- •Суспільна значущість професії вчителя. Функції вчителя.
- •Сутність і структура педагогічної діяльності. Характеристика її компонентів.
- •Поняття педагогічної майстерності вчителя. Професійні вимоги до особистості вчителя-майстра.
- •Педагогічна ситуація і педагогічна задача Майстерність вчителя у розв'язанні педагогічних задач.
- •Педагогічна техніка в діяльності вчителя. А.С. Макаренко і в.О. Сухомлинський про її сутність та значення.
- •Зовнішня техніка вчителя. Вимоги до зовнішнього вигляду педагога. Основи мімічної та пантомімічної виразності.
- •Внутрішня техніка вчителя. Майстерність вчителя у керуванні психічним самопочуттям.
- •Майстерність педагогічної розповіді. Техніка побудови монологу як прихованого діалогу.
- •Професійне самовиховання вчителя: його сутність, структура, шляхи здійснення.
- •Професійно-педагогічне спілкування, його сутність, функції, види.
- •Структура педагогічного спілкування.
- •13. Педагогічне спілкування як діалог. Критерії діалогічного педагогічного спілкування.
- •14. Контакт у педагогічному діалозі. Позиції і прибудови педагога у спілкуванні.
- •15. Бар'єри у педагогічному спілкуванні, їх види.
- •16. Стилі та моделі педагогічного спілкування. Їх вплив на ефективність діяльності учнів.
- •Педагогічний такт і культура спілкування вчителя. "я-висловлювання" у педагогічному спілкуванні.
- •Індивідуальна педагогічна бесіда, її завдання, умови ефективності.
- •Методика контактної взаємодії як технологія організації індивідуальної педагогічної бесіди.
- •Стратегія взаємодії як засіб розв'язання педагогічної ситуації.
- •Комунікативність як інтегральна характеристика здатності педагога здійснювати професійне спілкування.
- •Прийоми педагогічної взаємодії. Етичний захист вчителя.
- •Урок як діалогічна взаємодія вчителя з учнями. Критерії уроку-діалогу.
- •24. Структура педагогічної технології. Характеристика її складових частин: концептуальні "засади, цільові орієнтири, процесуальна частина.
- •25. Особистісно-зорієнтована технологія навчання та виховання: структура процесуальні характеристики.
Методика контактної взаємодії як технологія організації індивідуальної педагогічної бесіди.
.Як досягти контактної взаємодії? Спеціальні дослідження Л. Філонова показали, що процес контактування, тобто наближення позицій, можна зробити керованим.
Методика контактної взаємодії — особлива процедура діяльності педагога — ініціатора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довір'я з учнями.
Методика контактної взаємодії передбачає послідовний перехід від початкової упередженості до взаємоприйняття (змінюються установки); від тривоги, невизначеності до спокою, впевненості у партнерові (змінюються почуття, емоційні стани); від підвищеного контролю до спонтанних реакцій (змінюються дії).
Стадії:1)накопичення згоди. Педагог як ініціатор контакту має нейтралізувати негативні установки учня 2) пошук спільних інтересів. Завдання на цій стадії — побудувати первинну спільність, знайти значущі збіги в інтересах співрозмовників. Це дасть змогу зробити спілкування неофіційним, позбутися статусних розмежувань. 3)прийняття для обговорення особистих якостей і принципів. На перший план для обговорення висуваються ті якості, які позитивно вплинуть на розвиток стосунків: прямота, чесність, відвертість, надійність, діловитість. Результат цієї стадії — відчуття подібностей характерів, готовності прийняти одне одного; поява установки на діалогічне спілкування, бажання познайомити іншого з собою, налаштованість на обговорення якостей особистості; 4) виявлення рис, негативних для взаємодії. Тепер педагогові слід так спрямувати спілкування, щоб учень добровільно розкрив свої негативні якості. Результат: початок дискусії, прийняття учнем своїх негативних якостей і бажання їх усунути. 5) адаптація партнерів, готовність до перебудови. Результат: формується почуття «Ми», виникає установка як прагнення до змін свого характеру. 6) узгоджена взаємодія. Це етап досягнутого контакту й ефективного співробітництва. Узгодженість взаємодії усвідомлюється як результат зусиль обох. Спільно виробляються рішення, накреслюються шляхи подальшої взаємодії.
Ця методика окреслює загальну схему діяльності педагога у встановленні контакту в складних випадках недовіри дитини, її упередженості, що можна змінити розширенням зони порозуміння, прийняттям особистості кожного, спонуканням учня до самозміни.
Стратегія взаємодії як засіб розв'язання педагогічної ситуації.
У конкретній ситуації, особливо коли вона набуває конфліктного характеру, кожний учитель керується певною, обраною ним, стратегією, тобто домінантними тенденціями в його поведінці (до чого він схильний у взаємодії з учнями, їхніми батьками — обов'язково перемогти, наполягаючи на своєму, чи спільно розібратись у ситуації і разом знайти оптимальний вихід із неї).
Уміння аналізувати ситуацію й вибирати конструктивне рішення — ознака майстерності педагога У педагогічній діяльності, де головною метою вчителя є розвиток учня, вибір таких стратегій, як конкуренція (коли один, тобто вчитель, виграє, а інший — учень програє, прагнення вирішити проблему у власних інтересах), уникнення (намагання ухилитися від розмови, змінити тему), пристосування (згода з позицією іншого) чи компроміс (намагання владнати проблему шляхом часткового задоволення потреб) має відбуватися залежно від ситуації. Головною стратегією, що забезпечить соціальний розвиток особистості учня, має бути стратегія співробітництва (намагання знайти шлях до задоволення глибинних потреб і прагнень обох сторін), адже саме вона забезпечує результат у взаємодії «виграти/виграти». Навіть якщо не вдається досягти цілковитого задоволення потреб обох сторін, ми (і вчитель, і учень) все ж навчимося вести спільний пошук взаємовигідних рішень, цінувати потреби одне одного.
Спілкування — складна форма людської діяльності. Щоб педагогічний вплив не зашкодив дитині, а сприяв її розвиткові, вчитель, організовуючи його, мусить бути і психологом, і психотерапевтом.
Стратегія взаємодії педагога зумовлена тим, яку парадигму виховання він обирає: примусу чи ненасилля. Інша парадигма виховання — педагогіка ненасилля. При невиконанні завдання вчитель стриманий, але не байдужий, щоб учень сам переконався у доцільності запропонованих дій і сам виправив поведінку. Педагогіка ненасилля орієнтована на «вирощування» його власних думок, а не на насаджування уявлень учителя.
У вихованні й навчанні неможливо обійтися без авторитету, тобто влади педагога як вияву його відповідальності за долю дитини. Проте це має бути не руйнівна, а життєдайна сила, яка мобілізує потенціал дитини. «Декларація принципів толерантності», прийнята на сесії ООН в 1995 p., спрямовує педагогів на протидію негативним впливам, які породжують страх та відособлюють одних людей від інших. Виховання повинно розвивати в молоді здатність до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії