Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Говорун-1.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
684.89 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра геології

Геологічна будова межиріччя р. Велика Уголька – Лужанка.

(Закарпатська область, Тячівський район)

Виконав студент 4 курсу

науковий керівник доцент

Тхоржевський Едуард Станіславович

Харків 2013

Зміст

Вступ.......................................................................................

Розділ 1. Географо-економічна характеристика району………..

Розділ 2. Історія вивчення………………………………………..

Розділ 3.Стратиграфія ….....................

Розділ 4.Тектоніка……………………………………………….

Розділ 5.Магматизм і метаморфізм ……………………………….

Розділ 6. Корисні копалини……………………………………….

Розділ 7. Геоморфологія ………………………………………….

ВИСНОВКИ………………………………………………….

Використана література

Додатки: карти, схеми

Графічні додатки :

1.Оглядова карта району .

2.Геологічна карта масштабу 1:100 000.

3.Карта до-четвертинних відкладень .

4.Тектонічна карта (схема).

5.Карта корисних копалин.

6.Геоморфологічна схема Закарпатської області.

Вступ

Матеріал для написання звіту був зібраний під час участі в експедиції що була проведена в 2012 році кафедрою геології .

В комплексі проведених робіт за час проведення експедиції , застосовувались : маршрутні дослідження , визначення абсолютного віку та камеральні роботи .

Розділ 1. Географо-економічна характеристика району робіт

Розглядаемий у цій роботі район входить до складу Тячівського району Закарпатської області України. Тячівський район розташований у південно-східній частині Закарпатської області, межує з Хустським, Міжгірським та Рахівським районами Закарпатської області, на півночі — з Івано-Франківською областю, на півдні — з Румунією. Його площа — 1,8 тис. км2 (14% території області), протяжність із півдня на північ — 100 км, а зі сходу на захід — 40 км. На території району налічується 22 сільські, одна міська і 4 селищні Ради, яким підпорядковано 62 населені пункти. Населення – 174 тис. чол., 73,8%. якого проживає в сільській місцевості. Середня густота – 95,3 чол. на 1 кв. км.

Більшість території займають гори, найвищою точкою є гора Братківська (1788 м). Різниця у висоті над рівнем моря південних і північних населених пунктів становить понад 300 м. Майже 95% території Тячівського району – є гірською, близько 60 % якої вкрито буковими лісами та лісами змішаних порід.

Найбільші річки Тячівського району – Тересва та Теребля. Тересва утворюється при злитті річок Брустурянка та Мокрянка біля смт. Усть-Чорна. Її довжина 56 км, площа водозбору 1220 км кв. Тересва тече на південний захід, перетинаючи Полонинський хребет. Від верхів'я до с. Дубове вона протікає по вузькій глибокій звивистій V-подібній долині шириною по дну 100 - .400 м. Ширина русла 20 - 40 м, глибина 0,5 - 1,0 м. Середня швидкість течії 1 - 2 м/с, середні витрати 24,0 м3/с (с. Дубове). Найбільші притоки – Брустурянка (довжина 15 км, площа басейну – 340 км2), Красна (довжина 14 км, площа басейну – 51 км2), Терешілка (довжина 28 км, площа басейну – 110 км2), Лужанка (довжина 34 км, площа басейну – 150 км2) та Вільхівчик (довжина 14 км, площа басейну – 22 км2).

Теребля, яка протікає на захід від Тересви, бере початок в центрі Горган із джерел на західному схилі гори Болотняк на висоті 1080 м н. р. м. і впадає в Тису біля смт. Буштина. Довжина річки 91 км, площа водозбору 750 км кв. Верхня та середня частини басейну знаходяться в гірському районі, нижня — в передгір'ях Карпат і Солотвинській улоговині. Від с. Драгове до впадання в Тису Теребля тече по Солотвинській улоговині, в якій долина річки розширюється до 2 - 3 км. Русло річки нестійке, складене переважно з галькою, середні витрати 6,6 м3/с. В межах району характеризується передгірно-рівнинним режимо. Найбільша притока в межах району – Уголька (довжина 27 км, площа басейну – 159 км2).

На території району розміщуються два солоні озера – одне в околиці смт. Солотвино (площа – 2 га), інше біля с. Теребля (площа – 3,9 га).

Водність річок істотно змінюється протягом року. Характерною особливістю внутрірічкового розподілу стоку є наявність паводків на річках протягом більшої часини року, нестійкої літньо-осінньої та зимової межені та нечітко вираженого весняного водопілля, сформованого талими і дощовими водами.

Весь теплий період року характеризується частим випаданням зливових опадів, внаслідок чого на річках району щорічно утворюються дощові паводки. У середньому за рік спостерігається 8-10 паводків, в тому числі 1-4 з виходом на заплаву. Інтенсивна водовіддача водозборів при випаданні зливових опадів, а також значна пересіченість місцевості з великими похилами сприяють формуванню паводків з крутими підйомами та спадами рівнів води. Тому тривалість стояння високих рівнів незначна і не перевищує, як правило, 4 - 8 діб.

Осіння і зимова межені нетривалі та нестійкі внаслідок випадання дощів в осінній сезон і відлиг зимою. Зимова межень найбільш чітко проявляється в період зі стійкою від'ємною температурою повітря. Вона рідко триває два місяці.

При відлигах зимовий стік істотно збільшується внаслідок талих вод, перериваючи меженний період. Тому у формуванні весняного водопілля бере участь тільки частина снігозапасів. Разом з тим у гірських умовах сніготанення відбувається не одночасно по всьому водозбору, а підпорядковане висотній зональності. Все це приводить до зменшення максимальних витрат води й утворення складного гідрографу стоку з багатьма піками. Як наслідок у переважній більшості років максимальні витрати води весняного водопілля уступають максимумам дощових паводків, викликаних інтенсивними зливами.

Процеси льодоутворення (шуга, льодохід) в основному починаються в грудні. Часто вони тривають один-півтори місяці, а у нестійкі зими – протягом всього зимового періоду. Льодостав встановлюється наприкінці грудня, але буває не щорічно. Середня тривалість льодоставу – 1-2 місяці. У теплі зими бувають неодноразові скресання та очищення річок від криги.

Руслові процеси річок району з гірським режимом в основному зв'язані з глибинною ерозією, а ділянки річок з передгірно-рівнинним – характеризуються утворенням наносів, що є причиною нестійкості русла, його частої деформації, розгалуження тощо.

Для району характерний помірно континентальний клімат з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою. Проку переважає західний та південно-західний висотний перенос повітряних мас. Більш рідко поступають континентальні повітряні маси з східних районів, а також з Арктики.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненям континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди. На рівнині весна починається в кінці лютого – на початку березня і триває близько 80 днів. У горах вона значно триваліша (до 180 днів). В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15о … +18о С), так і велике зниження (до –5о … –10о С).

Літо у низинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). Найвища температура повітря становила тут 41оС, а в горах 37 оС. На висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60-70 діб, а вище 1000 м – літо короткотривале. В цей час переважають потоки повітряних мас із південно-західного та західного напрямків. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють найбіль високі температури.

Осінь триває 80-100 днів. З другої половини вересня до першої-другої декади грудня на низині і з кінця серпня до кінця листопада в горах. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами. Зима в низинних районах триває близько 2 місяців, в передгір’ї біля 3 місяців, а в горах 4-5 місяців. Найнижча температура становила 33оС на низині і -36 оС в горах. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами та ожеледицями.

Температурний режим. Сума активних температур для низинних районів становить в середньому 3200 оС (185 днів), передгірних - 2900 оС, гірських 2200 оС (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (поблизу м.Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600 оС. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття (9…10 оС). середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить 7,8 оС, тоді як на низині лише мінус 3,1 оС, а влітку 11-14 оС тепла у високогірї і 20-21 оС на низині.

Опади в районі випадають в достатній кількості. Максимальна кількість опадів зареєстрована – 1280 мм в 2001 році, найменше -785 мм в 2003 році. Річна норма опадів для гірської частини району складає 1500 - 1700мм. В теплу частину року (квітень-жовтень) випадає, в середньому, 641 мм, в холодну (листопад-березень) – 454 мм.

Радіаційний режим. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона – на 30% менше. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в межах 3110-4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї в грудні – 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні – у липні – 633 МДж/м2 за місяць. Річні суми радіаційного балансу становлять у низинних районах Закарпаття 2011 МДж/м2 (Берегово), а в гірських – 1311 МДж/м2 (Міжгір’я). Період з плюсовим радіаційним балансом триває десять місяців. У грудні і січні він від’ємний [2].

Однією із суттєвих проблем в межах Закарпаття є проблема катастрофічного розвитку небезпечних геологічних процесів.

За результатами регіональних робіт, виконаних геологічною службою, у межах території Закарпаття виявлено біля 1600 зсувонебезпечних ділянок, які морфологічно проявилися у різних геоструктурних регіонах та басейнових геокомплексах, більше 120 селенебезпечних струмків, а також багатокілометрові ділянки розвитку бічної ерозії тощо.

Селеві потоки спостерігаються в гірських районах області і формуються, в основному, в літній період під час інтенсивних дощів. Проте на Закарпатті селі можливі і в взимку, коли сніготанення супроводжується рідкими чи змішаними атмосферними опадами. Деякі прояви цих процесів для регіону є грандіозними (наприклад зсув в с. Вільхівськи Лази, об´ємом до 40 млн.м3 , який зруйнував село, сель об´ємом до 12 млн.м3 , який привів до людських жертв в с. Руська Мокра тощо).

В Закарпатській області загальна кількість видів флори становить – 2027 од., що відповідає 50% до загальної чисельності видів України. З них 237 видів флори занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, 22 види флори занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Усього видів рослин занесених до Червоної книги України – 144 екз., а рослинних угруповань занесених до Зеленої книги України – 27 [1].

За ботаніко-географічною характеристикою рослинного покриву гірська і передгірна території Закарпаття належать до Східно-Карпатської біогеографічної підпровінції, а Закарпатська низовина – до Паннонської підпровінції Центральноєвропейської флористичної провінції. Сучасний рослинний покрив дикої природи Закарпаття, як і Карпат в цілому, розпочав формуватися близько 12 тис. років тому.

Загальна кількість видів фауни на території області становить – 30428 од., що становить 68% від загальної чисельності видів України. З них 117 занесені до Червоної книги України, 12 до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 237 до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), 21 до додатків Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції, CMS) і 21 вид охороняється відповідно до Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS)

За структурою економічного розвитку район аграрно-промисловий. Працює 22 промислові підприємства, з них 9 лісової і деревообробної галузі, 8 харчової, 6 машинобудування і металообробки, інші. Населення району обслуговує понад 1300 діючих об'єктів торгівлі, побуту, виробничих структур усіх форм власності. Відкрито 6 цехів з розливу мінеральної води, 3 з виробництва макаронів, 45 пекарень тощо. Створено і успішно працюють колективне, 9 сільськогосподарських виробничих, 84 селянських (фермерських) та близько 50 тисяч індивідуальних господарств.

Розділ 2. Історія вивчення

Територія Закарпаття, як відомо з історії, впродовж XVIII-XX ст. не раз переходила з-під влади однієї держави до іншої. Тому в історії дослідження природи цієї території можна виділити кілька періодів, які умовно співпадають з пануванням тієї чи іншої держави. Так, К.І. Геренчук в історії дослідження Закарпаття пропонує виділяти три великі періоди: австро-угорський, чехословацький і радянський а Є.М. Тітов два періоди – з початку 18 ст. до 1945 р і радянський з 1945 р. Зі свого боку Г.П. Алферєв (1948) в історії геологічної вивченості Закарпаття виділяє п’ять етапів: австрійський (1815-1870), перший угорський (1870-1914), чеський (1915-1939), другий угорський (1939-1945) і радянський з 1945 р. Подібну періодизацію зустрічаємо в О.М. Адаменка, який в історії вивчення геоморфології і палеогеографії Закарпаття виділив шість періодів: австрійський (1805 -1887 рр.), перший угорський (1887-1914), чеський (1914-1939), другий угорський (1939-1945), радянський (1945-1991) і український (з 1991 р.).

Отже, узагальнивши все вище вказане, в історії геолого-геоморфологічного вивчення території можна виділити п’ять періодів: австрійський, угорський, чеський, радянський і сучасний (український). Більшість геологічних робіт до 1918 р. мали загальний характер, спеціальних геоморфологічних досліджень не проводилось. На сьогоднішній день всі роботи цього періоду становлять лише історичний інтерес.

Однією з перших робіт австрійського періоду була стаття польського вченого С. Сташица (Staszic,1805) з систематичним викладом досліджень геологічної будови та корисних копалин західних областей України. Четвертинні відклади згадувались на початку ХІХ століття і в інших працях австрійських геологів, які мають екскурсійний характер з дуже бідними геологічними даними. Друга половина XIX в. знаменує собою початок широких наукових робіт у Карпатах. Оглядова геологічна зйомка була розпочата в 1850 р. в Австро-Угорщині, під керівництвом Ф. Хауера. В результаті п'ятнадцятирічної роботи складена геологічна карта Австро-Угорщини в масштабі 1:576 000 і систематизований великий матеріал по стратиграфії, тектоніки та петрографії Карпат. Деякі геологічні дані наводяться в більш пізніх роботах Й. Бонковського (Bonkowski, 1881), К.М. Пауля і Е. Титце (Paul, Tietze, 1887) та ін.

Польськими геологами в кінці минулого століття було проведено геологічне картування. Ф. Крейц і Р. Зубер (1881) склали геологічну карту околиць Мражніци і Східниці в масштабі 1:75000, Р. Зубер (1882) знімав у тому ж масштабі район Слободи Рунгурській і Космача. Найбільш досконалою, мабуть, для того часу є геологічна карта масштабу 1:100 000, складена Г. Запаловічем (Н. Zapalowicz, 1886b). Вона покриває площу Мармароського масиву і прилеглих частин флішевих Карпат. Автор вважав Мармароський масив автохтонним древнім ядром Східних Карпат, їм виділені в його межах протерозойський і ніжнепалеозойскіе кристалічні породи, пермські конгломерати, тріасові карбонатні породи, а також відкладення нижньої крейди і сеноман. Г. Запаловіч відзначав, що Мармароський масив-насунутий на фліш в північно-східному напрямку.

Виділені в 70-х роках К. Паулем і Е. Тітце структурні зони Карпат (Мармароський масив, зона карпатських пісковиків і неогенових пояс) були пізніше уточнені і доповнені М. Вацек (1881), який ввів в схему Центральну Карпатську смугу (Центрально-Карпатську депресію).

В австрійський період були здійснені спроби розробити стратиграфічну схему Закарпаття, складені перші геологічні карти. Відомості про тектонічну будову регіону на даному етапі вивчення території були дуже примітивними. Чеський період (1919-1939 рр.) характеризується більшою детальністю робіт і спрямованістю досліджень на вирішення конкретних завдань. У цей час проводиться регіональна зйомка, тематичні дослідження, вивчення корисних копалин. На цьому етапі С. Рудницьким і Д. Андрусовим проводились загальні рекогносцировні роботи з вивчення рельєфу.

Чеський період щодо геологічного вивчення регіону був більш плідним, аніж попередні. Геологи В. Уліч, М. Лимановський, Д. Андрусів приділяли багато уваги геологічній будові Закарпаття. Значну роботу провів В. Зауер, який детально описав тераси майже всіх річкових долин від Тиси до Апшиці і Ужа, але провести стратифікацію не зміг.

У вивченні Закарпаття велика роль належить чеському геологу Д. Андрусова. У ряді робіт та великих зведеннях Д. Андрусов (Андрусов, 1931, 1936, 1937) підсумовує відомості з геології Закарпаття і наводить свої тектонічну (1:500 000) і, стратиграфічні схеми Закарпаття. Велика увага в його роботах приділено тектонічному положенню вапнякових стрімчаків Закарпаття. У зведеній роботі, що вийшла в 1937 р., Д. Андрусов, викладаючи тектоніку Західних Карпат, виділяє велику кількість покривів, але зазначає, що амплітуди переміщень їх значно менше, ніж вважав В. Улиг.

Певну частку праці у вивчення Карпат внесли і румунські геологи, особливо по Мармароського масиву (І. Атанасов - Атанасов, 1929;. А перед - Preda, 1932; .. Г Маковей і та Атанас - Маковей я Атанасов, 1934), а також по стратиграфії крейдових відкладів.

Важливо відзначити, що угорські геологи вперше почали проводити в Закарпатті роботи по вивченню мікрофауни, а також геофізичні роботи.

Впродовж угорського періоду (1939–1943 рр.) геологічні роботи були спрямовані, в основному, на вивчення родовищ корисних копалин. У деяких загальних геологічних роботах подаються описи четвертинних і пліоценових відкладів.

У період з 1939 до 1943 року дослідження на території Закарпаття були зумовлені військовими потребами та носили прикладний характер.

Отже, всі геологічні дослідження, які епізодично проводились австрійськими, угорськими, чеськими і румунськими геологами, мали вузьке призначення і зводились, в основному, до описових мінералого-петрографічних робіт. До таких належать опубліковані праці з мінералогії берегівських алунітів М.Н. Клапрота (1807), Л. Кордьє (1820), І. Грима (1937), Ф. Циппе (1852), К. Зіпсера (1817). Найбільш повними для свого часу роботами були: дослідження Ф. Ріхтгофена (опубліковані в 1858, 1859 роках), який достовірно встановив міоценовий вік берегівських вулканічних утворень, проте помилково відніс їх до трахітів; роботи С. Рудницького (опубліковані в 1925, 1927 роках), що вперше підкреслив геологічну зумовленість Берегівських і Косіно-Беганських гір серед Закарпатської низовини як ліпаритових куполів та помилково відніс до них, базуючись лише на геоморфологічних дослідженнях, всі вулканічні утворення горбогір’я; робота Ю. Кулгая (1936), що дав перший детальний опис вулканічних порід і їх різновидів, які він помилково прийняв за ліпарити. Ґрунтовніші пошуково-розвідувальні роботи в районі не проводились. З корисних копалин, крім алунітів, баритів, золота, були відомі і добувались лише будівельні матеріали.

Отже, в період, що охоплює проміжок часу з початку XVIII ст. до 1945 року, дослідження проводились на невеликих, порівняно оголених, доступних для вивчення з поверхні ділянках –Берегівському і Косіно-Беганському горбогір’ях. Значення вони мали лише для розвідки алунітів і каолінів, видобуток яких розпочався з XVII ст. і продовжувався до 1943 р.

Не зважаючи на значну кількість літературних даних (більше 200 публікацій) з геології Західної України, геологічна будова Закарпатської області до початку радянського періоду залишалась мало вивченою. З цього часу починається детальна геологічна зйомка і тематичні дослідження.

Свої перші роботи радянські вчені присвятили підсумкам досліджень, що проводились у попередні періоди з їх доповненням власними спостереженнями. Серед цих робіт слід відзначити колективнімонографії М.А. Біховера, В.А. Анучіна, А.І. Спірідонова, К.І. Геренчука та ін.

На цьому етапі розгортаються великі експедиційні роботи, спрямовані на дослідження геологічної будови Закарпаття. В результаті сформувалися нові погляди на стратиграфію і тектоніку, геологічну будову та історію розвитку Карпат і прилеглих територій. Серед дослідників слід назвати

В.Г. Бондарчука, О.С. В’ялова, В.С. Бурова, М.М. Жукова, Г.І. Раскатова. Радянський період, передусім, відрізняється від попередніх етапів проведенням детальних геологорозвідувальних робіт з застосуванням технічних методів і різноманітних геодезичних робіт. Прогресує пізнання основних геолого-структурних особливостей району, результати вивчення яких знаходять своє відображення в звітах і працях співробітників науково-дослідних організацій.

Більш детальному вивченню території Закарпаття на цьому етапі сприяли також тісні ділові контакти, що встановились між геологами країн- учасниць Карпато-Балканської геологічної асоціації, і, зокрема, робота зі складання загальної тектонічної карти Карпато-Балканської гірської країни, яка

проводилася в рамках цієї асоціації. Широкий обмін думок між геологами різних країн і здійснення спільних геологічних досліджень дозволили вирішити багато неоднозначних, дискусійних питань .

Свого часу, залежно від прикладних і загально геологічних результатів робіт, радянський період Є. М. Тітов пропонував поділити на три етапи.

На першому етапі (1946-1953 рр.) пошуково-розвідувальні і тематичні дослідження зосереджувались в межах Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв. З 1947 року роботи в цьому районі проводяться Закарпатською (Берегівською) ГЕ. Завдання дослідження полягали в оцінці родовищ алунітів і каолінів, а також оцінці родовищ поліметалевих руд. Оцінку берегівських алунітів і каолінів провів М.П. Єрмаков (1947). В результаті проведених робіт складено схематичну карту Берегівського горбогір’я масштабу 1 : 25 000.

Одночасно з пошуково-розвідувальними роботами на Берегівському горбогір’ї, співробітниками Львівського університету проводились тематичні дослідження (петрографічні і мінералогічні). З опублікованих робіт цього етапу потрібно виокремити статтю В.І. Славіна (1946), який вперше вказав на структурну відособленість Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв в якості фрагмента горстового кільця, що відокремлює Угорський серединний масив від Закарпатської внутрішньої западини. На думку О.О. Богданова (1949), Берегівський район належить до зони великого розлому, який відмежовує зовнішні міоценові западини Закарпаття від внутрішньої пліоценової Угорської западини.

Паралельно з геологічними дослідженнями, проводилося і геоморфологічне вивчення Закарпаття. Багато уваги приділялось проблемі взаємозв’язку геоструктур та рельєфу, закономірностям руху тектонічних структур, сучасній орогідрографії Карпат, що знайшло відображення в роботах Г.П. Алферєва (1948), К.І. Геренчука (1950), П.М. Цися (1951, 1954, 1956) та ін.

Початок геоморфологічних досліджень поклали праці Г.П. Алферєва (1948), М.П. Єрмакова (1948), О.І. Спиридонова (1952), П.М. Цися (1957), які вка-

зали на основні риси будови рельєфу Закарпаття та основні етапи його розвитку.

Перші геолого-геоморфологічні роботи радянського періоду були проведені експедицією Четвертого геологічного управління. Як наслідок цих робіт були складені геоморфологічні карти і карти четвертинних відкладів в масштабі 1:200000 для чотирьох листів, у звітах наведені описи великих геоморфологічних районів. Досить детально описано будову річкових долин. Усі дослідники вказують на збільшення відносних висот терас вверх за течією і виділяють у вододільних частинах два денудаційні

рівні. У звіті Владимирського (1947) по районі Чоп-Мукачівської западини виділяється шість терас в передгір’ях Вигорлат-Гутинської гряди. Результатом досліджень Г.І. Раскатова і М.М. Жукова стало створення геоморфологічної карти і карти четвертинних відкладів масштабу 1 : 500 000. На схемі геоморфологічного районування в межах Закарпаття Г.І. Раскатов виділяє чотири великих геоморфологічних райони: Закарпатська низовина, район ерозійного рельєфу вулканічних гір, район внутрішньої системи пліоценових алювіальних долин і район структурно – денудаційного рельєфу внутрішніх Карпат з підрайонами [4].

М.П. Єрмаков (1947, 1948) провів загальне геоморфологічне районування Закарпаття і описав ряд внутрішньодолинних терас на р. Тисі з наведенням

відносних відміток та ерозійних рівнів. На цьому етапі досліджень післявоєнного періоду в різний час було запропоновано кілька схем

тектонічного районування Українських Карпат і суміжних з ними областей. Серед них спочатку найбільш відомими стали схеми О.О. Богданова

(1949), О.С. Вялова (1949, 1954) і М.Р. Ладиженського (1955). Трохи пізніше з’явилась тектонічна схема В.В. Глушка, Я.О. Кульчицького, В.М. Утробіна, А.В. Хижякова, опублікована в 1958 році, а потім схеми Я.О. Кульчицького (1958), В.В. Глушка (1959). У 1949 році О.С. Вялов на основі аналізу та узагальнення матеріалів польських і чеських геологів, а також власних спостережень запропонував свою схему районування Карпат, а в 1954 р. Розробив навіть детальнішу схему структурного поділу західних областей України.

На другому етапі (1954–1958) пошукові роботи (пошук нафти, газу, бурого вугілля) в районі були зосереджені переважно в його північній частині.

В результаті цих робіт отримано значний фактичний матеріал, на основі якого сформовано перші цілісні уявлення про геологію цієї території.

Передусім це стосується стратиграфії (роботи І.В. Венглинського, Г.Н. Гришкевич, В.М. Утробіна, В.Г. Шеремети та ін.).

Третій етап післявоєнного періоду вивчення району (починаючи з 1959 р.) характеризується обширними пошуковими роботами на різні види корисних копалин в основному в районі Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв і прилеглих до них територій. В ході досліджень отримано багато нових даних, що стосуються геолого-структурних особливостей району. Дискусійним залишалось питання про тектонічну позицію району Косіно-

Беганського і Берегівського горбогір’їв і прилеглих територій, оскільки не було структурно-тектонічного районування і даних про внутрішню будову окремих структурних елементів. Значний внесок у вивчення закономірностей розвитку рельєфу внесли праці І.Д. Гофштейна (1963), П.М. Цися (1961), М.С. Демедюка та ін. Однією із значних геоморфологічних робіт, що стосується території Карпат, є докторська дисертація П.М. Цися “Геоморфология Советских Карпат”. Автором розроблено схему геоморфологічного районування Карпат. В основу районування покладений морфо-генетичний і територіальний принципи. Вся територія Карпатського регіону ділиться на п’ять геоморфологічних областей. Окремо виділені геоморфологічні райони Закарпаття .

Значний обсяг робіт на території Закарпаття проводився Т.Ю. Піотровською (1960, 1964). Їх метою було встановлення взаємозв’язку неотектоніки і рельєфу, а також тектоніки з утворенням ртутного оруднення. За даними Т.Ю. Піотровської, в межах річкових долин Закарпаття можна виділити до семи ерозійно-акумулятивних і ерозійних терас з висотами від 3-4 до 200-220 м, причому не в усіх річкових долинах висоти терас співпадають.

У роботі В.М. Зайцевої і Т.Ю. Піотровської (1966) відображені етапи неотектонічного розвитку Закарпатського прогину. За даними цих досліджень верхньопліоценові і антропогенові відклади утворились на третьому етапі тектонічного розвитку Закарпатського прогину.

У 70-х роках продовжувалися дослідження нафтогазоносності Залузької структури та інших частин області. Проводиться вивчення вулканічних утворень Закарпаття (Б.В. Мерліч, С.М. Спітковська, Л.Г. Данилович та ін.). З 1974 р. також ведуться пошукові роботи, спрямовані на золоті копалини вмежах Вигорлат-Гутинського пасма.

Неотектонічні дослідження І.Д. Гофштейна (1964) і А.В. Кожевникова (1965) були продовжені Ю.М. Швидким (1968), О.М. Адаменком, Р.С. Адаменко, Г.Д. Гродецькою, Г.М. Афанасьєвим та ін. (1977, 1979, 1981, 1987).

У цей період вивчається спектр, поширення та інтенсивність розвитку сучасних геоморфологічних процесів у басейнах різнопорядкових річок, про- водяться стаціонарні дослідження ерозійних та інших денудаційних процесів (Шушняк, 1988, 1989; Чверенко, 1991; Хомин, 1984, 1986).

Сучасний (український) етап вивчення території Закарпаття розпочався у 1991 р і триває до сьогоднішньго часу.

На Закарпатті продовжувалось вивчення листів геологічної карти масштабу 1 : 200 000, пошуки і розвідка корисних копалин, окремі тематичні дос- лідження з геоморфології і палеогеографії. Харак терним для цього періоду було розчленування великих геологічних експедицій на окремі приватні геологічні фірми, які діють тут і зараз.

На території Закарпатської області перші системні дослідження басейнових систем проводилиЯ.Б. Хомин (1991, 1992), Л.Ф. Дубіс (1988, 1995), І.П. Ковальчук (1993, 1994, 1995, 2000). Ними проаналізовано структурну організацію басейнових систем за різними класифікаційними схемами

На сучасному етапі проводяться масштабні еколого-геоморфологічні дослідження території Закарпаття. Початок цим дослідженням поклали фундаментальні праці з екологічної геоморфології, а саме роботи І.П. Ковальчука (1997), В.В. Стецюка (1998), О.М. Адаменка, Г.І. Рудька, І.П. Ковальчука (2000), Б.В. Кіндюка (2002, 2003), М.І. Кирилюка (2001), В.І. Вишневського (2002) та інших вчених.

Розділ 3.Стратиграфія

Виходи на поверхню домезозойских утворень в межах Українських Карпат мають дуже обмежене поширення. Вони відомі в Мармароський зоні - на Рахівському та Чивчинському масивах, що є північно-східним закінченням обширного Мармароського кристалічного масиву, що знаходиться в межах Румунії.

Рахівський масив прорізається хрестом простягання р. Тисою і простежується далі на північний захід до долини р.. Шопурка. Поступово занурюючись у цьому напрямі, він перекривається флішевимі товщею, яка і складає потім на поверхні Мармароську зону. . . Контакт цієї останньої з наступною на північ Рахівської зоною тектонічний. Саме вздовж цього контакту тягнеться зона Мармороських стрімчаків , відзначена вже давно Д. Андрусовим. Ним же було зазначено, що стрімчаки цієї смуги утворені темними вапняками, до яких іноді приєднуються метаморфічні сланці. Таким чином, намічається ціла смуга окремих виходів домезозойскіх порід. Тільки в одному місці, саме в басейні р. Великої і Малої Угольки, в межах цієї смуги є ділянка декілька більш широкого розвитку домезозойських порід. Тут також виходять різні метаморфічні сланці.

Зона Мармороських стрімчаків простежується на 100 км (вузькою переривчастою смугою) від північно-західного закінчення Мармароського масиву на південному сході до правобережжя р. Боржава на північному заході. На півночі і північному сході вона межує по регіональному Мармароському розлому з Рахівської зоною, складеною флішевими відкладами крейдового віку, на півдні і південному заході - також по розлому з Драгівська зоною, складеною відкладеннями верхньої крейди і палеогену.

Максимальної ширини до 3-5 км зона досягає в межиріччі Тереблі та Лужанки, в інших районах ширина зони в сучасному ерозійному зрізі звужується від 1 км до кількох сотень метрів і навіть до повного виклинювання (в басейні р.. Терешова).

Зона Мармороських стрімчаків підрозділяється на південну і північну підзони. Південна представлена відкладеннями палеогенового віку (метовська свита) і в більшості випадків відділена від північної підзони розривними порушен-нями (р. Велика Уголька, струмки Каменської та Тевшак).

Палеогенові відкладення утворюють монокліналь, полого падаючу на пів-день, але місцями біля кордону з північної підзони кут падіння монокліналі стає крутим і навіть перекинутого (стр. Каменський). В інших місцях палеогенові відклади складають тектонічну луску, полого насунуту на північну підзону.

Північна підзона складена допалеогеновими відкладеннями, в сучасній структурі - це асиметричний горст, обмежений крутими вскидами, з більш піднесеним північним краєм і опущеним південним. Складчаста структура горсту ускладнена численними розривними порушеннями. Підзона має горстову структуру тільки на двох ділянках: центральному (Углянскій горст-антиклінолій) та східному (Тевшакський горст). У межах Углянского горст-антиклинолія виділені антикліналі Великоуглянська, Каменська та Вежанська, монокліналі Малоуглянська, Погарська і Плешанська.

Сучасна структура зони Мармороських стрімчаків була утворена в після олігоценовий час на неотектонічних етапах розвитку.

У зоні Мармороських стрімчаків , за даними В.Г.Чернова , представлені відкладення від нижнього палеозою до палеогену включно

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.