3. Організація матеріально-технічного забезпечен­ня сільськогосподарських підприємств

Система матеріально-технічного забезпечення сільсь­когосподарських товаровиробників створена для своєчасного і повного задоволення науково обгрунтованих потреб у матері­ально-технічних ресурсах і повинна відповідати певним вимо­гам, а саме:

• стабільність матеріально-технічного забезпечення за кількісними та якісними показниками;

• виконання умов договору, замовлень споживачів, до­тримання дисципліни постачання;

• розширення обсягів і видів послуг споживачам;

• вишукування нових прогресивних форм матеріально-технічного забезпечення;

• економне і раціональне використання всіх видів ресур­сів;

• стимулювання тривалого багаторазового товарного ви­користання ресурсів;

• постачання ресурсів після їх відновлення, використання залишкового ресурсу вузлів і деталей списуваних машин та устаткування;

• удосконалення оптової і комісійної торгівлі товарами виробничого призначення.

У системі матеріально-технічного забезпечення виробни­чими структурами є заводи сільськогосподарського машино­будування, торговельно-посередницької організації, в тому чи­слі товарні біржі, підприємства з ремонту і технічного обслу­говування машин і устаткування, машинно-технологічні фор­мування та кооперативи з надання виробничих послуг, центри з випробовування техніки, конструкторські бюро, науково-дослідні установи та ін.

До основних форм матеріально-технічного забезпечен­ня в умовах ринкової економіки належать: транзитна - на ос­нові прямих зв'язків (завод - сільськогосподарське підприємст­во); складська - на умовах франко-господарство споживача (товар зі складу доставляється споживачу транспортом поста­чальницької організації); через товарно-сировинні біржі; поставка товарів на умовах лізингу; товарообміну при укла­данні бартерних угод.

Важливо об'єктивно, науково обгрунтовано виявити по­требу товаровиробників у матеріально-технічних ресурсах. Розрахунки виконують за нормативами з урахуванням специ­фіки господарства, його виробничого напряму, обсягів вироб­ництва, керуючись відповідними методиками.

Якщо товаровиробник планує задовольняти потребу в то­варах виробничого призначення на договірній основі через постачальницьку службу агропромпостачу, він подає відповід­ні замовлення. Після їх перевірки, узагальнення, розміщення та розподілу фондів з ним укладається договір на поставку това­рів.

Згідно з договором постачальник зобов'язується поставити іншій стороні продукцію в строк, обумовлений договором, а замовник - її прийняти і своєчасно оплатити.

У договорі передбачена матеріальна відповідальність сто­рін із застосуванням санкцій у вигляді пені, неустойок, штра­фів.

Матеріально-технічне забезпечення споживачів при складській формі постачання здійснюється централізовано при надходженні товарів на склад постачальника, як правило, на умовах франко-господарство споживача (транспортом поста­чальника).

Обслуговування споживачів включає такі операції, як приймання замовлень, підготовка необхідних товарів для спо­живача, доставка їх у господарство, оформлення документів на відпускання і оплату матеріалів, надання допомоги господарс­твам у реалізації зайвих матеріально-технічних засобів на ко­місійних засадах та ін.

Витрати обігу в підприємствах, що здійснюють матері­ально-технічне забезпечення сільськогосподарських товарови­робників, класифікуються по групах:

Витрати по завезенню товарів - витрати по перевезен­нях, вантажно-розвантажувальних операціях, націнки, випла­чені постачальникам та ін.

Витрати по зберіганню, доробці і реалізації товарів - основна і додаткова заробітна плата, витрати по оренді й утри­манню будівель, споруд та інвентарю, їх капітальному і поточ­ному ремонту, зносу основних засобів; по зберіганню, доробці, сортуванню і упаковуванню товарів, проценти за кредит, ви­трати на тару, по відправленню товарів та ін.

Витрати по доставці товарів до господарств-споживачів - вартість вантажоперевезень, навантаження, су­проводження тощо.

Невиробничі витрати включають недостачу товарів у дорозі та при зберіганні (в межах норм природного убутку), інші витрати.

Загальногосподарські витрати пов'язані із здійсненням системи матеріально-технічного забезпечення споживачів.

Найбільшу питому вагу (понад 50%) у витратах обігу ста­новлять витрати по завезенню товарів на склади, витрати по зберіганню, доробці і реалізації товарів (до 20%), витрати по доставці товарів у господарства на умовах франко-господарство споживача (близько 22%).

Працівники служби матеріально-технічного забезпечення повинні постійно дбати про зниження витрат обігу як важливо­го резерву зниження націнок на товари, що реалізуються това­ровиробникам.

Основними показниками постачальницької діяльності є:

• завезення та реалізація матеріально-технічних засобів по номенклатурі товарів та у вартісному виразі;

• рівень і структура витрат обігу товарів;

• оборотність товарів на складах постачальницької органі­зації;

• нормативи товарного залишку на складах;

• загальні результати постачальницької діяльності (маса прибутку, рівень рентабельності, продуктивність праці та ін.).

Так, обіговість товарів у днях на складах постачальниць­кої організації розраховують як відношення середнього залиш­ку товарів за рік до середнього розміру одноденного обороту (частка від ділення суми складського товарообороту і витрат по завезенню товарів на кількість днів у році).

До основних напрямів удосконалення системи матері­ально-технічного забезпечення належать:

• встановлення паритету цін на товари виробничого при­значення та сільськогосподарську продукцію;

• створення сприятливих умов, насамперед економічних, для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва в підприємствах усіх форм власності;

• прискорення оборотності товарів виробничого призна­чення на складах мережі матеріально-технічного забезпечення;

• створення конкурентного середовища при недопущенні виникнення монопольних формувань у сфері сервісу;

• удосконалення економічних взаємовідносин системи матеріально-технічного забезпечення та сільськогосподарських товаровиробників;

• розширення системи фірмового технічного обслугову­вання на весь період експлуатації реалізованих споживачу за­собів виробництва;

• розширення системи фірмового гарантованого поста­чання споживачам запасних частин та ін.