- •Поняття суб’єктів кримінального процесу
- •Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч.2 ст.63 Конституції).
- •4.1. Принцип публічності
- •3.9. Принцип гласності судового процесу
- •3.10. Принцип презумпції невинності
- •§ 2. Загальноправові принципи та специфіка їх застосування у сфері кримінального судочинства
- •1.4. Елементи кримінально-процесуального доказування
- •3. Класифікація доказів
- •Провадження розшукових та слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок, а також окремих дору чень (статті 114—118 кпк).
- •§ 2. Органи дізнання, їх завдання та повноваження
- •Принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи
1.4. Елементи кримінально-процесуального доказування
Процес доказування – це шлях відтворення реальної картини події злочину, з'ясування її сутності та вироблення на підставі цього відповідних процесуальних рішень.
Цей процес формує комплекс процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в окремі відносно самостійні елементи. [7. C.119]
Існують різні точки зору щодо того, скільки і які саме елементи кримінально-процесуального доказування слід виділяти.
Л.Д. Удалова виділяє три елементи процесу доказування: збирання доказів і їх процесуальних джерел, перевірка доказів, оцінка доказів.
Збирання доказів і їх процесуальних джерел - це врегульована КПК діяльність особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду із виявлення і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Збираються докази, як правило, в стадії досудового розслідування, але і суд може, за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу доповнювати матеріали досудового слідства або дізнання, викликаючи нових свідків, призначаючи експертизу тощо.
Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.
Способами збирання доказів та їх процесуальних джерел є проведення слідчих дій; призначення ревізій, перевірок, досліджень; витребування необхідних даних та документів; прийняття предметів та документів; фіксація фактичних даних у ході проведення оперативно-розшукових заходів.
Перевірка доказів. Всі зібрані докази в справі підлягають всебічній і об'єктивній перевірці особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом. Докази перевіряються шляхом аналізу, зіставлення з іншими доказами та їх джерелами, проведення повторних або нових слідчих і судових дій.
Перевірка доказів провадиться для з'ясування питання про їх доброякісність. При цьому слід мати на увазі, що перевірка доказів тісно пов'язана з їх виявленням і закріпленням і, що по суті всі ці елементи доказування невідривні один від одного.
Оцінка доказів. Оцінити докази – означає з'ясувати їх переконливість, силу та придатність бути підставою для висновків по справі.
Оцінка доказів означає, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.
Критеріями оцінки доказів та їх процесуальних джерел є:
незалежність доказів, яка визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування у кримінальній справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які мають у даній справі характер допоміжних або супутніх стосовно предмета доказування.
достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.
допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання.
достатніми вважаються докази, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні у кримінальній справі. [11. C.110]
Л.М. Лобойко поділяє процес доказування на п'ять елементів.
1) побудова (висування) і динамічний розвиток версій у кримінальній справі. У кожній справі є, як мінімум, дві версії: подія злочину мала місце або події не було.
2) збирання доказів;
3) перевірка доказів шляхом докладного дослідження ознак кожного доказу і його джерела; шляхом провадження слідчих дій; або логічним шляхом.
4) оцінка доказів.
5) обґрунтування висновків у справі, яких дійшли суб'єкти доказування – це підтвердження правильності висновків, що містяться у кримінально-процесуальному рішенні, сукупність доказів і посилання на відповідні норми права.
Обґрунтуванню підлягають висновки про наявність або відсутність обставин, які належало встановити; доброякісність і недоброякісність доказів їх джерел; належність і допустимість доказів; їх юридично значущі властивості; характер необхідних у справі рішень. [7. C.122]
Є.Г. Коваленко також виділяє п'ять елементів доказування, однак він виділяє такі елементи:
Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором i судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями i громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів проводиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.
Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами i в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів i суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так i можливість їх перевірки i відповідної оцінки.
Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто вci зiбpaні по cпpaвi докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання, - слідчий, прокурор i суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або, навпаки, спростування доказів, вже зібраних по спpaвi. Kpiм того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їx достовірність.
Найважливішим елементом процесу доказування е оцінка доказів. Оцінити докази — означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка дoкaзiв — це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зi встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, визначення їх значення для вирішення певної справи.
Отримання остаточних висновків по суті справи є кінцевим моментом доказування у кожній конкретній справі. [6. C.118]
Ю. Чорноус у своїй статті „Місце та значення слідчих дій у процесі доказування по кримінальній справі ” також звернула увагу на етапи доказування. Вона виділила чотири етапи, серед яких: збирання доказів, дослідження доказів, оцінка доказів, безпосереднє залучення доказів для підтвердження чи спростування певного факту.
Збирання доказів – накопичення доказового матеріалу по справі, що складається із системи дій виявлення, отримання, фіксації, вилучення і збереження доказів.
Дослідження доказів – це пізнання суб'єктом доказування їх змісту відносно дотримання вимог достовірності, належності, допустимості, а також встановлення узгодженості з усіма іншими доказами по справі.
Під оцінкою доказів розуміють логічний, розумовий процес визначення ролі та значення зібраних доказів з метою встановлення істини у справі.
Четвертий етап означає, що докази, попередньо підготовлені для залучення у процес розслідування, вирішують завдання доказування у процесі розумової, операційної діяльності, психологічної активності суб'єкта розслідування. [22. C.118]
Отже, як бачимо всі науковці серед елементів процесу доказування обов'язково виділяють три етапи. Це збирання доказів, перевірка доказів та їх оцінка. Це основні елементи, без яких взагалі неможливий процес доказування. Однак деякі вчені виділяють ще й інші етапи, серед яких побудова (висування) і динамічний розвиток версій у кримінальній справі, закріплення доказів,отримання остаточних висновків по суті справи, обґрунтування висновків у справі, яких дійшли суб’єкти доказування, безпосереднє залучення доказів для підтвердження чи спростування певного факту.
Ми вважаємо, що побудову і розвиток версій у кримінальній справі слід віднести до етапу збирання доказів, адже саме в ході їх збирання у суб'єктів розслідування за допомогою логічних висновків з'являються певні версії по справі. Закріплення доказів, на нашу думку, це взагалі обов'язковий елемент збирання доказів, адже зібрані докази необхідно якимось чином закріпити. Виділяти ж його як окремий етап нам здається недоцільним. Отримання остаточних висновків по суті справи не можна виділити в окремий елемент, оскільки оцінка доказів саме і має на меті отримання таких висновків, а також їх обґрунтування. Якщо ж виділяти як окремий елемент отримання остаточних висновків або обґрунтування висновків по справі, тоді не зрозуміло, яке завдання має оцінка доказів. Безпосереднє залучення доказів для підтвердження чи спростування певного факту можна виділити в окремий елемент процесу доказування, однак він не має ніякого смислового навантаження і полягає лише в залученні до справи уже отриманих доказів
53.
Див ст. 188
54.
Стаття 299. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження |
Після виконання зазначених у попередній статті дій головуючий з'ясовує думку учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх дослідження. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається постановою судді чи ухвалою суду. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку. Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного. Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов'язково. Коментар:
1. Обсяг доказів, що підлягають дослідженню, визначається необхідністю всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи. Для цього повинні бути встановлені час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; форма вини, спрямованість умислу, мотиви злочину, його наслідки, характер та розмір заподіяної шкоди; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності; інші обставини, що характеризують особу підсудного (див. ст. 64 КПК).
2. Під час судового слідства можуть бути досліджені лише ті докази, джерела яких зазначені у ч. 2 ст. 65 КПК. Докази, отримані з інших джерел, не є допустимими при розгляді кримінальних справ, вони не мають доказової сили. Тобто процес дослідження доказів у ході судового слідства може відбуватись тільки шляхом проведення наступних дій: допити підсудного, потерпілого, свідків, експертів, пред'явлення для впізнання, проведення експертизи, огляд речових доказів, огляд та оголошення документів, огляд місця події. Необхідно враховувати, що такі дії, як обшук, виїмка, освідування, відтворення обстановки і обставин події, зняття інформації з каналів зв'язку та її дослідження, не провадяться під час судового слідства. Вони можуть бути проведені за судовим дорученням в порядку ст. 3151 КПК.
3. З метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи суддям рекомендується складати робочий план проведення судового слідства. Особливо це корисно у справах з багатоепізодним обвинуваченням або з великою кількістю підсудних, потерпілих та свідків.
4. Ст. 299 не визначає певного порядку дослідження доказів - це залежить від кожної конкретної справи.
Однак існує декілька варіантів порядку дослідження доказів, доцільність яких підтверджена практикою розгляду справ у суді:
- якщо підсудний визнає свою вину повністю та бажає давати свідчення, є сенс допитувати його в першу чергу, а вже потім потерпілих, свідків, досліджувати інші докази;
- якщо підсудний не визнає своєї вини у скоєнні злочину або визнає себе винним частково, доцільніше провести допит потерпілих, можливо свідків, дослідити інші докази і тільки після цього, за умови бажання підсудного давати свідчення, допитати його самого.
У будь-якому разі:
- підсудний, якщо він тільки не відмовляється від дачі показань, повинен бути допитаний;
- згідно зі ст. 308 КПК потерпілий повинен бути допитаний перед допитом свідків;
- свідки, що не були допитані, не мають права знаходитись у залі судового засідання під час допиту інших учасників судового розгляду справи та дослідження будь-яких доказів у справі.
5. Перед остаточним вирішенням судом або суддею питання про послідовність дослідження доказів у справі необхідно опитати з цього приводу учасників судового процесу. Свою думку щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження сторони викладають у наступній послідовності: прокурор, потерпілий та його представник, цивільний позивач та його представник, цивільний відповідач та його представник, законний представник та захисник підсудного, підсудний. Якщо порядок дослідження доказів не можна визначити без допиту підсудного, закон допускає можливість вирішення цього питання після проведення допиту підсудного.
6. Ухвала, що виноситься судом при колегіальному розгляді справи, та постанова судді про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження можуть бути винесені як після наради суддів на місці та занесення їх у протокол судового засідання, так і після видалення суду або судді у нарадчу кімнату та складання окремого процесуального документа.
7. У випадку необхідності зміни порядку дослідження доказів під час судового слідства суд виносить ухвалу, а суддя постанову, в яких зазначається новий порядок дослідження доказів у справі.
8. Коли учасники судового розгляду не оспорюють фактичні обставини справи та розмір цивільного позову, суд вправі визнати дослідження доказів щодо цих обставин справи недоцільним. Незважаючи на вимогу закону щодо безпосереднього дослідження в судовому засіданні всіх обставин справи, ст. 299 надає можливість проведення скороченого судового слідства. При цьому факти, які сторонами не оспорюються, вважаються дослідженими та встановленими в судовому засіданні. Такий доказовий статус цих фактичних обставин дає можливість для посилання на них у вироках та інших судових рішеннях. Крім того, доказове значення фактичних даних, що не оспорюються сторонами та не досліджуються в ході судового слідства, підвищується ще і забороною їх подальшого оспорювання в апеляційному порядку. Право суду визнати дослідженими докази щодо фактичних обставин справи, які не оспорюються сторонами, базується на принципі диспозитивності кримінального процесу України (див. ст. 161 КПК). Сторони обвинувачення та захисту користуються свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд же повинен створити необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав (див. ст. 53 КПК).
Таким чином, якщо сторони вважають, що фактичні обставини справи доведені наявними в справі доказами, які не потребують дослідження в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, має право також визнати фактичні обставини справи доведеними.
9. Обов'язковою умовою прийняття судом фактичних обставин справи як таких, що сторонами не оспорюються та не підлягають дослідженню, є вимога закону роз'яснити сторонам зміст цих обставин (об'єктивну та суб'єктивну сторони злочину, розмір цивільного позову). Окрім цього, головуючий повинен впевнитись, що визнання сторонами фактичних обставин справи є добровільним та істинним, а самі сторони поінформовані про відсутність у них права подальшого оспорювання цих фактичних обставин в апеляційному порядку. Вважається за доцільне внести до протоколу судового засідання виклад фактичних обставин справи, які не оспорюються, кожним учасником судового засідання. Також сторони повинні засвідчити добровільність своєї правової позиції та розуміння наслідків прийняття фактичних обставин справи як таких, що не потребують дослідження в ході судового слідства, що так само повинно знайти місце в протоколі судового засідання.
10. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що при розгляді справ щодо неповнолітніх вони повинні виважено підходити до вирішення питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню в судовому засіданні, і застосовувати правила ч. 3 ст. 299 КПК, тільки переконавшись у тому, що підсудний правильно розуміє зміст фактичних обставин, які не оспорюються, за відсутності сумнівів щодо добровільності й істинності його позиції, а також за умови, що він усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Пояснення підсудного із зазначеного питання мають бути зафіксовані в протоколі судового засідання.
Звернути увагу судів на те, що докази стосовно обставин, визначених у ст. 433 КПК, та інших даних про особу підсудного мають досліджуватися незалежно від того, чи оспорюються ці обставини (п. 8 постанови "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16 квітня 2004 р. N 5). |
55.