Тема 2. Міжнародно-правова охорона всесвітньої культурної та природної спадщини

1. Основи міжнародно-правового співробітництва держав у сфері культури

2. Міжнародна інституційна система охорони та розвитку світової культури:

а) міжнародно-правовий статус та основні напрямки діяльності ЮНЕСКО;

б) міжнародно-правовий статус інших міжнародних міжурядових організацій в сфері охорони і розвитку культури;

в) міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій в сфері охорони і розвитку культури.

3. Конвенційні норми та механізми охорони культурної спадщини:

а) охорона всесвітньої культурної і природної спадщини в міжнародному праві;

б) правовий механізм охорони нематеріальної культурної спадщини.

4. Імплементація міжнародно-правових норм у внутрішнє право України у сфері охорони культурної спадщини.

1. Основи міжнародно-правового співробітництва держав у сфері культури

З давніх часів значення культури для людства відображалось у особливому ставленні до матеріальних проявів культури – архітектурних витворів, зокрема. Так мислителі Стародавньої Греції. Захоплюючись видатними витворами культур та мистецтва, створили перелік найвизначніших культурних об’єктів. Загадки про Сім чудес світу з’являються в творах грецьких авторів з середини ІІІ ст.. до н. е. Такі твори були надзвичайно популярні в античні часи та включали в себе описи найбільш грандіозних або в технічному сенсі вражаючих будівель та пам’яток мистецтва.

Повний і найбільш популярний перелік «чудес світу» наводить у своїй епіграмі Антипатр Сидонський (ІІІ ст.. до н.е):

• висячі сади Семіраміди

• статуя Зевса в Олімпії

• музей в Галікарнасі

• єгипетські піраміди

• маяк на острові Фарос

• храм Артеміди в Ефесі

• Колос Родоський

В нормах звичаєвого права Стародавньої Греції не існувало особливого правового статусу чудес світу: поряд із доволі розвинутим у Стародавній Греції правовим війни та дипломатичним правом науці міжнародного права не відомі приклади будь-яких форм охорони чудес світу.

На сьогоднішній день із семи чудес світу не збереглися до наших часів із різних причин, а єгипетські піраміди – єдиний виняток: вони існують протягом 4 тис. років. Решта див світу були зруйновані під час воєн, стихійних лих, до нас дійшли лише археологічні залишки та описи в стародавніх документах.

Проте розвиток людської цивілізації сприяв особливому ставленні стародавніх народів до пам’яток архітектури та мистецтва. Так, у Стародавній Греції та Китаї в 6-5 ст. до н.е храми та інші культові споруди вважалися нейтральними під час збройних конфліктів: у них і на їх території заборонялось зберігати зброю, а також вести військові дії. Схожі правила діяли в Стародавньому Вавилоні та Стародавньому Римі.

В Середньовіччі вперше предмети старовини були названі «пам’ятками» в сучасному розумінні цього слова. Актуальною була проблема збереження пам’яток культури лише під час війни. Хоча в деяких історичних документах національного пава окремих країн простежується особливе ставлення о культурних цінностей і в мирний час. Так, в японському кодексі «Тахо Еро ре» (8 ст.) встановлювалося правило обов’язкового повідомлення місцевої влади при виявленні раритетів та коштовностей, а також, що стародавні та рідкісні речі, знайдені при виявленні скарбу, підлягали передачі до казни.

В багатьох середньовічних державах право власності на скарб прямо передбачалося за вищим сувереном.

Протягом 17-18 ст. передові теорії про захист культурних цінностей відстоювали у своїх працях видатні юристи-міжнародники: Альберіко Джентілі, Гуго Грацій, Емер де Ваттель. В цей час зароджуються ідеї комплексної охорони пам’яток культури в мирний час: низки кран Європи – Швеція, Італія, Франція, Німеччина, Данія, Росія та ін. держави прийняли законодавчі положення щодо охорони пам’яток старовини і мистецтва.

У 19 - поч. 20 ст. охорона п’яток пов’язувалась передусім із норами ведення війни У 1863 р. під час Громадянської війни Америці діяла Інструкція для керування діючою армією Сполучених Штатів, відома під назвою Кодекс Лібера. Згідно з кодексом Лібера твори мистецтва, бібліотеки, наукові колекції, астрономічні телескопи, лікарні підлягали охороні під час облоги чи бомбардування.

1886 р. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів.

Перші активні кроки щодо узгодження міжнародних зусиль і заходів стосовно збереження історичних пам’яток належать до часу роботи двох Гаазьких конференцій миру 1899 та 1907. У прийнятих на конференціях рішення лише перераховувались деякі об’єкти культури, як державам що заходили у стані війни, заборонялося руйнувати. Одночасно висувалися вимоги до учасників збройного конфлікту не використовувати такі об’єкти у військових цілях.

Після закінчення Першої світової війни почались вестись розробки проектів міжнародно-правових актів щодо охорони культурних цінностей. Серйозна робота у цьому напрямку велась Комісією інтелектуального співробітництва Ліги Націй. У 1938-1939 рр. Раді та Асамблеї Ліги були представлені два проекти Конвенції, що стосувалися охорони культурних цінностей, але з низки причин вони не були прийняті (не отримала належної підтримки на міжнародному рівні).

Значним практичним кроком у цьому напрямку мало прийняття у 1935 р. «Пакту Реріха». Договір підписала 21 країна американського континенту. Його положення стали основою для прийняття міжнародно-правових актів на універсальному рівні, зокрема Гаазької конвенції про захист культурних цінностей під час війни 1954 р. (Другий Додатковий протокол прийнято у 1999 р.)

Після створення ООН право на культурний розвиток закріплено у Загальній декларації прав людини 1948 р., а згодом індивідуальні культурні права закріплено у Пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

У 1945 р. прийнято Статут ЮНЕСКО – який визначив завдання Організації у царині освіти науки і культури.

1952 р. – Всесвітня конвенція про авторське право.

1966 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила Декларацію принципів міжнародного культурного співробітництва, у якій визначено кардинально новий комплекс прав і обов’язків народів у сфері культури. Принципи:

• кожній культурі властиві достоїнства і цінності, які належить поважати та зберігати;

• розвиток власної культури є правом і обов’язком кожного народу

• всі культури є частиною загальної спадщини людства

• культурне співробітництвом є обов’язком всіх народів і країн, тому вони мають обмінюватись один з одним знаннями і досвідом тощо.

У 1972 р. прийнято Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природно спадщини 1972 р.

У 2001 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО ухвалила Загальну декларацію ЮНЕСКО про культурні різноманітність

Регіональні акти:

1. Європейська культурна конвенція 1954 р.

2. Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р.

3. Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 р.

4. Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства 2005 р.

5. окремі положення Заключного акту НБСЄ 1975 р., Паризької хартії для нової Європи 1991 р., Документа Краківського симпозіуму з питань культурної спадщини держав-учасниць ОБСЄ 1991 р.

Акти міжнародних неурядових організацій і конференцій:

1. Міжнародна хартія з охорони і реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць

2. Статут Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць (ІКОМОС).

3. Декларація Мехіко щодо політики у сфері культури 1982

4. Міжнародна хартія з охорони і реставрації архітектурної спадщини 1998 р.

На сьогодні, можна говорити про формування окремої галузі – права охорони культурної спадщини – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у сфері охорони і використання культурних цінностей, відновлення історичного середовища, ввезення, вивезення і повернення незаконно переміщених культурних цінностей.

Основні принципи цієї галузі:

• розвиток власної культури, що є правом і обов’язком кожного народу;

• охорона і поважання культурних цінностей та не заподіяння їм шкоди;

• невід’ємний суверенітет держав над їх культурними цінностями;

• міжнародне співробітництво у сфері охорони культурних цінностей;

• облік (реєстрація) культурних цінностей;

• повернення або реституція незаконно переміщених цінностей країнам їх походження

• заборона і запобігання незаконним ввезенню, вивезенню і передачі права власності на культурні цінності;

• захист культурних цінностей у період збройних конфліктів.

Напрями співробітництва держав у цій сфері:

• культурні обміни,

• спільна діяльність щодо створення культурних цінностей

• науково-дослідна діяльність

• проведення конкурсів, фестивалів

• проведення міжнародних кампаній щодо відновлення визначних шедеврів культури

• створення міжнародно-правових механізмів охорони культурної спадщини

• співробітництво у сфері нормативно-правового регламентування особливого статусу певних культурних об’єктів.