Лекція №3 Тема: особливості редагування на різних етапах видавничого процесу

Розглянемо етапи виробництва періодичних видань на прикладі газет (схема 1).

С хема 1. Технологічна схема виробництва газети

Спочатку черговий номер газети складається з розрізнених повідомлень кореспондентів, ілюстрацій, рекламних об'єктів і т.д. Потоки інформації збираються в редакції, де відбувається підготовка матеріалу.

Протягом всього тижня та до моменту закінчення прийому реклами в номер випускаючий редактор володіє інформацією про кількість прийнятої реклами, знає тематику рекламного звертання кожного замовника. До початку верстки весь номер уже розпланований і попередньо "зверстаний" на папері, всі рекламні модулі підготовлені, погоджені й готові до розміщення в газеті. Автоматизована реєстрація всіх макетів реклами дозволяє істотно оптимізувати процес верстки.

Потім починаються збір і комп'ютерний набір матеріалів. Строк здачі основних матеріалів коливається від 10 до 2 днів залежно від періодичності випуску газети.

Набрані на комп'ютері матеріали попередньо вичитуються на предмет знаходження помилок, потім розміщаються на смузі з фотографіями й малюнками, заголовками – так, як вони виглядали б у газеті. Це і є верстка.

Зверстані смуги роздруковуються на принтері, і тепер за справу береться коректор. Виправлення вноситься в комп'ютер. Смуги готові. Тепер матеріали передаються в друкарню.

Друк тиражу

Перший етап – друк газети на величезному принтері, точніше, фотовивідному пристрої. Газета виходить на спеціальній тонкій прозорій фотоплівці. Співробітники репроцентра, так називається місце першого етапу друку газети, перевіряють наявність на всіх смугах числа, дати та правильне розміщення тексту.

Другий етап виробництва газети в друкарні – монтаж. Смуги, виведені на фотоплівці, кріплять на спеціальний матеріал - астралон. Потім на встаткуванні копіюється зображення з астралона на тонкі металеві пластини - форму. На металевих аркушах проявляється зображення, воно проходить водну обробку. А потім форми відправляються в друкарський цех.

Третій етап. У друкарському цеху зображення з аркушів переноситься на папір і тиражується. На газетах можна помітити розрізи з боків із зовнішньої сторони - це сліди від машинних штифтів, які тримають папір при друці. Також машини самі роблять підрахунок екземплярів, людям залишається лише перевірити газету на наявність помилок. Номери складаються в пачки й надходять на склад.

В цілому, типографська робота над одним номером газети становить не більше двох годин.

Авторське саморедагування

Як було зазначено вище, об'єктивною причиною необхідності редагування повідомлень є відмінності між автором і реципієнтом (див. розділ 3.3). Ще однією, але вже суб'єктивною причиною є те, що під час написання повідомлень, зокрема великих за обсягом (романів, епопей, наукових кількатомних праць), автори, доходячи до кінця повідомлення, іноді забувають написане ними на його початку і, відповідно, допускають помилки (адже робота над такими творами може тривати роками).

У зв'язку з цим виникає два питання: а) коли навчити авторів норм редагування, то чи зможуть вони редагувати свої повідомлення без участі редактора ЗМІ, тобто повністю самостійно? б) чи зможуть автори здійснювати саморедагування з такою ефективністю, яка б забезпечувала потрібну для реципієнтів якість повідомлень, тобто не нижчу, ніж у ЗМІ?

Відповідаючи на перше питання, треба сказати, що навчати авторів основ редагування, безсумнівно, доцільно і вкрай потрібно. Адже це може, з одного боку, поліпшити якість повідомлень, а, з іншого,—значно скоротить витрати самих ЗМІ на доведення авторських оригіналів до належного якісного рівня. Тут слід зазначити, що європейська та американська школи редагування до цього питання мають різні підходи. Європейська школа в опрацюванні повідомлень створила краще розвинуту нормативну базу, а тому більше покладається на редакторів-професіоналів. Американська ж, маючи дещо гірше розвинуту нормативну базу, однаково покладається і на авторів, навчених основ редагування, і на редакторів-професіоналів. Європейська школа редагування лояльніша до авторів і діє за принципом: коли автор допустив відхилення від норми, то ЗМІ (редактор) виправить їх замість автора.

Американська школа діє за іншим принципом: коли в повідомленні є багато відхилень, то ЗМІ шукає іншого автора, який напише повідомлення на ту ж тему, але зі значно меншою кількістю помилок. У такий спосіб американська школа редагування, створюючи конкурентні умови, відверто змушує авторів вивчати й застосовувати на практиці редакційні норми щодо своїх повідомлень.

Стоячи загалом на позиціях європейської школи, все ж вважаємо, що ЗМІ Старого світу слід запозичити досвід Нового світу. Зокрема, це стосується великої кількості спеціальних посібників, які вчать писати авторів у найрізноманітніших жанрах: від публіцистичних—до наукових. Ці посібники найчастіше мають назви на зразок "Ефективне писання" (їх опублікована велика кількість). Спеціально для авторів навіть видано енциклопедію. На жаль, і в цьому випадку доводиться констатувати, що такі посібники повністю відсутні в Україні, а тому їх готування для авторів, що пишуть українською мовою, є надзвичайно актуальним і потрібним.

Відповідь на друге питання полягає в тому, що автори ніколи стовідсотково не можуть уявити той код передачі повідомлення, ті норми, час, місце, ситуацію, тезаурус і механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що вони є авторами повідомлення. У цьому розумінні редактор має відмінний від автора код, норми, час, місце, ситуацію, тезаурус та механізми. Редактор завжди є, власне, першим реципієнтом повідомлення і наче випробовує його сприйняття на самому собі. Тому авторське саморедагування повідомлень на потрібному для реципієнтів рівні ефективності є принципово неможливим, а, отже, редагування повідомлення редактором-професіоналом є об'єктивно необхідним і обов'язковим. Із цього, звичайно, зовсім не випливає категоричне заперечення можливості саморедагування. Саморедагування, що його здійснює автор, та редагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнювати одне одного.

Для ефективного саморедагування авторам значних за обсягом текстів (монографій, підручників, романів та ін.) варто, якщо це можливо, зачекати після завершення роботи над повідомленням стільки часу, скільки достатньо для того, щоби забути підготоване, тобто могти сприймати своє повідомлення відсторонено, як чуже (такий інтервал часу— це, як правило, від кількох місяців до року). Здійснювати саморедагування авторові слід лише після того, як повідомлення завершене в повному обсязі. Хоча саморедагування окремих розділів відразу ж після їх написання також не слід виключати, проте саморедагування повністю підготованого повідомлення є найдоцільнішим.

У випадках, коли відкладати редагування повідомлення на тривалий час нема можливості (це стосується авторів усіх без винятку ЗМІ), авторам після завершення роботи над повідомленням слід відразу ж, але як окремий етап, здійснити саморедагування свого повідомлення, сконцентрувавши увагу лише на дотриманні редакційних норм. Після цього повідомлення, звичайно, слід передавати для редагування сторонньому редакторові-професіоналу. Зрозуміло, що ефективність такого саморедагування значно нижча, ніж у тому випадку, коли саморедагування здійснюють після кількамісячної паузи.

Саморедагування найдоцільніше здійснювати на комп'ютері, користуючись текстовим процесором.

Видавнича діяльність і творче редагування

На редакційному етапі редактор, крім нормативного опрацювання повідомлення, повинен виконати цілу низку інших процедур, що належать до видавничої діяльності й творчого редагування. Оскільки редагування описано вище, коротко охарактеризуємо особливості видавничої діяльності й творчого редагування.

Видавнича діяльність

Формування "портфеля" повідомлень. Портфель ЗМІ формують із чотирьох джерел: а) з авторських заявок на готування повідомлень; б) з ініціативних повідомлень, тобто підготованих авторами з власної ініціативи; г) із замовлених повідомлень, які ЗМІ пропонує написати конкретним авторам; д) із замовних повідомлень, що їх різні організації замовляють ЗМІ.

Звичайно, найвищий ступінь ризику створюють для ЗМІ повідомлення групи "а", оскільки ні автори, ні ЗМІ на цьому етапі не можуть уявити, наскільки вдало буде підготовано повідомлення. Проте найчастіше саме ця група повідомлень у "портфелях" більшості ЗМІ є найчисельнішою.

Однак загальносвітова статистика свідчить, що з кожних 100 книжкових видань близько 90 є такими, що завдають ЗМІ збитки (планово збиткові видання), 8—9 самоокуповують себе (самоокупні видання) і 1—2 видання дають такі прибутки (прибуткові видання), що не лише окуповують самих себе, а покривають витрати на вказані 90 планово збиткових видань, та ще й, крім того, дають ЗМІ чистий прибуток1. Тому пошук таких прибуткових видань дуже потрібен кожному ЗМІ, хоча це й пов'язано з високим ступенем ризику.

Середній ступінь ризику створюють для ЗМІ ініціативні та замовлені повідомлення. Ініціативні можна відразу ж відхилити, коли вони створені нефахово, і, тільки побачивши професійно підготоване повідомлення, можна мати гарантію попиту на нього з боку реципієнтів. Організовуючи замовлені повідомлення, ЗМІ може оголосити відкритий конкурс на задану тему й запросити авторів подати свої пропозиції у формі розгорнутих планів-проспектів. Вибравши найкращий план-проспект і/або найкращого автора, ЗМІ також буде мати певну гарантію попиту реципієнтів на те чи інше повідомлення.

Безсумнівно, будь-який ЗМІ повинен прагнути мати якомога більше замовних повідомлень, які за умови їх авансування забезпечують найменший ступінь ризику.

Особливість формування "портфеля" повідомлень газетних, журнальних й електронних ЗМІ полягає в тому, що авторські заявки до них часто надходять в усній формі (телефоном); ініціативні повідомлення автори подають у формі листів; замовлені повідомлення ЗМІ пропонують написати своїм, уже багаторазово перевіреним, авторам; роль замовних повідомлень виконують, як правило, рекламні тексти й оголошення. Відмінним від книжкових ЗМІ джерелом інформації є повідомлення інформаційних агентств.

Під час формування "портфеля" ЗМІ повинен враховувати:

—новизну повідомлення, адже реципієнтів цікавить лише нова інформація;

—актуальність повідомлення, що пов'язане з потребами конкретного суспільства, тематикою й видавничою політикою ЗМІ;

— доцільність опублікування повідомлення у формі, запропонованій автором (формами публікування можуть бути: а) паперові видання—книга, брошура, стаття в журналі, газеті, депоноване видання тощо; б) комп'ютерні видання (на диску або в банку видань, що під'єднаний до світової комп'ютерної мережі Інтернет);

— кваліфікацію автора повідомлення (автор-початківець, автор-професіонал чи автор-майстер); від цього, зокрема, залежить, чи буде підготовано рукопис у встановлений термін і чи доведеться його доробляти (переробляти).

Планування видань. На основі "портфеля" ЗМІ складають плани готування і публікування повідомлень.

Найперше це довготермінові (перспективні) плани. Раніше такі плани для книжкових ЗМІ складали на три—п'ять років наперед. Зараз, маючи сучасну комп'ютерну та друкарську техніку, складати такі плани на термін, довший одного—двох років, недоцільно. Винятком є багатотомні чи особливо складні видання великого обсягу.

Для газетних, журнальних й електронних ЗМІ перспективні плани складають, як правило, не більше ніж на квартал. Іноді їх можуть укладати й на місяць. Крім того, ЗМІ укладають короткотермінові плани.

Для книжкових ЗМІ роль короткотермінових виконують квартальні, а іноді — місячні плани. У них включають: назви повідомлень, які готують до друку; види робіт, що повинні бути виконані; терміни завершення цих робіт; перелік потрібних ресурсів (фінансових та матеріальних); відповідальних за виконання робіт.

Для газетних, журнальних й електронних ЗМІ короткотерміновими є тижневі плани готування видань чи передач.

Норми виробітку редакторів на редакційному етапі регламентують спеціально встановлені державою нормативні документи1. Такі норми визначають у видавничих аркушах поліграфічного продукту, опублікованих за один місяць. При цьому вважають, що 70% цієї кількості становить власне редагування, 17 — читання зверстаних сторінок видання, 10 — звірювання коректурних відбитків2 і 3% — читання сигнальних примірників. Нормативи виробітку редакторів є диференційованими і залежать від виду літератури й жанру повідомлень (див. вказані нормативні документи).

У книжкових видавництвах строки завершення редагування повідомлень не є строго визначені (якщо це необхідно, він може бути частково змінений, наприклад відтермінований на один—два тижні). Термін для редагування повідомлень у періодичних виданнях (журналах та газетах) є строго визначений і тому не може бути змінений.

У цьому полягає суттєва відмінність між книжковими та газетно-журнальними й електронними ЗМІ. Проте і в книжкових видавництвах деякі одноразові видання повинні бути підготовані до певного терміну, причому з певним запасом (наприклад, святкові книжкові новорічні видання).

Усі плани повинні базуватися на наявних у ЗМІ ресурсах (штатних, фінансових та матеріальних). Без такого взаємозв'язку (бажання опублікувати повідомлення — наявні в ЗМІ ресурси) плани перетворюються на нікому не потрібні папери.

Добір повідомлень. Повідомлення добирають для книг-збірників, журналів, газет, передач радіо й телебачення.

Збірники книг бувають авторські (різні твори одного автора), тематичні (різних авторів на одну тему), організацій (збірники праць різних авторів певної організації за певний період). Залежно від змісту повідомлень книги-збірники поділяють на збірники документів, збірники наукових праць та збірники художніх і публіцистичних творів. Добір повідомлень для таких книг-збірників, як правило, не становить особливих труднощів.

Критеріями служать: належність тексту авторові; тематика; праця автора в цій організації.

Окрім того, укладаючи збірники наукових праць, звичайно ж, враховують актуальність повідомлення, тобто його новизну та соціальну значущість. Значно більше труднощів виникає при доборі повідомлень для журналів та газет.

Першим критерієм добору є тематика видання. Другим критерієм служить кількість наявної в повідомленні нової інформації (суспільної та реципієнтської). При цьому насамперед відбирають повідомлення, які містять нову суспільну інформацію, і лише після цього — ті, що мають нову реципієнтську інформацію. Третім критерієм є цінність для реципієнтів поданої в повідомленнях інформації. Четвертим і п'ятим критеріями служить обсяг повідомлення (у кількості знаків) та майстерність його підготовки автором.

У журналах та газетах відбирають також повідомлення для постійних рубрик (наприклад, програм передач радіо й телебачення, кримінальної хроніки, гороскопів, кросвордів, прогнозів погоди тощо).

Для періодичних видань особливо важливо завжди мати у "портфелі" великий резервний запас повідомлень, які можна використовувати залежно від появи нових потреб. Для формування такого резервного запасу повідомлень редакції журналів та газет повинні мати якомога більший штат авторів і використовувати якомога більшу кількість матеріалів інформаційних агентств.

Рецензування повідомлень. У ЗМІ використовують два види рецензій: зовнішні, які готують спеціально запрошені для цієї мети фахівці в потрібній галузі знань—експерти, і внутрішні, які на основі зовнішніх рецензій готує сам редактор. Особливістю рецензування в газетних, журнальних, радіо й телевізійних ЗМІ є те, що функції як внутрішнього, так і зовнішнього рецензування виконують самі редактори (справжніх зовнішніх експертів у таких ЗМІ запрошують рідко). Проте методика рецензування як у газетних, журнальних, радіо та телевізійних, так і в книжкових ЗМІ є однаковою. Суттєва відмінність полягає хіба в тому, що в газетних,

журнальних, радіо чи телевізійних ЗМІ рецензії, як правило, письмово не оформляють, а в книжкових ЗМІ — роблять це обов'язково. Про редакційні висновки в газетних, журнальних, радіо й телевізійних ЗМІ редактори інформують авторів усно.

У книжкових ЗМІ редактори підшукують фахівців певної галузі (найчастіше — двох) і звертаються до них із проханням дати у формі зовнішньої рецензії експертну оцінку поданого автором у повідомленні матеріалу. Композиційна структура таких рецензій є довільною. Проте редактори повинні враховувати, що не всі, навіть і висококваліфіковані науковці, мають достатній досвід у написанні рецензій. Тому разом зі самим повідомленням рецензентам доречно передавати переліки питань, на які вони повинні відповісти (опитувальники).

На основі опитувальників ЗМІ можуть розробляти рецензії-шаблони, де навпроти кожного питання слід лише поставити потрібну кількість балів1. Такий шаблон робить рецензію максимально вичерпною, скорочує час на її готування і, крім того, дає можливість оцінювати повідомлення за типовими методиками, розробленими для опрацювання експертних оцінок.

Редактор — незалежно від рецензентів — також повинен провести контроль

пропонованого до публікування повідомлення. У чому ж полягають відмінності проведення контролю під час рецензування й редагування?.

1. Під час рецензування контроль здійснюють на підставі всієї відомої редакторові множини норм; під час редагування — на основі вже сформованої і настроєної на конкретне повідомлення нормативної бази.

2. Під час рецензування контроль проводять здебільшого стосовно найвищих рівнів; під час редагування — стосовно всіх без винятку рівнів.

3. Під час рецензування для контролю відповідності елементів повідомлення нормативній базі використовують наближені методи оцінювання; під час редагування — точні.

4. У процесі рецензування після контролю кожного компонента повідомлення відбувається нагромадження якісних і кількісних оцінок; у процесі редагування — ні.

5. Під час рецензування виявляють індивідуальні характеристики повідомлення з метою майбутньої стилізації виправлень "під автора"; під час редагування—ні, оскільки ці характеристики повинні бути відомі заздалегідь, ще з часу рецензування.

6. У процесі рецензування під час контролю для визначення відповідності компонента повідомлення нормативній базі використовують, як правило, максимально строгі критерії; під час редагування ці критерії можуть послаблювати.

Редакційний висновок (внутрішня рецензія), який на основі особистого контролю і двох зовнішніх рецензій укладає редактор, повинен включати оцінку:

— актуальності повідомлення, його теми та ідеї;

— вибраної форми, композиції та рубрикації;

—якості поданого автором фактичного матеріалу;

— рівня мовної майстерності автора;

— апарату видання;

—доречності обраного автором реципієнтського призначення;

— істинності зовнішніх рецензій на повідомлення;

—прогнозованого накладу видання;

— доцільності публікування повідомлення (необхідна для опрацювання повідомлення ефективність редагування, прогнозована оцінка потрібного ступеня редагованості, прогнозована трудомісткість опрацювання);

— а також рішення щодо подальшої роботи над повідомленням (відхилити від опублікування, повернути на повторне рецензування1, повернути авторові на доопрацювання, прийняти для редагування й опублікування).

Своє рішення щодо публікування редактор попередньо повинен обов'язково узгодити з працівниками комерційних підрозділів ЗМІ. Це рішення повинно відповідати також видавничій політиці, яку здійснює керівництво ЗМІ.

У випадку, коли повідомлення повертають авторові на доопрацювання, редактор, ознайомившись із доопрацьованими фрагментами, може скерувати текст на повторне рецензування (тим самим чи іншим рецензентам).

Визначення накладу видання. Вирішуючи питання про доцільність опублікування, редактор попередньо повинен провести вивчення стану ринку з тематики пропонованого рукопису (наявність у реалізації аналогічних видань, час їх опублікування, наклади, видавничі й реципієнтські особливості, опубліковані в пресі рецензії тощо). Метою такого вивчення повинно бути прогнозування кількості примірників видання, потрібних для задоволення реципієнтського попиту.

Використовують такі методи прогнозування накладів видань:

а) збір замовлень реципієнтів, надісланих у відповідь на розповсюджені ЗМІ тематичні плани чи каталоги періодичних видань;

б) підрахунок кількості потенційних реципієнтів видання (такий спосіб характерний, наприклад, для визначення кількості примірників навчальної літератури);

в) використання даних щодо аналогічних видань, які вже були реалізовані читачам (цей метод — "за аналогією" — характерний для визначення кількості примірників, наприклад, для художньої літератури, періодичних видань).

Творче редагування

До творчих методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність, та навіть і необхідність, підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти (редактори, рецензенти, наукові редактори, реципієнти тощо).