна) система. Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої систе­ми є "лінійне змішування", за якого частина депутатів обирається за ма­жоритарною системою, а інша частина – за пропорцією. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обирається за земельними партійними! списками, а інші 50 відсотків – на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана виборча система у -нових державах пострадянського простору надійніше та об’єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до по­яви впливових політичних структур замість "кишенькових" партій, які не — мають популярності серед населення.

44. Мажоритарна виборча система (від фр. majorite – більшість) передба­чає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при зас­тосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості – у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу. Достоїнства: простота, можливість участі виборців у процедурі висування кандидатів, поіменне перерахування всіх претендентів, є можливість враховувати партійні інтереси (виборчі обєднання і блоки можуть висувати своїх кандидатів по всіх виборчих округах). Недоліки: небезпека спотворення співвідношення політ сил у парламенті в порівнянні зі справді існуючим у суспільстві, неможливість точного обліку реального впливу партій, серйозні переваги лише великих партій у парламенті.

45. Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за пар­тійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів. Історично пропорційна виборча система з'явилася пізніше від мажори­тарної, на початку XX століття, і сьогодні застосовується у 48 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватно­го представництва всіх провідних політичних сил. Вважається, що ця виборча система є справедливіша за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, націо­нальних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у пар­ламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості сформувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати. Розміри прохідного відсотка різні: 1% у Ізраїлі, 5% у ФРН, Швеції, 10% у Туреччині. Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи: • партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів; • партія пропонує повні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них; • пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє ви­борцям, які голосують за певний партійний список, позначати відповідни­ми номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу. Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи як "жорстока", "напівжорстока", "м'яка". Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій; появи слабких і мінливих урядових коаліцій.