Висновки

Видання царем маніфесту 17 жовтня 1905 р., потім поразка революції, столипінський режим, спад у 1912–1913 рр. революційного руху серйозно вплинули на поведінку різних класів та соціальних груп, на стан і діяльність політичних партій в усій Росії.

В обраній за новим законом третій Думі ,праві ліберали - октябристи отримали 30%, право - аціоналістіческіе групи разом - 32%, кадети і прогресисти - 21%, ліві (соціал-демократи і трудовики) - 7%. При відсутності твердої політичної більшості голосування залежало від найбільшої фракції - октябристів, які схилялися то з правими, то з лібералами центристського і лівого крила. 4-та Державна дума, незважаючи на дискримінаційний закон, виявилася більш лівої, ніж III-я, хоча соціал-демократи і трудовики зменшили своє представництво. Кадети і прогресисти отримали 25% місць, але октябристи (22%), в силу свого політичного становища, зберегли вирішальну роль.

В умовах загального зрушення "вліво" праві ліберали все частіше блокувалися з більш радикальними ліберальними фракціями прогресистів та кадетів. Уряд у цій ситуації все ширше використовувало можливості прийняття законодавчих актів без участі Думи.

У 1912-1914 р. соціальна база третьочервневої монархії істотно скоротилася. У 1911-1914 рр.. в зміцніючій опозиції в Державній опинилися всі політичні течії, за винятком чорносотенців. Правлячі кола виявилися нездатними встати на шлях дієвих перетворень. Непослідовна урядова політика лавірування не дозволила основних проблем Росії. З одного боку вона відштовхнула помісне дворянство, багато в чому сприяло падінню Столипіна, а з іншого - зруйнувала союз з правими лібералами і викликала новий підйом визвольного руху.

Події, звершення та наслідки революції займають чільне місце в історії Росії. Оцінка їх ніколи не була однозначною. І це природно, отже мова йде про долю й саме існування цілих класів, прошарків населення – мільйонів живих і зведених у могилу революцією людей.

Сьогодні, мабуть, справедливо говориться про необхідність відійти від стереотипу про вирішальну роль більшовиків у визвольному русі Росії. Але, з іншого боку, картина визвольного руху не буде об’єктивною, якщо взагалі не враховувати соціально-класову боротьбу , а звести визвольний рух тільки до боротьби прогресивної інтелігенції, політичних партій за національну ідею.

Список використаних джерел та літератури

1.Ашин Г.К., Понеделков А.В., Ігнатов В.Г., Старостін А.М. Основи політичної елітологіі. Учеб. посібник. М.: Изд-во ПРІОР, 2008. – 537 с.

2.Басманов М.И. Сотрудничество и борьба. Из опыта отношений КПСС с непролетарскими и некоммунистическими партиями/ М.И.Басманов, К.В. Гусев, В.Н.Полушкина. – М.: Политиздат, 1988. – 382 с.

3. Беспалов Н. Е. Политические партии России и Украины: краткий исторический справочник/ Н.Е.Беспалов, В.И.Масальский, Г.Я.Пономаренко. – Донецк: ДонГУ, 1991. – 230 с.

4. Верт Н. Історія Радянської держави. 1900-1991: Пер. з фр. - М.: Прогрес, 1996. - 480с.

5. История России (Россия в мировой цивилизации): Учеб. пособие для вузов / Под ред.А. А. Радугина. - М., 1998. – 379 с.

6. История России с древности до наших дней / Под ред. М.М. Зуєва. - М., 1996. – 456 с.

7. Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення. Очерки истории Советского государства / Сост.В.А. Козлов. - М.: Політвидав, 1991. - 366с.

8. Історія Росії. ХХ століття / О.М. Боханов, М.М. Горінов, В.П. Дмитриенко и др. - М.: Издательство АСТ, 1996. - 608с.

9.Кирьянов Ю.И. Крайне правые партии и общество./ Политические партии и общество в России 1914-1917гг. М. ИНИОНРАН. 1999. – 180 с.

10. Курс лекций по истории Украины / В.Н.Носков и др. – Донецк: ЕАИ–пресс, 1994. – 416 с.

11. Миловидов В.Л., Косарев С.Б. Российская интеллигенция: взгляд сквозь годы./ Вестник Костромского Государственного Университета. 1993. №3. – 137 с.

12. Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. – К.: Укр. письменник, 1994. – 413 с.

13. Орлов О.С. и др. История России с древнейших времен до наших дней. - М., 2001. - 591 с.

14.Политическая история России: Учебное пособие / Под ред.В. В. Журавлева. - М.: МАУП, 1998. - 696с.

15.Політологія: Хрестоматія / Упоряд. проф. Василик М.А., доц. Вершинін М.С. 2007. – 478 с.

16. Порхунов Г.А. Политические партии и городские демократические слои населения в общественно-политическом движении 1905-1914 гг. Дисс. . к.и.н-Омск, 1994. – 437 с.

17. Программные документы политических партий и организаций: Хрестоматия для изучающих политическую историю ХХ века: В 2 ч. – М.: Наука, 1990. – Ч.1. – 357 с.

18. Размолодин M.JI. Черносотенные организации губерний Верхнего Поволжья в 1905-1914 гг. Дисс. к.и.н.-Ярославль, 1999. – 436 с.

19. Салпанов Н.М. Политический консерватизм в российской провинции (по материалам губерний Центрального Черноземья) 1905-1914 . Дисс. . к.и.н.-Курск, 1997. – 227 с.

20. Семенова Н.С. Учительская интеллигенция и партия социалистов-революционеров^ 902-1907 гг.). Дисс. . к.и.н.-Кострома, 1997. – 347 с.

21. Соколов К.И. Противостояние народа и власти в российской провинции после Октябрьской революции 1917-1921 гг. (по материалам Тверской губернии). Дисс. к.и.н.-Тверь, 1999. – 238 с.

22. Степанов В. Программы черносотенных организаций ( 1905-1907 гг.) // Непролетарские партии России в трех революциях. – М.:

Наука, 1989. – 245 с.

23. Шильникова И.В. Ярославская и Костромская организации партии социалистов-революционеров в начале 20 века (с момента образования до 1914 г.). Автореф. Дисс. . к.и.н.-Ярославль, 2001. – 365 с.