2. Типи виробництва та їх техніко-економічна характеристика

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

€ три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджування устаткування. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва технологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, але висока, за винятком тих висококваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих, лініях.

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво.

3. Методи організації виробництва

Існує два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

- на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування;

- робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів;

- предмети праці переміщуються у процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку.

Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універсальним, а робітники - високої кваліфікації.

Для непотокових методів характерне послідовне поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш, повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів.

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу.

Потоковому виробництву властиві такі ознаки:

• за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;

• робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу;

• технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій;

• предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу.

Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції у значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто у масовому й великосерійному виробництві.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів.

Потокові лінії класифікують за такими ознаками:

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на:

• однопредметні - лінії, на яких обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу;

• багатопредметні - лінії, на яких одночасно або послідовно виготовляється кілька виробів, схожих за конструкцією й технологією виробництва. Застосувуються в серійному виробництві.

За ступенем безперервності процесу:

• безперервні - лінії, на яких предмети праці переміщуються по операціях безперервно, тобто без міжопераційного чекання (паралельне поєднання операцій);

• перервні - між операціями з різною продуктивністю предмети праці чекають своєї черги на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси,

За способом підтримування ритму:

• лінії з регламентованим ритмом - предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто за заданим ритмом;

• лінії з вільним ритмом - предмети з операції на операцію можуть передаватися з відхиленням від розрахункового ритму.

За способом переміщення:

• конвеєри з безперервним рухом - має постійну швидкість і під час роботи не зупиняється;

• конвеєр з пульсуючим рухом - під час виконання операцій стоїть нерухомо. Вій приводиться в дію періодично через проміжок часу, що дорівнює такту лінії. Такі конвеєри застосовуються тоді, коли за технологічними умовами виконання операції потребує нерухомого стану предмета праці.

4. Виробнича потужність підприємства, її види

Виробнича потужність підприємства - це показник, який характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (робіт, послуг) запланованої номенклатури та асортименту за умови повного використання всіх економічних ресурсів на основі застосування прогресивної технології, передових форм організації виробництва і праці. Вона визначається у натуральних одиницях.

Розрізняють: теоретичну, проектну, діючу (поточну) та резервну виробничі потужності.

Теоретична виробнича потужність - це обсяг випуску продукції, якого можна досягнути за ідеальних умов роботи, т.б. максимально можливий випуск продукції.

Проектна виробнича потужність - це величина можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задана при проектуванні або реконструкції виробничого об'єкта. Вона є фіксованою, бо розрахована на постійну номенклатуру і постійний режим роботи і з часом перестає відображати дійсні можливості підприємства.

Діюча (поточна ) виробнича потужність підприємства відображає його потенційну можливість виробити протягом календарного періоду часу максимальну кількість продукції згідно з номенклатурним планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва.

її характеризують такі показники:

- потужність на початок планового періоду (вхідна);

- потужність на кінець планового періоду (вихідна);

- середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховується максимально можливий обсяг виробництва продукції, розрахований на наявну технічну базу і плановий режим роботи та очікувані параметри продукції, можливість збільшення планової змінності роботи устаткування, яка лімітує випуск продукції.

Вихідна виробнича потужність визначається з врахуванням введення в дію нових потужностей, в т.ч. за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації та вибуття потужностей протягом планового періоду у зв'язку із фізичним старінням, невикористанням, структурними зрушеннями продукції та іншими причинами.

П_вих = П_вх + ПП_введ - ПП_виб

Середньорічна потужність визначається з врахуванням фактора приросту та вибуття потужностей протягом року:

П_сер = П_вх + П_введ ∙ t_введ/12 - П_виб ∙ t_виб/12

де t_введ - кількість повних місяців використання потужності до кінця року;

t_виб - кількість повних місяців до кінця року з моменту вибуття потужностей.

Виробнича потужність цеху визначається на основі потужностей окремих одиниць та груп устаткування, дільниць.

Річна виробнича потужність дільниці визначається за формулою:

П_річ = К_м ∙ Т_осн ∙К_вн / t_шт

щт

де К_м - кількість однотипних машин;

Т_осн - річний час основної роботи одиниці устаткування в годинах;

К_вн - коефіцієнт виконання норм часу для даної групи устаткування;

t_шт - норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції.

Резервна виробнича потужність передбачається у виробництвах, які можуть мати додаткове завантаження, зумовлене об'єктивними обставинами.

В процесі планування виробничої потужності визначається пропускна здатність підприємства - максимально можливий обсяг випуску продукції заданих номенклатури та асортименту.

Процес планування виробничої потужності закінчується визначенням коефіцієнта її використання.

Коефіцієнт використання виробничої потужності промислового підприємства визначається окремо по номенклатурних групах продукції, типах устаткування, в окремих випадках - по кожній одиниці устаткування:

К_вн = ВП_нат / П_сер

Різниця між виробничою потужністю і випуском продукції утворює резерв потужності. В умовах ринкового господарювання для забезпечення стабільного і стійкого економічного стану підприємства вважають оптимальним 70-80% рівень використання виробничих потужностей.

Питання на самостійне вивчення:

1. Форми організації виробництва.

2. Виробничий цикл і його структура.

3. Шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей.

Реферати:

1. Техніко-тсхнологічна база підприємства, її складники та ефективні способи формування на підприємстві.

2. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва.

3. Суспільні форми організації виробництва.