Академічний (класичний) період розвитку соціології.

Появу соціології пов’яз. з іменем Огюста Конта (1798-1857). Відомий французький філософ і соціолог, засновник школи позитивізму. Познайомився з Клодом Анрі Сен-Сімоном, погодився стати йому секретарем та співавтором. Сен-Сімон – французький філософ, видатний соціолог, підтримував ідеї утопічного соціологізму. Сен-Сімон забирав авторство собі на багато більше, ніж треба. Тому Конт розірвав стосунки з ним. 1830-1942 рр. – пише працю „Курс позитивної філософії”. Тут він заклав відвалини науки соціології. Суспільство розглядав як цілісний організм. Соціологію поділив на дві частини:

- соц. статистика;

- соц. динаміка.

Соц. статистика вивчає суспільство як єдине ціле, вивчає умови його функціонування та закони існування суспільства.

Соц. динаміка повинна вивчати процеси суспільних змін та закони розвитку соціальних систем. Стверджував, що суспільство пройшло 3 стани розвитку: теологічне; військове; науково-індустріальне.

Обґрунтовуючи самостійне існування соціології Конт намагався знайти місце соціології серед інших наук. Тому здійснив класифікацію існуючих тоді наук, яка ґрунтується на тому, що він класифікував науки від більш абстрактних і загальних до конкретних.

Його ієрархія наук: математика; астрономія; фізика; хімія; біологія; соціологія.

Конт визначив предмет соціології як вивчення розвитку людського розуму під впливом суспільного життя. Також звернув увагу на методологічні проблеми науки. Виділив такі методи:

- спостереження;

- експеримент;

- порівняння;

- історичний аналіз.

Спостереження має бути головним методом дослідження соціології (за Контом). За допомогою спостереження відбувається нагромадження соціальних фактів, які необхідно вивчити. Щодо експерименту, то головним об’єктом експерименту можуть бути як окремі соц. явища, так і все суспільство.

Порівняльний метод і історичний аналіз: їх суть полягає у зіставленні подібних або відмінних суспільних форм, які були в минулому, за допомогою цього можна виявити закономірності динаміки суспільного розвитку.

Один із засновників соціології – Герберт Спенсер (англійський соціолог і філософ) (1820-1903). Спенсер уточнив і поглибив ідеї Конта. Найважливіші праці Спенсера: „Принципи психології”, „Синтетична філософія”, „Принципи соціології”. Він є автором 15- томної „Описової соціології”.

Спенсер звертав увагу на такі проблеми як інтеграція осіб у суспільстві, писав що будь-яке суспільство проходить етапи зростання та диференціації. Визначив предмет дослідження соціології. Це вивченя процесів інтеграції та диференціації суспільства, функціонування елементів цього суспільства та систематизований опис людських відносин. Внесок Спенсера полягає у тому, що він є автором творів еволюційного розвитку суспільства.

Е. Дюркгейм (франц. філософ та соціолог) отримав філософську освіту, викладав у ліцеях містечок Франції. Цікавився сусп.-політ. життя. У 1885 став співробітником журналу «Філософський огляд» де почав готувати огляди соціологічних публікацій. Згодом їде у відрядження в Німеччину знайомитися із новинками у соц. науці потім повертається в журнал і пише доповідь. У 1887 його призначили професором педагогіки та соціології університету Бордо. Тут він читає курс соціології, який був вперше введений у франц. університетах. Згодом, захищає десиртацію і є автором відомих праць: «Правила соціологічного методу», «Самогоубства». У 1898 видає журнал «Соціоллогічний щоденник», що видавався до 1912. Навколо журналу він згуртував франц. соціологів. Вважається засновником школи соціології. У 1902 був запрошений викладати до Сорбони, де згодом очолив кафедру педагогіки, яка у 1913 була переіменована на кафедру соціології.

Соціологію Дюркгейм розглядає як науку про соціальні факти. Основні ідеї виклав у праці «Правила соціологічного методу». Соціальні явища розглядається як сукупність фактів, що складають соціальна реальність. Соціальні факти існують не залежно від людини. Звертається увага на методи соціології. Описав, що всі методи соціології мають грунтуватися на правилі об’єктивності, тобто соціолог повинан бути незалежним спостерігачем, аналізатором соціальних фактів. При проведенні соц. досліджень слід дотримуватися таких підходів, як: каузальний (історичний) підхід і функціональний каузальний займається проблемами зміни трансформації та розвитку соціологічних інститутув, цінностей, формування організацій суспільства.

Функціональний підхід спрямований на вивчення соц. явищ, фактів, структури та функцій суспільства.

Важливим етапом соціології пізнання є соціологічний доказ. Перед проведення соц дослідження висувається гіпотеза, яка потім доводиться. Соціоллогію визначав як порівняльну науку, бо це є вивчення соц. процесів та порівняння їх між собою.

Італійський вчений соціолог В. Паретто (1843-1923). Він автор «Трактату про загальну соціологію». Його політичні погляди – критика політ влади Італії, а особливо економ. політика. Вимагав свободи торгівлі, критикував втручання держави у підприємництво. Це не пройшло безслідно, мусив емігрувати до Женеви. Був одружений з росіянкою О. Вакуніною. Сімейне щастя тривало не довго, вона його залишила. Паретто викладав у Лондонському університеті коли отримав у спадок від дядька, залишив викладатську діяльність і займається наук.-літературною працею. Праці: «Соціологічні системи», «Підручник політичної економії», «Трактати загальної соціології». У 20-х роках повертається до Італії, у 1923 його призначили сенатором Італ королівства. Позитивно ставився до уряду Муссоліні, лише вимагав більшої лібералізації. Він є представником психологізму у соціології, концентрує увагу на соціологічних, раціональних аспектах соц. життя, тобто центр його уваги – почуття, інстинкти, емоції. Стверджував, що у соціології не можуть діяти філософські принципи. Наук соціологія має грунтуватися на досвіді тому найважливішим методом соціології називав логіко-експерементальний, який відбувався у два етапи: 1-ший: систиматичне спостереження явищ і розкриття регулярності їх вираження. Другий етап – поширення здобутих знань на ті галузі, які не були об’єктом дослідження.

У центрі уваги перебували дії як важливий соціальний факт і будь-які соціологічні дії він поділяв на: логічні і нелогічні. У логічних діях чітко прослідковується зв’язок між цілями та засобами досягнення. Щодо нелогічних дій, то це дії які грунтуються на почуттях та інстинктах. Паретто розвинув теорію кругообігу рід. Усе суспільство поділяв на дві верстви: еліти та маси. Еліта – люди при владі займають ключові пости.

Він є теоретико елітизму, суть якого полягає у тому, що суспільство є історією перш за все формуючих еліт.Тому дослідження мають спрямовуватися на вивчення еліт.

Німецький філософ і соціолг Георг Зіммель. Він вихідець із родини єврейського підприємця (1858-1918). Закінчив філософський факультет берлінського університету. Після закінчення університету намагається захистити докторську десертацію, але робить це тільки у 1881 – отримує звання доктора філософських наук. Був позаштатним професором берлінського університету. Ця посада не давала відповідного матеріального забезпечення. Під-час першої світової війни залишився без матеріального забезпечення. Лише у 1914 він отримав звання професора у стразбурзькому університеті.

Зіммель є автором концепції формальної соціології яку виклав у праці «Основні питання соціології», яку завершив за рік до смерті. Його цікавили такі проблеми: соціальне пізнання, соціальна психологія, поняття суспільства, соціальна роль, соціальний конфлікт. Але його цікавила не лише соціологія, а й культура, релігія, мистецтво. Він розглядав і теоретичні і практичні питання соціології. Він розробляв предмет і завдання соціології і у цьому питанні він дискутував з Дюркгеймом, він піддає сумніву тезу про те що соціологія це наука про суспільство, оскільки соціологія не може брати на себе завдання які виконують інші науки (напр. історичні).

Вважав, що треба розрізняти два значення терміну «суспільства». По-перше суспільство – це сукупність соціологізованих ідивідів, по-друге суспільство - система форм відносин між індивидами.

Розглядав соціальний конфлікт. Пишучи про конфлікт зазначав, що це соціальний процес, який охоплює суспільство, наслідки якого мають відношення до збереження соціального цілого. Причиною конфлікту вважають внутрішню природу людини, стверджуючи неминучість конфлікту в суспільстві. Основна філософія конфліктів – інтегративна, цю філософію найяскравіше демонструють малі конфлікти. Наслідки конфліктів розглядав у межах партій, соціальних груп. Писав, що чим гостріший конфлікт, тим більша можливість застосувати насильство. Чим більш гармонійніші стосунки між учасниками конфлікту, тим більша ймовірність застосування насильства.

Завдання: зменшення гостроти конфлікту. Це можна реалізувати коли цілі усіх учасників конфлікту.

Наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. великий вплив на суспільство здійснювала психологія. Значний влив здійснюють погляди Ф. Ніцше, особливо його поділ суспільства на панів та рабів. Цю ідею підхопив і розвинув Ортега і Гассет (1883-1955), автор «Повстання мас». У цій праці він поділив суспільство на аристократів та маси або натовп. Аристократи, ті хто себе постійно себе вдосконалюють, прагнуть до знань і до культури (може бути кожен, аби прагнув до знань). Маси – ті, хто живуть сьогоднішнім днем. Викликають конфлікт у суспільстві маси, заздрять аристократам.

Представник психолого-еволюціоністської соціології Лестер Френк Уорд (1841-1913). Він стверджував, що у природі постійно існує еволюція, однак з виникненням людства еволюція розвивається з одного боку, спонтанна, стихійна еволюція, з іншого боку – еволюція, в основі якої є свідомість людини. Цей другий вид еволюції він назвав телезисом. Він стверджував, що розвиток суспільства та взаємовигідні відносини в межех суспільства базуються на задоволення потреб людини. Із психологічної точки зору соціальні факти і явища спробував пояснити інший американський соціолог Гіддінгс (1855-1931)- засновник першої в США кафедри соціології у Каліфорнійському університеті. Писав, що суспільство – це психічне явище, зумовлене психічними процесами. Соціологія повинна досліджувати як об’єкт, так і суб’єкт фактори які діють в суспільстві.

Макс Вебер (1864-1920), найвідоміші праці «Протистанська етика та дух капіталізму», завершив в 1905р. Вебер основоположник розуміючої соціології, автор теорії соціальних дій. Розробляв методологію соціології. Народився у родині промисловця, який був активним політичним діячем. Закінчив кілька університетів, захистив магістерську дисертацію. У 1891р. захистив докторську дисертацію, після цього запрошений на посаду професора Берлінсьнського університету. Видає архів соціальної політики та соціальної науки, як часопис де друкуються проблеми соціального життя. І тут же друкує свої праці. У 1909 році Вебер разом із Зіммелем та Тьонісом створює німецьке соціологічне товариство, яке стає центром інтеграції соціології Зах Європи. Праці «про деякі категорії розуміючої соціології (гуманістична соціологія)» Вебер критикує позитивізм у соціології. Вебер зауважує, що суспільству потрібно вивчати як соціальний інститут, який виник у процесі соціальних інтеграційних дій. Тому основним предметом дослідження соціології Вебер бачив соціальну взаємодію

У 1914 році Вебер іде на військову службу, де займається організацією військових шпиталів, бере участь у підготовці проекту Веймарської конституції. Також бере участь у заснуванні німецької демократичної партії. У 1920 році він читає лекції з курсу соціологія держави, готую до друку 1 частину примірника «Вчення про соціологічні категорії», допрацьовує перший том «Зібрання творів соціології і релігії». Є автором теорії соціальних дій. Він писав, що усі дії поділяються на 4 типи:

Традиційна (дії, які мали місце в минулому)

Афективна (дія заснована на емоціях)

Цілераціональна (той, хто здійснює цю дію, визначає корисність цієї дії)

Ціннісна раціональна (дія, в якій найважливішою є її мета)

У ХХ ст. соціологія розвивається бурхливими темпами.

Концепція функціональної орієнтації. Представники: Мер тон, Парксонс, які розглядали суспільство, як складну систему і рядом підсистем, які в свою чергу складалися з елементі і кожен з цих елементів не завжди діє позитивно на суспільство (напр.. дії наркоманів, злодіїв). Представники цього напряму вважали, що одним із завдань соціології є аналіз суспільства як системи функціонально пов’язаних змін. В середині ХХ ст. особливої популярності набула концепція соціальних конфліктів. Представник Р. Дорендорф, який розвинув теорію конфліктів. Писав, що соціальний конфлікт – це наслідок опору, відносинам панування та підкорення, важливим у соціальному конфлікті є організація регулювання, конфлікти уздоровлюють суспільство, сприяють інноваціям та інтеграції.

У сер ХХ ст. розвинулася теорія інтеграції дій. У центрі уваги предст. – соц. дія. Представники: Бланк, Холманс та ін. Вважали, що активність людей залежить від системи нагород і покарань.

Теорія соціологічного інтеракціонізму: велике значення надається символам, як засобам соціальної взаємодії, один із найважливіших таких символів – мова. Представники: Джордж Гербер Мід та його учень Гербер Блуммер.

Теорію дій Вебера розвинув амер. соціолог польського походження Флоріан Знавецький. Підтримав поділ дій запропонований Вебером. Писав, що людина у суспільстві діє під впливом двох символів:

- Схвалення оточуючих

- Діяльність людині притаманна як її суттєва ознака.

Теорія технологічного детермінізму, в межах якої є 2 напрямки: технологічний песимізм та технологічний оптимізм

РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

Українська соціологічна думка пройшла два етапи: 1.протосоціологія, (від К.Р. до поч. хіх ст.),– протосоціологія Давньоруської держави, – протосоціологія козацької доби., – протосоціологія доби Відродження. 2. академічна соціологія, - етап становлення і розвитку соціологічного знання (друга Пол. Хіх 20рр. Хх ст.), етап розвитку соціології за радянськіх часів, - етап розвитку соціології в період незалежності.

„Повчання Володимира Мономаха” – повчання вспаледливості, соціального устрою, розгляд причини внутрішніх уособиць, як їх можна вирішити, прослідковується гуманність ідей.

„Слово о полку Ігоревім”, тут розглядаються питання боротьби князів за християнську віру, а також розгляд язичницького життя і народного вірування.

Ідеї єдності держави і єдності суспільства прослідковується у „Повісті временних літ” розглядається побут населення, релігія, політика, культура.

Галицько-Волинський літопис.

Протосоціологія козацької доби.

З’явилася нова верства – козаки. В цей період формується новий світогляд, менталітет, відбувається політизація громадського життя. Розвивається полемічна література. Досить активно заявляє про себе міщанство. Тому питання соціальної нерівності стоять в центрі уваги мислителів І.Потій, Г.Смотрицький, І.Борецький, П.Могила, Ф.Прокопович на початок