64. Паростки протодизайну у стародавній вітчизняній культурі

Даниленко В.Я.

Харківська державна академія дизайну і мистецтв

Анотація. Наведено дані про розвиток продуктивних сил на теренах України у періоди раннього залізного віку та античності. Показано особливості співвідношення мистецтва і техніки у добу Київської Русі.

Ключові слова: дизайн, історія, Україна.

Аннотация. Даниленко В.Я. Ростки протодизайна в древней отечественной культуре. Приведены данные о развитии продуктивных сил на территории Украины в периоды раннего железного века и античности. Показаны особенности соотношения искусства и техники в эпохуКиевской Руси.

Ключевые слова: дизайн, история, Украина.

Annotation. Danylenko V. Y. Sprouts of design in ancient domestic culture. The data on development of productive forces in terrain of Ukraine in the terms of an early iron blepharon and antiquity are reduced. і of a singularity of an interrelation of art and engineering in a pore Kiev Russia is shown.

Keywords: design, history, Ukraine.

Індоєвропейські суспільства, і в тому числі предки українців, еволюціонували відповідно до історичних епох. Це стосується епох мезоліту, протонеоліту, неоліту, мідного віку, епохи бронзи та епохи раннього заліза. Однак у цілому питання походження індоєвропейців нині залишається проблемою, остаточного розв’язання котрої науковці ще не досягли.

Втім відомості про ранній залізний вік – один із найважливіших періодів світової історії – існують уже досить повні. Саме в той час на історичну арену вийшли відомі нам з письмових джерел стародавні народи та племена, які були безпосередніми предками сучасних народів Європи. Початок раннього залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав (Кіммерія, Скіфія, античні міста Північного Причорномор’я). Це була остання епоха домінування степового тваринницького населення. Надалі центр життя перемістився до землеробсько-ремісничого лісостепу. Саме тоді – протягом епохи раннього заліза кам’яні знаряддя остаточно поступилися металевим.

Той період античності на нашій території дає не лише археологічні пам’ятки, які розповідають про античні міста й поселення, взаємозв’язки зайшлого грецького та місцевого населення, але й починає писемну історію України. Завдяки стародавнім грекам до нас дійшли описи звичаю, господарства, культури місцевих племен.

Згодом, з початку середньовіччя, виникли окремі самостійні етноси – слов’янські народи, у тому числі й наші предки. Наприкінці І тисячоліття н.е. відбувається процес консолідації східних слов’ян.

Археологічні матеріали того періоду дають змогу всебічно вивчити всі галузі господарства східних слов’ян, визначити рівень розвитку в них землеробства та окремих ремесел, технічного обладнання виробництва. Язичеська релігія східних слов’ян із розвиненими культами, міфологією характеризує суспільство, яке вже вийшло за межі первинної ідеології і в якому язичество було не тільки релігією, а й цілісною системою уявлень про навколишній світ, основні явища природи. За наявності різноманітних зв’язків із сусідами, східнослов’янські племена на той час являли собою спільність, здатну протистояти будь-які експансії іззовні.

Невдовзі постала Київська Русь – одна з найбільших і наймогутніших держав середньовічної Європи. Вона проіснувала з Х століття по 30-ті роки ХІІ століття як ранньофеодальна монархія, а потім до 40-х років ХІІІ століття – як федерація князівств, залишивши яскравий слід в історії східнослов’янських народів і всієї Європи.

Писемні джерела та археологічні дослідження міст Півдня Русі дали можливість розкрити їхні особливості – аграрний характер, зв’язок із сільською округою. Виявили високий рівень розвитку міського ремесла та торгівлі, особливості містобудування, архітектури та інших сфер художньо-предметної творчості.

Протягом 3-х століть свого існування мистецтво і техніка Київської Русі досягли високого на той час рівня. Нас, звичайно, у першу чергу цікавить питання співвідношення техніки та мистецтва тієї доби. У найзагальніших рисах відповіддю на це запитання є те, що археологічні знахідки показують поєднання мистецьких і технічних понять в одне ціле в наочному вигляді лише в зразках буденних предметів. Це дерев’яні житлові споруди ремісничого та торгового населення, ужиткові предмети, котрі не мали “парадного” призначення, пам’ятки епіграфіки – берестяні грамоти. Зразки ж предметів, що мали не буденне призначення показують нам домінування в цих предметах спеціально виконаних прикрас, котрі неначе “накладаються” на консолідовану технічно-мистецьку основу.

Так, першу сутність (органічну, виразну з’єднаність художніх і технічних понять) демонструють нам відкопані археологами дубові балясини, наличники, деталі сходів тощо, котрі дають деяке уявлення про тектонічне формотворення цих речей, де з глибоким розумінням матеріалу використовувалися природні якості деревини. До ілюстрації функціональної архітектурно-протодизайнерської сутності належить також те, як розташовувалися споруди. Вони розташовувалися з додержанням правил “прозору”. Цими правилами заборонялося затуляти сусідам вид на природу, вулиці та будівлі, що були орієнтирами забудови. Правила забудови було сформульовано в так званій “Кормчій книзі” (найдавніший з відомих списків такого роду походив з ХІІІ століття) – збірнику законів, що містив у собі як давньоруські, так і візантійські законоположення про містобудування. Але в міській забудові були відсутні монотонність і скупченість, чим давньоруські міста відрізнялися від багатьох середньовічних міст Візантії, Заходу та Сходу.

У цілому ж ми маємо дещо викривлене уявлення про предметне середовище тих часів, що навіяне нам ілюстраціями з книг історії мистецтва. У більшості з них розглядаються тільки кам’яні споруди, від чого можна подумати, що вони являли собою масу. Насправді ж вони були поодинокими у забудові міста, де масою являлося дерев’яне середовище.

Так само і пам’ятками предметів вжитку, усіляких знарядь, реманенту, одягу тощо. До книжок з історії мистецтв потрапляють здебільшого ті з названих предметів, котрі мають прикраси, декор. Натомість предмети, котрі декору на мають, до мистецтвознавчих книг чомусь майже не потрапляють. А от якраз серед них можна знайти зразки, котрі містять у собі висококласні приклади

65. Индустриа́льное о́бщество (нем. Industriegesellschaft) — тип общества, которое достигло такого уровня общественно-экономического развития, при котором наибольший вклад в стоимость материальных благ вносит добыча и переработка природных ресурсов, а также промышленность.

Индустриальное общество — это общество, основанное на промышленности с гибкими динамичными структурами, для которого характерны: разделение труда, широкое развитие средств массовой коммуникации и высокий уровень урбанизации.

Индустриальное общество возникает в результате промышленной революции. Происходит перераспределение рабочей силы: занятость населения в сфере сельского хозяйства падает с 70-80 % до 10-15 %, возрастает доля занятости населения в промышленности до 80-85 %, так же происходит прирост городского населения. Доминирующим фактором производства становится предпринимательская деятельность^{[источник не указан 799 дней]}. В результате научно-технической революциииндустриальное общество трансформируется в постиндустриальное общество^[1].

Содержание   [убрать]  1 Черты индустриального общества 2 Библиография 3 Примечания 4 См. также 5 Ссылки