17. Методика контактної взаємодії як технологія організації індивідуальної педагогічної бесіди.

.Як досягти контактної взаємодії? Спеціальні дослідження Л. Філонова показали, що процес контактування, тобто наближення позицій, можна зробити керованим.

Методика контактної взаємодії — особлива процедура діяль­ності педагога — ініціатора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довір'я з учнями.

Методика контактної взаємодії передбачає послідовний перехід від початкової упередженості до взаємоприйняття (змінюються установ­ки); від тривоги, невизначеності до спокою, впевненості у партнерові (змінюються почуття, емоційні стани); від підвищеного контролю до спонтанних реакцій (змінюються дії).

Стадії:1)накопичення згоди. Педагог як ініціатор контакту має нейтралізувати негативні установки учня 2) пошук спільних інтересів. Завдання на цій стадії — побудувати первинну спільність, знайти значущі збіги в інтересах співроз­мовників. Це дасть змо­гу зробити спілкування неофіційним, позбутися статусних розмежувань. 3)прийняття для обговорення особистих якос­тей і принципів. На перший план для обговорення висуваються ті якості, які по­зитивно вплинуть на розвиток стосунків: прямота, чесність, відвертість, надійність, діловитість. Результат цієї стадії — відчуття подібностей характерів, готовності прийняти одне одного; поява установки на діалогічне спілкування, ба­жання познайомити іншого з собою, налаштованість на обговорення якостей особистості; 4) виявлення рис, негативних для взаємодії. Тепер педагогові слід так спрямувати спілкування, щоб учень добро­вільно розкрив свої негативні якості. Результат: початок дискусії, прийняття учнем своїх негативних якостей і бажання їх усунути. 5) адаптація партнерів, готовність до перебудови. Результат: формується почуття «Ми», виникає установка як праг­нення до змін свого характеру. 6) узгоджена взаємодія. Це етап досягнутого кон­такту й ефективного співробітництва. Узгодженість взаємодії усвідом­люється як результат зусиль обох. Спільно виробляються рішен­ня, накреслюються шляхи подальшої взаємодії.

Ця методика окреслює загальну схему діяльності педагога у вста­новленні контакту в складних випадках недовіри дитини, її упередже­ності, що можна змінити розширенням зони порозуміння, прийняттям особистості кожного, спонуканням учня до самозміни.

17. Стратегія взаємодії як засіб розв'язання педагогічної ситуації.

У конкретній ситуації, особливо коли вона набуває конфліктного характеру, кожний учитель керується певною, обраною ним, стратегією, тобто домінантними тенденціями в його поведінці (до чого він схильний у взаємодії з учнями, їхніми батьками — обов'язково перемогти, наполя­гаючи на своєму, чи спільно розібратись у ситуації і разом знайти опти­мальний вихід із неї).

Уміння аналізувати ситуацію й вибирати конструктивне рішення — ознака майстерності педагога У педагогічній діяльності, де головною метою вчителя є розвиток учня, вибір таких стратегій, як конкуренція (коли один, тобто вчитель, виграє, а інший — учень програє, прагнення вирішити проблему у власних інтересах), уникнення (намагання ухилитися від розмови, змінити тему), пристосування (згода з позицією іншого) чи компроміс (намагання владнати проблему шляхом часткового задоволення потреб) має відбуватися залежно від ситуації. Головною стратегією, що забезпечить соціальний розвиток особистості учня, має бути стратегія співробітництва (намагання знайти шлях до задоволення глибинних потреб і прагнень обох сторін), адже саме вона забезпечує результат у взаємодії «виграти/виграти». Навіть якщо не вдається досягти цілковитого задоволення потреб обох сторін, ми (і вчитель, і учень) все ж навчимося вести спільний пошук взаємовигідних рішень, цінувати потреби одне одного.

Спілкування — складна форма людської діяльності. Щоб педагогіч­ний вплив не зашкодив дитині, а сприяв її розвиткові, вчитель, організо­вуючи його, мусить бути і психологом, і психотерапевтом.

Стратегія взаємодії педагога зумовлена тим, яку парадигму вихован­ня він обирає: примусу чи ненасилля. Інша парадигма виховання — педагогіка ненасилля. При невиконанні завдання вчитель стриманий, але не бай­дужий, щоб учень сам переконався у доцільності запропонованих дій і сам виправив поведінку. Педагогіка ненасилля орієнтована на «вирощу­вання» його власних думок, а не на насаджування уявлень учителя.

У вихованні й навчанні неможливо обійтися без авторитету, тобто влади педагога як вияву його відповідальності за долю дитини. Проте це має бути не руйнівна, а життєдайна сила, яка мобілізує потенціал дитини. «Декларація принципів толерантності», прийнята на сесії ООН в 1995 p., спрямовує педагогів на протидію негативним впливам, які породжують страх та відособлюють одних людей від інших. Виховання повинно розвивати в молоді здатність до незалежного мислення, кри­тичної оцінки та формувати високі моральні критерії