17. Класифікація видів мистецтва. Характеристика видів образотворчого мистецтва.

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

• просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

• часові мистецтва — радіо, музика, література

• просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

• слухові — музика, радіо

• зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

• зорово-слухові — театр, кіно, відеогра.

Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слов зображення літер набуло самостійного естетичного значення - мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях. У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися:

1. знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література,акторське мистецтво);

2. знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець);

3. знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному — пісенному й актерсько-танцювальному — пантомімічному синтезу.

До видів образотворчого мистецтва відносяться : живопис, графіка, скульптура, декоративне та прикладне мистецтво.

Живопис – один із видів образотворчого мистецтва, відтворення на полотні, дереві, площині стіни фарбами предметів і явищ дійсності.

Скульптура – ще один вид образотворчого мистецтва, в якому художник створює об’ємне зображення, виліплене з м’якого матеріалу, висічене з каменю, відлите з гіпсу чи бронзи.

Графіка — вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів, використання контрастів білого і чорного, та менше ніж у живопису, використання кольору. Графічний — виконаний у стилі графіки.

Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувати».Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.

Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.

18. Класицизм у європейському мистецтві. Головні етапи розвитку. Характеристика стилю. Архітектура. Живопис.

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад. Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів. Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів. На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму.

Класицизм (фр. classicisme, від лат. Classicus - зразковий) - художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII-XIX ст. В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму (метод, згідно з яким основою пізнання і дії людей є розум.), Які формувалися одночасно з такими ж у філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі суворих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - у кожному явищі він прагне розпізнати тільки істотні, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва. Багато правила і канони класицизм бере з античного мистецтва (Аристотель, Горацій).  Принцип раціоналізму виконував водночас і суспільно-виховну функцію, якій класицизм надавав великого значення.  Важливою ознакою класицизму стала чітка ієрархія жанрів. Вони розподілялися на "високі" — трагедія, епопея, ода, сферою яких було державне життя, історичні події, міфологія, а героями — монархи, полководці, міфологічні персонажі, релігійні подвижники, а також "низькі" — комедія, сатира, байка, що змальовували приватне, буденне життя звичайних людей. На перше місце в системі мистецтва висувались драматургія і театр, увага яких зосереджувалась на проблемі взаємодії людини та суспільства. Як певний напрям сформувався у Франції, в XVII столітті. Французький класицизм звільняв людину від релігійно-церковного впливу, стверджуючи особистість як вищу цінність буття. Російський класицизм не просто сприйняв теорію західноєвропейську, а й збагатив її національними особливостями. 

Главной чертой архитектуры классицизма было обращение к формам античного зодчества как к эталону гармонии, простоты, строгости, логической ясности и монументальности. Архитектуре классицизма в целом присуща регулярность планировки и четкость объемной формы. Основой архитектурного языка классицизма стал ордер, в пропорциях и формах близкий к античности. Для классицизма свойственны симметрично-осевые композиции, сдержанность декоративного убранства, регулярная система планировки городов.

19. Критерії та принципи відбору творів ОМ для розгляду й аналізу їх учнями.

20. Методика викладання теми «Моральні цінності – життєві орієнтири»

21. Методика проведення допоміжних форм організації навчання. Значення позакласної роботи з образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі.

22. Методика проведення позакласного заходу в ЗОШ естетичного спрямування.

23. Методика проведення уроків естетичного сприйняття дійсності на прикладі уроку-віртуальної екскурсії: «Лувр – один з найвеличніших музеїв світу».

24. Методика проведення уроків естетичного сприйняття дійсності на прикладі уроку в 6-му класі за темою: «Урок у Національному художньому музеї України».

25. Методика проведення уроків естетичного сприйняття мистецтва на прикладі уроку в 5-му класі за темою «Мова образотворчого мистецтва. Графіка».

26. Методика проведення уроку в 5-му класі на тему «Мова образотворчого мистецтва. Скульптура».

27. Методика проведення уроку з естетики «Основні естетичні категорії».

28. Мистецтво Відродження в Італії. Періодизація. Головні ідеї та особливості їх втілення на прикладі провідних майстрів архітектури та живопису.

Італійське Відродження. Відродження (з французької ренесанс, італійської «ринашименто») — цей термін вперше був запроваджений Джорджо Вазарі, архітектором, живописцем і істориком мистецтва XV ст. для визначення історичної епохи, перехідної від середньовічної культури до культури Нового часу (в Італії 14-16 ст., в інших країнах Європи кінець 15-16 ст.) Виникнення Відродження пов'язано з руйнуванням феодальних і зародженням ранньокапіталістичних відношень (так званий період початкового накопичення). У цей час отримала розвиток нова буржуазна ідеологія, виник новий світогляд — гуманізм.

Хронологічні рамки італійського Відродження охвачують період з другої половини XIII по першу половину XVI століття. Період Відродження поділяється на декілька етапів: друга половина XII XIV ст. — Проторенесанс і треченто Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто (1266—†1337). У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображення. Застосовує світлотінь для надання фігурам об'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення.; XV ст. — раннє Відродження (кватреченте) Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Філліппо Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо. У живописі роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя — всього 27 років. Він продовжив традиції Джотто і завершив його реформи. Його головним твором стали розписикапели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції. Фрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети — «Гріхопадіння» і «Вигнання з раю». У цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше: анатомічно правильно зображено оголені тіла, за допомогою світлотіні передано їх величину, фігури представлено в природному русі, за допомогою лінійної перспективи створено глибокий простір. Уперше ж Мазаччо персонажам картин надав портретних рис своїх сучасників, зокрема замовника — Філіппо Бранкаччі.

Великою своєрідністю відзначається творчість Сандро Боттічеллі (1445—†1510). Він часто звертався до античної міфології, яка нещодавно була під церковною забороною. Його твори («Весна», «Народження Венери») пронизані тонкою поетичністю, вишуканістю художнього стиля. Він вважається неперевершеним майстром лінії як засобу виразності.

; кінець XV — перша третина XVI ст. — Високий Ренесанс (чінквіченто) Початок XVI століття був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).

Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452—†1519), найнезвичайніша постать в історії світової культури. Він втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. Довше за інші райони Італії незалежність зберігала Венеція, де склалася яскрава і самобутня художня школа. Зеніт венеціанського Ренесансу — творчість Тіціана (1477—†1576), який залишив величезну спадщину. Він написав безліч портретів. «Не було такої іменитої людини, володаря або знатної дами, які не були б зображені Тіціаном», — писав Вазарі. Це був новий крок у портретному мистецтві. Тіціан створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Багато художників вчилися у Тіціана майстерності зображення світла, розлитого по всій картині. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана — багатство колориту;

В архітектурі утвердилися творчо перероблені принципи античної ордерної системи (див. статтю «Мистецтво Древньої Еллади»), склалися нові типи громадських будівель. Живопис збагатилася лінійною і повітряною перспективою, знанням анатомії і пропорцій людського тіла. У традиційну релігійну тематику творів мистецтва проникало земне зміст. Посилився інтерес до античної міфології, історії, побутових сцен, пейзажу, портрету. Поряд з монументальними настінними розписами, що прикрашають архітектурні споруди, з'явилася картина, виникла живопис олійними фарбами.  Мистецтво ще не зовсім відірвалося від ремесла, але на перше місце вже виступила творча індивідуальність художника, діяльність якого в той час була надзвичайно різноманітною. Разюча універсальна обдарованість майстрів Ренесансу - вони часто працювали в галузі архітектури, скульптури, живопису, поєднували захоплення літературою, поезією і філософією з вивченням точних наук. Поняття творчо багатою, або «ренесансної», особистості згодом стало загальним.  У мистецтві Відродження тісно переплелися шляху наукового і художнього осягнення світу і людини. Його пізнавальний сенс був нерозривно пов'язаний з підвищеною поетичною красою, у своєму прагненні до природності воно не опускалася до дріб'язкової повсякденності. Мистецтво стало загальною духовною потребою. 

29. Мистецтво західноєвропейського Середньовіччя. Синтез архітектури та скульптури в романську епоху. Готичне мистецтво. Архітектура. Скульптура.

30. Мистецтво мусульманського сходу. Головні принципи архітектури та живопису.

31. Мистецтво первісного суспільства. Періодизація. Характерні риси. Монументальний живопис та скульптура. Мистецтво африканського культурного регіону. Скульптура та маски.

Пе́рвісне мисте́цтво — мистецтво, що склалося в умовах первіснообщинного суспільства в процесі трудової діяльності людини. Виникло близько 30 тис. років тому, за доби пізнього палеоліту.

Фігурка «венери»

Первісне мистецтво представлене, насамперед, розписами, рельєфними зображеннями на стінах печер і відкритих скелях. Зображували на них переважно тварин, на яких полювали. Часто малюнки гравірували на кістці мамута або камені. Згодом виникла кругла скульптура — жіночі статуетки (т. з. венери), фігурки тварин тощо. Розквітло також декоративно-ужиткове мистецтво, широко відоме з розписів керамічного посуду. Верхній палеоліт — це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографіязнає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або «освіжать» новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції — напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають «макарони») і «відбитки» рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було «натуральне» мистецтво — виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім — рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру — природну червону фарбу різних відтінків — від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк.

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамутів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ласко, Фон-де-Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть «находять» одне на одне.

Африканская пластика включает в себя маски и статуэтки, используемые в ритуальных целях. В целом маски можно разделить на две основные группы:

• Маски со спокойными лицами, глаза у которых обычно закрыты. Они изображали умерших родственников и их использовали в погребальных обрядах или во время празднеств.

• Устрашающие маски, где человеческие черты лица зачастую соединялось с чертами зверя. Их надевали члены тайных обществ во время традиционных празднеств или охоты за нечистой силой. Так человек в маске давал временное пристанище духу, которого эта маска изображала.^[2]

Африканские статуэтки, в большинстве случаеы, изображают умершего человека, являясь вместилищем его души, или животное, которое было связанно с тотемным предком этноса, как например, распространенная статуэтка антилопы у народа бамана в Мали.