Передмова

Останній підручник з першої долікарської допомоги для студентів фармацевтичних факультетів був випущений близько 25 років тому російською мовою. Підручник швидко розійшовся між студентами-фармацевтами та лікарями, і на сьогодні є реліквією.

За період незалежності України не було випущено жодного підручника, який відповідав би програмі з першої долікарської допомоги та сучасним вимогам, які ставляться до студентів фармацевтичних факультетів. Вивчення цієї дисципліни в вищих навчальних закладах проводиться за підручниками для медичних сестер чи студентів молодших курсів медичних факультетів.

Саме тому написання такого підручника породжене запитами клініки. Авторський колектив, маючи великий досвід викладання першої долікарської допомоги студентам-фармацевтам, поставив собі за мету створити підручник, який би якомога повніше відповідав віянням часу, був написаний українською мовою і містив всі необхідні розділи.

Сподіваємось, що поява в Україні цієї книги буде надійним фундаментом для засвоєння знань з клінічної медицини студентами-фармацевтами.

Висловлюємо щиру вдячність рецензентам: професорам В.П.Андрющенку, О.М.Коту, М.Клігуненко, Я.С.Березницькому та доценту В.В.Єхалову за детальний аналіз викладеного нами матеріалу, корисні поради і практичні зауваження, які дозволили суттєво покращити практичну цінність цієї книги .

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри факультетської хірургії ІФДМА Михайло Дмитрович Василюк

Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності

Точка прикладання медицини тісно пов’язана з людиною, її здоров’ям та життям. З цього випливають особливі моральні якості професії медика. Найбільш повно їх можна позначити поняттям “гуманізм”. Без гуманізму медицина втрачає право на існування, оскільки її наукові принципи будуть суперечити її основній функції – служінню людині. Гуманізм складає етичну основу медицини, її мораль.

Поняття “мораль” походить від латинського “morbus”, а “етика” – від грецького “ethos” – обидва слова мають однакове значення і означають “звичай”. Мораль є однією з норм суспільної свідомості, вона формує сукупність норм і правил поведінки, які є характерними для людей конкретного суспільства.

Термін “етика” зазвичай застосовують в випадку, коли говорять про теорію моралі, наукове обґрунтування певної моральної системи, розуміння добра і зла, обов’язку, совісті і честі, справедливості, змісту життя і т.д. В окремих випадках етика так само, як і мораль, означає систему норм моральної поведінки.

З основних принципів моралі і етики випливають відмінні особливості професійної етики, в тому числі – і медичної. Професійна мораль – сфера особливого прояву загальних соціальних моральних поглядів, які пов’язані з умовами професійної діяльності і регулюють взаємні та внутрішньо-професійні стосунки.

Медична етика як частина загальної етики є наукою про моральні цінності поведінки людини у сфері її діяльності. Медична етика включає в себе сукупність норм поведінки і моралі, визначає почуття професійного обов’язку і честі, совісті і гідності медичного працівника.

Своє практичне вираження етика медичного працівника знаходить у конкретних моральних принципах, які визначають його відношення до хворої людини в процесі спілкування з нею, її родичами і т.д. Весь цей моральний комплекс визначають терміном “деонтологія”, який походить від грецьких слів “deon” – обов’язок і “logos” – вчення. Іншими словами – це вчення про обов’язок лікаря, сукупність етичних норм, які йому потрібні для виконання своїх професійних обов’язків. Зміст цього терміну вперше був розкритий в 30-х роках минулого століття англійським філософом Ієронімом Бентамом, автором книжки “Деонтологія, або наука про мораль”. Історичні корені медичної деонтології також можна знайти у працях Гіппократа, Авіцени, в поглядах фундаторів вітчизняної клінічної медицини кінця XIIIV – початку XIX століття.

В деонтології формуються положення, які стосуються суті лікарської діяльності, її специфіки та становлення, логічно обґрунтовуються рекомендації для практичної діяльності лікаря з метою виховання лікарського мислення по відношенню до суспільства, своєї професії, своїх помилок і успіхів, до колег і, звичайно, перш за все – до хворої людини.

Медична деонтологія, яка регламентує діяльність медика з точки зору інтересів пацієнта, включає в себе різні аспекти його роботи, починаючи з етичних (моральних) принципів і закінчуючи правовими питаннями в конфліктних ситуаціях. В сферу лікарської деонтології входять проблеми, які пов’язані з лікарською тактикою, взаємними стосунками між лікарем і пацієнтом, питаннями лікарської таємниці тощо. Медична деонтологія – це вчення при принципи поведінки медичного персоналу, які спрямовані на створення максимально сприятливих умов для ефективного лікування хворих.

В українську медичну термінологію вперше термін “деонтологія” був введений в видатним хірургом-онкологом М.М.Петровим в виданій ним в 1945 році книзі “Питання хірургічної деонтології”, в якій був розкритий зміст цього поняття і можливості для широкого застосування в медичній практиці. Розробка питань деонтології не випадково почалась в хірургії та в онкології. На думку М.М.Петрова, власне хірургія є тією сферою медицини, де можна легко піддатись спокусам техніцизму чи агресивності оперативного методу, незважаючи на те, що при недостатньо відповідальному застосуванні цього хворому можна принести велику шкоду.

Специфіка хірургічної діяльності – використання операції як основного або вирішального лікувально-діагностичного фактору, ставить хірурга в особливе положення порівняно з іншими лікарями. Цими обставинами в значній мірі і пояснюється вагома роль хірургії в розробці проблеми деонтології.

На сьогодні знання, які накопичені в цій галузі знань, дозволяють виділити загальну деонтологію, яка розглядає цю проблему в соціальному, історичному плані, і спеціальну деонтологію, яка висвітлює особливості конкретної клінічної дисципліни (деонтологія в хірургії, терапії, педіатрії, акушерства та ін.). Кожен лікар, незалежно від спеціальності, повинен бути ознайомлений як з загальною, так і з спеціальною деонтологією. Ці два аспекти доповнюють один одного і створюють цілісну картину проблеми медичної деонтології в цілому.

За даними ВООЗ на цей час в світі нараховується понад 180 лікарських спеціальностей. В цих умовах цілком можливим є те, що традиційна в практичній медицині персональна моральна відповідальність лікаря перед конкретним хворим “розчиняється” у відповідальності інших лікарів, які його обстежують. Це призводить до ситуації, коли окремі лікарі нехтують хворим та етичними нормами медицини взагалі. В зв’язку з цим А. Моруа в статті “Про покликання лікаря” писав: “Завтра, як і сьогодні будуть хворі. Завтра, як і сьогодні, потрібні будуть лікарі. Як і сьогодні, лікар збереже свій сан жерця, а разом з тим і свою страшну, зростаючу відповідальність. Медична наука стане ще точнішою, її технічне оснащення покращиться, але поряд з нею, як і сьогодні, збереже своє місце в медицині лікар класичного типу, покликанням якого залишиться людське спілкування з пацієнтом. Як і раніше, він буде втішати страждаючих і збадьорювати тих, що впали духом. З’являться нові чудеса. З’явиться нова відповідальність. Медики всіх країн будуть, як і сьогодні, пов’язані єдиною лікарською мораллю. Завтра, як і сьогодні, людина в медичному халаті буде рятувати життя хворому. А життя лікаря залишиться таким же самим, як і сьогодні – важким, тривожним, героїчним і піднесеним”.