11.Поняття продуктивності праці та показники її вимірювання

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розу­міти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується. Підвищення продуктивності праці завжди має вирішаль­не значення для розвитку економіки країни. Ріст продуктивності праці завжди виявляється у наступних формах: - скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживацької вартості, що виражається в економії ма­теріальних і трудових ресурсів; - ріст маси споживацьких вартостей, що виробляються в одиницю часу, що відображається не у витратах, а в результатах праці; - зміна співвідношення між живою та упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці; - збільшення маси та норми прибавочного продукту. Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємо­пов’язаних питань: - економічного змісту продуктивності праці; - визначення показників, які могли би служити кількісною мірою виміру рівню продуктивності праці; - принципів порівняння показників продуктивності праці в часі та просторі. Вимоги, які висуваються обліку продуктивності праці: а) одиниця виміру не повинна перекручувати показники продуктивності праці і при цьому повинна відповідати задачам обліку; б) змістовність обліку і відповідність облікового обсягу виробництва фізичному обсягу робіт; в) єдність методів виміру продуктивності праці; г) показник продуктивності праці повинен бути наскріз­ним, зведеним, порівняним і мати високий ступень узагальнення, гнучкості, універсальності застосування; д) забезпечення можливості отримання даних не тільки для виміру, але й для планування, а також аналізу факторів, за рахунок впливу яких продуктивність праці змінюється або по­винна змінюватися в порівнянні з базисним (плановим) періодом. Для характеристики рівня продуктивності праці можна ви­користовувати: - прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції); - зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витра­ти робочого часу на одиницю виробленої продукції або викона­ної роботи (трудомісткість продукції).

12.Чиники та резерви зрост продук праці

Фактори зміни певного показника — це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи: соціально економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили; матеріально технічні, що визначають якість засобів виробництва; організаційно економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва. До групи соціально економічних факторів зростання продуктивності праці належать всі фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати па зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів відносяться також характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій. До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

13.Поняття виробничих фондів підприємства,їх структура

Виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. Саме вони є матеріальною основою фондів. Це основа продуктивної діяльності підприємства.

Фонди підприємства не обмежуються засобами виробництва. Вони містять і грошові ресурси, які потрібні для відновлення спо­житих засобів і предметів праці, виплати заробітної плати тощо.

Основні виробничі фонди – це засоби праці, що функціон. у виробництві тривалий час(не менше 1 року), а їх вартість поступово переноситься на вартість готової продукції у зв’язку із матеріальним або фізичним зносом.

Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг)Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничих фондів складає найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання і вдосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, складають матеріальну основу виробничої потужності підприємства.

Структура ОФ:

1. Виробнича срт-ра(споруди, устаткування машин);

2. Технологічна, яка характериз. розподіл ОФ за структурними підрозділами підприємства;

3. Вікова, розподіл ОФ за віковими групами.

Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію виготовлюваної продукції (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали ~ мастила, фарби тощо; тара).

14.Відтворення основних виробничих фондів, показники їх вимірюваняя

Основні виробничі фонди – важлива складова частина національного багатства. Основні фонди багатократно використовується у виробничому процесі і переносять свою вартість на готовий продукт частинами. Зростання оснащеності підприємств основними виробничими фондами вимагає статистичного вивчення ефективності їх використання. До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Показники основних виробничих фондів:

- коефіцієнт зносу, який показує, яка частка вартості осн. фондів вже перенесена на вартість продукції(ступінь зносу);

- коефіцієнт придатності, який характеризує ступінь придатності осн. фондів до експлуатації;

- коефіцієнт оновлення, який характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей;

- коефіцієнт вибуття, характеризує інтенсивне вибуття осн. фондів у продовж розрахункового періоду;

- коефіцієнт змінності роботи обладнання, кіль-ті змін оправ.;

- фондовіддачі – показує, яка частка валового доходу підприємства припадає на 1 грн вартості ОВФ(вироби);

- фондоозброєність, характеризує ступінь озброєння фондами 1 працівника, яка частка загальної вартості осн. фонду припадає на середньовікового працівника;

- фондомісткість, характ. Яка частка вартості осн. фондів припадає на 1 грн валового доходу підприємства;

- коефіцієнт екстенсивного завантаження, показує ступінь використаного обладнання за певний час та визначається по кожній групі однотипного обладнання;

- коефіцієнт інтенсивного завантаження показника, як праці осн. фондів;

- інтегральний коефіцієнт показує узагальнюючу оцінку використання обладнання по потужності і часу.