Транснаціональні корпорації як суб'єкти розвідувальної діяльності

(Частина 1)

Актуальність постановки проблеми, зазначеної в назві статті, викликана певною закінченістю попереднього етапу досліджень і бажанням автора поділитися з науковим співтовариством їх результатами, а також виявленими новими малодослідженими проблеми і тенденціями розвитку таємною діяльності в сучасних міжнародних відносинах. Доцільно також особливо підкреслити, що на характер інформаційного наповнення змісту даного повідомлення вплинули, з одного боку, власний досвід автора як співробітника оперативного та інформаційно-аналітичного підрозділів спецслужби і науковця з безпекознавства, з іншого − ті обставини, що проведені тривалий час дослідження документальних даних, в тому числі закритих, і різносторонньої інформації свідків та учасників подій, котрі відбулися і продовжують розвиватися після серпня 1991 року на:

1) „пострадянському просторі” (зокрема, після понад 40-річної інформаційно-психологічної „холодної війни”, розпаду Радянського Союзу; одночасно − проведення нескінченних спеціальних інформаційних операції (передвиборних „піарів” на підтримку конкуруючих за владу тих чи інших політичних сил) з боку США, Франції, Росії, представництва інформаційного бюро НАТО в Києві, іноземних дипломатичних представництв у Києві, Мінську, Кишиневі щодо України, Молдови та Бєларусі);

2) у „посткомуністичних” державах Східної, Центральної і Південної Європі (зокрема, за аналогією з СРСР − розвал Чехословаччині; Югославії, поглинання ФРН Німецької Демократичної Республіки за зразком „аншлюсу Австрії у 1939 р.”, перехід зі статусу „геостратегічного ворога” в статус „геополітичного блокового союзника НАТО” Польщі, Угорщини; Литви, Латвії, Естонії, кандидатами в союзники Румунії, Болгарії, Словенії, Хорватії); одночасно − проведення нескінченних спеціальних інформаційних операції проти Сербії та інших держав регіону з боку США, Франції, Росії, представництв інформаційного бюро НАТО, іноземних дипломатичних представництв);

на Близькому Сході (тривала інформаційно-психологічна війна США та Ізраїлю, періодичні військові операції Ізраїлю проти Палестини і Лівану з метою фізичного знищення антиамериканських та антиізраїльських сил; тривала інформаційно-психологічна війна США проти Сирії);

3) в Центральній Азії (зокрема, тривала інформаційно-психологічна війна та всупереч резолюції ООН − військова агресія, окупація США і Великою Британією Іраку в складі так званої „антисаддамівської коаліції” і знищення його державності, інформаційно-психологічна війна США проти Ірану); спеціальні інформаційні операції з боку США, Туреччини, ФРН, Франції і Росії щодо Грузії, Вірменії, Азербайджану, республік Північного Кавказу Росії, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану і Туркменістану;

4) у Південній Азії (спеціальні інформаційні операції з боку Туреччини, Росії, США, Франції, Німеччини, Китаю щодо держав регіону; нетрадиційна військова присутність США, ФРН, Великої Британії, Франції, в Афганістані, Киргизії, Узбекистані, Таджикистані, на кордоні з Китаєм; „ядерний шантаж” один одного з боку Пакистану та Індії);

5) на Далекому Сході (тривала інформаційно-психологічна війна з боку США щодо Китаю та Північної Кореї і навпаки; проведення спеціальних інформаційних операцій Росії щодо держав регіону; практичні дії щодо формування США військової інфраструктури навколо Китаю і Північної Кореї як передумови майбутнього блокового протистояння між ними на межі 2025 р.);

6) інформаційно-психологічна напруженість у відносинах між США і державами Європейського Союзу; дискусії, що розпочалися після знищення регіональної колективної системи безпеки − Організації Варшавського Договору та Ради економічної взаємодопомоги,− навколо місця і ролі ООН, військових структур ЄС, США і НАТО в нових колективних регіональних, глобальних та універсальній системах безпеки; спеціальні інформаційні операції спецслужб і федерального дипломатичного відомства ФРН з метою приспання світової суспільної свідомості щодо „історичної провини Німеччини” (у вигляді офіційного вибачення Федерального канцлера та компенсаційних виплат „остарбайтерам”) та виправдання міжнародного прецеденту − участі всупереч конституції ФРН і рішень Потсдамської конференції 1945 р. підрозділів бундесверу в бойових діях поза територією Німеччини (в Югославії, Афганістані та Іраку) та військової експансії Німеччини щодо євразійського простору у вигляді розміщення підрозділів бундесверу в Узбекистані, Киргизії та Таджикистані (місцях компактного проживання „радянських фолькс дойче” після 1941 р. Нинішня експансія − це перший крок у таємному відновленні політики „Драг нах Остен”);

7) встановлення латентними (таємними) транснаціональними елітарними співтовариствами повного контролю над національними політичними елітами та процесами в пострадянських і посткомуністичних державах та залежність характеру політичних подій від їх впливу.

Всі ці обставини підтверджують висунуту автором ще у 1990 р. наукову гіпотезу про те, що сьогодні насправді відбувається таємне протистояння за перерозподіл сфер геостратегічного впливу на таких рівнях:

1) світових суспільно-політичних рухів (ліберал-демократизму‚ соціал-демократизму, сіонізму, комунізму; націонал-соціалізму та інших новітніх різновидів крайніх правих політичних течій нацизму, фашизму тощо);

2) світових релігійних рухів (католицизму‚ православ’я‚ магометанства‚ іудаїзму, конфуціанства‚ індуїзму, новітніх культів тощо);

3) громадських елітарних закритих об’єднань‚ союзів‚ лож, громад масонського типу;

4) транснаціональних фінансово-економічних і військово-політичних об’єднань;

5) мафіозних та іншого роду організованих транснаціональних злочинних угруповань;

міждержавних відносин [1-12].

Зазначені процеси таємного протистояння обумовлюють потребу його учасників вдаватися до організаційних і тактичних методів, застосування котрих у роки „холодної війни” держава як генеральний суб’єкт розвідувальної діяльності дозволяла лише загальнонаціональним розвідувальним та іншим спеціальним службам і мала можливість до серпня 1991 року контролювати ситуацію на відповідних театрах бойових дій. Саме це обумовлює сьогодні розширення кола реальних сучасних суб’єктів розвідувальної діяльності.