1. Зміни в масовій та індивідуальній свідомості громадян у ставленні до розвідувальної діяльності

Бурхливий розвиток відкритих інформаційно-телекомунікаційних систем (надалі − ВІТКС) і мережних технологій можна розглядати як безсумнівне благо для людства. Це зовсім інший підхід до роботи з інформацією, як з погляду можливостей її одержання та обробки, так і з погляду можливостей обміну цією інформацією практично з необмеженою кількістю абонентів. Чи давно папір, що виходить з надрукованим текстом з факсимільного апарату, викликав подив? Нині мало кого здивуєш можливостями Інтернету та інших інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Проте, новітні досягнення в інформаційно-телекомунікаційній сфері, психології та інших галузях наук, як правило, беруться на озброєння спецслужбами для використання їх у заходах таємних операцій щодо об’єктів розвідувальних спрямувань.

Саме з цієї причини бурхливий розвиток ВІТКС і мережних технологій спричинив можливість могутнього як прихованого, так і відкритого впливів на свідомість не лише окремих людей чи груп, а й суспільства в цілому.

З одного боку, йдеться про можливу ідеалізацію ВІТКС і мережних технологій аж до їхнього обожнювання. У свідомості деяких людей формується думка, що роль людини у вирішенні найбільш складних і відповідальних проблем зведена нанівець, що управління всіма процесами в сучасному суспільстві може здійснюватися винятково за допомогою ВІТКС і мережних технологій. Тільки на перший погляд у такому випадку для зміни свідомості немає нічого небезпечного. Насправді як у бізнесі, так і в суспільних процесах неможливо вирішувати абсолютно всі проблеми тільки за рахунок ВІТКС і мережних технологій. Заниження у свідомості ролі людського чинника може призвести до формування комплексу неповноцінності та сформувати стійку залежність від сучасних телекомунікаційних технологій. Саме це розуміють фахівці спецслужб, тому поряд із розвитком розвідувальних технологій із застосуванням новітніх науково-технічних досягнень активно удосконалюється методика застосування особливо політичною розвідкою агентурних (тобто людських) засобів під час проведення складних оперативних інформаційно-психологічних заходів у межах таємних операцій щодо конкурентів, супротивників і навіть партнерів.

Зворотною стороною зазначеного процесу може бути також сформованість зайвої довіри до інформації, котра надходить для ухвалення рішення, отриманої з використанням ВІТКС і мережних технологій. Вже нині світова практика має чимало сумних прикладів, коли технічні збої призводили або до прийняття неадекватних, неправильних рішень, або до паралічу систем управління всілякого рівня. Залежність від якості ВІТКС і мережних технологій також очевидна, коли великі обсяги інформації, необхідні для аналізу, перед прийняттям того чи іншого рішення, знаходяться винятково в електронному вигляді, оскільки будь-який збій може призвести не лише до перекручування, а й до фізичної втрати необхідної інформації. Якщо до цього додаються спрямовані таємні підривні дії іноземних спецслужб, то природні проблеми ще значніше ускладнюються.

Усвідомлення цієї обставини формує у деяких людей страх перед ВІТКС і мережними технологіями. Це іноді призводить до формування стійкого небажання користуватися можливостями ВІТКС і мережних технологій, що на кілька порядків знижує ефективність управління, особливо систем безпеки держави.

Іншою, не менш значною обставиною, що характеризує зміни в свідомості як сучасної ділової особи, окремого політика, відповідального співробітника спецслужб, державного службовця в системі забезпечення безпеки тощо, так і суспільства в цілому, є саме різко зростаючі можливості прихованого вторгнення в ділове, політичне, державне, громадське і особисте життя з використанням можливостей ВІТКС і мережних технологій.

Фахівці з розробки таємних операцій спецслужб добре усвідомлюють, що зміни зазначеного характеру полягають у тому, що в реальності у людей формується уявлення, що начебто все їхнє життя, буквально кожен крок відслідковується кимсь, що таємниці ділового, політичного, громадського і особистого життя не існує. Це явище підсилюється ще і за рахунок могутньої інформаційної інтервенції з боку засобів кіно, телебачення, друкованих ЗМІ. Насправді, можливості сучасних ВІТКС і мережних технологій досягли такого рівня, що здійснити вторгнення в сферу професійного і особистого життя, довідатися секрети тієї чи іншої держави, не кажучи вже про пересічну підприємницьку структуру, − практично безмежні, й тотальне використання цих можливостей стримується поки тільки відносною дорожнечею їхнього застосування.

В одних людей формується стійке небажання використовувати ВІТКС і мережні технології, інші намагаються застосовувати засоби захисту від несанкціонованого доступу до їх інформації, у третіх формується ефект психологічного заміщення, тобто коли вони розуміють, що вторгнення в їхнє професійне і особисте життя можливе, але ніяких заходів захисту не застосовують і нічого не змінюють в способі власного життя.

Ще один аспект порушеної проблеми не може не представляти інтересу для безпекознавців. Йдеться про зміни у свідомості людей, пов’язаних із формуванням стійкого уявлення про те, що вони можуть робити проникнення в сферу професійного, політичного, громадського і особистого життя як тільки їм цього заманеться. З одного боку, це −_{_}спроба задоволення хворобливої цікавості, з іншого − усвідомлення практичної безкарності за це, а з третього − формування переконання власної винятковості та значимості, що нерідко веде до серйозних психічних захворювань.

Фахівці зі спеціальних інформаційно-психологічних операцій інформаційних війн вважають, що відбувається деяка трансформація визначених принципів моралі та етики [13, 14]. Насправді, можливості сучасних інформаційно-телекомунікаційних мереж і мережних технологій в деяких людей і цілих співтовариств формують думку про вседозволеність і безкарність, та чим далі це буде продовжуватися, тим глибше такі зміни будуть відбуватися. А це призводить до бажання у фахівців зі спецслужб організовувати і здійснювати таємні операції з маніпулювання професійною діяльністю і особистим життям окремих людей, так і суспільними процесами на державному і міждержавному рівнях на „умові оперативної доцільності”, в тому числі й з вигідного прихованого впливу не лише на перших осіб і населення іноземної держави, а й власної держави, як це сталося свого часу з „касетними скандалами” в США, Україні тощо.

Загроза корпоратизації інтересів представників спецслужб і ТНК та узурпації права прийняття рішення щодо проведення таємних операцій з впливу на вищих посадових осіб і населення не лише іноземних держав і організацій, а й власних держав нині є реальністю. В умовах глобалізації міжнародних відносин зазначені процеси спостерігаються на рівні так званих „міжнародних чиновників” спеціальних координаційних органів міжнародних організацій, міждержавних військово-політичних структур, керівних органів систем колективної безпеки, штабів, груп, комітетів, рад з питань розвідки, контррозвідки, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, спецслужб транснаціональних фінансово-економічних утворень і транснаціональних науково-технічних корпорацій [13, 14].

Зазначені складні умови висувають не менш складні вимоги до інформаційно-аналітичних підрозділів різних ланок державного управління, науково-дослідних установ, навчальних закладів України щодо підготовки високого класу фахівців інформаційників, аналітиків і науковців з безпекознавства, на яких безпосередньо покладаються не прості завдання щодо інформаційно-аналітичного і наукового забезпечення розробок відповідних програмних і нормативно-правових документів, створення сприятливих умов прийняття і реалізації рішень структурами державного управління в сфері національної безпеки.

Саме ця ідеологія закладена в змістову частину навчального посібника „Соціально-правові аспекти інформаційної безпеки”, що нині готується авторським колективом до видання. У даній статті автором викладені лише в концентрованому вигляді висновки по основних напрямках дослідження проблем, котрі мають враховуватися фахівцями під час розробки та реалізації державою інформаційної політики в умовах загроз використання іноземними державами та іншими учасниками інформаційного протиборства акцій, заходів інформаційно-психологічної агресії і спеціальних інформаційних операцій інформаційно-психологічної війни в політичних цілях.

Одночасно, хотілося б звернути увагу читача на те, що у попередній статті «Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України», опублікованій в № 9/2006 „Юридичного журналу”, під час розгляду проблеми, пов’язаної із визначенням характерних рис та ознак соціальної корисності або шкідливості в такому соціальному явищі як діяльності новітніх і нетрадиційних культів, автором була запропонована достатньо зручна схема логічної побудови оцінки та аналізу: головна сутність зазначеного соціального явища розкривалася через визначення характерних рис і ознак саме суб’єктів цієї латентної діяльності, опозиційної до публічної влади держави. Саме такий методологічний прийом дав змогу виявити ознаки конспіративних дій в діяльності керівників і керівних ланок зазначених латентних структур, схожих з оперативною діяльністю державних спецслужб щодо своїх супротивників і ворогів, так і що стосується організації та забезпечення внутрішньої безпеки в угрупованні. Саме це було закладено у висновок − угруповання неокультів і тоталітарних сект займаються розвідувальною і контррозвідувальною діяльністю проти публічної влади держави, а їх керівники та відповідні керівні структури є повнокровними генеральними суб’єктами оперативної (розвідувальної і контррозвідувальної) діяльності угруповання (тобто замовниками і організаторами).

Вважається, що саме аналогічний підхід є доцільним і при аналізі та оцінки інформації та інформаційних даних щодо ТНК з метою визначення зазначеного господарського (підприємницького) об’єднання на предмет можливого його статусу суб’єкта розвідувальної діяльності. Під час оцінки та аналізу наявних матеріалів автор намагається дати відповідь на такі питання:

1. Суб’єкт діяльності ­– його потреби та інтереси, права і обов’язки, котрі закладають основи його правосуб’єктності та правоздатності. Які вони?

2. Цілі діяльності визначаються потребами, інтересами, правами та обов’язками, – це кінцева мета, котру прагне досягти суб’єкт. Яка вона?

3. Завдання – визначаються потребами реалізації цілей, тобто це сукупність заходів та тактичних особливостей використання шляхів, напрямків, способів та інструментарію у досягнення цілі. Які вони?

4. Об’єкт спрямувань діяльності визначається її метою і відповідними завданнями. З юридичної точки зору, у діяльності ТНК може бути визначений загальний, спеціальний та об’єкт проникнення. Які вони?

5. Механізм реалізації завдань і досягнення цілі – визначається створенням відповідної структури (організації в цілому чи її спеціального структурного підрозділу), котрий визначає відповідні сили (професійних адептів) та засобів (людських – агентів чи інших різновидів конфідентів; технічних – ЗМІ тощо; силової підтримки – парамілітарні чи інші воєнізовані групи спеціального призначення, кілери, груп впливу чи тиску на супротивників або ворогів тощо). Який він?

6. Методи діяльності визначаються відповідною технологію, способами, порядком застування сил, засобів та іншого інструментарію для вирішення визначених завданнями проблем чи певних питань. Які вони?

7. Форми діяльності – це зовнішній прояв функціонування відповідного механізму реалізації завдань і досягнення цілей у відповідності до застосованої сукупності методів. З юридичної точки зору, форми можуть виявлятися через відповідну правову і неправову поведінку, визначену, зокрема, дисциплінарними чи адміністративними нормативними актами, господарським, цивільним, митним, кримінальним та іншими кодексами національного права і нормативними актами міжнародного права. Які вони?

Відповівши на поставлені вище питання можна дати чітку відповідь – чи відповідає реальності порушена в даній статті проблема? Чи відповідає вона критеріям наукової проблеми? Чи існує ця проблеми як така взагалі? Чи не з віртуальною реальністю ми маємо справу?