[Править]Семья
Брат — художник Федор Кричевский;
Жена — Евгения Щербаковская-Кричевская (ум. 1964);
Сыновья — Николай (1898—1961) и Василий (1901—1978);
Дочь — Галина Кричевская-де-Линде.
[Править]Вклад в архитектуру
Автотранспортный техникум в Харькове;
Дом техники в Харькове.
Доходный дом по ул. Стрелецкая, 28. Киев
Школа по ул. Фрунзе, 164. Киев
[Править]Вклад в кино
Работы как Кричевского Художника-постановщика:
Фильм «Маленький Тарас»;
Фильм «Тарас Шевченко» (режиссер Петр Чардынин) (1926);
Фильм Тарас Трясило, «Повесть о горячем сердце» (1926);
В погоне за счастьем (1927);
Фильм «Звенигора» (режиссер Александр Довженко) (1927);
Фильм «Борислав Смеется» («Восковые короли») (1927);
«Каприз Екатерины II» («Погибшее село», «Турбаевская катастрофа») (1927;
Прометей (1935);
Мое «Федоська» (1934);
Назар Стодоля (композитор: М. Вериковский (1937);
Сорочинская ярмарка (композитор: Яков Столляр) (1939).
[Править]Творческое наследие
Много работ художника находится за рубежом. В частности в Украинском музее Нью-Йорка.
В 2003 году внучка художника передала примерно 300 работ деда в дар музеям.
[Править]Память
Мемориальная доска открыта 21 августа 2008 года в г. Харькове на ул. Сумская, 18 на здании, которое было разработанно по проекту В. Кричевского.[3][4];
На Украине была выпущена марка с портретом Василия Кричевского.
[Править]Интересные факты
22 марта 1918 года Центральная Рада утвердила проекты Василия Кричевского, в частности, герб, разработанный им на основе Владимирова Тризуба.
61. Олександр Матвійович Вербицький (27 вересня 1875, Севастополь — 9 листопада 1958, Київ) — архітектор,інженер і педагог, професор, дійсний член Академії архітектури (1945), почесний член Академії будівництва і архітектури УРСР (1958), автор проекту сучасної споруди залізничного вокзалу у Києві.
Зміст [сховати]
|
[Ред.]Біографія
Народився 27 вересня 1875 року в місті Севастополі, в родині техніка-будівельника міської Управи. Після закінчення Севастопольського реального училища в 1892 році вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів, який закінчив 1898 року. За час навчання був нагороджений двома золотими й одною срібною медалями, його прізвище було занесене на почесну дошку кращих випускників.
Відразу після закінчення інституту був запрошений професором І. Кітнером до будівництва великого комплексуКиївського політехнічного інституту на посаді молодшого помічника і переїхав до Києва. Через рік, в 1899 році, для кращого ознайомлення з будівничою справою перейшов працювати десятником на спорудження Київського оперного театрузгодом став помічником виконроба академіка В. М. Ніколаева — аж до відкриття театру, в 1901 році.
В 1901—1933 роках працював в Управлінні Південно-Західної залізниці, спочатку архітектором шляхової служби, а потім головним архітектором. Він розробляє ескізний проект Київського вокзалу, потім проектує і будує за своїми проектами велику кількість різних споруд; пасажирські будівлі, товарні контори, паровозні депо, міські станції, навчальні заклади, лікарні, житлові будинки.
Надгробок О. Вербицького
В 1943 році Олександр Вербицький входив до складу комісії для визначення стану згорілих і підірваних будівель Києва, в результаті роботи якої вдалося зберегти для подальшої експлуатації багато житлових будинків, громадських будівель, скоротити витрати на їх відбудову.
У 1945 році О. М. Вербицький був обраний дійсним членом Академії архітектури і протягом ряду років проводив велику роботу по організації підготовки наукових кадрів через аспірантуру. У 1958 році його обирають почесним членом Академії будівництва і архітектури Української РСР.
Працював також у галузі пейзажного живопису та графіки. Автор ряду статей з питань архітектури.
У Києві жив в будинках № 21/12 по вулиці Володимирській, № 15, 22 по вулиці Лютеранській. Помер 9 листопада 1958 року у Києві, похований на Лук`янівському цвинтарі (ділянка № 9а, ряд 1, місце 5). На могилі прямокутна стела із сірого граніту, вирізьбленийбарельєф. Автори надгробного пам'ятника — скульптор І. Макогон та архітектор П. Костирко[1].