Вопрос 1 «Структура, участники и инструмент. Денежный рынок. Рынок капиталов. Рынок ценных бумаг.»

Де́нежный ры́нок — система экономических отношений по поводу предоставления денежных средств на срок до одного года.

Денежный рынок может быть подразделён на:

Рынок краткосрочных ценных бумаг

Рынок межбанковских кредитов

Рынок евровалют

Рынок капиталов (рынок капитала) — часть финансового рынка, на котором обращаются длинные деньги, то есть денежные средства со сроком обращения более года. На рынке капиталов происходит перераспределение свободных капиталов и их инвестирование в различные доходные финансовые активы.

Формы обращения денежных средств (финансовых ресурсов) на рынке капиталов могут быть различными:

банковские займы (ссуды);

акции;

облигации;

финансовые деривативы;

ноты и закладные.

Ры́нок це́нных бума́г, фо́ндовый ры́нок — составная часть финансового рынка, на котором оборачиваются ценные бумаги.

Участники рынка ценных бумаг.

Субъекты (участники) рынка ценных бумаг - это физические лица или организации, которые продают или покупают ценные бумаги или обслуживают их оборот и расчеты по ним, т.е. вступают между собой в экономические отношения по поводу ценных бумаг.

Существуют следующие основные группы участников рынка ценных бумаг в зависимости от их функционального назначения:

эмитенты;

инвесторы;

фондовые посредники;

организации, обслуживающие рынок ценных бумаг;

государственные органы регулирования и контроля.

Инструменты рынка ценных бумаг - это различные формы финансовых обязательств (для краткосрочного и долгосрочного инвестирования), торговля которыми осуществляется на рынке ценных бумаг. Инструменты рынка ценных бумаг могут быть:

основными - акции и облигации; производными-коносамент, сертификаты, чеки, опционы, фьючерсы, векселя и др.

Основные ценные бумаги - это ценные бумаги, в основе которых лежат имущественные права на какой-либо актив (товар, деньги, капитал, имущество, ресурсы и т. д.).

Основные ценные бумаги подразделяются на первичные и вторичные:

первичные основаны на активах, в число которых не входят сами ценные бумаги. Это акции, облигации, векселя, банковские сертификаты, чеки, закладные, коносаменты и т. д.;

вторичные выпускаются на основе первичных ценных бумаг, т. е. это ценные бумаги на сами ценные бумаги. Сюда относятся варранты на ценные бумаги, депозитарные расписки и т. д.

Участники денежного рынка

Участниками денежного рынка являются с одной стороны лица, предоставляющие деньги (кредиторы), а с другой стороны — лица заимствующие деньги на определённых условиях (заёмщики). Одной из категорий участников рынка являются финансовые посредники. Предоставление денежных средств возможно и без финансовых посредников

В качестве кредиторов и заёмщиков на денежном рынке выступают

Банки

Небанковские кредитные организации

Предприятия и организации различного типа — юридические лица

Физические лица

Государство в лице определённых органов и организаций

Международные финансовые организации

Другие финансово-кредитные учреждения

В качестве финансовых посредников на денежном рынке выступают:

Банки

Профессиональные участники фондового рынка

Брокеры

Дилеры

Управляющие компании

Другие финансово-кредитные учреждения

Инструменты денежного рынка

Существует два подхода к классификации инструментов или бумаг денежного рынка. В соответствии с одним из них инструменты разделяют на категории в зависимости от того, обращаются они или нет:

депозиты денежного рынка;

обращающиеся бумаги.

В соответствии с другим подходом инструменты разделяют на категории в зависимости от способа получения дохода по ним:

купонные инструменты;

дисконтные инструменты.

Наряду с перечисленными категориями инструментов существуют еще и деривативы. В целом структура инструментов денежного рынка представлена на схеме.

Купонные инструменты

Депозиты денежного рынка

Депозитный сертификат (certificate of deposit — CD)

Соглашение об обратной покупке (репо)

Дисконтные инструменты

Казначейский вексель (T-bill)

Переводной вексель/банковский акцепт (banker's acceptance — ВА)

Коммерческая бумага (commercial paper — СР)

Деривативы

Соглашение о будущей процентной ставке (forward rate agreement — FRA)

Процентный фьючерс

Процентный своп (interest rate swap — IRS)

Процентный опцион

Опционы:

на процентный фьючерс

на соглашение о будущей процентной ставке

на процентный своп (свопцион)

Обращающиеся инструменты

Обращающиеся инструменты денежного рынка могут покупаться и продаваться на вторичных рынках и имеют следующие общие признаки:

фиксированную номинальную стоимость или основную сумму;

определенную дату погашения, когда держателю выплачивается номинальная стоимость или основная сумма;

фиксированный процент, выплачиваемый в течение всего срока или при погашении (процентная ставка фиксируется в момент выпуска бумаги).

Иными словами, доход от обращающихся инструментов может быть точно вычислен заранее, так как условия договора зафиксированы. Важные характеристики этих инструментов можно представить в обобщенном виде так, как это сделано ниже.

Любой финансовый инструмент с известным будущим доходом — будущей стоимостью — независимо от регулярности выплат может быть оценен посредством дисконтирования будущих потоков денежных средств и определения его текущей стоимости.

Поскольку будущий доход является величиной фиксированной, чем выше учетная ставка, тем ниже текущая стоимость, а следовательно, и рыночная цена инструмента.

Купонные инструменты

Купонные инструменты называют еще процентными, поскольку по ним выплачиваются проценты. Первоначально купон был частью финансового инструмента, его можно было отделить и предъявить эмитенту для получения процентного платежа. На денежных рынках можно встретить купонные инструменты трех видов:

депозиты денежного рынка — необращающиеся инструменты;

депозитные сертификаты (CD) — обращающиеся инструменты;

соглашения об обратной покупке (репо) — обращающиеся инструменты.

БИЛЕТ 11

Вопрос-1 «Современные формы мировых денег»

В хозяйственной практике название денег отражают явления, внешне отличающиеся друг от друга…

Это единицы счета, в которых определяются цены на товары; национальные денежные знаки; чужеземная валюта; записи на банковских счетах, средства, затраченные на приобретение ценных бумаг; долговые обязательства, используемых для платежей.

Современные деньги и их функциональные формы

Обслуживая все сферы экономических отношений, деньги выполняют различные функции, в каждой из которых они имеют свою специфическую форму проявления.

На современном этапе развития общества следует акцентировать внимание на таких функциях денег, как средство обращения, средство платежа, мерило стоимости и средство сохранения, поскольку это наиболее необходимые и важные функции в

системе денежных отношений.

В некоторых современных учебниках еще рассматривают

функцию мировых денег. Но, на наш взгляд, ее не стоит выделять как отдельную функцию, поскольку мировым деньгам присущи все функции обычных денег.

На мировом рынке деньги также выступают как средство обращения, платежа, хранения и как мерило стоимости. Каждая из основных денежных функций имеет свои особенности и отличия, а также свой механизм реализации.

Деньгам, в отличие от других товаров, присуща ликвидность, соответственно и зрелость отдельных форм денег определяется степенью их ликвидности.

Во-первых, в самой сущности денег, природе их функций заложена возможность образования и развития функциональных форм.

Во-вторых, в хозяйственной практике название денег имеют явления, внешне отличающиеся друг от друга. Это происходит потому, что, обслуживая все сферы экономических отношений, деньги выполняют различные функции и в каждой из них они имеют свою специфическую форму проявления.

В-третьих, основными функциями денег стоит считать меру стоимости, средство платежа, средство обмена, средство накопления, а функция мировых денег является производной. Мировые деньги выполняют все основные функции денег.

В-четвертых, функциональные формы – это производные от денежных функций, их логическое продолжение.

Они выступают как форма непосредственного бытия денежных функций в условиях структурно развитых товарных отношений. Функциональные формы – высшая ступень в развитии денежных отношений…

Вопрос-2 «Экономические отношения в сельском хозяйстве»

Экономика сельского хозяйства (ЭСХ), как наука, изучает действия объективных экономических законов и форумы их проявления в сельскохозяйственном производстве. Экономические законы, которым подчиняется сельское хозяйство, носят объективный характер, и действуют независимо от сознания людей. Руководствуясь общими экономическими законами, экономика сельск. хозяйства раскрывает своеобразие их действия в конкретных условиях, разрабатывает способы использования в хозяйственной практике.

В сельском хозяйстве действует система экономических законов: закон стоимости, закон роста производительности труда, закон расширенного воспроизводства, закон накопления.

Учет и объективное использование действия всей системы экономических законов направлены на обеспечение возрастающих потребностей населения и свободного всестороннего развития всех членов общества.

ЭСХ, как отраслевая наука, делает практические выводы и разрабатывает способы применения и использования основных экономических законов в конкретных условиях развития агропромышленного комплекса.

Предмет науки «ЭСХ» изучает производственные отношения людей во взаимозависимости и взаимодействии с развитием производительных сил. Важная задача предмета состоит в определении эффективности применяемых сельскохозяйственных машин и оборудования, агротехнических, технологических, мелиоративных и других мероприятий.

В условиях развития рыночных отношений в экономической науке наряду с понятием экономика отраслей широко используется понятие ЭКОНОМИКС. С точки зрения изучения экономических законов, использования материальных ресурсов и удовлетворения потребностей населения эти понятия близки, но не идентичны. Экономика изучает производственные отношения в отраслях народного хозяйства (в том числе и сельского хозяйства) во взаимосвязи с другими сферами материального производства. Экономикс — по выражению К. Макконнелла и С. Брю — это исследование поведения людей в процессе производства, рас­пределения и потребления материальных благ и услуг в мире ограниченных ресурсов. Основу в экономике составляют два фундаментальных факта:

В этой связи абсолютное материальное изобилие не представляется осуществимым. Поиск вариантов эффективного использования ограниченных производственных ресурсов с целью достижения максимального удовлетворения материальных потребностей человека и представляет собой предмет науки Экономика.

Экономика с/х широко использует данные смежных предшествующих и последующих наук. Важная роль при изучении курса тводится глубокому усвоению знаний предшествующих технологических (земледелие, растениеводство, агрохимия, мелиорация, механизация и электрификация, животноводство, хранение и переработка сельскохозяйственной продукции, овощеводство и плодоводство и др.) и экономических (математика, политология, экономическая теория, планирование и прогнозирование в сельском хозяйстве, размещение производительных сил, вычислительная техника и компьютерные технологии, информатика, статистика, нормирование и охрана труда, бухгалтерский учет) наук. В то же время эк-ка сельского хозяйства, как отраслевая наука, дает базу для изучения последующих дисциплин экономического профиля, таких как: организация сельскохозяйственного производства, анализ хозяйственной деятельности, экономико-математические методы, финансирование и кредитование, управление сельскохозяйственным производством, международные экономические связи, предпринимательство, сельскохозяйственные рынки и др.

Способы познания окружающей действительности составляют метод науки. В основе науки «ЭСХ» лежит диалектический метод, который предполагает рассмо­трение процесса развития в состоянии непрерывного движения и изменения, когда каждое явление характеризуется единством и борьбой противоположностей, между старым и новым.

Для анализа массового экономического материала используют различные методы экономических исследований: статистический (корреляционный, дисперсионный, индексный, регрессионный), монографический, экономико-математический, графический, расчетно-конструктивный, экспериментальный, абстрактно-логический и др.

Вопрос-3 «Международные транспортные услуги»

При осуществлении международных экономических связей транспорт обеспечивает перемещение товаров (грузов) и людей (пассажиров) между двумя или более странами, то есть в международных сообщениях.

В мире не существует особого, обособленного от национальных транспортных систем международного транспорта, предназначенного исключительно для международных перевозок грузов и пассажиров. Международные перевозки обслуживаются национальными перевозчиками различных стран, использующими для этого свой подвижной состав (морские и речные суда, самолеты, вагоны, автомобили), а также транспортные сети (железнодорожные, автомобильные, речные, воздушные) и транспортные узлы (морские и речные порты, аэропорты, железнодорожные станции, автостанции, грузовые и пассажирские терминалы), относящиеся к транспортным системам отдельных стран.

Обычно процесс доставки товара либо пассажиров в международной торговле включает прежде всего его перевозку от внутреннего пункта производства либо отправления А до пограничного пункта (порта) Б страны-продавца (принимающей); далее международную транзитную или морскую перевозку от пункта Б до пограничного пункта (порта) страны-покупателя (В) (если страны-партнеры не имеют общей сухопутной границы); и , наконец, транспортировку от пункта В до внутреннего пункта потребления (Г).

Под транспортными операциями в их непосредственном значении понимается обеспечение перевозки груза на участках А—Б, Б—В, В—Г. Эти операции осуществляются по договору грузовладельцев с перевозчиками соответствующих видов транспорта общего пользования, к которому относятся перевозочные средства и постоянные устройства, принадлежащие транспортным организациям, предоставляемые по договорам грузовладельцам.

Транспортные операции считаются международными, если они связаны с перемещением внешнеторговых грузов на относительно страны-продавца и страны-покупателя участках маршрута перевозки Б—В. Правоотношения, возникающие в таких транспортных операциях между отправителями и получателями грузов, а также между ними и перевозчиками, имеют международный характер.

Осуществляя международные транспортные операции, перевозчики оказывают грузовладельцам транспортные услуги, которые являются специфическим товаром международной торговли. Международные транспортные услуги продаются и покупаются на международных транспортных рынках. Цены транспортных услуг и другие условия их предоставления в одних случаях являются предметом переговоров между заинтересованными сторонами, в других – устанавливаются самими перевозчиками.

К международным транспортным операциям относят также и перевозки пассажиров в сообщениях между различными государствами. Услуги по доставке пассажиров в международных сообщениях продаются и покупаются на соответствующих транспортных рынках. Важную роль при этом играют туристические агентства и другие подобные организации, имеющие тесные связи с предприятиями воздушного, морского, речного, автомобильного и железнодорожного транспорта.

Таким образом, услуги по перевозкам грузов и пассажиров являются предметом купли-продажи на различных международных транспортных рынках. Страны, участвующие в международных экономических связях, продавая и покупая через свои грузовладельческие, транспортные, туристические и другие организации транспортные услуги, осуществляют их экспорт и импорт.

Характеристика отдельных видов транспорта, используемого при международных перевозках

Железнодорожный транспорт

Железные дороги являются наиболее рентабельным видом транспорта для перевозок вагонных партий грузов навалом каменного угля, руды, песка, сельскохозяйственной и лесной продукции - на дальние расстояния. Недавно железные дороги начали увеличивать число услуг с учетом спецификации клиентов. Было создано новое оборудование для более эффективной грузообработки отдельных категорий товаров, платформы для перевозки автомобильных прицепов (рейсовый контрейлер), стали предоставляться услуги в пути, такие как переадресование уже отгруженных товаров в другой пункт назначения прямо на маршруте и обработка товаров в ходе перевозки.

Водный транспорт

Стоимость перевозки водным транспортом громоздких нескоропортящихся товаров невысокой стоимости типа песка, каменного угля, зерна, нефти, металлических руд очень мала. С другой стороны, водный транспорт самый тихоходный и нередко подвержен влиянию погоды.

Автомобильный транспорт

Грузовой автотранспорт постоянно увеличивает свою долю в перевозках. Этот вид перевозок чрезвычайно гибок в отношении маршрутов и графиков движения. Грузовики в состоянии перевозить товар «от двери до двери», избавляя отправителя от необходимости лишних перевозок. Грузовики - рентабельный вид транспорта для перевозки на небольшие расстояния дорогостоящих товаров. Во многих случаях автотранспортные тарифы конкурентно сопоставимы с тарифами железных дорог, но при этом грузовики обычно обеспечивают более высокую оперативность оказываемых услуг.

Трубопроводный транспорт

Трубопроводы - специфическое средство транспортировки нефти, каменного угля и химических продуктов от мест их происхождения к рынкам. Транспортировка нефтепродуктов по нефтепроводам обходится дешевле, чем по железной дороге, но несколько дороже, чем по воде. Большинство трубопроводов используются владельцами для транспортировки их собственных продуктов.

Воздушный транспорт

Этот вид транспорта приобретает все большую значимость. Хотя тарифы грузовых авиаперевозок гораздо выше железнодорожных или автомобильных тарифов, транспортировка по воздуху оказывается идеальной в тех случаях, когда основное значение имеет скорость или/и когда необходимо достичь отдаленных рынков. Среди наиболее часто доставляемых по воздуху грузов скоропортящиеся продукты (такие, как свежая рыба, живые цветы) и негромоздкие изделия высокой стоимости (такие, как приборы, ювелирные изделия). Фирмы убеждаются, что использование авиационного транспорта позволяет снизить требуемый уровень товарных запасов, уменьшить число складов, сократить издержки на упаковку.

Выбор вида транспорта

Выбирая средство доставки конкретного товара, отправители принимают в расчет до шести факторов. В таблице дается краткая сравнительная характеристика различных видов транспорта с точки зрения этих факторов. Так, если отправителя интересует скорость, то основной выбор оказывается между воздушным и автомобильным транспортом. Если цель - минимальные издержки, делается выбор между водным и трубопроводным транспортом.

Билет № 14

1)Об’єднана Європа у сучасних міжнародних відносинах.

http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1355/1/Valion.pdf

http://www.viche.info/journal/2239/

2)Становлення та еволюція світового фінансового ринку.

Існує судження, що становлення світового ринку пов'язане з індустріальною цивілізацією. Так, звичайно, ми можемо говорити, що цілий ряд явищ, які не мали прояву в попередні епохи, утверджують себе на рівні індустріальної цивілізації. В той же час ми говоримо про традиційні форми прояву МЕВ: спеціалізація, поділ праці, торгівля, які створювали певні ознаки світового ринку задовго до індустріальної цивілізації.

Світовий ринок проходить у своєму розвитку і становленні кілька етапів (і лише завершальна частина цього процесу належить індустріальній цивілізації). В історичному плані, світовий ринок, а точніше його ознаки, виникає за стародавніх часів. Мова йде про те, що саме в цю епоху міжнародна торгівля, торгівля між цивілізаціями, набирає вигляд власне торгівлі, тобто обмін, опосередкований грошовими відносинами починає переважати (хоча звичайно натуральний обмін залишається, як допоміжний, додатковий тип господарських зв'язків). Але особливість прояву світового ринку в стародавні часи полягає в тому, що він носив внутріконтинентальний (локальний) характер: оскільки світовий ринок був обмежений певним континентом (Азійський ринок, Європейський ринок). Причому ці локальні ринки функціонували на рівні самодостатності. Зв'язки між цими локальними ринками, як ознаки формування світового ринку носили епізодичний характер. За стародавніх часів головними суб'єктами торгівлі на рівні локального ринку виступали Фінікія, Стародавній Єгипет, Індія, Греція, Рим, території Середземномор'я. За соціально-економічною характеристикою світовий ринок за стародавніх часів був ремеслено-рабовласницьким.

За феодального середньовіччя, особливо в період пізнього феодалізму, стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переростає в міжконтинентальний. Досить активними стають торговельні зв'язки між Китаєм, Індією, Аравійським півостровом, Північчю Африки. Ці зв'язки проявляються через Левантійську торгівлю у взаємовідносинах між Західною Європою і Сходом.

Новим і великим кроком до розвитку міжконтинентальної торгівлі стали Великі географічні відкриття кінця 15 – початку 16 століття:

1497 – 1498 рр. Подорож Васко да Гама – заверщилося відкриттям морського шляху від Західної Європи до Індії, в результаті чого на якісно новому рівні були об'єдані два регіональні ринки: Західноєвропейський і Східний.

1492 Перша подорож Колумба до Америки – завершилася відкриттям Америки. Це спричинило до розвитку господарських і торговельних зв'язків між Європою і Американськими континентами.

1519 – 1521 рр. Кругосвітнє плавання Магеллана – призвело до об'єднання всіх континентальних і локальних ринків в єдину систему господарських і торговельних зв'язків.

Отже, Великі географічні відкриття стали вирішальним кроком до остаточного формування світового ринку.

За соціально-економічною оцінкою світовий ринок епохи феодалізму визначався як ремеслено-феодальний.

На межі аграрної та індустріальної цивілізації на розвиток господарських і торговельних зв'язків впливають такі фактори як:

виникнення капіталістичних (або капіталізованих) підприємств;

відокремлення промисловості від землеробства;

спеціалізація сільського господарства в різних районах світу на виробництво певних видів товарної продукції. Наприклад, в Латинській Америці формується господарство, яке грунтується на тропічному рослинництві, в Америці та Австралії виникає спеціалізація на вирощуванні цукрової тростини і відповідно експорті тростинового цукру;

диверсифікація промислового виробництва і виникнення на цій основі багатогалузевості.

Ми вже говорили, що в умовах 18 – 19 століття формування світового ринку супроводжується виникненням нових міжнародних ринків (товарні ринки, ринки капіталів, праці[1]).

Розвиток світового ринку являється середовищем реалізації світової торгівлі і нагромадження великих капіталів, причому, з одного боку це нагромадження відбувається за рахунок рослих масштабів міжнародної торгівлі, з іншого боку – за рахунок існування колоніальної системи і прямого пограбування розвиненими країнами своїх колоній (закупка дешевої сировини тощо).

Вирішальну роль в формуванні світового ринку і світової торгівлі відіграє міжнародний поділ праці. З одного боку кожна країна, у відповідності із міжнародним поділом праці визначає своє місце в системі світогосподарських зв'язків (тут проявляється прагнення розвинений країн закріпити і поширити власні досягнуті позиції, а також прагнення колоній посісти вищий рівень в міжнародному поділі праці). По-друге, в межах міжнародного поділу праці проявляється диференціація виробництва між регіонами світу за певними галузями.

В період 19- початку 20 століття на формування світового ринку здійснює вплив процес виходу спеціалізації індустріального (капіталістичного) виробництва за межі національних економік (інтернаціоналізація господарського життя). Свого завершення світовий ринок і світова торгівля набирають в результаті повного розвитку капіталістичного машинного виробництва.

Світовий ринок як економічна категорія.

Світовий ринок як економічна категорія характеризується з кількох позицій:

1) По-перше, він розглядається як підсистема світового господарства[2] із власною структурою і закономірностями розвитку.

2) Функціонування світового ринку як економічної категорії пов'язується з обміном величезної маси товарів (пізніше послуг) за межами національних економік (і в цьому також є прояв інтернаціоналізації господарського життя).

3) Функціонування світового ринку пов'язано з опосередкуванням міжнародної торгівлі валютно-кредитним і фінансовим забезпеченням відповідного рівня (див. минулу лекцію "Міжнародна валютна система золотого стандарту").

Етапи становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

Світовий ринок на період становлення індустріальної цивілізації проходить стадію підготовки капіталістичного виробництва (перехід від мануфактури до фабрично-заводського виробництва), стадію машинного виробництва на рівні окремих підприємств, стадію індустріального виробництва на корпоративному рівні.

Характерні риси становлення становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

1) В період 18 – початок 20 століття світовий ринок детермінований товарною природою індустріальної цивілізації. Мова йде про те, що економічні і торговельні зв'язки між кранами здійснюються на принципах вигідності, прибутковості, а ці принципи в свою чергу обумовлювалися національними економічними інтересами країн світу. Утвердившись в зазначений період, дана характеристика залишається за світовим ринком і на сьогодні.

2) Світовий ринок 19 – 20 століття характеризується переважно анархією виробництва і конкуренції. За таких умов плановість і збалансованість були характерними для окремих підприємств. На державному і міжнародному рівні виробництво і торгівлі "пливли на хвилях стихії і анархії". Інститути, а також структури, за допомогою яких можна було б регулювати такі відносини на державному та міждержавному рівні, з'являються значно пізніше (в післявоєнний період).

3) До світової торгівлі залучаються країни з різним розвитком національних економік.

Світовий ринок, як і світове господарство в цілому, періодично переживає кризові явища, причому на початку 20-го століття ці потрясіння стають значно глибшими (пов'язані з І світовою війною 1914-1918 рр., Велика Депресія 1929-1933 рр.)

3)Інструменті регулювання валютного курсу.

ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ:

СУТНІСТЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА

У статті запропоновано авторський підхід до розуміння сутності інструментів валютного регулювання. На базі

аналізу різних підходів та власного розуміння сутності розроблено класифікацію інструментів валютного регулювання,

принципи функціонування та дано їх характеристику, виходячи з запропонованих класифікаційних ознак.

Ключові слова: валютне регулювання, інструменти валютного регулювання, девізна політика, дисконтна політика,

політика обов’язкових ререзвів, політика відкритого ринку .

Постановка проблеми. Валютне регулювання є важливою складовою економічної політики

держави. В періоди кризи саме від ефективності валютного регулювання залежить спроможність

країни подолати кризові явища. Події останніх років і поведінка державних органів у сфері

валютного регулювання призвели до значного падіння платоспроможного попиту населення,

реальні доходи якого (в доларовому еквіваленті) фактично знизились на 70-80 %. Це було

обумовлено, впершу чергами, заходами у сфері валютної політики. Для того, щоб оцінити

правильність дій уряду та Національного банку України і розглянути можливі альтернативні

варіанти розвитку подій, необхідно проаналізувати весь спектр потенційних дій регулюючих

органів, тобто визначити основні інструменти валютного регулювання.

1

Аналіз останніх публікацій. Дослідженням проблем організації і реалізації валютного

регулювання в Україні присвячені праці вчених-економістів: К. Макконела, С. Брю, В. Ющенка,

О. Дзюблюка, А. Кредісова, А. Мороза, М. Савлука та інших.

Метою статті є дослідження основних інструментів валютного регулювання

Законодавство України пропонує інституційний підхід до інструментів валютного

регулювання, під якими в першу чергу розуміється сукупність органів державного управління, які

можуть здійснювати вплив надинамівку валютних курсів [10].

Згідно з інституційним підходом, основними виконавчими органами валютного регулювання та

контролю виступають центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні державні установи.

Головним виконавчим органом управління є центральний банк країни.

На нашу думку, поєднання двох зазначених підходів з акцентом на сутність інструмента дає

можливість оптимально визначити поняття “інструменти валютного регулювання” як сукупність

методів і важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на валютний курс шляхом виконання

державними органами своїх повноважень у сфері регулювання валютних відносин.

Дана економічна категорія, виходячи з трактування сутності, має ряд специфічних особливостей,

що відокремлюють її від інших понять та підкреслюють особливості реалізації. Ці специфічні

особливості набувають форми принципів. В таблиці 1 наведено перелік і характеристики базових

принципів, на яких ґрунтується використання інструментів валютного регулювання.

Таблиця 1

Базові принципи використання інструментів валютного регулювання

Принцип Характеристика

Неупередженість

Використання інструментів валютного регулювання має не допускати такої маніпуляції валютними

курсами, що дала б змогу отримати несправедливі конкурентні переваги тим чи іншим учасникам

економічної системи держави

Ефективність

Використання певного інструмента має супроводжуватись відповідним економічним ефектом, узгодженим

з цілями валютного регулювання і стратегії розвитку держави

Захист економічних

інтересів держави

Головною метою використання інструментів є здійснення валютного регулювання, спрямованого

насамперед на реалізацію економічної політики держави та захист національних інтересів

Гласність

Політика держави у сфері валютного регулювання і обумовлена цим сукупність інструментів валютного

регулювання, що використовується, мають бути публічними як в обґрунтуванні вибору наборів

інструментів, так і в результатах від їх використання

Рівноправність

Під час використання інструментів валютного регулювання повинні враховуватися інтереси всіх

економічних суб’єктів, незалежно від їх статусу і розміру

Гнучкість В разі потреби інструменти валютного регулювання можуть бути модифіковані або змінені на інші

Послідовність

Використання інструментів валютного регулювання має бути прогнозованим та не піддаватись різким

неочікуваним змінам

Оптимальність

державного регулювання

Головним інструментом валютного регулювання має виступати ринок та відносини між його учасниками.

Держава втручається в їх діяльність лише за умов економічної необхідності

Інструменти валютного регулювання, виходячи зі специфіки використовуваних методів і

важелів, а також об’єктів їх спрямування, можна умовно розділити на дві групи:

1) інструменти прямого впливу;

економічні;

адміністративні.

2) інструменти опосередкованого впливу.

Під інструментами прямого впливу ми розуміємо сукупність методів і важелів, що були

розроблені спеціально для регулювання валютних відносин в країні. Дану групу можна умовно

розділити на дві підгрупи: економічні та адміністративні.

Економічні інструменти валютного регулювання передбачають використання різних засобів

стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних

операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри

розвитку національного господарства [4].

До числа основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку

належать:

1) девізна політика;

2) диверсифікація валютних резервів;

3) регулювання режиму валютного курсу;

4) політика девальвації і ревальвації валют [7].

Адміністративні інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з

нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання

валютних операцій є політика валютних обмежень [4].

Відмітимо, що протягом періоду незалежності в Україні як базові інструменти валютного

регулювання використовувались саме адміністративні. В той же час тенденції, що склались

останніми роками, свідчать, що акцент починає зміщуватись на користь економічних інструментів.

Під інструментами опосередкованого впливу ми розуміємо сукупність важелів і методів, що

використовуються в ході здійснення монетарної політики держави для регулювання пропозиції

грошей в країні, впливаючи при цьому на динаміку обмінного курсу. До таких інструментів

можемо віднести:

1) дисконтну політику;

2) політику обов’язкових резервів;

3) політику відкритого ринку [9].

Класифікацію інструментів валютного регулювання, що побудована нами на основі аналізу

літературних джерел, представлено на рис. 1.

Інструменти валютного

регулювання

Інструменти прямого впливу

Інструменти

опосередкованого впливу

Наведемо характеристику кожного з представлених на рис. 1 інструментів.

Почнемо з інструментів прямого впливу. Група економічних інструментів складається

з наступних складових:

1) девізна політика;

2) диверсифікація валютних резервів;

3) регулювання режиму валютного курсу;

4) девальвація і ревальвація валют.

Одним з основних інструментів валютного регулювання в Україні на сьогоднішній день є

девізна політика: здійснюється вплив на валютний курс шляхом купівлі-продажу центральним

банком іноземної валюти. Основною формою реалізації девізної політики є валютні інтервенції,

під якими слід розуміти втручання центрального банку в здійснення операцій на валютному ринку

держави з метою впливу на обмінний курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі

іноземної валюти [8].

Для укріплення обмінного курсу національної валюти центральний банк продає іноземну

валюту, а для його послаблення – скуповує її на ринку. Забезпечення підтримання стабільності

кон’юнктури на внутрішньому валютному ринку країни і обмінного курсу національної валюти

відбувається наступним чином: за умови надлишкової пропозиції іноземної валюти центральний

банк скуповує її, щоб не допустити необґрунтованого зміцнення національної грошової одиниці, і

навпаки, коли надходжень валютних коштів на внутрішній ринок недостатньо – центральний банк

продає іноземну валюту з тим, щоб не допустити зниження обмінного курсу національної валюти

[4].

Виділяють три базові режими обмінних курсів:

1) режим фіксованого курсу;

2) плаваючий курсовий режим;

3) змішаний режим валютного курсу.

Фіксований режим валютного курсу передбачає офіційне встановлення курсу з подальшим

його підтриманням на певному незмінному рівні [1].

Плаваючий валютний курс – це курс, що формується під впливом попиту і пропозиції на

валютному ринку. Під плаваючими обмінними (валютними) курсами (floatingexchangerates)

розуміють такі курси, рівні яких визначаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, що, в

свою чергу, залежить від стану платіжного балансу країни, співвідношення відсоткових ставок і

темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних валютних інтервенцій тощо.

Змішаний режим передбачає поєднання двох зазначених підходів. Змішані режими валютних

курсів запроваджуються з метою стимулювання або стримування певних видів чи напрямів

зовнішньоекономічної діяльності чи фінансово-кредитної політики держави.

І, нарешті, розглянемо політику девальвації та ревальвації валют. Сутність даного інструмента

полягає у діяльності центрального банку країни, офіційно спрямованій на зміну обмінного курсу

національної валюти в бік його зниження чи підвищення [7].

Девальвація валюти – це цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на

меті послабити курс національної валюти по відношенню до іноземних валют.

Ревальвація валюти – це зміцнення офіційного курсу національної валюти по відношенню до

інших валют [2].

Другою групою інструментів прямого впливу є адміністративні методи, найбільш

розповсюдженим серед яких є валютні обмеження.

Валютні обмеження – це сукупність регулятивних заходів, які передбачають встановлення

законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій

резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями [4].

Крім базової функції – встановлення правил поведінки на валютному ринку – валютні

обмеження виконують ряд важливих завдань, до яких можна віднести вирівнювання платіжного

балансу, управління золотовалютними резервами, вплив на динаміку обмінного курсу

національної валюти.

До адміністративних методів можна віднести також механізм регулювання платіжного балансу

– застосування експортних субсидій, митних тарифів, страхування від втрат, викликаних

коливаннями валютних співвідношень, а також валютну блокаду – сукупність примусових

валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою

добитися виконання тих чи інших вимог. До валютної блокади належать такі заходи: блокування

рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

Певний вплив на валютний курс здійснюють інструменти, які ми віднесли до групи непрямих

або опосередкованих. Основними з них є:

1) дисконтна політика;

2) політика обов’язкових резервів;

3) політика відкритого ринку.Дисконтна політика – це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної

зміни ставки рефінансування з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного

балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін [5].

Іншим інструментом непрямого впливу є політика обов’язкових резервів, яка полягає у зміні

центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів

зберігати на рахунках у центральному банку. Політика обов’язкових резервних вимог

використовується центральними банками як засіб антициклічної або антиінфляційної політики.

Резервні вимоги, насамперед, пов’язані з показниками грошової маси, а їхня взаємодія з іншими

макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін

грошової пропозиції на реальний сектор економіки: ринок інвестицій, рівень цін тощо.

Враховуючи властивості резервних вимог, центральний банк з метою стимулювання, наприклад,

інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а

тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування за певних умов спричинює зниження

інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти [11].

Політика відкритого ринку передбачає регулювання грошової маси в країні шляхом проведення

центральним банком операцій з державними цінними паперами з метою впливу на ресурсну базу

банків. Викуп цінних паперів центральним банком збільшує ресурсну базу банків, що призводить

до збільшення грошової маси і девальвації національної валюти. Продаж цінних паперів, навпаки,

вилучає гроші з обігу і звужує грошову масу, підвищуючи відносну цінність національної

грошової одиниці.

Висновки. Таким чином, інструменти валютного регулювання являють собою сукупність

методів і важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на валютний курс шляхом виконання

спеціальними державними органами своїх повноважень у сфері валютного регулювання

і контролю. Особливості їх використання визначають реальну валютну політику в країні та

забезпечують реалізацію органами державної влади (перш за все, центральними банками) функцій,

пов’язаних з валютним регулюванням. Сучасні тенденції використання тих чи інших інструментів

валютного регулювання свідчать про зміщення акценту з адміністративних на економічні важелі і

методи коригування валютного курсу

Билет 15

1)Міжнародний обмін та інтернаціональна вартість товарів.

Міжнародна торгівля — це обмін товарами і послугами між різними країнами, зв'язаний із загальною інтернаціоналізацією господарського життя й інтенсифікацією міжнародного поділу праці в умовах науково-технічної революції.

Інтернаціональна вартість – це “середні витрати факторів виробництва на виготовлення товарів і послуг, що находять у міжнародну торгівлю.

На практиці відображає витрати основних експортерів з виробництва і реалізації продукції” . Інтернаціональна вартість є для виробників вихідною основою цін світових товарних ринків.

Під світовими цінами розуміються ціни великих експортно-імпортних угод, що укладаються на світових товарних ринках, в основних центрах світової торгівлі.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці за світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних чи імпортних угод, що укладаються у певних центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами чи імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В умовах розвинутого суспільного розподілу праці інтернаціональна вартість перетворюється в інтернаціональну ціну виробництва, котра і лежить в основі формування світової ціни.

Коли товари реалізуються на світовому ринку, національна праця окремих країн отримує суспільне визнання як частка сукупної праці у світовому господарстві. Витрати праці в кожній окремій країні відносно до світової суспільно необхідної праці виступають як індивідуальні витрати.

Дія закону вартості у світовому господарстві виражається в тому, що обмін товарів на світовому ринку відбувається не на основі національних суспільно-необхідних витрат праці, а середнє світових суспільно-необхідних, тобто в основі міжнародного обміну товарів лежить інтернаціональна вартість, яка визначається суспільно необхідним робочим часом, необхідним для виготовлення товару при середнє-світових суспільно-нормальних умовах виробництва. Суспільно необхідний час на виготовлення товару зв’язаний передусім з рівнем інтенсивності праці. Національні середні рівні інтенсивності праці створюють шкалу, одиницею виміру якої, як відмічав Маркс, є “… середня одиниця праці всього світу” .

Суспільно необхідні в інтернаціональному масштабі витрати праці складаються в значній мірі під впливом умов виробництва товару в тій країні, що є великим постачальником його на світовому ринку. При цьому на відміну від національного ринку, де величезніший виробник товару практично завжди є і величезнішим його постачальником, на світовому ринку часто більшу частину товарів реалізують країни, частка яких у світовому виробництві істотно менша. Інтернаціональна вартість може регулюватися національної вартістю товарів, вироблених в країнах з кращими, середніми і гіршими умовами виробництва залежно від того, за яких умов вироблена більша частина товарів, що надійшли на світовий ринок. Ріст продуктивності праці в окремій країні при даних середнє-світових суспільно-необхідних витратах праці приводять до збільшення вартості, створюваної в одиницю робочого часу, тобто має ті самі наслідки, що і ріст інтенсивності праці.

Саме тому Маркс відмічав, що “… закон вартості в його інтернаціональному застосуванню зазнає ще значніші зміни завдяки тому, що на світовому ринку більш продуктивна національна праця бере в рахунок теж як найбільш інтенсивний, якщо тільки конкуренція не змусить більш продуктивну націю понизити продажну ціну її товару до його вартості” .

В умовах розвинутого капіталізму в національному господарстві ринкові ціни тяжіють не до вартості, а до ціни виробництва. У світовому господарстві також виявлена тенденція до перетворення інтернаціональної вартості в інтернаціональну ціну виробництва. Однак процеси формування ціни виробництва на світовому ринку істотно відрізняються від відповідних процесів у національному господарстві. Ціна виробництва в кожній країні складається в результаті переливу капіталів між галузями виробництва з різноманітною органічною побудовою капіталу, що приводить до формування середньої норми прибутку на капітал.

2)Міжнародний транспорт та інформаційно – комунікаційні системи

Міжнародний транспорт - це послуги всіх видів транспорту, що надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Інформаційно-комунікаційнасистема (ІКС) – цесукупність інформаційнихсистем, мережіканалівпередачіінформації, засобівкомунікаціїіуправлінняінформаційнимипотоками.

Данийтермінєвітчизняноюадаптацієюанглійськоготерміну Information and communications technology

3) Міжнародне ліцензування та . Міжнародний інжиніринг.

Міжнароднеліцензування

Реалізаціяправавласностінанематеріальніресурсиможливаабочерезїхнєвикористаннясамимвласником, абонаданнямзйогодозволутакогоправаіншійзаінтересованійстороні. Такапередачаправавикористанняздійснюєтьсяуформіліцензійноїугоди.

Ліцензієюназиваєтьсядозвілвикористовуватитехнічнедосягненняабоіншийнематеріальнийресурспротягомпевногострокузаобумовленувинагороду. Ліцензійнаугода – цедоговір, згіднозякимвласниквинаходу, промисловогозразка, корисноїмоделітощо (ліцензіар) передаєіншійстороні (ліцензіату) ліцензіюнавикористаннявпевнихмежахсвоїхправнапатенти, „ноу-хау”, товарнізнакитощо.

Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації. котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентівта пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода включає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

6

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди називається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності

Сфера діяльності Договори

1. Купівля-продаж, оренда та лізинг 1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства

1.2. Договір на поставку товарів через посередника

1.3. Договір про:

аукціонний продаж товарів

виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника

1.4. Договір продажу майна іншим юридичним особам

1.5. Державний контракт (державне замовлення)

1.6. Договір оренди манйа

1.7. Лізингова угода

2. Підрядні послуги

2.1. Договір про:

консалтинг (інформаційне обслуговування)

надання юридичних послуг

надання брокерських послуг

рекламні послуги

2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт

3. Трудові відносини 3.1. Тарифна угода

3.2. Колективний договір

Міжнародний інжиніринг

Послуги типу "інжиніринг" з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки і до теперішнього часу одержали достатньо широкий розвиток. Міжнародний інжиніринг - діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1) пов'язанізпідготовкоювиробничогопроцесу ( передпроектні, проектні, післяпроектнітаспеціальні);

2) позабезпеченнюнормальногоходупроцесувиробництваіреалізаціїпродукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

1) системногопідходудоздійсненняпроектів;

2) багатоваріантностітехнічнихйекономічнихрозробок, їхфінансовоїоцінкиівиборуоптимальноговаріанту;

3) розробкипроектузурахуваннямможливостізастосуванняпрогресивнихбудівельнихівиробничихтехнологій, обладнанняіматеріалів;

4) застосуваннясучаснихметодіворганізаціїйуправліннявсімастадіямивиконанняпроектів.

Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій замовником) комплексу чи. окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу .у виробництво.

Надання наоснові договору на інжиніринг повного обсягу послуг і поставок, необхідних для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом.

Віннараховуєтриокремихвидиінженерно-технічнихпослуг:

1) консультативнийінжиніринг, якийпов'язаний, головнимчином, зінтелектуальнимипослугами, щоздійснюютьсяприпроектуванніоб'єктів, розробціпланівбудівництваіконтролюзапроведеннямробіт;

2) технологічнийінжинірингнараховуєнаданнязамовникутехнологій, необхідних, необхіднихдлябудівництвапромисловихоб'єктівіїхексплуатації (договорипропередачувиробничогодосвідуізнань, розробкупроектівпоенергопостачанню, водопостачанню, транспортутаін.);

3) будівельнийабозагальнийінжиніринг, щополягає, головнимчином, впостачанніобладнання, технікиабомонтажуустаткування, враховуючипринеобхідностіінженерніроботи. Кожен із цих видів інженерно-технічних послуг може бути предметом самостійного договору.

Інжиніринг як вид зовнішньоторгових операцій має свої специфічні особливості:

являється одною із форм послуг виробничого призначення, яка безпосередньо не втілюється в речовій формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна і технічна документація, графіки, креслення і т.п., або може не мати, як навчання, управління та ін.;

інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на проміжне і кінцеве споживання матеріальних благ. Самі послуги виробничого характеру не входять до складу інжинірингу;

як уособлена сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто стає об'єктом купівлі-продажу;

інжиніринг відрізняється від ліцензії, "ноу-хау" та інших форм в області технологій. Інжинірингові послуги являються відтвореними послугами, вартість яких визначається суспільно необхідними затратами часу на їх виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і "ноу-хау" пов'язані з реалізацією нових в даний момент не відтворених знань виробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.

На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем "ноу-хау". В даному випадку "ноу-хау" носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять "інжинірингові послуги" і "обмін технологією". В дійсності ж інжинірингові послуги - це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги являють собою товар, що відрізняється від технології. Інжинірингові фірми , наприклад, в галузі управління займаються не плануванням, а розробкою нових методів планування виробництва продукції на основі маркетингових досліджень зовнішнього ринку, не обліком і звітністю, а пошуком нових підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю за якістю продукції і т.п.

В останній час на світовому ринку інжинірингових послуг з'явився новий вид послуг - послуги реінжинірингу, які надають іноземні інжинірингові фірми.

Реінжиніринг являє собою інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем організації та управління виробничо-торговими й інвестиційними процесами господарського об'єкта з метою підвищення його конкурентноздатності і фінансової стійкості. Реінжиніринг поділяється на два види: кризовий і реінжиніринг розвитку.

Перший спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується, конкурентноздатність його різко падає, з'являються тенденції до банкрутства й потрібен комплекс заходів по подоланню кризової ситуації. Сьогодні в кризовому реінжинірингу відчувають потребу багато підприємств Донецької області та України.

Другий вид реінжинірингу використовується у тих випадках, коли динаміка розвитку знижується і діюча структура організації й управління підприємством вже досягла межі в одержанні прибутку. В процесі реорганізації системи управління господарського суб'єкта на основі реінжинірингу здійснюється перехід від бізнес-процесу до бізнес - процес-реінжинірингу. Бізнес-процес являє собою дію персоналу управління в господарському процесі. Бізнес-процес-реінжиніринг - це оптимізація системи управління господарськими процесами, враховуючи зовнішньоекономічну діяльність.

Билет 16

2) Суть і види монополій.

Рынок имеет много как позитивных, так и негативных черт. Одной из негативных является то, что он порождает монополии в экономической системе.

Монополистические тенденции проявляются на всех этапах развития рыночных процессов, но становятся губительными только в XIX в..

Монополия — это отдельные предприятия, объединения предприятий, хозяйственные товарищества, которые производят значительное количество продукции определённого вида и таким образом занимают монополистическое положение, влияют на процесс ценообразования и получают более высокие доходы.

Занятие монополистического положения является желанным для каждого предприятия и предпринимателя, потому как позволяет избежать целого ряда проблем и опасности, связанных с конкуренцией; занять привилегированную позицию на рынке; оказывать влияние на других участников рынка, навязывая им свои условия.

Существует три вида монополий:

1. Природная монополия возникает по объективным причинам. Она существует, когда спрос на определённый товар или услуги наилучшим образом удовлетворяется одной или несколькими фирмами. Тут конкуренция невозможна.

Например: энергообеспечение, телефонные услуги, связь и так далее. В этих отраслях существует ограниченное количество монополий, и поэтому они занимают монополистическое положение на рынке.

2. Административная монополия возникает вследствие действия государственных органов. Например, предоставление отдельным фирмам исключительного права на занятие определённого рода деятельностью.

Например: в начале XVII в. голландской и английской компаниям государством было предоставлено право (исключительное) на торговлю с Индией. Это было объединение государственных учреждений и подчинение их министерству. По сути, это — монополизированная экономика, которая была в СССР.

3. Экономическая монополия — самая распространённая. Она возникает на основании закономерного хозяйственного развития, когда предприниматели сумели завоевать монополистическое положение на рынке благодаря успешному развитию предприятия.

1) Платня проти документів (інкасо). Акредетив. Банківський переказ.

Инкассо документов. Банкам дается поручение об инкассо документов, когда деловые партнеры (экспортер и импортер) согласовывают такие условия платежа, как «документы против платежа» и «документы против акцепта». Во избежание неясно¬стей и недоразумений, а также в целях унификации порядка осуществления документарного инкассо». Международная торговая палата в Париже разработала Единые принципы ин-кассо торговых документов.

Эти принципы являются рамочными условиями и действуют только в той мере, в какой не противоречат другим (специаль¬ным) инструкциям инкассового поручения. Они регулируют, в частности, порядок предъявления и приема документов, проце¬дуру платежа, комиссионные и накладные расходы участников сделки, вопросы их ответственности при несоблюдении обяза¬тельств, а также обязанность сторон по представлению инфор¬мации.

Для экспортера инкассовое поручение своему банку пред¬ставляет собой последнюю важную фазу торговой операции. В то же время на импортера при предъявлении ему документов в зависимости от вида условий платежа возлагается обязанность либо немедленно произвести оплату, либо акцептовать выпи¬санную на его имя экспортером тратту (переводной вексель) и погасить ее при наступлении срока платежа.

Аккредитив - это расчетный документ обязующий компанию, за счет задепонированных средств расплатиться с поставщиком за отгруженный товар или предоставленные услуги. Аккредитив представляет собой условное денежное обязательство, которое принимается банком-эмитентом по поручению плательщика произвести платёж в пользу получателя денежных средств в размере указанной суммы при предъявлении им в банк пакета документов оговорённых в условиях аккредитива в указанный срок.

Банковский перевод это перевод в безналичной валюте с одного банковского счета на другой. Со счета компании на счет другой компании, переводы между персональными счетами или между счетами компаний и персональными счетами как внутри одного банка, так и между счетами в разных банках. Если у Вас уже есть свой собственный персональный счет или Вы управляете счетом компании, вероятно потребность в использованиии финансового сервиса eCoin.cc будет у Вас невелика. Наш сервис предусмотрен для тех, кто не имеет собственного банковского счета, для тех, кто испытывает затруднение в открытии собственного банковского счета или по каким-то причинам желает использовать в своих финансовых операциях банковские счета финансового посредника.

БАНКОВСКИЙ ПЕРЕВОД

БАНКОВСКИЙ ПЕРЕВОД - 1) одна из форм расчетов; осуществляется с помощью платежных поручений, адресуемых одним банком другому, а также (при наличии особой межбанковской договоренности) посредством банковских чеков или иных платежных документов. Банк-плательщик выплачивает получателю перевода сумму платежного поручения за свой счет, но вправе претендовать на соответствующее возмещение от банка-перевододателя; 2) поручение одного лица (перевододателя) банку перевести определенную сумму в пользу другого лица (переводополучателя).

ИНКАССО - вид банковской операции по передаче денежных средств от одних клиентов другим, от плательщиков получателям. В банк от лица клиентов, которые обязаны оплатить купленные ими товары и предоставленные им услуги, переводятся по разным платежным документам (чекам, векселям и другим) причитающиеся в оплату денежные средства. Банк зачисляет эти средства на счет тех своих клиентов, которые должны получить их в оплату за выполненные работы и услуги. Так что инкассо - это посредническая банковская операция по передаче денежных средств от плательщика к получателю через банк с зачислением этих средств на счет получателя. Клиент, отправивший товар, оказавший услугу другому клиенту,

за что ему полагается оплата, предъявляет в банк на инкассо для оплаты платежное требование к клиенту-плательщику. За проведение инкассовой операции банк взимает плату с клиента.

3) Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему.

рынок сбыта украинской продукции. С этими странами

Украина имеет общую границу, а с Турцией и Грузией – морскую в акватории Черного моря.

Украина явно недооценила потенциальные возможности этих стран в расширении торгово-экономических отношений, в укреплении своей экономики. Восстановление ранее существовавших экономических связей и их значительное расширение стран является для Украины объективной необходимостью. Через пространство этого рынка Украина может продвигать свои товары на другие рынки

Продвижение товаров Украины на рынки ЕС проходит с большими трудностями в связи с наличием тарифных барьеров, экспортных ограничений, антидемпингового регулирования. В торговле с этими странами выявилась полная бесперспективность ориентации на экспорт сырья и изделий первичной степени переработки. Структура экспорта Украины будет зависеть от реализации новой экономической программы правительства, ориентированной на развитие современного машиностроения, металлургической, химической промышленности. На рынке ЕС следует взять курс на максимально быстрое адаптирование отечественного производства к экономическим реалиям современного рынка. На вооружение следует взять опыт Японии, Южной Кореи, Тайваня по энергосбережению и умению производить продукцию с

минимальными затратами, конкурентно способную на этом региональном рынке. Без этого Украина не сможет успешно интегрироваться в ЕС и мировую хозяйственную систему.У торговли Украины со странами ЕС видна несбалансированность.

Украина должна учитывать интеграционные процессы в странах Азии, АТР. Там набирает силу такое объединение государств в общий рынок, как АРЕС (Аsиа and Pasifics Economics Corporation) в составе 15 государств, созданное в 1989 году. В эту группировку входят страны АСЕАН, НИС и такие развитые страны как Япония, США, Канада, Австрия, Новая Зеландия, а также Китай. Этот региональный рынок самый крупный, с огромными природными богатствами, где проживает около 40% населения земного шара, производится более 50% ВНП мира. Украина на этом рынке делает только первые шаги.

Чтобы утвердится на этом рынке, Украина должна постоянно стимулировать торговлю со странами АТР. На этом рынке находит сбыт продукция химической промышленности и прежде всего, удобрения, прокат черных металлов, электрооборудование, сварочные аппараты, газовые турбины, транспортные средства, определенные виды продукции АПК. Перспективными товарами на рынке АРЕС могут быть высококачественная продукция машиностроения, судостроения, электроника.

Украина осуществляла торговлю и со странами такого большого рынка как НАФТА, куда входят США, Канада, Мексика. Это рынок высоких технологий.

Торгово – экономические отношения Украины со странами НАФТА резко отличаются, а с Мексикой находятся в зачаточном состоянии. Украина способна производить товары, которые могли бы находить сбыт в Мексике. Мексика ю спрос на энергетическое оборудование, продукцию химической промышленности, машиностроения, судостроения.

Билет 17

1) Традіційна торгівля, торгівля продукцією у межах кооперації, зустрічна торгівля.

Традиционная торговля (справедливая торговля), новый тип торговли, в которой предприятие Амадеус Арт занимает лидирующие позиции. Амадеус Арт считает важнейшей задачей не тольно информировать, обучать и привлекать внимание потребителей на неравенства мирового экономического характера, но и предлагает альтернативное решение данной проблемы через развитие справедливой торговли.

Покупая оригинальную высококачественную, а главное экологически чистую одежду в Амадеус Арт, Вы, уважаемый потребитель, способствуйте развитию народностей и народных общин, проживающих издревле на территории Месики.

Амадеус Арт присоединяется к движению справедливой альтернативной торговли или традиционной торговли, которая ищет способы ориентировать экономику и рынок к потребностям людей и обеспечить равенство людей перед товарами.

Принципы традиционной торговли претворяются в жизнь Амадеус Арт через его действия:

1) Гарантировать достойную оплату труда всем ремесленникам

2) Уважать права и культурную идентичность всех ремесленников, способствовать развитию традиционного ремесла, создавая тем самым благоприятные факторы для его сохранения

3) Беречь окружающую среду и пропагандировать ее защиту, избегая использования синтетических материалов в пользу натуральных природных материалов

4) Избегать дискриминации , способствовать развитию социального и экономического равенства между мужчинами и женщинами

5) И наконец устанавливать прозрачные и долгосрочные отношения между социальными и коммерческими кругами, базирующиеся на взаимном доверии. Это наш девиз в области справедливой торговли, который проявляется в нашем уважительном отношении к праву меньшинств

Торговля по кооперации, в отличие от традиционной торговли, характеризуется долгосрочной согласованностью непосредственных производственных связей. Основными признаками международной производственной кооперации являются:

предварительное согласование сторонами в договорном порядке условий совместной деятельности;

наличие как непосредственных субъектов производственной кооперации промышленных предприятий из разных стран;

координация хозяйственной деятельности предприятий-партнеров из разных стран в определенной, взаимосогласованные сфере деятельности как главный метод сотрудничества;

закрепление в договорном порядке главных объектов кооперирования кооперирования - готовых изделий, компонентов, полуфабрикатов, технологий и т.п.;

распределение между партнерами заданий в рамках согласованной программы, закрепление за ними производственной специализации с учетом основных целей кооперационной соглашения;

осуществления взаимных или односторонних поставок товаров по согласованному графику выполнения производственных программ в рамках соглашения по кооперации, а не как следствие выполнения обычных договоров купли-продажи;

долгосрочность и стабильность отношений, что повышает заинтересованность партнеров в этом виде связей и ведет к установлению между кооперантамы устоявшихся производственных и технологических связей, тесного взаимодействия и взаимозависимости.

ВСТРЕЧНАЯ ТОРГОВЛЯ — внешнеторговые операции, предусматривающие полную или частичную оплату первоначального экспорта за счет товарных поставок. Формы встречной торговли условно можно разделить на три категории: сделки, осуществляемые на основе натурального обмена (бартерные сделки); сделки, предусматривающие участие продавца в реализации товаров, предлагаемых покупателем; встречные поставки как составная часть экономического сотрудничества. Сделки, предусматривающие участие продавца в реализации продукции покупателя, отличаются от бартерных операций тем, что продавец сразу же получает оплату своей продукции в денежной форме, но обязуется закупить сам или посредством третьей стороны организовать закупку товаров у импортера. В подобных случаях обычно подписываются два раздельных контракта. Один — на первоначальную поставку, другой — на встречную закупку. Платежи по первоначальной закупке и встречной поставке, таким образом, автономны. Иногда встречная закупка может быть осуществлена экспортером до первоначальной поставки. Такие виды встречной торговли чаще встречаются между компаниями стран с рыночной экономикой и используются для оказания взаимной помощи в продвижении товаров на рынки друг друга. Встречные поставки имеют место в компенсационных проектах, производственном кооперировании, операциях с давальческим сырьем. Соглашения о сотрудничестве на компенсационной основе, получившие широкое распространение в развивающихся странах и государствах с централизованным планированием, предусматривают поставку оборудования или комплектных предприятий импортеру на условиях фирменного кредита, т. е. с рассрочкой платежа. Сам же платеж полностью или частично осуществляется поставкой продукции, изготовленной на этом оборудовании или предприятии. При встречных поставках в рамках промышленного кооперирования партнеры договариваются о долевом участии в совместном производстве и распределении продукции. Встречная торговля в рамках операций с давальческим сырьем происходит, когда одна из сторон обязуется экспортировать исходное сырье другой стороне с целью его переработки и последующего импорта готовой продукции.

2 Сутність міжнародного бізнесу. Види міжнародного бізнесу.

Международный бизнес - любые хозяйственные экономические операции, которые проводятся двумя и более сторонами и ее отдельными представителями, направленные на повышение благосостояния каждой из сторон и получение прибыли Экономическая сущность международного бизнеса Ориентация на прибыль составляет его отличие от того, что у нас длительное время называлось внешнеэконо-мическими связями, при которых мотивы, формы осу-ществления, включая создание и распределение дохода, были далеки от предпринимательства, составляющего душу бизнеса Виды

На рубеже XX-XXI вв. международный бизнес стал настолько всеобъемлющим и всепроникающим феноменом современной цивилизации, что дать этому сложнейшему явлению мировой экономики однозначное определение, по-видимому, практически невозможно. Поэтому ниже приводится так называемое конструктивное определение, то есть набор тех характерных черт, которыми категория «международный бизнес» может достаточно полно описываться:

1. Поскольку речь идет о деловых операциях, то международный бизнес, как и

внутристрановып. имеет главной своей цетыо извлечение прибыли.

2. Несмотря на то что есть немало примеров международного бизнеса, в которых

партнерами выступают, с одной стороны, частная фирма, а с другой — некое

правительственное учреждение другой страны, все же более характерным сле

дует считать либо межфирменные операции такого рода, либо внутрифирмен

ные — в том случае, когда разные подразделения фирмы расположены в ряде

стран и яти подразделения взаимодействуют между собой (наиболее типичны

в этом случае так называемые мультинапдюнатъные корпорации). Иными

словами, международный бизнес — это в первую очередь деловое взаимо

действие частных фирм либо их подразделений, находящихся в различных

странах.

Все вышесказанное относится к бизнесу как таковому, но необходим ответ на главный вопрос: что заставляет бизнес становиться международным, что предопределяет целесообразность, полезность, а нередко и необходимость выхода фирмы за границы собственной страны?

3. Международный бизнес базируется на возможности извлечения иыгод

именно из преимуществ межстрановых деловых операций, то есть из того

факта, что продажи данного товара в другой стране, или налаживание фирмой одной страны производства в другой, пли предоставление услуг совместно фирмами двух стран — третьей и т. д. обеспечивают вовлеченным в бизнес сторонам большие преимущества, чем они бы имели, ведя дело только в своих странах. Это — ключевой момент не только в понимании природы и специфики собственно международного бизнеса, но и в объяснении возникновения и развития международного менеджмента как такового.

Действительно, ведь собственно решение о начале международных операций и есть (пусть даже чисто формально) тот первый шаг, который в итоге приводит к превращению фирменного менеджмента из страхового в международный (мы в данном случае не касаемся вопроса о том, насколько «международность» охватит все или только отдельные стороны фирменного менеджмента). Таким образом, уже в этой исходной точке видно диалектическое единство двух категорий, анализ которых и является предметом исследования в настоящей главе.

Виды международного бизнеса:

- промышленный;

- торговый

- финансовый;

- аграрный;

- транспортно-коммуникационный.

3) Кредитування зовнішньої торгівлі: кредитування експорту та імпорту

Кредитование внешней торговли включает кредитование экспорта и импорта.

Кредитование экспорта проводится в двух формах,

1. Фирменного кредита — покупательских авансов, выдаваемых импортерами той или иной страны иностранным производителям или экспортерам. Так, американские и английские машиностроительные фирмы нередко получают авансы от иностранных заказчиков в размере 1/3 стоимости заказа. Значение покупательских авансов заключается в том, что, во-первых, они служат формой обеспечения обязательств иностранных заказчиков, а, во-вторых, представляют собой увеличение капитала экспортера.

2. Банковского кредита в виде:

♦ кредитования под товары в стране-экспортере (этот кредит дает экспортерам возможность продолжать операции по заготовке и накоплению товаров, предназначенных на экспорт, не дожидаясь реализации ранее заготовленных товаров);

♦ предоставления ссуд под товары, находящиеся в пути (под обеспечение транспортных документов — коносамент, железнодорожная накладная и др.);

♦ выдачи кредита под товары или товарные документы в стране -импортере;

♦ ссуд, не обеспеченных товарами, которые получают крупные фирмы-экспортеры от банков, имеющих с ними длительные деловые связи или участвующих в их капитале.

Кредитование импорта также имеет формы фирменного и банковского кредита.

Фирменные кредиты подразделяются на два вида.

1. Кредит по открытому счету (предоставляется на основе соглашения, по которому экспорте]? записывает на счет импортера в качестве его долга стоимость проданных и отгруженных товаров, а импортер обязуется погасить кредит в установленный срок). Этот вид кредита применяется при регулярных поставках товаров с периодическим погашением задолженности (в середине или конце месяца). В данном случае банки выполняют функцию чисто технических посредников в расчетах торговых контрагентов.

2. Вексельный кредит, при котором экспортер после отгрузки товара выставляет тратту (переводный вексель) на импортера. Последний, получив товарные документы, акцептует тратту, т.е. берет на себя обязательство оплатить вексель в указанный срок. Во многих, в первую очередь англ о-саксонских странах, часто применяется финансирование фирменных кредитов с помощью аккредитивной формы расчетов. В этом случае банки импортера и экспортера заключают соглашение, на основании которого открывают аккредитив экспортеру против предоставленных им документов об отгрузке товаров.

Для уменьшения риска от возможной неплатежеспособности иностранных покупателей создана система страхования кредитов по внешней торговле, представленная в

формах:

частного страхования, при котором специальные страховые компании принимают на себя риск по экспортным кредитам и в случае неплатежеспособности иностранных им-портеров оплачиваются их долговые обязательства отечественным экспортерам;

государственных гарантий, когда риск берет на себя государство.

Билет 18

1)Фінансова політика корпорацій

Финансовая политика выражает целенаправленное использование финансов для достижения стратегических и тактических задач, определенных учредительными документами (уставом) корпорации. Например, усиление позиций на рынке товаров (услуг), достижение приемлемого объема продаж' прибыли и рентабельности активов и собственного капитала, сохранение платежеспособности и ликвидности баланса, увеличение благосостояния собственников (акционеров).

В условиях нестабильной экономической среды, высокой инфляции, кризиса неплатежей, непредсказуемой налоговой и денежно-кредитной политики государства многие предприятия вынуждены проводить линию на выживание. Она выражается в решении текущих финансовых проблем как реакции на неопределенные макроэкономические установки государственных властных структур. Такая политика в управлении финансами порождает ряд противоречий между интересами корпоративных групп и фискальными интересами государства; ценой внешних заимствований и рентабельностью производства; доходностью собственного капитала и фондового рынка; интересами производства и финансовой службы и пр.

Содержание финансовой политики многогранно и включает следующие основные звенья:

• разработку оптимальной концепции управления финансовыми (денежными) потоками корпорации, обеспечивающую сочетание высокой доходности и защиты от коммерческих рисков;

• выявление основных направлений использования финансовых ресурсов на текущий период (декаду, месяц, квартал) и на ближайшую перспективу (год и более длительный период). При этом учитываются возможности развития производственно-торговой деятельности. Состояние макроэкономической конъюнктуры (налогообложение, учетная ставка банковского процента, нормы обязательного резервирования для банков, нормы амортизационных отчислений по основным фондам и др.);

• осуществление практических действий, направленных на достижение поставленных целей (финансовый анализ и контроль, выбор способов финансирования корпорации, оценка реальных инвестиционных проектов и финансовых активов и т. д.).

Единство трех ключевых звеньев определяет содержание финансовой политики, стратегическими задачами которой являются:

• а) максимизация прибыли как источника экономического роста;

• б) оптимизация структуры и стоимости капитала, обеспечение финансовой устойчивости и деловой активности корпорации;

• в) достижение финансовой открытости корпорации для собственников (акционеров, учредителей), инвесторов и кредиторов;

• г) использование рыночных механизмов привлечения капитала с помощью эмиссии корпоративных ценных бумаг, финансового лизинга, проектного финансирования;

• д) разработка эффективного механизма управления финансами (финансового менеджмента) на основе диагностики финансового состояния с учетом постановки стратегических целей деятельности корпорации, адекватных рыночным условиям, и поиска путей их достижения.

2) Сучасна зовнішня політика Японії

Делая вывод из всего выше сказанного, хотелось бы сказать следующее. Несомненно, Япония в данный момент прилагает все усилия для укрепления своих внешнеполитических позиций. Полностью осознавая ущербность исключительно экономических методов дипломатии, Япония пытается приобрести и политический вес.

Об этом говорит ряд шагов предпринятых Японией в последнее десятилетие. Во-первых, Япония перестала участвовать в деятельности международных организаций только финансово. Участие частей японских сил самообороны в миротворческих операциях, в том числе и в Афганистане, можно расценивать только как признание изменившийся роли Японии. Во-вторых, Япония старается как можно сильнее уменьшить свою политическую зависимость от США, и свести её к взаимовыгодному сотрудничеству. В-третьих, Япония ведет активную внешнюю политику, прилагая все усилия к тому, чтобы стать региональным, а впоследствии и одним из мировых политических лидеров. О чем говорит достаточно мощный рост политического взаимодействия с основными державами региона и участие Японии в таких важных политических процессах как, примирение КНДР и Республики Корея, урегулирование в Камбодже и др. Кроме того, Япония постепенно начала искать выход из ситуации жесткого цейтнота в процессе урегулирования проблемы “северных территорий”.

3) Нетарифні засоби регулювання

Инструменты государственного регулирования международной торговли по своему характеру делятся на:

1. тарифные — основанные на использовании таможенного тарифа

2. нетарифные — все прочие методы.

Нетарифные методы регулирования подразделяются на:

• количественные методы и

• методы скрытого протекционизма.

Часто к ним также относят финансовые методы – субсидии, кредитование, демпинг. Отдельные инструменты торговой политики чаще применяются при необходимости ограничить импорт либо форсировать экспорт.

Основная задача государства в области международной торговли — помочь экспортерам вывезти как можно больше своей продукции, сделав их товары более конкурентоспособными на международном рынке, и ограничить импорт, сделав иностранные товары менее конкурентоспособными на внутреннем рынке.

Нетарифные методы применяются для:

-сбалансирования торгового и платежного баланса;

-регулирование спроса и предложение на внутреннем рынке;

-достижения выгодных договоренностей на переговорах;

-в качестве ответных мер на дискриминационные действия.

«БИЛЕТ 19»