- •Основні підходи до визначення соціології як науки. Поняття «соціальне» в соціології. Категорії.
- •Соціальні закони: сутність, типологія, класифікація за формами зв’язку, механізм дії
- •Соціологія як наука: об’єкт та предмет. Структура. Функції.
- •Теорія постіндустріального розвитку. Теорія соціального обміну. Неофункціоналізм. Структуралізм. Інвайронменталізм. Постмодернізм у соціології.
- •Інтегральна соціологія п.Сорокіна: «людина як інтегральна істота», соцікультурні надсистеми, теореми флуктуації, соціологія революції.
- •Социология революции
- •Німецька формальна соціологія: «чисті форми соціальності», класифікація форм соціального життя, норми соціального порядку, форми соціальної взаємодії.
- •Передумови появи соціології як самостійної науки та початковий етап її становлення.
- •Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.
- •Еволюціоністська соціологія г.Спенсера.
- •Розвиток соціології е.Дюркгеймом.
- •Розуміюча соціологія м.Вебера.
Розуміюча соціологія м.Вебера.
Макс Вебер. З його ім'ям зв'язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебером, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усвідомленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна людській поведінці. Адже соціальна дія — не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер називає «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соціальна дія.
Теорія соціальної дії М.Вебера.
Наявність суб'єктивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.
Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:
1) цілераціональна;
2) ціннісно-раціональна;
3) афективна;
4) традиційна.
За Вебером, соціальна дія, як і усяка дія, може бути визначена:
• цілераціонально, тобто через очікування визначеної поведінки предметів зовнішнього світу й інших людей і при використанні цього очікування як «умови» чи як «засобу» для раціонально спрямованих і регульованих цілей (критерієм раціональності є успіх);
• ціннісно-раціонально, тобто через свідому віру в етичну, естетичну, релігійну чи будь-яку інакше осмислену безумовну власну цінність (самоцінність) визначеної поведінки, узятої просто як таку і незалежну від успіху;
• афективно, особливо емоційно — через актуальні афекти і почуття;
• традиційно, тобто через звичку.
Два останніх види дії не є, за Вебером, соціальними діями в прямому розумінні, оскільки тут ми не маємо справу з усвідомленим і покладеним в основу дії змістом.
Тільки ціннісно-раціональні і цілераціональні дії — суть соціальні дії у веберівеькому значенні цього слова, де головну роль, звичайно, грає цілераціональна дія.
Вебер переконаний, що раціоналізація соціальної дії — це тенденція самого історичного процесу. Одним з істотних компонентів «раціоналізації» дії є заміна внутрішньої прихильності звичним вдачам і традиціям планомірним пристосуванням до розумінь інтересу. Крім того, відбувається витіснення ціннісно-раціональної поведінки на користь цілераціональної, при якій уже вірять не в цінності, а в успіх. Раціоналізація, таким чином, розуміється як доля західної цивілізації.
Насамперед раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, причому як в області економіки, так і в області політики, науки, культури — у всіх сферах соціального життя. Раціоналізується також спосіб мислення людей, їхній спосіб відчуття і спосіб життя в цілому. Усе це супроводжується великим посиленням ролі науки, що, за Вебером, є чистим втіленням принципу раціональності. Проникнення науки в усі сфери життя — це свідчення універсальної раціоналізації сучасного суспільства.
Принципові особливості соціологічного пізнання за М.Вебером та Г.Зіммелем.
Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши свого роду «коперниківський» переворот у соціології. Головним інструментом у них виступають особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля — «чиста форма», а у Вебера — «ідеальний тип». З їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності.
Основними моментами методології Вебера є:
— концепція «ідеальних типів» — уявних конструкцій, які фіксують певні загальні риси окремих соціальних явищ і процесів (капіталізм, господарство, християнство);
— метод причинно-наслідкового (каузального) пояснення;
— принцип співчутливого розуміння мотивів поведінки;
принцип «віднесення до цінностей і свободи від оцінних суджень».
Ці моменти можна розглядати як наслідок прагнення перенести в соціологію все найраціональніше з природничих і гуманітарних наук, посиливши тим самим її пізнавальні можливості. Із природничих наук Вебер запозичив каузальний метод і схильність до точних фактів, а з гуманітарних — метод розуміння і віднесення до цінностей. В абстрактних же поняттях конкретний індивід нівелюється. М. Вебер уперше звернув увагу на методологію дослідження, правильне формулювання запитань.