- •«Природа художнього таланту». Методика проведення уроку з естетики.
- •«Як і чому виник етикет». Методика викладання.
- •Мета і завдання образотворчого мистецтва як навчального предмету. Види діяльності учнів на уроках.
- •Характеристика форм організації навчання образотворчої діяльності.
- •Видова специфіка мистецтва.
- •Візантійське мистецтво. Архітектура. Монументальний живопис. Ікона як світоглядна система християнства.
- •Естетичні системи Давньої Греції та Риму.
- •Етика Аристотеля.
- •Етика екзистенціалізму.
- •Етика і. Канта.
- •Західноєвропейське мистецтво хviiі століття. Стиль рококо: характерні риси, провідні майстри. Творчість Антуана Ватто, Франсуа Буше.
- •Західноєвропейське мистецтво хіх століття. Особливості розвитку та провідні мистецьки стилі.
- •Класифікація видів мистецтва. Характеристика видів образотворчого мистецтва.
- •Класицизм у європейському мистецтві. Головні етапи розвитку. Характеристика стилю. Архітектура. Живопис.
- •Мистецтво середнього та далекого Сходу. Особливості архітектури Індії, Китаю, Японії.
- •Архітектура Індії в ісламський період
- •Мистецтво Стародавнього Єгипту. Зв’язок із заупокійним культом. Різновиди архітектурних споруд. Давньоєгипетський канон. Скульптура. Порівняння з мистецтвом стародавньої Месопотамії.
- •Мистецькі напрямки хх ст.: фовізм, кубізм, експресіонізм, футуризм, дадаізм, сюрреалізм. Розширення меж мистецтва. Нові мистецькі практики: інсталяція, перформанс, хеппенінг, енвайромент.
- •Основні естетичні категорії.
- •Особливості імпресіоністичного світосприйняття у творчості провідних французьких живописців.
- •Північне Відродження. Розбіжності та точки зіткнення з Ренесансом Італії. Творчість провідних майстрів живопису Німеччини та Нідерландів.
- •Відмінності від італійського відродження
- •Тенденції розвитку українського мистецтва кінця хіх – початку хх ст.
- •Характеристика видів образотворчого мистецтва.
- •Характеристика методів навчання за джерелом і способами передачі навчальної інформації на прикладі конкретного уроку образотворчого мистецтва.
Етика і. Канта.
Аналіз моральної філософії Кант здійснює для розв´язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Філософія природи досліджує об´єктивні закони, "згідно з якими усе відбувається". Тут панує принцип необхідності. Однак на підставі пізнання законів природи не можна пояснити наявні у свідомості людини ідеї єдності світу, вічності душі та існування Бога. На думку Канта, подолати суперечність між необхідністю і свободою може моральна філософія, що визначає заколи, "за якими усе має відбуватися". Він виділяє два рівні моральної філософії: емпіричну, тобто оперту на досвід, і "чисту", тобто оперту на апріорні принципи. Якщо спиратися на емпіричну філософію, то ніколи не можна віднайти всезагальних законів. Тому моральна філософія цілком ґрунтується на своїй "чистій частині", тобто на апріорних принципах. Вони збуджують здатність судження для того, щоб розпізнати їх та допомогти волі надати їм практичного застосування. Як наголошує Кант, "метафізика моральності має досліджувати ідею і принципи певної можливої чистої волі" [3, с 224]. Істинне призначення розуму не утому, щоб породити волю як засіб для якоїсь мети, а в добрій волі самій собою.
В етиці Канта не протиставляється чистий і практичний розум. Філософ розводить поняття для того, щоб виявити специфіку кожного у становленні об´єктивних моральних законів і діяльність особистості на підставі цих законів. Тому він висуває поняття "чистий практичний розум". Воно відображає єдність всезагального у моралі (апріорні моральні закони) та індивідуально неповторного (моральні максими). Проблема визначається так: чи може чистий розум містити в собі практичну основу, щоб спонукати волю для розумного (у формах людяності явленого) самоздійснення людини. Інакше кажучи, Кант шукає всезагальні підстави свобідної моральної діяльності: з потреби суб´єкта почуватися свобідною особистістю і бути такою за об´єктивними наслідками діяльності. Він розкриває усі можливі спонуки до практичного самоздійснення і показує, що вони підпорядковують волю своїм потребам. Тобто, людина, що діє згідно з "матеріальними практичними правилами", визначає спрямування волі на "нижчі здібності бажання".
Аскетизм етики Канта великою мірою виростав на ґрунті християнського образу світу та місця людини у ньому. Філософ дав теоретичне обґрунтування цінності доброчинності всупереч суб´єктивності людських почуттів. Разом з тим, у його етиці людина поставлена вище за Бога, оскільки допущення його існування виводиться з наявності у людини апріорних моральних законів.
Західноєвропейське мистецтво хviiі століття. Стиль рококо: характерні риси, провідні майстри. Творчість Антуана Ватто, Франсуа Буше.
Рококо́ - реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму.
Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.
Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Насолодам повині були сприяти розкішні інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в садах бароко і в павільйонах влітку, а взимку в палацах. Надміру використовувалась косметика - білила, пудра, рум'яна, чорна фарба( сурма )для брів, мушки. Косметику рясно використовували як жінки, так і чоловіки. Особливого поширення набуло використання мушок на обличчі - розташування мушок мало своє значення для обізнаних в куртуазних іграх вельмож.
В живописі доби рококо переважали свята і театральні вистави, безкінечні закохані пари міфологічних персон. В портретах - всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені, але це була маска, що приховувала числені недоліки і надзвичайно складні проблеми.
Це був банкет посеред чуми - з штучно скасованими проблемами, туберкульозом, сифілісом, бідністю, смертю.
Примхливе і чудернацьке мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця 18 століття і стилем ампір.