Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Национальный Университет Одесская юридическая академия

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

ekz_krim_prots (1).docx

Скачиваний:

Добавлен:

13.09.2019

Размер:

1 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 104 5 6 7 8 9 10 > Следующая >>>

3.9. Принцип гласності судового процесу

Одним з принципів судочинства є гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами (п.7 ч.З ст. 129 Конституції).

Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засідання у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до залу судового засідання.

Кожний громадянин України, який досягнув 16-го віку, вправі бути присутнім під час слухання кримінальної справи. Хід судового розгляду і його результати можуть висвітлюватись в пресі, по радіо, телебачення. З метою підвищення ролі судового процесу в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, а також після вступу вироку в законну сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Частина 5 ст.20 КПК передбачає можливість проведення виїзних судових засідань за місцем роботи, навчання, проживання підсудного або потерпілого або за місцем вчинення злочину. Це так звана зовнішня гласність. Але навіть коли кримінальна справа слухається в закритому судовому засіданні, цей принцип зовсім не виключається, бо діє так звана внутрішня гласність, що знаходить вияв у присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошується публічно. Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобам масової інформації.

Однак у вироках щодо справ, які слухалися у закритих судових засіданнях не повинно міститися відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Діюче законодавство передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди провадяться у закритих судових засіданнях (ч.І ст. 20 КПК),

Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані в законі України "Про державну таємницю".

Крім того за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-го віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 20 КПК). Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси •безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Дія принципу гласності при провадженні попереднього розслідування обмежена, оскільки в цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 12,1 КПК

Але особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор в обсязі, який вони визнають можливим, мають право поінформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч.2 ст.10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам.

Якщо судом порушені вимоги закону, які встановлюють відкритий судовий розгляд справи, це розцінюється як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування вироку (п.9 ч.2 ст.370 КПК).

Принцип гласності (п. 1 ст. 6 Європейської конвенції). Сутність гласності судочинства полягає у забезпеченні можливості громадянам бути поінформованими про хід провадження у справі та його результати. Принцип гласності — це закріплені у законі основні положення щодо порядку і меж доступу громадськості і окремих осіб до інформації про хід провадження у кримінальній справі та його результати. Європейський суд з прав людини розглядає гласність як засіб «публічного контролю за судовою владою і гарантію справедливого судового розгляду» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Претто проти Італії»). Основу принципу гласності становлять такі положення. Розгляд справ в усіх судах відкритий. Даний припис розкривається в інших статтях КПК та нормативно-правових актах. Пункт 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статті 87, 871, п. 10 ч. 2 ст. 370 КПК, ст. 9 Закону України «Про судоустрій України» передбачають можливість повного його фіксування технічними засобами. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Кожний громадянин, що досяг 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання, де розглядається кримінальна справа (ст. 271 КПК). Гласність передбачає можливість висвітлення процесу в засобах масової інформації, а також інші способи повідомлення населення про хід судового розгляду. Винятком є проведення закритого судового розгляду кримінальної справи, який здійснюється у випадках, коли відкрите слухання справи може створювати небезпеку розголошення державної або іншої захищеної законом таємниці. Крім того, з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, за мотивованою ухвалою суду допускається закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах (ч. 2 ст. 20 КПК). Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства, при цьому вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно (частини 3, 4 ст. 20 КПК). Дані досудового слідства можуть бути оголошені лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим (ст. 121 КПК). За порушення цього правила ст. 387 КК України встановлена кримінальна відповідальність. [1] Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002 [Текст] : офіц. вид. / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К., 2003. - С. 19-22. [2] Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - № 6. - С. 2-6. [3] Вісн. Верхов. Суду України. - 2005. - № 3. - С. 17-20. [4] Див. також: Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 2000 року у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) [Текст] // Офіц. вісн. України. - 2000. - № 4. - С. 109. - Ст. 125; Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2008 від 22 квітня 2008 року у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України та за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (справа про мову судочинства) [Текст] // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 33. - Ст. 1102. - С. 61. [5] Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002 [Текст] : офіц. вид. / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К., 2003. - С. 9-14. [6] Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 3. - С. 17-20.

Принцип публічності (офіційності). Характерною рисою кримінального процесу України є його публічність. У найбільш загальному вигляді це властивість, яка відображає обов'язок держави в особі уповноважених органів захищати інтереси суспільства та інтереси особи, що не суперечать суспільним (публічним) інтересам (ст. 3 Конституції України). У кримінальному судочинстві провідна роль належить публічності як рушійній силі процесу. Цей принцип становить основу правового регулювання повноважень органів, які ведуть кримінальний процес, їх взаємовідносин з іншими учасниками процесу, системи і порядку застосування примусових заходів тощо. Принцип публічності зобов'язує суб'єктів, уповноважених державою на ведення кримінального процесу (орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд)), у межах своєї компетенції незалежно від волі будь-яких осіб у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, вжити всіх передбачених законом заходів для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи, правильного і справедливого її вирішення та забезпечення можливості реалізації прав учасниками процесу. На відміну від суб'єктів, які ведуть кримінальний процес, діяльність учасників процесу (обвинуваченого, підозрюваного, захисника, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників) базується на засадах диспозитивності. Вільно розпоряджаючись своїми процесуальними правами, вони не зобов'язані, а вправі ними скористатися. Розпорядження правами не може бути обмежене, але обов' язково має бути закріплене офіційними особами у встановленому законом порядку. При цьому імперативна вимога суворого дотримання у межах кримінального судочинства встановлених законом процедур є рівною мірою обов'язковою як для суб'єктів, які ведуть процес, так і для інших учасників. Ця умова є важливою гарантією дотримання законності, реалізації прав учасників процесу та забезпечення їх законних інтересів, повного, всебічного і об'єктивного встановлення обставин справи та прийняття у ній обґрунтованого і справедливого рішення. Нормативну основу даного принципу становить закріплене у ст. 4 КПК правило, відповідно до якого прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину (справи публічного обвинувачення), вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. Суд, за винятком справ приватного обвинувачення, виявивши ознаки злочину, справу не порушує, а виносить мотивовану ухвалу (а суддя — постанову), якою повідомляє про вчинення злочину прокурора (статті 276, 278, 279 КПК). Кримінально-процесуальний закон передбачає також низку винятків із вказаного правила:

справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) про злочини, передбачені ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», ч. 1 ст. 126 «Побої і мордування» та ст. 356 «Самоправство» КК України: а) порушуються судом не інакше як за скаргою потерпілого; б) зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним; в) право підтримувати обвинувачення належить потерпілому; г) у цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться (крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 27 та ст. 111 КПК);
справи приватно-публічного обвинувачення: а) порушуються органом дізнання, слідчим, прокурором не інакше як за скаргою потерпілого;

б) не можуть бути закриті за примиренням з обвинуваченим, підсудним; в) у цих справах досудове слідство є обов'язковим. Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК до цієї категорії належать злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України, — відповідальність за зґвалтування. Новелою у законодавстві України є доповнення КПК Законом України від 11 червня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» статтею 271 «Притягнення до кримінальної відповідальності за заявою юридичної особи». Відповідно до неї, якщо діянням, передбаченим статтями 2351, 2352 або 2353 КК України («Зловживання повноваженнями», «Перевищення повноважень» «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги»), заподіяно шкоду виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, порушення кримінальної справи здійснюється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відповідальності винної особи здійснюється на загальних підставах. Кримінальні справи за вказаними злочинами порушуються прокурором, слідчим або органом дізнання. Відповідно до ст. 46 КК України та ст. 8 КПК кримінальна справа публічного обвинувачення про злочин невеликої тяжкості, вчинений особою вперше, може бути закрита, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Справи приватного та приватно-публічного обвинувачення можуть набути публічного характеру, коли прокурор або суддя визнають це за необхідне, у випадках, перелічених у ч. 3 ст. 27 КПК. Згідно зі ст. 14 КПК ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення. Стаття 29 Конституції України передбачає такий порядок обмеження свободи та особистої недоторканності, при якому ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У випадках, прямо передбачених у ч. 1 та 2 ст. 106 КПК, особа може бути затримана без попереднього дозволу суду строком до сімдесяти двох годин. Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою може бути здійснене лише суддею за вмотивованим і узгодженим з прокурором поданням слідчого (статті 155, 156, 1652, 1653 КПК). У рішеннях від 30 березня 2004 року (справа «Меріт проти України»), 6 вересня 2005 року (справа «Салов проти України») Європейський суд зауважив, що «прокурор не може вважатися за судову владу і санкціонувати затримання заявника» (порушення п. 3 ст. 5 Конвенції). Обмеження вказаних конституційних прав і свобод людини і громадянина під час дізнання та досудового слідства при проведенні таких слідчих дій, як огляд та обшук житла чи іншого володіння особи (стаття 141, ч. 5 ст. 177, ч. 4 ст. 190 КПК), примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (ст. 141, ч. 4 ст. 178 КПК), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 141, ч. 4 ст. 187 КПК), огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ст. 1871 КПК), допускається лише за вмотивованим рішенням суду (крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 30 Конституції України і відповідно ч. 6 ст. 177, ч. 3 ст. 184, ч. 5 ст. 190 КПК) і мають винятковий та тимчасовий характер. Крім зазначених статей КПК, важливе значення для правильного вирішення питань, пов'язаних із застосуванням законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення дізнання і досудового слідства, мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 78 березня 2008 року N° 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства»[1]та від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»[2]. Зокрема, у п. 22 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 Пленум звертає увагу на те, що гарантовані статтями 30 і 31 Конституції недоторканність житла і таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід'ємним правом особи. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення. додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

Принцип гласності судового процесу

Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані в законі України "Про державну таємницю".

Крім того за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-го віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 20 КПК). Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Принцип публічності

Публічність кримінального процесу полягає в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор, суд при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ в межах своєї компетенції зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів і вчинити всі законні дії для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб.

Зміст принципу публічності розкривається в таких положеннях: 1. У публічних інтересах орган правопорядку гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позицій будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст.4 КПК).

Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого.

Такі кримінальні справи відносять до категорії публічного обвинувачення.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство в ч.І і в ч.2 ст.27 КПК передбачає виняток із загального правила.

Справи про злочини, передбачені ст.ст.106,ч. 1 ст.107, ч.І ст. 125,126, а також ст. 198 КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам і інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого/ Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулося примирення потерпілого з підсудним, то провадження по кримінальній справі закривається (п.6 ч.І ст.6 КПК).

Справи про злочини, передбачені статтею 117 ч.І КК України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілої і обвинуваченого неможливо. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватно-публічного обвинувачення.

Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора в справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч.4 ст.27 КПК).

Слідчий, прокурор під час розслідування кримінальної справи зобов'язані встановити всі суттєві для справи обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази, не ставлячи з'ясування тієї чи іншої обставини, отримання того чи іншого доказу в залежності від прохання про це зацікавленої особи і не залишаючи той чи інший факт не з'ясованим лише з тих мотивів, що особи, які беруть участь у справі, не заявили про це клопотання.

Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватись дослідження доказів, які зібрані на попередньому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язані збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини по справі, винесення законного і обґрунтованого вироку або іншого рішення.

Стаття 20. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, у справах щодо торгівлі людьми, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.

Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.

Частину п'яту виключено

Коментар:

1. Конституція України (див. ст. 129) однією з основних засад судочинства визначає гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

2. Втілення ідеї гласності у судочинство має велике значення для формування правосвідомості населення, довіри до правосуддя, забезпечує виховний вплив судового процесу на підсудних, громадян у залі суду і поза нею через засоби масової інформації. Гласність є своєрідним громадським контролем за діяльністю суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, що, безумовно, підвищує у них почуття відповідальності за хід і результати процесу, позитивно впливає на етику взаємовідносин осіб, що беруть участь у справі, і непрямо, але досить відкрито сприяє підвищенню професійної кваліфікації суддів, прокурорів, адвокатів завдяки кращому баченню в таких умовах своїх помилок і промахів, а також позитивних актів діяльності.

3. Гласність судового розгляду є загальним правилом для всіх судів, крім випадків, передбачених законом, коли судовий розгляд має або може бути закритим. Проте особи молодші за 16 років до залу суду не допускаються взагалі. Для таких осіб робиться виняток, коли вони є підсудними, потерпілими або свідками у справі (див. ст. 271 КПК).

4. Судове засідання обов'язково має бути закритим, якщо мова йде про охорону державної або іншої захищеної законом таємниці. У попередньому розгляді справи суддя приймає рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні (див. п. 10 ст. 253 КПК) з цих мотивів на підставі Закону України "Про державну таємницю" від 21 вересня 1994 р. та Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України 12 серпня 2005 р. N 440 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за N 902/11182 17 серпня 2005 р.

Крім того, суддя приймає рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні і в інших випадках, якщо можуть постраждати інтереси охорони захищеної законом таємниці, наприклад за необхідності охорони авторських і суміжних прав, прав на об'єкти промислової власності тощо (ст. 176, 177 КК).

Слід зазначити, що у всіх випадках закритого судового розгляду принцип гласності продовжує діяти, хоча і до певної міри в обмеженому вигляді, адже судове засідання проходить за участю прокурора, потерпілого, підсудного, захисника, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Вирок у всіх випадках проголошується публічно, його зміст може бути опублікований засобами масової інформації.

5. Законодавець передбачив можливість проведення закритого судового розгляду за ініціативою суду або за клопотанням учасників процесу у чотирьох ситуаціях:

- коли підсудною є особа, яка не досягла 16-річного віку;

- коли розглядаються справи про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи;

- коли є небезпека розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

- коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист. З цього приводу суд повинен винести мотивовану ухвалу.

6. Основним мотивом проведення судового розгляду у закритому режимі в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, є підвищена вразливість, навіюваність підлітків. У зв'язку з цим існує досить великий ризик негативного впливу на них присутності публіки в залі судового засідання та її поведінки, що може зашкодити одержанню від неповнолітніх повних і правдивих показань.

7. Закритий розгляд справ про статеві злочини обумовлюється інтересами охорони суспільної моралі, інтересами потерпілого, усуненням негативного впливу публіки, яку цікавлять не правовідносини у сфері охорони статевої свободи і недоторканності, а зовнішні прояви злочинів. У цілому такий розгляд створює умови для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

8. Конституція України в ст. 32 проголошує, що ніхто не може зазнавати втручання в своє особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Дізнання, досудове слідство і судовий розгляд якраз належать до таких випадків. Проте законодавець максимально можливо обмежує це втручання, запровадивши таємницю слідства та закритий розгляд справи. Отже, необхідність розгляду в суді інтимних сторін життя осіб, які беруть участь у справі, може бути підставою для рішення суду про закритий розгляд справи.

9. Законодавець цілком логічно надав можливість суду провадити закритий розгляд справи, у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист (див. ст. 521 КПК). Процедура розгляду справи у таких випадках визначається мотивованою ухвалою суду за власною ініціативою або за клопотанням прокурора чи іншого учасника судового розгляду, свідків або потерпілих, які підлягають допиту, про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного, а також допиту одного підсудного за відсутності інших. Після повернення підсудного до залу судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями, які були дані під час його відсутності, і вислухати його пояснення з приводу цих показань. У виняткових випадках суд може звільнити потерпілих і свідків, взятих під захист, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше (див. ст. 16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р.).

10. Гласність судового розгляду забезпечується обов'язковим веденням протоколу (див. ст. 87 КПК) та передбаченим ст. 129 Конституції України повним фіксуванням судового процесу технічними засобами, що закріплено у ст. 871 КПК. Крім того, з дозволу суду допускаються транслювання судового засідання та проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосування стаціонарної апаратури (див. ст. 9 Закону України "Про судоустрій України").

11. Процедура слухання справ у відкритому чи закритому процесі однакова, з додержанням усіх правил судочинства.

12. Суди зобов'язані у всіх випадках вироки у заслуханих справах проголошувати публічно.

38.

Стаття 166. Порядок виклику свідка для допиту

Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності - кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

В повістці повинно бути зазначено, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені статтями 70 і 71 цього Кодексу.

Неповнолітній свідок викликається через законних представників.

Коментар:

1. У повістці (як правило, на стандартному бланку), яка є письмовим зверненням до конкретної особи з вимогою явки до слідчого або до особи, що проводить дізнання, для дачі показань, вказуються адреса, прізвище, ім'я та по батькові цієї особи, куди, до кого і коли (день і час) вона повинна з'явитися.

2. Телеграма і телефонограма про виклик свідка як різновид повістки оформляється у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 166 КПК.

3. Вибір одного із передбачених законом способів виклику свідка до слідчого залежить від місцевих умов, засобів зв'язку і місця перебування свідка.

4. Оптимальною формою забезпечення виклику є вручення повістки самому свідку під розписку. У випадку відсутності такої можливості повістка для передачі особі, яка викликається на допит, може бути вручена іншим особам - кому-небудь з дорослих членів сім'ї, адміністрації за місцем її роботи, представникам житлово-експлуатаційної організації за місцем проживання або іншим особам чи організаціям, які мають реальну можливість без затримки передати повістку адресату. Вказаним особам чи організаціям роз'яснюється їх обов'язок забезпечити своєчасну доставку повістки за призначенням.

5. При виклику свідка телеграмою або телефонограмою їх зміст повинен бути своєчасно доведений до його відома працівниками поштової установи або вказаними вище особами та організаціями. Слідчий може особисто повідомити по телефону свідку про виклик.

6. Ув'язнені викликаються для допиту як свідки через адміністрацію місця ув'язнення чи слідчого ізолятора, а в разі вжиття заходів безпеки щодо свідка - через орган, який здійснює ці заходи (див. ст. 523 КПК).

7. Військовослужбовці строкової служби викликаються для дачі показань через командування військової частини. Щодо всіх інших військовослужбовців застосовується звичайний порядок виклику на допит.

8. Виклик на допит свідка здійснюється в денний час (з 6 до 22 год.) робочого дня. Викликати свідків для допиту в неробочі і святкові дні, а також у нічний час можна тільки у виняткових випадках, коли допит не може бути відкладений.

9. Не можна викликати до одного слідчого кількох свідків на один і той же час, крім виклику на очну ставку.

10. Підтвердження про отримання повістки свідком має процесуальне значення. Тільки за наявності підтвердження може бути прийняте рішення про привід свідка через органи внутрішніх справ (див. ч. 2 ст. 70 КПК і коментар до неї).

11. Повістка про виклик неповнолітнього свідка адресується одному із його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Якщо при допиті неповнолітнього свідка необхідна присутність його законного представника (див. ч. 1 ст. 168 КПК), в повістці вказується також необхідність явки останнього разом із свідком.

12. Повістка з відміткою органу досудового слідства про тривалість часу перебування особи як свідка за викликом є підставою для відсутності особи на роботі, для вимоги про виплату заробітної плати за вказаний час, а також для відшкодування витрат, які понесла особа у зв'язку з явкою на допит.

Стаття 167. Допит свідка

Свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного або обвинуваченого та потерпілого.

Свідок допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності - в місці його перебування.

Свідок допитується окремо і у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли зноситися між собою до закінчення допиту.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний та роз'яснює його права, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

У разі якщо свідок з'явився на допит із захисником, захисник має право бути присутнім при допиті; надавати у присутності слідчого консультації свідку, якщо фактичні обставини у справі можуть бути використані для кримінального переслідування особисто самого свідка або членів його сім'ї чи близьких родичів; ставити з дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню до протоколу допиту свідка, для уточнення і доповнення його відповідей; заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту з посиланням на норму закону, яка порушується, що підлягає занесенню до протоколу допиту; оскаржувати дії слідчого в порядку, встановленому цим Кодексом, у разі якщо з характеру і змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний.

Коментар:

1. Предметом показань свідка є відомості не тільки про обставини, які підлягають встановленню в даній справі (див. ст. 64, 23, 433 КПК), а й про його взаємовідносини з підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим (див. ч. 2 ст. 68 КПК).

2. Слідчий самостійно визначає місце допиту свідка виходячи з обставин справи та тактичних міркувань. У більшості випадків свідки допитуються в місці провадження досудового слідства.

3. У разі необхідності допит може провадитись за місцем проживання, роботи, лікування, відпочинку свідка або в будь-якому іншому місці його перебування. Це може обумовлюватись різними обставинами, зокрема перебуванням особи, яку необхідно допитати, в лікарні у зв'язку з травмою чи захворюванням; похилим віком особи, що затрудняє її самостійне пересування; небажанням виклику її до слідчого, щоб передчасно не розголошувати факт допиту свідка з тактичних міркувань або щоб уникнути загрози тиску на нього з боку заінтересованих осіб.

4. Закон вимагає, щоб допит свідка проводився у відсутності інших свідків. Як виняток, допускається присутність прокурора (див. ст. 227 КПК), начальника слідчого відділу органів внутрішніх справ, органів безпеки, податкової міліції (див. ст. 1141 КПК), якщо вони вважають це за потрібне.

5. У допитах можуть брати участь експерт (див. ст. 77 КПК), спеціаліст (див. ст. 1281 КПК), захисник (див. ст. 48 КПК), а у допитах неповнолітнього свідка також особи, названі в ч. 1 ст. 168 КПК.

Одночасний допит двох свідків в одній кімнаті (навіть різними слідчими) не допускається.

6. Допит особи, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, обов'язково відбувається з участю перекладача (див. ст. 19 КПК).

7. Особи, які користуються правом дипломатичної недоторканності, допитуються тільки за їх проханням або за їх згодою.

8. Для того, щоб свідки у одній і тій же справі не спілкувались між собою, бо це може призвести до негативних наслідків, їх не слід викликати на допит в один і той же день (хоча і на різні години). Крім того, у свідка може бути взята підписка про нерозголошення даних досудового слідства (див. ст. 121 КПК).

9. Після закінчення допиту свідка слідчий повинен вжити заходів до того, щоб цей свідок, залишаючи місце проведення допиту, не спілкувався з іншими особами, які прибули для допиту у цій же справі.

10. Свідок розписується в протоколі допиту про те, що його попереджено про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань (див. ст. 384 і ст. 385 КК). Це робиться після того, як установлено особу свідка, але до заповнення протоколу допиту в частині анкетних даних, бо показання свідка і в цій частині входять до предмета його допиту.

11. Під час допиту свідку можуть пред'являтись різні документи, зачитуватись витяги з показань інших осіб, відтворюватись відеозапис і звукозапис. Усе це фіксується в протоколі допиту свідка.

У свою чергу, свідок може користуватись нотатками, розрахунками, робити малюнки, плани, схеми, які теж обов'язково додаються до протоколу.

12. Заслухавши розповідь свідка, слідчий може поставити йому уточнювальні, додаткові, нагадувальні й контрольні запитання.

13. Закон забороняє ставити свідку навідні запитання, тобто такі, які своїм формулюванням підказують свідку відповідь, бажану для слідчого.

14. Факт відмови свідка давати показання фіксується в протоколі допиту з наведенням мотивів відмови, якщо свідок їх повідомив. Слідчий може скласти про це окремий протокол, який разом з необхідними документами направляє в прокуратуру для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ст. 385 КК.

15. Проведення очної ставки з участю свідка, пред'явлення йому особи або предметів для впізнання можливі тільки після допиту свідка за правилами цієї статті.

Стаття 171. Виклик і допит потерпілого

Виклик потерпілого проводиться за правилами, встановленими статтею 166 цього Кодексу.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 і 3 статті 167 цього Кодексу. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за статтею 384 Кримінального кодексу України. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Про допит потерпілого складається протокол з додержанням правил статті 170 цього Кодексу.

Коментар:

1. Порядок виклику потерпілого на допит, як і свідка, передбачений ст. 166 КПК (див. коментар до ст. 166 КПК).

Давати показання - це право, а не обов'язок потерпілого. Але потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом на допит. При неявці без поважних причин до нього може бути застосований привід (див. коментар до ст. 72 КПК).

2. Важливе значення при допиті потерпілого має тактовність особи, яка його допитує. Адже не можна забувати, що потерпілому безпосередньо завдано шкоду вчиненим злочином. На початку першого допиту слідчий оголошує постанову про визнання особи потерпілою. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань (див. ст. 384 КК). Потім роз'яснює права потерпілого, передбачені ст. 49 КПК, після чого запитує, чи зрозумілі потерпілому його права. Далі слідчий з'ясовує, в яких стосунках перебуває (перебував) потерпілий з обвинуваченим, і лише після цього пропонує потерпілому викласти в довільній формі все, що йому відомо у справі.

Після того, як потерпілий виклав відому йому інформацію, слідчий в тактовній формі, не виходячи за межі предмета допиту, ставить свої запитання.

3. При допиті потерпілого може бути присутнім його представник (див. ст. 52 КПК).

4. Основною формою фіксації показань потерпілого є протокол. Інші форми фіксації носять факультативний характер і при відсутності протоколу допиту не мають процесуального значення.

У протоколі допиту потерпілого слідчий також повинен зазначити, що потерпілому роз'яснене право заявляти цивільний позов (див. ст. 122 КПК).

39.

Стаття 281. Направлення справи на додаткове розслідування

Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Якщо виникне питання про повернення справи на додаткове розслідування, суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників судового розгляду, вирішує це питання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою в нарадчій кімнаті.

Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду.

Коментар:

1 Повернення справи на додаткове розслідування із стадії судового розгляду допускається лише з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства.

2. Неповним визнається досудове розслідування тоді, коли під час його провадження всупереч вимогам ст. 22 КПК не були досліджені або були досліджені поверхово чи однобічно обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Дізнання чи досудове слідство в усякому разі визнаються однобічними і неповними, коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування (за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо); коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді; коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого.

3. Неправильним визнається досудове розслідування тоді, коли під час його провадження органами дізнання чи досудового слідства (при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень) були неправильно застосовані чи безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону.

4. Повернення справи на додаткове розслідування із стадії судового розгляду справи допускається лише тоді, коли неповнота або неправильність досудового розслідування не може бути усунута в судовому засіданні.

Якщо суд при судовому розгляді справи має змогу усунути виявлені недоліки досудового розслідування шляхом більш ретельних допитів підсудного, потерпілого, свідків, допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, дачі судових доручень в порядку ст. 3151 КПК, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення на додаткове розслідування справи не допускається. При необхідності суд може відкласти розгляд справи для витребування додаткових доказів (див. коментар до ст. 280 КПК).

5. Зокрема, кримінальна справа повертається на додаткове розслідування у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути розглянута в суді (див. коментар до ст. 246 КПК). Справа повертається в цьому випадку на додаткове розслідування за клопотаннями сторін чи за ініціативою суду.

Кримінальна справа повертається на додаткове розслідування і тоді, коли під час її судового розгляду були встановлені підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий. Повернення справи з цих підстав на додаткове розслідування допускається тільки за клопотаннями прокурора, потерпілого чи його представника (див. коментар до ст. 278 КПК).

За клопотаннями прокурора, потерпілого чи його представника справа повертається на додаткове розслідування, коли встановлено підстави для притягнення підсудного до відповідальності за інший злочин, якщо нове обвинувачення тісно пов'язане з початковим (див. коментар до ст. 276 КПК).

Коли є підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для іншого збільшення обсягу обвинувачення, справа може бути повернута на додаткове розслідування за умови, що прокурор не вправі змінити обвинувачення в суді (див. ч. 2 ст. 277 КПК), а також коли підстави для зміни обвинувачення вбачають потерпілий чи його представник, а прокурор їх не вбачає. Повернення справи з цих підстав на додаткове розслідування в першому випадку допускається тільки за клопотаннями прокурора, потерпілого чи його представника, а в другому - за клопотаннями потерпілого чи його представника.

6. Недопустимим є повернення справи на додаткове розслідування у випадках, коли відсутні докази, які підтверджували б обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд повинен прийняти остаточне рішення і постановити згідно з ч. 4 ст. 327 КПК виправдувальний вирок.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 11 лютого 2005 р. N 2 звернув увагу судів на те, що їхні висновки не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих із порушенням процесуального порядку збирання останніх, а також на матеріалах досудового слідства, які не перевірені в судовому засіданні. Визнання обвинуваченим (підсудним чи засудженим) своєї вини має бути всебічно перевірене. У разі зміни підсудним показань, даних під час досудового слідства, суд повинен з'ясувати причину цього, ретельно перевірити всі його показання і дати їм належну оцінку.

Заява обвинуваченого чи підсудного про застосування щодо нього незаконних методів слідства сама по собі не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування. Якщо за своїм характером така заява є приводом до порушення кримінальної справи (п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК), суддя (суд), попередивши заявника про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК, направляє її за належністю прокурору. У разі, коли вирішення кримінальної справи в суді до перевірки прокурором цієї заяви виявиться неможливим, розгляд справи може бути відкладено до закінчення перевірки. Результати перевірки не є обов'язковими для суду і підлягають оцінці разом з іншими доказами (п. 11).

7. Підстави для повернення справи на додаткове розслідування можуть виникнути на будь-якому етапі судового розгляду: у підготовчій частині судового засідання, під час судового слідства чи судових дебатів, при зверненні підсудного до суду з останнім словом, а також у нарадчій кімнаті при постановленні вироку. В останніх трьох випадках суд відновлює судове слідство і вирішує питання, яке виникло, вислухавши попередньо думки сторін (див. ст. 326 КПК).

8. Питання про повернення справи на додаткове розслідування вирішується мотивованою ухвалою (постановою), яка виноситься в нарадчій кімнаті. Ухвала підлягає оголошенню в судовому засіданні.

В ухвалі (постанові), зокрема, зазначається, в чому конкретно виявилась неповнота чи неправильність досудового розслідування, чому суд позбавлений можливості усунути їх в судовому засіданні, які саме обставини мають бути з'ясовані при додатковому розслідуванні. Суд вправі вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні (див. ч. 3 ст. 246 КПК). Суд повинен визначитися із запобіжним заходом щодо підсудного.

Суд не вправі в ухвалі (постанові) про повернення справи на додаткове розслідування вирішувати наперед питання про формулювання і обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів над іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці у ході додаткового розслідування.

На ухвалу (постанову) протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядалася у першій інстанції апеляційним судом - касаційні подання чи скарги до касаційної інстанції.

40.

Принцип презумпції невинності

Особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.І ст.62 Конституції України). Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості в кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, не інакше як за вироком суду відповідно до закону (ч.2 ст.15 КПК).

Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах:

1. Визнати особу винуватою у вчиненні злочину може тільки суд обвинувальним вироком, що ппбрап законної сили.

Презумпція невинуватості є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження по справі, а об'єктивно-правовим положенням.

Слідчий, який формує обвинувачення, пред'являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість обвинуваченого мають попередній характер.

Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений це ще не винуватий.

Існуюча в діючому законодавстві можливість визнання особи винуватою в результаті закриття слідчим, прокурором кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості. Тому такі рішення повинен приймати тільки суд.

2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч.2 ст.62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч.2 ст.327 КПК).

4. Недоведена винуватість має юридично те ж значення, що і доведена невинуватість.

Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.4 ст.327 КПК).

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і націлює всіх посадових осіб і органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення всіх обставин справи, без чого не можливе обґрунтоване і справедливе вирішення і справедливе вирішення кримінальної справи судом.

Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності в правосудді і порушення прав і законних інтересів громадян.

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 104 5 6 7 8 9 10 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
10.02.20161.99 Mб31ekz_ekonomika.doc
#
19.04.2019652.29 Кб21Ekz_Filosofia.doc
#
10.02.2016568.32 Кб111Ekz_IGPZS.doc
#
10.02.20161.36 Mб306Ekz_IGPZS.doc
#
16.09.2019572.93 Кб5Ekz_IGPZS_2.doc
#
13.09.20191 Mб2ekz_krim_prots (1).docx
#
10.02.2016835.07 Кб45Ekz_kultura.doc
#
20.09.20191.4 Mб11Ekz_mova.doc
#
09.09.2019925.7 Кб10Ekz_mova.doc
#
10.02.2016571.9 Кб65Ekz_SPO.doc
#
17.04.2019461.82 Кб4Ekz_SPO.doc