13. Західноєвропейське мистецтво хіх століття. Особливості розвитку та провідні мистецьки стилі.

В образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис. У ньому знайшли відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс. Провідною країною в художньому житті Європи, як і в літературі, залишалася Франція.

У роки Великої французької революції та імперії Наполеона розцвів талант видатного представника класицизму Жака Луї Давида. У його творчості античні традиції, раціоналізм, властиві класицизму, органічно злилися з політичними реаліями, що дозволяє говорити про революційний характер творчості Давида. Як заклик до революційної боротьби проти деспотизму була сприйнята французькою громадськістю його картина на сюжет римської історії «Присяга Гораціїв» (1784 р.). Кращим твором Давида вважається картина «Смерть Марата» (1793 р.), написана під безпосереднім враженням від події. Трагізм сюжету, простота і лаконізм композиції, стриманість кольору і скульптурність — риси класицизму — роблять цю картину справжнім пам'ятником героям революції. Класицизм, який трансформувався в академізм, тобто напрям, офіційно визнаний академіями мистецтв, проіснував усе XIX ст., але залишився на узбіччі магістральних шляхів розвитку образотворчого мистецтва.

Романтизм. Найбільш масштабною фігурою у живописі на рубежі XVIII—XIX ст. був іспанський художник і гравер Ф. Гойя, який повернув живопису своєї країни її минулу велич. Перші великі роботи його просякнуті любов'ю до життя, в них переважають світлі, веселі фарби. Але в 1792 р. Гойя важко захворів (він оглух і майже осліп), що позначилося і на творчості, зробивши її гостро трагічною. «Повстання 2 травня 1808 року в Мадриді», «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року»), серії офортів (гравюр на металі) «Капричос» («Фантазія, гра уяви»), «Діспаратес» («Божевілля»), « Лихоліття війни

Найвідоміша картина Делакруа « Свобода на барикадах» ( Свобода, що веде народ) також написана по слідах реальної події і викликала такі ж суперечки. Конкретному епізоду вуличних боїв революції 1830 р. художник надав символічного і тому позачасового звучання. Свободу на картині втілює француженка з трикольоровим революційним прапором. 

В останній третині сторіччя на грані реалізму і декадансу з'являється новий напрям — імпресіонізм (від французького «імпресьон» — враження). Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років і 8 виставок.

Точкою відліку послужила творчість Едварда Мане. Його картини «Сніданок на траві» й «Олімпія» стали подією і вплинули на становлення майбутніх імпресіоністів, але сам художник офіційно до руху не прилучився.

Як ансамбль художників, які захищають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 р., коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Група включала в себе Клода Моне, Оґюста Ренуара, Каміля Піссарро, Альфреда Сіслея, Едґара Деґа, Берту Морізо. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця» і дало назву творчості цих художників.

Імпресіоністи запропонували нове для мистецтва 19 ст. бачення світу і нові принципи малярства. Вони сприймали навколишню дійсність як нескінченну зміну вражень. Картина стає немовби окремим кадром, фрагментом рухомого світу (в цьому відчувається вплив нового тоді технічного досягнення — фотографії). З'явилася свіжість і безпосередність в зображенні повсякденного життя сучасного міста, його пейзажів, вигляду, побуту і розваг його мешканців. Найважливішою настановою імпресіоністів стала робота на відкритому повітрі — на пленері, завдяки чому у своїх картинах і пейзажах їм вдалося створити відчуття виблискуючого сонячного світла, мінливості людських настоїв, багатства фарб природи, передати рух повітря.

Імпресіоністи ввели і нову живописну техніку, відмовилися від змішаних кольорів, почали писати чистими яскравими фарбами, густо наносячи їх окремими мазками (при сприйнятті, оптично змішуючись, для глядача вони давали потрібний тон).

Живописне завоювання імпресіоністів стало основою творчості і було підняте на нову висоту постімпресіоністами — так умовно називають художників, розквіт творчості яких настав після і на основі досягнень імпресіонізму. Це були Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. Вони вже не були однодумцями, але кожний з них шукав художні засоби і можливості для створення нового мистецтва, для пізнання не зовнішньої, а істинної суті речей. Своїм мистецтвом і життям вони заперечували буржуазний спосіб життя (відмовився від свого середовища син банкіра Сезанн, удачливий комерсант Гоген залишив кар'єру і сім'ю заради живопису і виїхав на Таїті, кинув проповідницьку діяльність Ван Гог). Не знайшовши гармонії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, але прагнули відобразити вже не мить, а вічність. Творчість Сезанна, Ван Гога і Гогена справила великий вплив на весь подальший розвиток художньої культури.

14. Інтеграція на уроках образотворчого мистецтва. Методика проведення інтегрованих уроків (на конкретному прикладі).

    Інтегрований урок - це урок, який проводиться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках і відповідних їм навчальних предметах

Інтегровані уроки за змістом поділяються на три категорії:

а) вступні - до вивчення певного розділу;

б) вивчення нового матеріалу;

в) підсумкові.

У процесі спостереження та аналізу інтегрованого уроку слід сконцентрувати увагу на таких параметрах:

• визначення педагогічно доцільної теми інтегрованого уроку з урахуванням об'єктивно існуючої основи змісту вивченого матеріалу з різних навчальних предметів;

• постановка й реалізація мети та завдань уроку, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• раціональність вибору змісту навчального матеріалу вчителями різних предметів, що забезпечує інтеграцію навчальних досягнень учнів, системність і глибину їх знань;

• раціональний вибір методів і засобів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• раціональність технології проведення інтегрованого уроку;

• інтеграція зусиль «активних» і «пасивних» учасників у процесі реалізації поставлених цілей та завдань інтегрованого уроку;

• реалізація функціональних обов'язків ведучого вчителя у процесі уроку;

• підбиття підсумків інтегрованого уроку та оцінка його ефективності.

Розробка бінарного уроку з російської мови та малювання у 3 класі, завдання якого - розкрити учням нові терміни „синоніми” й „антоніми” та показати на практичних прикладах їх значення в мові; учити використовувати їх у своїй мові; розвивати уяву школярів, логічне мислення; виховувати культуру розумової праці учнів

15. Інтерактивні методи проведення уроків етики в 5-6 класах ЗОШ.

16. Історична типологія мистецтва.

Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, яка започаткована наскельними зображеннями тварин, ритуальними танцями і співами, кам'яними ідолами тощо. Триває і збагачується вона й понині, коли поряд з живописом і музикою, театром і архітектурою існують кіно і телебачення, дизайн і балет на льоду.

Такий взаємозв'язок усіх елементів суспільно-історичної практики й естетичного досвіду суспільства дає можливість поділяти історію мистецтва у відповідності з історичними епохами, які пройшло людство. Правомірність таких понять, як «мистецтво первісної людини», що за тривалістю охоплює майже три чверті історії людства, обумовлена насамперед характером матеріального виробництва, яке не виходить за межі збирання і полювання. Самий зміст практики і досвіду людини на ранніх етапах історії визначив і характер художньої діяльності, яку зараховують до історії мистецтва з великими застереженнями.

Історія мистецтва, якою її сформувала у XVIII ст. європейська наука, починала відлік з грецького та римського античних мистецтв як найдавніших з відомих людству.

Та вже згодом глибоке вивчення античного мистецтва виявило зв'язок його з мистецтвом східних народів – носіїв більш древньої цивілізації. Саме вона справила великий вплив на античні культури Греції і Риму, а отже, на всю європейську цивілізацію. Це було мистецтво Шумера і Аккада, Стародавнього Єгипту, Вавілону, Ассирії та інших народів, що населяли територію Малої Азії і розвивались на приблизно однотипних економічних і культурних засадах, мали загальні риси культури і були пов'язані між собою не тільки війнами і взаємними завоюваннями, а й культурними, господарськими обмінами та запозиченнями.

Що ж до історії європейського мистецтва, то воно вже більш-менш тісно пов'язувалося з визначеними на той час основними культурно-історичними епохами – середньовіччям, Відродженням і Новим часом. Причому і мистецтво середньовіччя, і мистецтво Відродження завдяки стильовій єдності, незначній внутрішній диференційованості і досі вивчаються як цілісні художні феномени.

Мистецтво ж Нового часу – періоду, що збігається з розвитком та формуванням капіталістичної економічної формації і в більш широкому плані європейської цивілізації, характеризується складним внутрішнім диференціюванням, а отже, іншими принципами історичної періодизації. Бароко і класицизм, сентименталізм і романтизм, класичний і критичний реалізм – історичні форми мистецтва так званої буржуазної доби до її кризи на рубежі XIX–XX століть. Характеризуються вони як виразники певних духовних рухів та принципів художнього відображення дійсності, концепції людини і культури, яка лежить в основі світогляду художника – виразника суспільних духовних потягів свого часу. І якщо названі художні течії спочатку змінюють одна одну за часом, то починаючи з другої половини XIX ст. ми стикаємося з особливою ситуацією, коли одночасно існує значна кількість художніх напрямів і течій як споріднених між собою, так і принципово протилежних: реалізм і натуралізм, так званий соціалістичний реалізм і модерністські течії – абстракціонізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, дадаїзм тощо.