52.Проаналізуйте сутність, структуру і функції політичної культури.

Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Термін “політична культура” з’явився вперше у XVIII ст. у працях німецького філософа І. Гердера. Теорія політичної культури дала змогу пояснити, чому однакові за формою органи державної влади в різних країнах функціонують абсолютно по-різному. Заглибившись у мотиваційне коріння політичної поведінки, вона змогла пояснити деякі речі, що лише чекали на ґрунтовне роз’яснення.

Характер і рівень політичної культури суспільства значною мірою визначають його політичне життя. Як засіб політичної соціалізації людини, спосіб організації та розвитку політичного життя суспільства політична культура завжди формується на певному рівні політичної ідеології та соціальної психології. Вона містить ідеї, переконання та погляди, способи діяльності, індивідуальний та суспільний досвід, традиції, звички, почуття.

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.

Політична культура – це невід’ємна складова частина загальнонаціональної культури. Це передусім такий спосіб діяльності соціальної спільноти, особи у сфері політичних відносин, який відображає досягнутий рівень політичної активності та політичної зрілості суб’єктів. Він включає різні компоненти й рівні: культуру ставлення суб’єктів до здійснення політичної влади; культуру електорального процесу; культуру формування політичних і громадсько-політичних інституцій; культуру політичної поведінки; культуру політичної свідомості й спілкування та інші, тобто поширюється на всю сферу політичного життя суспільства.

Політична культура виконує наступні основні функції:

пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);

комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);

нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);

виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);

мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);

інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);

комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);

регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

53.Проаналізуйте політичну свідомість і культуру в сучасній Україні.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

- заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

- низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

- правовий нігілізм;

- нерозвиненість громадських позицій;

- недостатньо розвинений індивідуалізм;

- підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних – з іншого.

Сучасна політична свідомість українського суспільства визначається особливостями історичного розвитку України, серед яких політологи виділяють наступні чинники, що надали вирішальне значення на політичну свідомість українців:

- століття територія України була розділена на частини і знаходилася під впливом країн, що інколи ворогували між собою;

- також впродовж століть українці були бездержавною нацією, і тому фактично не мають досвіду власної державної влади на своїй території;

- правлячий шар або еліта українського народу постійно піддавався асиміляції, реальній денаціоналізації.

Вказані особливості дозволяють констатувати той факт, що українська нація розділена на політико-культурні блоки і українська політична свідомість характеризується фрагментарністю, тобто відсутня єдність між носіями різних субкультур в розумінні фундаментальних цінностей, цілей суспільства, ідеалів, і події останнім часом демонструють наявність розділу суспільства по соціальних, політичних, етнічних і економічних векторах. Надзвичайно важливим є подолання фрагментарності політичної свідомості українського народу, оскільки саме в політичній свідомості міститься потенціал для реалізації всіх можливих варіантів розгортання соціальних процесів. Слід пам'ятати, що характер масової політичної свідомості, ціннісні установки політичної еліти впливають на ефективність функціонування політичної системи, розвиток і спрямованість соціальних перетворень, які відбуваються в нашій країні, саме тому процеси демократизації повинні знайти своє відображення в політичній свідомості українського народу. Це завданню не здається таким вже і складним, унаслідок того, що масовій свідомості українців, з точки зору більшості дослідників, властивий демократизм, про що свідчить історія. Набагато складнішою проблемою є питання подолання фрагментарності свідомості, оскільки він доповнюється наявністю історичної пам'яті, яка як складова політичної свідомості жителів різних регіонів, етнічних груп, віруючих різних конфесій є досить стійкою і яка дуже повільно піддається коректуванню за допомогою ЗМІ і системи освіти. Історична пам'ять є наслідком історичного процесу і відображує особливості самоорганізації людей, які мали цілі інколи не співпадаючі, а у випадку з українським суспільством інколи і прямо протилежні (пригадаєте події Першої і Другої світової війни і установки різних українських партій, організацій того періоду). Історична пам'ять зв'язує покоління, об'єднує народи, але в разі різних ціннісних установок, наявності суперечливого політичного досвіду різних регіонів України, різних культурно-історичних домінантів і детермінантів розвитку ми стикаємося з майже нерозв'язною проблемою – негативна складова в політичній свідомості різних регіональних груп відносно подій української історії. Ця проблема вимагає надзвичайно обережного, усвідомленого підходу до рішення, яке можливе лише в дуже віддаленому майбутньому.