Мве. 86. Запропонуйте методичну розробку проведення ділової гри з конкретної економічної теми. Розробіть етапи підготовки та проведення ділової гри

Для спеціалістів економічної спрямованості ділова гра повинна набути статусу постійної. Вони можуть бути ініціаторами нових ігор, тобто надавати ідеї стосовно їхніх прагнень. Це означає, що студенти будуть зацікавлені в проведенні занять, будуть активними, дієвими, згуртованими та дисциплінованими.

Цікавим може бути така ділова гра як «Зареєструй свій успіх». Метою гри є проходження різних організацій учасниками, які повинні оплатити рахунки, здати звітність та виконати ряд інших операцій. Викладач, як засновник підприємства, сам обирає директора і його помічника, при цьому ці студенти повинні добре орієнтуватися в питаннях даної теми, надавати консультації, керувати проведення гри в рамках свого підприємства тощо. Директор формує групи та кожній групі надає завдання: відділ кадрів (6 чоловік); банк (2 чоловіка); Пенсійний фонд (2 чоловіка); податкова (3 чоловіка). Відділ кадрів повинен займатися формуванням звітності, підрахунком чисельності працюючих, розрахунком заробітної плати тощо. В свою чергу, банк повинен перевіряти платоспроможність підприємства, стан заборгованості; Пенсійний фонд займається перевіркою виплат на різні види соціального страхування (в грі кількість видів обмежена). Тобто кожна установа виконує свої обов’язки, які є аналогічними до тих, що можуть очікувати студентів в майбутньому, але обсяги обрахунків та складність дещо менші від реальних. Викладач повинен забезпечити кожну службу та установу набором документів, аналітичною інформацією, показниками стану роботи підприємства, тобто тими джерелами, на основі яких може проводитися гра. Звісно, що попередньо викладач обговорює та пояснює яким чином, які обов’язки та як саме потрібно виконувати. Це дає змогу, по-перше, зацікавити студентів, по-друге, ввести в курс подій, по-третє, попередньо побачити реакцію на заплановане завдання з метою внесення змін щодо певних аспектів, що дасть змогу продуктивно та з користю провести навчальне заняття.

У результаті позитивних відгуків студентів проведення аналогічних ігор може стати традиційним. А це і є бажаним результатом нововведень в сфері освіти. Адже наша країна потребує спеціалістів і наше майбутнє в руках молоді.

К.П. 100.Сформулюйте вимоги до оратора. Відповідь обґрунтуйте.

Оратор - будь-яка людина, що проголошує публічну промову. Ораторське мистецтво — це здібність говорити до групи людей у структурований, виважений спосіб із наміром надати інформацію, вплинути, чи розважити слухачів. Основними складовими ораторської майстерності є:

1. особистість лектора (включає імідж,професіоналізм, індивідуальність (харизматичність), інтелектуальний рівень.

2. Володіння ораторською технікою (вербальні та невербальні засоби;

3. Ораторські здібності: комунікативні, перцептивні, сугестивні, креативні, емоційна стійкість, магнетизм голосу.

4. Спеціальні знання (педагогіка, психологія соціологія, фізіологія).

На основі цих складових можна сформулювати такі основні вимоги до оратора:

1) Особистість оратора. Вже в перший момент появи за трибуною оратор постає перед аудиторією в ролі "лідера", від якого очікують відповідної до цієї ролі поведінки і дій, якого аудиторія готова вислухати. "Ідеальний оратор" має такі психологічні риси: сильну нервову систему, урівноважений, володіє достатньою рухливістю процесів збудження і гальмування. Легко зосереджуючись на викладенні своєї теми, він разом з тим, вчасно відповідає на реакцію аудиторії, швидко перебудовуючи у потрібних випадках зміст і форму промови.

2) компетентність оратора. Досконале знання проблеми, яку він висвітлює - це об’єктивна умова успіху оратора. Не можна переконати аудиторію в тому, в чому сам не впевнений до кінця. Висока ерудиція оратора здатна сама по собі впливати на аудиторію, навіть ворожу, але знання оратора завжди повинні поєднуватися зі старанною підготовкою до кожної публічної промови. Вища форма ораторського мистецтва - імпровізація. Однак авторська імпровізація полягає у вмінні швидко скласти уявний план промови і обрати відповідну форму висловлювання. Взагалі, ораторська промова повинна бути настільки добре підготовленою, щоб вона здалася слухачам невимушеною імпровізацією.

3) Переконливість — одна з найважливіших якостей виступу. Вона має вирішальний вплив на слухачів, бо формує їх світогляд, посилює громадську активність, визначає спрямування їх думок і дій.

Для досягнення переконливості і доказовості виступу необхідно, щоб він був несуперечливим, послідовним й аргументованим. Значною мірою тут сприяє вміле використання дедуктивного та індуктивного методів побудови викладу (залежно від рівня знань аудиторії, від її психологічної атмосфери, а також від ступеня складності і новизни матеріалу).

Найважливіший фактор, який забезпечує доказовість, а в результаті й переконливість — це  аналіз.

Аналітичний спосіб подачі матеріалу значною мірою полегшує сприймання і посилює дійовість виступу. Якщо текст виступу містить всебічний, глибокий діалектичний аналіз явищ, то це усуває ряд зайвих запитань, розвіює сумніви, недовір'я, збільшує доказовість.

Переконливість виступу залежить також від уміння користуватися різними прийомами доведення — порівняннями, аналогіями, посиланнями на думку авторитетів у цій галузі та ін.

Щоб бути переконливим, доповідач має говорити про головне (не розпилюватися на дрібниці); не дозволяти слухачам відходити від теми (у своїх репліках і запитаннях); бути надзвичайно уважним до того, як слухачі реагують на сказане, не залишати реплік з місця, запитань, шуму поза своєю увагою і уникати «тиску» на слухачів своїми знаннями, ерудицією, авторитетом.

Отже, переконливість є складним й багатогранним явищем, що досягається дотриманням ряду логічних, психологічних, етичних і лінгвістичних вимог, обов’язково з урахуванням особливостей аудиторії.

4) Не менш високі вимоги ставляться й до мови справжнього оратора:

1.     Точність формулювань — точність   мовлення (це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається).

2.     Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не викликаних безпосередньою потребою висловлення)

3.     Доречність (мова не може бути «хорошою» чи «поганою» сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).

4.     Приступність,   зрозумілість   (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, вважає­ться приступним; ця риса відносна: змінюється слухач — змінюється й поняття «приступності»).

5.     Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть на собі  ще й почуття та переживання мовця); вона досягається точністю словесного  позначення  предметів чи явищ, хорошою  дикцією,  наявністю психологічних пауз, мотивованістю смислових наголосів).

6.     Своєрідність,  оригінальність  (проявляється особистість оратора)

7.     Краса мови (почуття краси створюється лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і характером зв'язків між словами в реченні, а головне — повною відповідністю між змістом, словесним втіленням думки і ситуацією мовлення).

4) Окрім того, під час виступу застосовувати методи невербальної комунікації (жести, міміка, погляд), які посилюють ефект промови ;спілкуватися з аудиторією, не порушуючи вимог до техніки мовлення, правильно визначаючи тривалість виступу, темп, гучність голосу і т.п.

КП.101 Наведіть приклади конкретних сигналів невербальної комунікації та дайте їм інтерпретацію.

Невербальна комунікація являє собою обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їхню інтерпретацію. Невербальна комунікація — комплексний процес, що задіює людину в цілому, при цьому мають значення тон голосу, а також рухи тіла.

Вербальна комунікація має багато відмінностей від невербальної. Особливістю невербальних повідомлень є їх ситуативність: міміка і тон голосу вказують на нинішній стан того, хто говорить, і його ставлення до співрозмовника, але не можуть свідчити про його переживання через тиждень. Різноманітні експресивні рухи (жести, погляди, міміка, тон голосу і т. ін.), що доповнюють і суперечать один одному, співвідносяться з психічними станами людини, які змінюються, її ставленням до партнера і ситуації взаємодії.

Важливою особливістю невербальних повідомлень є їхня синтетичність. На відміну від мовлення, у якому виділяють окремі слова і речення, експресивну поведінку важко розкласти на окре­мі одиниці.

Мимовільність, спонтанність багатьох невербальних дій — ще одна їхня особливість. Навіть якщо люди намагаються приховати свої наміри чи емоції, замаскувати свої справжні переживання, у більшості людей вони неодмінно заявлять про себе через експресивні прояви, що «вислизають» з-під контролю.

Найважливішою особливістю невербальної комунікації є те, що вона здійснюється за допомогою різних сенсорних систем: зору, слуху, шкірно-тактильного почуття, смаку, нюху.

Важливо вміти розпізнавати, аналізувати та інтерпретувати ті невербальні сигнали, які надходять від оточуючих людей, щоб краще розуміти їхній стан, наміри, думки і переживання. Красномовним є погляд людини. Так прямий контакт Сприяє взаєморозумінню, довірі. Людина блокує контакт, закриваючи очі, дивлячись убік. Темні окуляри можуть виглядати загрозливо.

Погляд у середину чола - позитивна, відкрита позиція, але більш низький напрямок погляду означає велику товариськість. Розширені зіниці вказують на інтерес. Довгий погляд залежно від обставин можна розуміти або як прояв інтересу, або як брутальність (агресивність).

Руки і ноги співрозмовника також є дуже інформативними. Якщо під час розмови рука, піднята до обличчя, торкається носа, вуха, ока, ця людина, можливо, обманює. Якщо говорите Ви, то, можливо, вона Вам не довіряє.

Голова спирається на долоню – явний показник нудьги. Долоня стиснута в кулак, палець піднятий догори - оцінка чого-небудь, можливо, Вас. Великий палець підтримує підборіддя, палець піднятий догори виказує сумнів. Ноги схрещені у щиколотках - Співрозмовник напоготові чи нервує. , створює бар’єр, ознака занепокоєння чи страху.

Швидке постукування пальцями рук чи ногами - Нетерпіння чи нудьга. Корпус нахилений: У ваш бік — позитивні емоції, але якщо занадто сильно — може виражати агресію. Людина, що хоче піти, буде потроху відсуватися від Вас. Плечі нахилені - Вниз і у ваш бік — означає зацікавленість. У зворотний бік — створення бар’єра. Якщо людина повторює ваші пози (віддзеркалювання) - показує, що Ви говорите однією мовою. Коли співрозмовник стоїть, розставивши ноги, руки за спиною — це означає владність і впевненість. Руки на стегнах — готовність, агресія чи виклик нетерпіння. Притуляється до спинки стільця, ноги схрещені - показує перевагу.