- •Фінанси франції
- •2.1. Державні фінанси Франції у фінансовій системі країни
- •2.2. Податкова система Франції
- •2.3. Податкова служба та її функції
- •2.4. Взаємовідносини рівнів бюджетної системи
- •2.5. Фінансове становище французьких місцевих громад
- •2.5.1. Податкові надходження громад
- •2.5.1.1. Надходження від прямих податків
- •2.5.1.2. Непрямі податкові надходження місцевих громад
- •2.5.1.3. Реальний ступінь податкової автономії французьких місцевих громад
- •2.5.2. Державні субсидії
- •2.5.2.1. Субсидії на функціонування
- •2.5.2.2. Субсидії на обладнання
- •2.5.3. Позикові ресурси
- •2.5.4. Доходи від державного майна та послуг
- •2.5.5. Контроль за місцевими фінансами
- •2.5.6. Тенденції та перспективи фінансів місцевих громад
- •2.6. Фінанси державних підприємств і організацій
- •2.6.1. Фінанси державних підприємств
- •2.6.2. Фінанси державних вищих навчальних закладів
- •2.7. Досвід Франції у фінансуванні сільськогосподарських підприємств
2.6. Фінанси державних підприємств і організацій
2.6.1. Фінанси державних підприємств
Франція займає одне з перших місць серед розвинених капіталістичних країн за розмірами державного сектору, який почав розвиватися в повоєнні роки в результаті буржуазної націоналізації. На нього припадає близько 1/10 ВНП, більше чверті всіх інвестицій і близько 15 % всього зайнятого населення країни. Державні підприємства зосереджені в енергетиці (вугільна, нафтова, газова, енергетична промисловість), сфері головних споживачів енергії (майже всі види транспорту), а також найбільш динамічних і нових галузях (аеронавтика, електроніка, хімія). Ці підприємства, будучи юридичними особами, мають певну фінансову самостійність. Вони становлять автономні бюджети або фінансові кошториси. Контроль з боку парламенту за ними незначний. Відповідно до статусу державні підприємства уповноважені укладати контракти, відповідати за своїми зобов'язаннями, розподіляти прибуток, ухвалювати рішення з інвестування.
Специфікою сучасної територіальної організації промисловості, на думку дослідників, є такі її риси, які мають прямий вплив на організацію системи оборони й розміщення Збройних сил Франції. Наявність двох спеціалізованих промислових районів безпосередньо в прикордоні (Бльзас-Лотаринзький і Північний), а також на невеликій відстані від державного кордону (Гренобль) зумовлює розміщення поблизу значних військових сил, особливо на незахищеному значними природними рубежами північно-східному державному кордоні. Іншими важливими районами оборони є спеціалізовані промислові райони Великий Париж — Нижня Сена і Ренський та кущі й вузли, що розташовані неподалік від них. Перенесення значної кількості підприємств із Великого Парижа у західні регіони Франції та розбудова розгалуженої мережі підприємств-дублерів зумовлено також стратегічними міркуваннями щодо створення рівнозначної за своїм виробничим потенціалом Ель-зас-Лотаринзькому спеціалізованому району сукупності промислових кущів, вузлів та центрів більш урівноваженого розміщення між Реном і Парижем та ефективного забезпечення військ, що охороняють підступи до Парижа з Ла-Маншу, Бретані й Пуату. Цілеспрямована державна регіональна політика з "розвантаження" Великого Парижа та винесення стратегічно важливих підприємств у типові райони західної і південної частин метрополії привели до створення низки потужних промислових кущів (Ангулем, Ман, По та ін.) та вузлів (Ла-Рош-сюр-Йон, Рен, Тулуза та ін.) і прискореної модернізації економіки відповідних зон цивільної та економічної оборони. Важливе значення при цьому має вигідне транспортно-географічне розташування відповідних населених пунктів на перехресті транс'європейських коридорів-полімагістралей. Майже повна відсутність промислових пунктів в Аквітані та Гасконі (за винятком кущів Бордо і По та вузла Тулузи) дає змогу, враховуючи труднощі щодо перетину Піренеїв і висадки на берег Біскай-ської затоки, не мати тут значних військових контингентів. Ще менше потребують захисту внутрішні регіони метрополії на межі між Міді й Північчю Франції. Ці міркування були основним підґрунтям при локалізації більшості підприємств аерокосмічного машинобудування в зоні цивільної та економічної оборони "Південний Захід". Важливим чинником в розміщенні підприємств електронної промисловості у державі є їх наближеність до технополісів і великих міст. Водночас важливе значення має зосередження основних споживачів її продукції — підприємств аерокосмічного машинобудування та автомобільної промисловості, а також необхідність забезпечення їх надійної оборони у випадку ведення військових дій. При територіальному розміщенні заводів зі складання автомобілів були враховані потреби Збройних сил Франції в оперативному виконанні ремонту і постачанні відповідної техніки. Саме тому більшість із них розміщені в близькому тилу щодо східного сухопутного державного кордону (зони цивільної та економічної оборони Париж, Північ і Схід). При розміщенні відповідних її виробничих одиниць можна побачити підпорядкування їх територіальної організації потребам національної оборони. Важливим аргументом на користь створення атомної промисловості була потреба в гарантованому забезпеченні ядерних сил держави. Має місце концентрація основних виробничих потужностей зі збагачення в поліфункціональних спеціалізованих районах — долині середньої і нижньої Рони та Ізеру. Також фахівці виділяють монофункціональні райони видобутку (навколо Ліможа) і райони підприємств та установ військового профілю (Великий Париж). На решті території метрополії виділяють два райони дисперсного розміщення пунктів атомної промисловості, що відповідають зонам повітряної оборони — Північний (домінують атомні електростанції) та Південний, де чисельно переважають шахти з видобутку і заводи зі збагачення урану.
Ресурси державного сектору формуються з різних джерел: власних коштів — 25 %, безповоротних дотацій і субсидій з держбюджету — 18, довгострокових кредитів, внутрішніх і зовнішніх позик, отриманих на грошовому ринку 57 %.
Державні підприємства поділяються на прибуткові та збиткові. Прибуткові підприємства вносять до бюджету податок на прибуток корпорацій і відрахування від прибутку.
Основна причина збитковості державних підприємств — політика занижених цін і тарифів на товари і послуги, що надаються монополіям.
Дефіцит державних підприємств покривається безповоротними субсидіями і дотаціями, а також кредитами з бюджету та спеціальних фондів.